Постанова

іменем України

27 лютого 2019 року

м. Київ

справа № 695/136/17

провадження № 51-5205км18

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати

Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Матієк Т.В.,

суддів Мазура М.В., Могильного О.П.,

за участю:

секретаря судового засідання Замкового І.А.,

прокурора Ковальчука О.С.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, яка брала участь у розгляді кримінального провадження в суді апеляційної інстанції, на вирок Придніпровського районного суду м. Черкас від 5 жовтня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Черкаської області від 28 грудня 2017 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 1206250150001418, за обвинуваченням

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 народження, уродженця та жителя АДРЕСА_1, такого, що на підставі ст. 89 КК судимості не має,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК.

Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Придніпровського районного суду м. Черкас від 5 жовтня 2017 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 3 ст. 185 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки. На підставі ст. 75 КК його звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки і покладено на нього обов'язки, передбачених пунктами 1-3 ч. 1 ст. 76 КК. Вирішено питання щодо процесуальних витрат та речових доказів у кримінальному провадженні.

За вироком суду ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 4 грудня 2016 року о 2-й год. з метою таємного викрадення чужого майна через паркан проник на подвір'я ОСОБА_2 на АДРЕСА_2, де за допомогою заздалегідь заготовленого ключа відчинив замок на дверях сараю, звідки викрав брухт чорного та кольорового металів на загальну суму 2079,69 грн.

Апеляційний суд Черкаської області ухвалою від 28 грудня 2017 року залишив апеляційну скаргу прокурора без задоволення, а вирок місцевого суду - без змін.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор, яка брала участь у розгляді кримінального провадження в суді апеляційної інстанції, посилаючись на пункти 1-3 ч. 1 ст. 438 КПК, просить скасувати оскаржувані судові рішення і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Зокрема, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність прокурор убачає в тому, що суди обох інстанцій неправильно кваліфікували дії ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 185 КК, не визнавши наявності у його діях ознаки повторності, хоча щодо ОСОБА_1 досі триває кримінальне провадження за злочини, передбачені п. 6 ч. 2 ст. 115, ч. 3 ст. 187, ч. 4 ст. 187, ч. 1 ст. 393 КК, які він вчинив у період іспитового строку, визначеного за попереднім вироком Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 23 грудня 2010 року, судимість за яким помилково визнано судами погашеною. Також прокурор посилається на невиконання вказівок апеляційного суду щодо об'єднання цього кримінального провадження з вищевказаним, що призвело, на його думку, до порушення права обвинуваченого на захист, неправильної кваліфікації його дій та призначення надто м'якого покарання, вважаючи звільнення ОСОБА_1 на підставі ст. 75 КК від відбування покарання з випробуванням несправедливим через м'якість.

Позиції учасників судового провадження

Прокурор підтримав касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження в суді апеляційної інстанції, частково лише щодо доводів про безпідставне звільнення ОСОБА_1 на підставі ст. 75 КК від відбування покарання з випробуванням.

Мотиви суду

Висновки суду щодо винуватості ОСОБА_1 у вчиненні таємного викрадення майна ОСОБА_2, поєднаного з проникнення до іншого приміщення, є законними, обґрунтованими і в касаційній скарзі прокурора не оскаржуються.

Що ж стосується тверджень прокурора про безпідставність невизнання у діях ОСОБА_1 кваліфікуючої ознаки повторності, то вони не ґрунтуються на вимогах закону.

Відповідно до ст. 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Згідно з ч. 1 ст. 17 КПК особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, який набрав законної сили.

З огляду на правові норми щодо презумпції невинуватості за відсутності вироку суду, який набрав законної сили, наявність кримінального провадження, в тому числі на стадії його судового розгляду, не породжує правових наслідків для юридичної оцінки наступних чи попередніх діянь особи, у вчиненні яких вона обвинувачується, а є лише версією органів досудового розслідування, яку вони доводять на підставі обов'язку доказування відповідно до ч. 1 ст. 92 КПК.

Таким чином, правильним є висновок судів обох інстанцій про відсутність у діях ОСОБА_1 кваліфікуючої ознаки повторності попри те, що стосовно нього досі триває кримінальне провадження за злочини, передбачені п. 6 ч. 2 ст. 115, ч. 3 ст. 187, ч. 4 ст. 187, ч. 1 ст. 393 КК, які він вчинив у період іспитового строку, встановленого за попереднім вироком Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 23 грудня 2010 року.

Необґрунтованими є і посилання у касаційній скарзі на істотні порушення судом першої інстанції вимог кримінального процесуального закону щодо невиконання вказівок апеляційного суду щодо об'єднання цього кримінального провадження з вищевказаним.

Так, після надходження обвинувального акта у цьому кримінальному провадженні до Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області прокурор Золотоніської місцевої прокуратури подав клопотання про направлення обвинувального акта щодо ОСОБА_1 до Черкаського районного суду Черкаської області для визначення підсудності та об'єднання з матеріалами іншого кримінального провадження стосовно нього.

Ухвалою Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 14 лютого 2017 року вказаний обвинувальний акт із наведеним клопотанням прокурора було направлено до Апеляційного суду Черкаської області для його вирішення.

Зазначений апеляційний суд 22 лютого 2017 року задовольнив подання місцевого суду і вирішив направити матеріали кримінального провадження щодо ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 185 КК до Черкаського районного суду Черкаської області для вирішення питання про об'єднання з кримінальним провадженням щодо нього за п. 6 ч. 2 ст. 115 КК, ч. 3 ст. 187, ч. 4 ст. 187, ч. 1 ст. 393 КК.

Водночас ухвалою Черкаського районного суду Черкаської області від 21 березня 2017 року в задоволенні клопотання прокурора про об'єднання справ в одне провадження відмовлено з огляду на недоцільність, оскільки кримінальне провадження щодо ОСОБА_1 за п. 6 ч. 2 ст. 115 КК, ч. 3 ст. 187, ч. 4 ст. 187, ч. 1 ст. 393 КК перебуває в суді на завершальній стадії судового слідства, тоді як об'єднання відповідно до положень ч. 6 ст. 34 КПК призведе до необхідності розпочинати судовий розгляд в обох провадженнях із підготовчого засідання. При цьому суд наголосив на тому, що об'єднання кримінальних проваджень в одне є правом суду, а не його обов'язком, а тому вирішив направити кримінальне провадження щодо ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 185 КК до Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області для розгляду по суті. Одночасно голова Черкаського районного суду Черкаської області направив подання до Апеляційного суду Черкаської області про зміну підсудності у цьому кримінальному провадженні, у задоволенні якого ухвалою Апеляційного суду Черкаської області від 11 квітня 2017 року відмовлено.

Надалі клопотання прокурора Золотоніської місцевої прокуратури Черкаської області про передачу кримінального провадження щодо ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 185 КК до Придніпровського районного суду м. Черкас Апеляційний судом Черкаської області було задоволено й ухвалою від 22 червня 2017 року було направлено до вказаного суду для розгляду по суті.

Цей же місцевий суд ухвалював вирок щодо ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 185 КК.

Наведене переконує у відсутності порушень щодо підсудності та у невиконанні ухвал Апеляційного суду Черкаської області з цього приводу, як про це йдеться у касаційній скарзі прокурора.

Що ж стосується призначеного ОСОБА_1 покарання та звільнення від його відбування на підставі ст. 75 КК, то воно відповідає вимогам закону.

Визначаючи вид та розмір покарання ОСОБА_1, суд першої інстанції згідно зі ст. 65 КК урахував тяжкість вчиненого злочину, особу засудженого, його посередню характеристику за місцем проживання, те, що він на підставі ст. 89 КК судимостей не має, оскільки іспитовий строк за вироком Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 23 грудня 2010 року минув 23 грудня 2012 року, а також на наявність пом'якшуючої покарання обставини - сприяння розкриттю злочину.

Рішення про звільнення ОСОБА_1 від відбування покарання з випробуванням суд належним чином мотивував, пославшись, зокрема, на визнання вини, повернення викраденого майна, а також наявність постійного місця проживання.

Такі мотиви щодо застосування ст. 75 КК апеляційний суд визнав достатніми й погодився з правильністю цього рішення суду першої інстанції.

Колегія суддів касаційного суду також погоджується з цим висновком і вважає, що таке покарання відповідає вимогам статей 50, 65 КК, принципу індивідуалізації призначеного покарання, є достатнім та необхідним для попередження вчинення нових злочинів. Порушень норм матеріального та процесуального права судами не допущено.

Враховуючи наведене, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційну скаргу прокурора слід залишити без задоволення.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд

ухвалив:

Вирок Придніпровського районного суду м. Черкас від 5 жовтня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Черкаської області від 28 грудня 2017 року щодо ОСОБА_1 залишити без змін, а касаційну скаргупрокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження в суді апеляційної інстанції,- без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення й оскарженню не підлягає.

Судді:

Т.В. Матієк М.В. Мазур О.П. Могильний