Історія справи

Ухвала ККС ВП від 25.12.2019 року у справі №317/2389/17
Ухвала ККС ВП від 08.10.2019 року у справі №317/2389/17

Постанова

Іменем України

27 травня 2020 року

м. Київ

справа № 317/2389/17

провадження № 51-4935км19

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючої Вус С.М.,

суддів Мазура М.В., Чистика А.О.,

за участю:

секретаря судового засідання Голубенко О.В.,

прокурора Рибачук Г.А.,

захисника Лихосенка Є.О. (в режимі відеоконференції),

засудженого ОСОБА_1 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника Лихосенка Є.О. в інтересах засудженого ОСОБА_1 на вирок Запорізького районного суду Запорізької області від 19 квітня 2019 року та ухвалу Запорізького апеляційного суду від 19 серпня 2019 року стосовно останнього у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017080230000847, за обвинуваченням

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Запоріжжя, жителя АДРЕСА_1 , раніше неодноразово судимого, останнього разу - 04 березня 2013 року за вироком Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя за ч. 2 ст. 186 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, п. 2 ч. 2 ст. 115 КК України.

Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Запорізького районного суду Запорізької області від 19 квітня 2019 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 15, п. 2 ч. 2 ст. 115 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років.

Вирішено питання щодо речових доказів та заходів забезпечення кримінального провадження.

Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 19 серпня 2019 року зазначений вирок місцевого суду стосовно ОСОБА_1 залишено без зміни.

Згідно з вироком суду ОСОБА_1 визнано винуватим і засуджено за те, що він 01 червня 2017 року, приблизно о 12:00, перебуваючи біля балки, що розташована між вул. Абрикосова в с. Хортиця Запорізького району Запорізької області та вул. Калнишевського м. Запоріжжя, випадково зустрів малолітню ОСОБА_2 та, допомагаючи їй спуститися схилом донизу балки, почав вчиняти стосовно неї дії, які вона сприйняла як насильство та вчинила активний опір. Після цього у ОСОБА_1 виник умисел на заподіяння смерті малолітній дитині, а саме ОСОБА_2 , з метою реалізації якого він схопив її руками за шию, став душити та повалив на землю. Вчиняючи опір, потерпіла звільнилася від захвату ОСОБА_1 та почала бігти від нього. Продовжуючи дії, спрямовані на реалізацію свого злочинного наміру, останній наздогнав потерпілу та каменем, який підібрав із землі, використовуючи його як знаряддя для вчинення злочину, наніс їй декілька ударів у життєво важливий орган - голову, внаслідок чого ОСОБА_2 втратила свідомість. Після цього ОСОБА_1 , вважаючи, що він виконав усі дії, спрямовані на умисне протиправне заподіяння смерті малолітній потерпілій ОСОБА_2 , залишив місце вчинення злочину, однак, смерть потерпілої не настала у зв`язку із наданням їй своєчасної кваліфікованої медичної допомоги.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник Лихосенко Є.О. , посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду стосовно ОСОБА_1 скасувати, а кримінальне провадження закрити. Даючи власний аналіз доказам у справі, стверджує про їх неправильну оцінку судом, а також про недоведеність винуватості ОСОБА_1 «поза розумним сумнівом». Посилається на недопустимість ряду доказів, а саме даних: протоколу слідчого експеримента, оскільки ОСОБА_1 не було роз`яснено його прав як підозрюваного під час проведення цієї процесуальної дії, а показання в ході її проведення надано ним внаслідок незаконного впливу працівників поліції; протоколу пред`явлення особи для впізнання з огляду на те, що статисти між собою мали суттєві відмінності у зовнішності. Акцентує на тому, що в матеріалах справи відсутні технічні записи судових засідань суду першої інстанції від 01 жовтня 2018 року та взагалі не відображено і не надано оцінку показанням свідка ОСОБА_4 , яка була допита у судовому засіданні. Крім того, вказує, що суд апеляційної інстанції порушив право обвинуваченого на захист, оскільки не забезпечив йому можливості висловити свою думку з приводу апеляційної скарги захисника безпосередньо у судовому засіданні апеляційного суду.

Позиції інших учасників судового провадження

Засуджений ОСОБА_1 та захисник Лихосенко Є.О. в засіданні суду касаційної інстанції підтримали касаційну скаргу останнього з наданням відповідних пояснень та просили її задовольнити з наведених у ній підстав.

Прокурор Рибачук Г.А. заперечила проти задоволення касаційної скарги і просила залишити оскаржувані судові рішення стосовно ОСОБА_1 без зміни, вважаючи їх законними та обґрунтованими.

Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи, викладені у касаційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що вона задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Мотиви Суду

За приписами ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Згідно з ч. 1 ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу (ч. 2 ст. 438 КПК України).

Таким чином, неповнота судового розгляду (ст. 410 КПК України) та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження (ст. 411 КПК України) не є підставою для перегляду судових рішень у касаційному порядку, чинним кримінальним процесуальним законом не передбачено можливості скасування касаційним судом рішень судів першої та апеляційної інстанцій з цих підстав. При переглядісудових рішень у касаційному порядку суд касаційної інстанціївиходить ізфактичних обставинсправи, встановлених судом першої інстанції.

Судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим (ст. 370 КПК України).

Відповідно до вимог п. 2 ч. 3 ст. 374 КПК України мотивувальна частина обвинувального вироку повинна містити формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення.

Згідно з ч. 3 ст. 373 КПК України обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і ухвалюється лише за умови доведення у ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення.

Положеннями ст. 94 КПК України встановлено, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору їх достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Колегія суддів вважає, що, ухвалюючи обвинувальний вирок стосовно ОСОБА_1 , суд першої інстанції вищевказаних вимог кримінального процесуального закону дотримався.

Так, з мотивувальної частини вироку убачається, що висновки суду щодо доведеності винуватості ОСОБА_1 у вчиненні ним кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, п. 2 ч. 2 ст. 115 КК України, за яке його засуджено, ґрунтуються на об`єктивно з`ясованих обставинах, які підтверджені доказами, безпосередньо дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України.

Зокрема, спростовуючи доводи ОСОБА_1 з приводу його непричетності до замаху на умисне вбивство малолітньої потерпілої ОСОБА_2 , суд у вироку послався на послідовні, логічні та незмінні протягом досудового слідства та судового розгляду показання самої потерпілої, яка упевнено упізнала ОСОБА_1 під час пред`явлення особи для впізнання та в судовому засіданні суду першої інстанції як особу, яка вчинила щодо неї злочин, та розповіла, що зустріла його біля балки, він запропонував її провести, а коли вони спустилися в балку, став чіпати її, знімати з неї одяг; вона чинила опір, тікала, але ОСОБА_1 двічі її наздоганяв, валив на землю, а потім вона втратила свідомість. При цьому зазначила, що до проведення за її участю впізнання ОСОБА_1 у відділку поліції фотографію останнього їй ніхто не показував.

Присутня під час допиту малолітньої потерпілої психолог ОСОБА_5 на запитання суду повідомила, що підстави сумніватися у правдивості показань ОСОБА_2 , як і вважати їх наданими внаслідок тиску на неї, відсутні. Інших підстав для обмови ОСОБА_1 потерпілою ОСОБА_2 судом також не встановлено.

За даними протоколу пред`явлення особи для впізнання від 10 липня 2017 року ОСОБА_2 впізнала ОСОБА_1 за статурою, зачіскою, формою голови та рисами обличчя як особу, яка 01 червня 2017 року спричинила їй тілесні ушкодження.

Даними висновку судово-медичної експертизи № 1718 від 05 липня 2017 року про характер, локалізацію та ступінь тяжкості виявлених у малолітньої потерпілої ОСОБА_2 тілесних ушкоджень підтверджується наявність у неї тяжких тілесних ушкоджень, небезпечних для життя, які утворилися від дії тупих предметів і за давністю утворення не суперечать строку, вказаному в обставинах справи.

Під час слідчого експерименту за участю ОСОБА_1 він, хоча і не визнав усіх обставин інкримінованого йому кримінального правопорушення, однак, підтвердив факт свого перебування на місці злочину 01 червня 2017 року у період часу з 11:00 до 12:00 та вчинення неправомірних дій стосовно малолітньої ОСОБА_2 , зокрема й те, що потерпіла від нього тікала, падала, нібито внаслідок падіння втратила свідомість, а він кинув у її бік камінь і влучив у голову.

Відповідно до даних висновку судово-психіатричної експертизи № 371 від 10 липня 2017 року у ОСОБА_1 виявлено ознаки патології характеру у вигляді поверхневості, несерйозності ставлення, низького ціннісного та морального рівня, нестійких настанов, схильності до брехні.

Твердження щодо непричетності ОСОБА_1 до вчинення кримінального правопорушення, за яке його засуджено вироком у цій справі, також були предметом ретельної перевірки апеляційним судом. Зокрема, відхиляючи доводи апеляційної скарги захисника Лихосенка Є.О. у частині ненадання оцінки судом першої інстанції показанням свідка ОСОБА_4 про те, що в інкримінований період часу ОСОБА_1 приходив до неї на ринок здавати скло, апеляційний суд, крім вищевказаних доказів, послався на показання свідка ОСОБА_6 , згідно з якими у день вчинення злочину він бачив ОСОБА_1 , коли той об 11:30 йшов неподалік балки зі сторони, протилежної ринку. При цьому свідок уточнив, що добре це запам`ятав, оскільки через півгодини у нього на роботі мав бути обід. Водночас свідок ОСОБА_4 повідомила в суді, що точний день, коли ОСОБА_1 з 11:00 до 13:00 здавав їй скло на ринку, вона не пам`ятає.

Суд апеляційної інстанції, розглянувши апеляційну скаргу захисника Лихосенка Є.О., також належним чином перевірив інші доводи у ній, які за змістом аналогічні доводам його касаційної скарги, щодо необґрунтованості засудження ОСОБА_1 та істотного порушення вимог кримінального процесуального закону під час досудового розслідування та судового розгляду кримінальної справи стосовно нього. Погоджуючись із викладеними у вироку суду першої інстанції висновками і мотивами прийнятого ним рішення, апеляційний суд законно й обґрунтовано постановив залишити цей вирок без зміни, з чим погоджується і колегія суддів касаційного суду. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

Зокрема, апеляційний суд з наведенням у своїй ухвалі відповідних мотивів обґрунтовано визнав безпідставними доводи апеляційної скарги захисника Лихосенка Є.О. з приводу неконкретності пред`явленого ОСОБА_1 обвинувачення, оскільки формулювання останнього є у достатній мірі чітким та конкретним, складене з дотриманням вимог ст. 91 КПК України, дає повне уявлення про кожний елемент складу інкримінованого ОСОБА_1 кримінального правопорушення і не звужує можливості для реалізації обвинуваченим права на захист від нього.

Колегія суддів зауважує, що, посилаючись в апеляційній скарзі на неправильність та неповноту відображення у вироку показань ряду свідків, невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження через наявність суперечливих доказів, залишених поза увагою суду (ч. 1 ст. 411 КПК України), захисник Лихосенко Є.О. не порушував перед апеляційним судом питання про повторне дослідження цих доказів. Водночас відповідно до вимог ч. 2 ст. 411 КПК України вирок підлягає скасуванню чи зміні із зазначених у частині першій цієї статті підстав лише тоді, коли невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження вплинула чи могла вплинути на вирішення питання про винуватість чи невинуватість обвинуваченого, на правильність застосування закону України про кримінальну відповідальність, на визначення міри покарання. Однак за результатами перевірки судом апеляційної інстанції доводів захисника Лихосенка Є.О. у цій частині таких обставин встановлено не було, а сукупність наявних у справі доказів визнана апеляційним судом достатньою для того, щоби поза розумним сумнівом дійти висновку про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, п. 2 ч. 2 ст. 115 КК України. З такими висновками погоджується і суд касаційної інстанції.

Твердження у касаційній скарзі захисника щодо недопустимості як доказу протоколу пред`явлення особи для впізнання від 10 липня 2017 року є необґрунтованими, оскільки з матеріалів кримінального провадження убачається, що вказану слідчу дію проведено з дотриманням вимог ст. 228 КПК України. Безпосередньо перед пред`явленням особи для впізнання слідчий з`ясував у потерпілої ОСОБА_2 , чи може вона упізнати особу, яка вчинила стосовно неї неправомірні дії, і за якими саме прикметами, на що вона дала ствердну відповідь і повідомила про такі прикмети, а з фототаблиці до протоколу видно, що різких відмінностей у віці, зовнішності та одязі, які б значно виділяли ОСОБА_1 серед статистів, немає.

Доводи захисника Лихосенка Є.О. з приводу недопустимості як доказу протоколу проведення слідчого експерименту від 03 червня 2017 року з відеозаписом до нього колегія суддів вважає надуманими. Зі змісту зазначеного протоколу убачається, що його зміст відповідає вимогам ст. 104 КПК України. Зокрема, у відповідній графі протоколу наявний власноручний підпис Глуши Д.О. про роз`яснення йому передбачених ст. 42 цього Кодексу прав та обов`язків як підозрюваному, у тому числі й права на захист та права не свідчити проти себе, а на відеозаписі зазначеної слідчої дії видно, що перед початком її проведення вказані права та обов`язки були оголошені йому в повному обсязі у присутності його захисника Мініної І.М. Під час проведення цієї слідчої дії крім захисника були присутні двоє понятих. Після ознайомлення з протоколом слідчого експерименту жодних застережень з приводу порушення вимог кримінального процесуального закону в ході його проведення від учасників цієї слідчої дії не надійшло.

З приводу посилань захисника Лихосенка Є.О. та засудженого ОСОБА_1 на застосування до останнього недозволених методів фізичного і психологічного впливу, внаслідок яких він нібито обмовив себе під час проведення слідчого експерименту, колегія суддів зважає на таке.

Для того, щоб у компетентних органів виник обов`язок провести розслідування за заявою про застосування методів, які порушують статтю 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, така заява має бути «небезпідставною». Тобто особа, яка заявляє про погане поводження з нею, має навести конкретні обставини такого поводження і надати певне підтвердження цим обставинам або, якщо це не можливо з об`єктивних причин, повідомити інформацію, яка дає можливість перевірити, чи має заява певні підстави. Хоча доведення обґрунтованості заяви про погане поводження не може покладати на заявника настільки надмірний тягар доведення, однак за відсутності інформації, яка дає можливість її перевірити, заява про погане поводження не може бути визнана «небезпідставною» і не створює обов`язку проведення розслідування такої заяви.

Оцінка протоколу слідчого експеримента, в якому зазначені пояснення підозрюваного, які він в подальшому змінив під час судового розгляду, має оцінюватися судом особливо прискіпливо та критично з урахуванням того, чи є цей доказ винуватості особи єдиним, маючи вирішальне значення в даному кримінальному провадженні, або навпаки підтверджується сукупністю інших переконливих доказів, чи посилався обвинувачений на примусовий характер цих показань і наскільки переконливими є докази та обставини, що підтверджують ці його скарги тощо.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження і не заперечується стороною захисту, засуджений був представлений захисником від самого початку досудового розслідування. Незважаючи на це, ОСОБА_1 вперше заявив про тиск на нього у ході досудового розслідування лише під час розгляду справи в суді першої інстанції, тобто через кілька місяців від часу, коли, за його словами, відбулися стверджувані ним події.

У суді першої інстанції захисник ОСОБА_7 , яка представляла інтереси ОСОБА_1 із самого початку досудового розслідування, стверджувала, що він не повідомляв її про будь-який тиск на нього з боку працівників правоохоронних органів.

Апеляційна та касаційна скарги захисника Лихосенка Є.О. в інтересах ОСОБА_1 не містять посилань на обставини, які заважали останньому протягом кількох місяців повідомити компетентним органам самостійно або за допомогою свого захисника про стверджуване погане поводження з ним, надавши їм можливість провести належне розслідування його заяв. У засіданнях як суду першої, так і касаційної інстанцій засуджений надав суперечливі пояснення щодо няавності таких обставин. Тобто, окрім заяв, будь-яких доказів на підтвердження вказаних обставин ні захисником Лихосенком Є.О., ні засудженим ОСОБА_1 суду не надано. Оскільки засуджений заявив про тиск на нього лише через кілька місяців, то така спізніла заява практично не залишала можливості здійснити її перевірку.

За таких обставин колегія суддів не вважає заяву про застосування до ОСОБА_1 недозволених методів тиску «небезпідставною» у значенні практики Європейського суду з прав людини і відхиляє доводи касаційної скарги захисника Лихосенка Є.О. щодо того, що пояснення в ході слідчого експерименту надано ОСОБА_1 під примусом і тому протокол цієї слідчої дії є недопустимим доказом відповідно до вимог ст. 87 КПК України.

До того ж, протокол слідчого експерименту був не єдиним покладеним в основу обвинувачення, а лише одним із доказів, які були досліджені й оцінені судом першої інстанції в їх сукупності з точки зору належності, достовірності, допустимості, достатності та взаємозв`язку.

Прослуховуванням аудіозапису судового засідання суду першої інстанції від 01 жовтня 2018 року встановлено, що у зазначеному судовому засіданні учасниками судового провадження мовчки проводився перегляд відеозаписів слідчих дій, що узгоджується з відповідними даними журналу судового засідання. Періодично на аудіозаписі чути запитання головуючого та відповіді присутніх у судовому засіданні. Тому доводи касаційної скарги захисника у частині відсутності в матеріалах провадження технічного носія інформації, на якому зафіксовано судове провадження в суді першої інстанції, є неспроможними.

Також є безпідставними доводи касаційної скарги захисника Лихосенка Є.О. щодо здійснення апеляційного розгляду без участі обвинуваченого.

Згідно з ч. 4 ст. 46 КПК України захисник користується процесуальними правами підозрюваного, обвинуваченого, захист якого він здійснює, крім процесуальних прав, реалізація яких здійснюється безпосередньо підозрюваним, обвинуваченим і не може бути доручена захиснику, з моменту надання документів, передбачених статтею 50 цього Кодексу, слідчому, прокурору, слідчому судді, суду.

Відповідно ж до положень ч. 4 ст. 401 КПК України реалізація права на участь в апеляційному розгляді, яке забезпечується обов`язковістю виклику в судове засідання, здійснюється безпосередньо обвинуваченим, який утримується під вартою, шляхом подання ним відповідного клопотання та згідно з ч. 4 ст. 46 зазначеного Кодексу не може бути здійснена захисником без погодження з цим обвинуваченим.

А закріплення у ч. 2 ст. 336 КПК України права на ініціювання перед судом питання про здійснення дистанційного судового провадження «за клопотанням сторони» вказує на можливість подання клопотання як учасником кримінального провадження, якого воно стосується, так і спільного клопотання від декількох учасників, які згідно з п. 19 ч. 1 ст. 3 указаного Кодексу відносяться до даної сторони, чи клопотання від одного учасника щодо забезпечення дистанційного судового провадження щодо іншого учасника провадження за умови, що ці учасники відносяться до одної і тої ж сторони кримінального провадження. Причому в останньому випадку, з огляду на положення ч. 2 ст. 336 КПК України, таке клопотання має бути погоджене учасником провадження, про участь якого в режимі відеоконференції воно заявлено.

Тому подання захисником від свого імені клопотання про проведення апеляційного розгляду за особистою участю обвинуваченого, який утримується під вартою, чи його участю в режимі відеоконференції без належного підтвердження, що це клопотання погоджене з цим обвинуваченим, саме по собі ще не свідчить про наявність підстав для обов`язкового задоволення такого клопотання апеляційним судом.

З матеріалів кримінального провадження видно, що на вирок суду першої інстанції захисником Лихосенком Є.О. в інтересах обвинуваченого ОСОБА_1 було подано апеляційну скаргу і в ній, усупереч посиланню захисника у його касаційній скарзі, ним не заявлялося клопотання про проведення апеляційного розгляду за участю обвинуваченого в засіданні суду апеляційної інстанції. Таке клопотання було заявлено захисником Лихосенком Є.О. безпосередньо у судовому засіданні апеляційного суду. Також захисник клопотав про проведення апеляційним судом дистанційного судового засідання за участю обвинуваченого ОСОБА_1 в режимі відеоконференції. При цьому захисник не надав апеляційному суду жодного підтвердження того, що ці клопотання погоджені з обвинуваченим.

Апеляційний розгляд за апеляційною скаргою захисника Лихосенка Є .О. був призначений на 19 серпня 2019 року о 10:45, про дату, час і місце розгляду були повідомлені учасники судового провадження, у тому числі й обвинувачений ОСОБА_1 , що підтверджується його розпискою від 08 червня 2019 року (Т. 3, а. п. 14). Згідно з даними телефонограми за підписом помічника судді апеляційного суду станом на 11:11 19 серпня 2019 року до спецчастини слідчого ізолятора, де на той час перебував ОСОБА_1 , жодних заяв з приводу його бажання брати участь у судовому засіданні апеляційного суду не надходило.

За таких обставин апеляційний суд обґрунтовано відмовив у задоволенні вищевказаних клопотань захисника Лихосенка Є.О.

Таким чином, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону чи неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які були би безумовними підставами для скасування чи зміни судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій у цьому кримінальному провадженні, колегією суддів не встановлено.

Урахувавши наведене та керуючись статтями 434, 436 КПК України, Суд дійшов висновку, що касаційну скаргу захисника Лихосенка Є.О. в інтересах засудженого ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, а судові рішення стосовно останнього - без зміни.

З цих підстав Суд ухвалив:

Касаційну скаргу захисника Лихосенка Є.О. в інтересах засудженого ОСОБА_1 залишити без задоволення, а вирок Запорізького районного суду Запорізької області від 19 квітня 2019 року та ухвалу Запорізького апеляційного суду від 19 серпня 2019 року стосовно ОСОБА_1 - без зміни.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

С.М. Вус М.В. Мазур А.О. Чистик