Історія справи

Постанова

іменем України

26 травня 2020 року

м. Київ

справа № 754/10041/18

провадження № 51-6125км19

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати

Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Матієк Т.В.,

суддів Могильного О.П., Яковлєва С.В.,

за участю:

секретаря судового засідання Миколюка Я.О.,

прокурора Сингаївської А.О.,

потерпілої ОСОБА_1 ,

представника потерпілої Гайдамаченка В.Г.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженої ОСОБА_2 на вирок Деснянського районного суду м. Києва від 14 березня 2019 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 24 вересня 2019 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018100030005831, за обвинуваченням

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки та жительки АДРЕСА_1 ), такої, що не має судимостей,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК.

Зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і встановлені ними обставини

За вищевказаним вироком ОСОБА_2 засуджено за ч. 1 ст. 286 КК до покарання у виді штрафу триста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 5100 грн із позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 88 589,62 грн і 20 000 грн у рахунок відшкодування матеріальних збитків та моральної шкоди відповідно.

Вирішено питання щодо процесуальних витрат і речових доказів у кримінальному провадженні.

За вироком суду ОСОБА_2 визнано винуватою у тому, що вона 1 липня 2018 року приблизно о 03:50, керуючи автомобілем «Jaguar X-type» (д.н.з. НОМЕР_1 ), рухаючись по проїзній частині на вул. Драйзера зі сторони вул. Радунська в напрямку просп. Маяковського в м. Києві, в порушення вимог п. 1.3, п.п. «б» п. 2.3, п. 12.1, п. 16.1, не виконала вимоги дорожнього знаку «Проїзд без зупинки заборонено», внаслідок чого допустила зіткнення з автомобілем «ГАЗ» (д.н.з. НОМЕР_2 ) під керуванням водія ОСОБА_3 . В результаті порушення зазначених правил дорожнього руху, пасажиру автомобіля «ГАЗ» (д.н.з. НОМЕР_2 ) ОСОБА_1 були заподіяні тілесні ушкодження, які відповідно до висновку судово-медичної експертизи від 25 липня 2018 року № 1225\Е відносяться до тілесних ушкоджень середньої тяжкості.

Апеляційний суд залишив вирок місцевого суду без змін, а апеляційну скаргу захисника Барницького Н.В. в інтересах обвинуваченої ОСОБА_2 - без задоволення.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати судові рішення щодо неї та закрити кримінальне провадження у зв`язку з не встановленням достатніх доказів для доведення її винуватості і вичерпання можливості їх отримання. Обґрунтовуючи свої вимоги, посилається на те, що висновок експерта від 25 липня 2018 року №1225/Е є неналежним та недопустимим доказом, оскільки експертиза була проведена на підставі ухвали слідчого судді Деснянського районного суду м. Києва, зі змісту якої вбачається, що судово-медична експертиза призначається по факту дорожньо-транспортної пригоди на перехресті вул. Бальзака-Драйзера за участі автомобілів «Jaguar X-type» (д.н.з. НОМЕР_1 ) під керуванням ОСОБА_2 та автомобіля «ГАЗ» (д.н.з. НОМЕР_2 ) під керуванням ОСОБА_3 , яка відбулась 5 липня 2018 року, при цьому в матеріалах кримінального провадження відсутня ухвала слідчого судді, якою було б задоволено клопотання слідчого про проведення експертизи щодо встановлення тяжкості тілесних ушкоджень отриманих потерпілою внаслідок ДТП, яке мало місце 1 липня 2018 року, а тому засуджена вважає, що вказаний висновок не відповідає вимогам ст. 86 КПК, оскільки не зрозуміло на яку дату послався експерт під час проведення свого дослідження. Вказані обставини залишилися поза увагою місцевого суду.

Також, на переконання засудженої, місцевий суд у супереч вимогам ст. 356 КПК безпідставно не викликав в судове засідання для допиту експерта ОСОБА_8 щодо усунення сумнівів стосовно зроблених нею висновків у експертизі.

Крім того, сторона захисту вказує на те, що місцевий суд безпідставно прийняв до розгляду заявлений потерпілою стороною цивільний позов, який в порушення вимог ст. 128 КПК було заявлено під час судового розгляду після закінчення підготовчого судового засідання та призначення справи до розгляду.

Також, на переконання засудженої, заявлений потерпілою цивільний позов не відповідає вимогам ст. 175 ЦПК, а тому повинен був бути залишеним без руху, однак місцевий суд не звернув на це уваги і в подальшому задовольнив цей цивільний позов, який не відповідає вимогам чинного законодавства.

Вказує на те, що апеляційний суд, залишаючи подану апеляційну скаргу без задоволення, не перевірив викладених у ній доводів про допущені судом першої інстанції істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та не навів в ухвалі переконливих підстав для прийняття такого рішення, не надав вичерпних відповідей на доводи, викладені у скарзі, через що рішення цього суду не відповідає вимогам ст. 419 КПК.

У запереченнях на касаційну скаргу потерпіла ОСОБА_1 вважає її необґрунтованою та просить залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без зміни.

Позиції учасників судового провадження

Прокурор, потерпіла та її представник заперечували проти задоволення касаційної скарги засудженої, просили залишити її без задоволення, а рішення судів обох інстанцій - без зміни.

Мотиви Суду

Згідно з вимогами ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

При вирішенні питання про скасування або зміну вироку, ухвали, відповідно до ч. 1ст. 438 КПК, суд касаційної інстанції керується статтями 412-414 цього Кодексуі не переглядає судові рішення з підстав однобічності і неповноти судового розгляду щодо невідповідності висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження.

Мотивуючи висновок про винуватість ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК, суд першої інстанції послався на докази, зібрані в установленому законом порядку, досліджені під час судового розгляду та оцінені судом відповідно до приписів ст. 94 КПК.

Зокрема, свої висновки про винуватість ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення за викладених у вироку обставин суд першої інстанції обґрунтував: показаннями обвинуваченої ОСОБА_2 , котра визнала, що, керуючи автомобілем «Jaguar X-type» та під`їжджаючи до перехрестя вул. Бальзака-Драйзера, вона помітила, що світлофори працювали в режимі миготіння сигналу жовтого кольору, при цьому у зв`язку з темною порою доби, поганими погодними умовами, а також поганою видимістю дорожніх знаків, вона не помітила дорожній знак «Проїзд без зупинки заборонено», внаслідок чого при проїзді перехрестя сталась дорожньо-транспортна пригода з автомобілем «ГАЗ» (д.н.з. НОМЕР_2 ); потерпілої ОСОБА_1 , свідків ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_3 , ОСОБА_7 про обставини вчинення кримінального правопорушення; даними протоколу огляду місця ДТП від 1 липня 2018 року; даними, що містяться на диску з відеозаписом ДТП, яка сталася 1 липня 2018 року; протоколу перегляду відеозапису з камери спостереження, що встановлена на перехресті вул. Драйзера - Бальзака в м. Києві від 1 липня 2018 року; висновку судово-медичної експертизи від 25 липня 2018 року № 1225/Е, відповідно до якого у потерпілої ОСОБА_1 наявне тілесне ушкодження середньої тяжкості, що спричинило тривалий розлад здоров`я на строк понад 21 добу, може бути транспортною травмою та за давністю може відповідати 1 липня 2018 року, а також іншими письмовими доказами, зміст яких детально відтворено у вироку.

Місцевий суд ретельно дослідив наявні в матеріалах кримінального провадження докази, які отримали належну оцінку, і дійшов обґрунтованого висновку, з яким погодився і апеляційний суд, про те, що в діях ОСОБА_2 наявний склад кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК, оскільки причиною вказаної ДТП були саме порушення нею як водієм автомобіля «Jaguar X-type» вимог п. 1.3, п.п. «б» п. 2.3, п. 12.1, п. 16.1 ПДР та вимог дорожнього знаку «Проїзд без зупинки заборонено», які перебувають у прямому причинному зв`язку з наслідками у вигляді завдання тілесних ушкоджень середньої тяжкості потерпілій ОСОБА_1 .

З такими висновками погоджується Верховний Суд.

Доводи у касаційній скарзі засудженої про те, що висновок судово-медичної експертизи від 25 липня 2018 року № 1225/Е є неналежним та недопустимим доказом колегія суддів вважає необґрунтованими, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 242 КПК експертиза проводиться експертною установою, експертом або експертами, за дорученням слідчого судді чи суду, наданим за клопотанням сторони кримінального провадження або, якщо для з`ясування обставин, що мають значення для кримінального провадження, необхідні спеціальні знання. Слідчий або прокурор зобов`язанні звернутися з клопотанням до слідчого судді для проведення експертизи, у тому числі, щодо встановлення тяжкості та характеру тілесних ушкоджень.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, в рамках даного кримінального провадження слідчий звернувся до слідчого судді з клопотанням про призначення судово-медичної експертизи тяжкості та характеру тілесних ушкоджень, які отримала потерпіла ОСОБА_1 в наслідок ДТП, яке відбулося 1 липня 2018 року.

Слідчий суддя Деснянського районного суду ухвалою від 17 липня 2018 року задовольнив клопотання слідчого та призначив судово-медичну експертизу у кримінальному провадженні № 12018100030005831 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК, для встановлення тяжкості та характеру тілесних ушкоджень, які отримала потерпіла ОСОБА_1 в наслідок ДТП, на вирішення якої поставив ряд питань. При цьому у мотивувальній частині ухвали слідчий суддя зазначив, що дорожньо-транспортна пригода сталася близько 03:50 5 липня 2018 року.

У подальшому для проведення судово-медичної експертизи експерту була надана медична документація на ім`я ОСОБА_1 щодо виявлення тілесних ушкоджень у останньої 1 липня 2018 року, а також довідка слідчого Деснянського УП ГУ НП в м. Києві Радуда Р.В., що датою дорожньо-транспортної пригоди є 1 липня 2018 року. При проведенні експертизи, у експерта були фактичні дані, які свідчили, що внаслідок дорожньо-транспортної пригоди за участі автомобілів «Jaguar X-type» (д.н.з. НОМЕР_1 ) під керуванням ОСОБА_2 та автомобіля «ГАЗ» (д.н.з. НОМЕР_2 ) під керуванням ОСОБА_3 тілесні ушкодження отримала ОСОБА_1 , медична документація, яка свідчила, що за медичною допомогою потерпіла звернулася 1 липня 2018 року, і згідно рентгенограми від 1 липня 2018 року у останньої вбачається перелом правої ключиці в середній третині зі зміщенням уламків. Будь-яких медичних даних, що ОСОБА_1 отримала тілесні ушкодження у результаті транспортної травми 5 липня 2018 року, у експерта на момент проведення експертизи не було.

Відповідно до ст. 1 Закону України від 25 лютого 1994 року № 4038-XII «Про судову експертизу» судова експертиза - це дослідження на основі спеціальних знань у галузі науки, техніки, мистецтва, ремесла тощо об`єктів, явищ і процесів з метою надання висновку з питань, що є або будуть предметом судового розгляду.

Судово-медична експертиза у даному кримінальному провадженні була призначена на підставі ухвали слідчого судді місцевого суду, разом з якою експерту були надані документи на ім`я ОСОБА_1 , а саме медична довідка № 972 з Бориспільської центральної районної лікарні, одна рентгенограма та медична документація, довідка слідчого.

Вказаний висновок складено атестованим судовими експертом ОСОБА_8 (судово-медичний експерт вищої кваліфікаційної категорії, який має вищу медичну освіту, 4 кваліфікаційний клас судового експерта, стаж роботи за фахом 17 років), яка була попереджена про кримінальну відповідальність за статтями 384, 385 КК за надання завідомо неправдивого висновку та відмову без поважних причин від виконання покладених на неї обов`язків, її висновок відповідає вимогам ст. 101,102 КПК, є вмотивований, ґрунтується на доказах, які є допустимими, та був відкритий сторонам кримінального провадження у відповідності до вимог ст. 290 КПК, тому у Суду відсутні підстави вважати висновок судово-медичної експертизи неналежним та недопустимим доказом.

При цьому посилання слідчого судді місцевого суду в мотивувальній частині ухвали від 17 липня 2018 року на те, що дорожньо-транспортна пригода сталася близько 03:50 5 липня 2018 року, замість того, що дорожньо-транспортна пригода сталася близько 03:50 1 липня 2018 року, на що акцентує увагу засуджена у своїй касаційній скарзі, Верховний Суд вважає технічною помилкою, яка носить редакційний характер та не спростовує правильність висновку судово-медичної експертизи від 25 липня 2018 року № 1225/Е.

Твердження засудженої про те, що місцевий суд у супереч вимогам ст. 356 КПК безпідставно не викликав в судове засідання для допиту експерта ОСОБА_8 щодо усунення сумнівів стосовно зроблених нею висновків у експертизі, є необґрунтованими.

Так, відповідно до вимог ч. 1 ст. 356 КПК за клопотанням сторони кримінального провадження, потерпілого або за власною ініціативою суд має право викликати експерта для допиту для роз`яснення висновку.

В ході прослуховування аудіозаписів судових засідань місцевого суду було встановлено, що сторона захисту заперечувала проти долучення до матеріалів кримінального провадження висновку судово-медичної експертизи від 25 липня 2018 року № 1225/Е з підстав його неналежності та недопустимості. При цьому ані захисник, ані обвинувачена не порушували питання про допит експерта ОСОБА_8 для роз`яснення нею висновку, зробленого за результатами проведення судово-медичної експертизи у місцевому суді. Не порушувалося ними це питання і в суді апеляційної інстанції.

Доводи сторони захисту про те, що місцевий суд безпідставно прийняв до розгляду заявлений потерпілою стороною цивільний позов, який в порушення вимог ст. 128 КПК було заявлено під час судового розгляду після закінчення підготовчого судового засідання та призначення справи до розгляду колегія суддів вважає безпідставними, з огляду на наступне.

Згідно зі ст. 128 КПК особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 347 КПК судовий розгляд починається з оголошення прокурором короткого викладу обвинувального акта, якщо учасники судового провадження не заявили клопотання про оголошення обвинувального акта в повному обсязі.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження Деснянський районний суд м. Києва ухвалою від 11 жовтня 2018 року призначив до судового розгляду у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження за обвинувальним актом відносно ОСОБА_2 у вчиненні нею кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК.

Надалі, 29 листопада 2018 року потерпіла ОСОБА_1 звернулася з цивільним позовом до обвинуваченої ОСОБА_2 про відшкодування завданих їй діями обвинуваченої матеріальних збитків та моральної шкоди.

В судовому засіданні місцевого суду від 18 грудня 2018 року було вирішено питання про долучення цього цивільного позову до матеріалів кримінального провадження, вручено копії цивільного позову потерпілої усім учасникам кримінального провадження, і оголошено прокурором короткий виклад обвинувального акта.

На підставі вищевикладеного Верховний Суд приходить до висновку, що порушень вимог ст. 128 КПК під час звернення потерпілої з цивільним позовом не було, оскільки цивільний позов ОСОБА_1 заявлено до оголошення прокурором короткого викладу обвинувального акта, отже в розумінні ст. 347 КПК до початку судового розгляду.

Також всупереч формальному посиланню засудженої Верховний Суд вважає, що позовна заява потерпілої ОСОБА_1 відповідає вимогам процесуального законодавства щодо форми і змісту позовних заяв.

Суд апеляційної інстанції в межах, установлених ст. 404 КПК, й у порядку, визначеному ст. 405 КПК, переглянув кримінальне провадження за апеляційною скаргою захисника засудженої на вирок місцевого суду, належним чином перевірив викладені у ній доводи, аналогічні доводам у касаційній скарзі засудженої, та визнав їх необґрунтованими, навівши належні й докладні мотиви своїх висновків. З такими висновками погоджується і Верховний Суд.

Покарання ОСОБА_2 призначено з дотриманням вимог статей 50, 65 КК, воно є справедливим.

При призначенні ОСОБА_2 покарання, місцевий суд, з яким апеляційний суд погодився, урахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, який відноситься до злочинів невеликої тяжкості, конкретні обставини його скоєння, характер та спосіб вчиненого та посткримінальну поведінку засудженої, обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Крім того, суди першої та апеляційної інстанцій урахували й те, що засуджена раніше не була судима, працює, задовільно характеризується за місцем реєстрації, має на утриманні двох неповнолітніх дітей.

Враховуючи вищевказане, колегія суддів дійшла висновку, що призначене засудженій ОСОБА_2 місцевим судом покарання за своїм видом та розміром є необхідним та достатнім для виправлення засудженої й попередження вчинення нових злочинів та відповідає вимогам статей 50, 65 КК. Підстав вважати це покарання явно несправедливим через його суворість, не вбачається.

Цивільний позов місцевим судом вирішено відповідно до вимог статей 127 - 129 КПК. Розмір відшкодування матеріальних збитків та моральної шкоди визначено судом із дотриманням вимог статей 23, 1168 ЦК.

Вирок місцевого суду відповідає положенням статей 370, 374 КПК, а ухвала апеляційного суду є вмотивованою та відповідає вимогам ст. 419 КПК.

Інші доводи, викладені в касаційній скарзі, та матеріали кримінального провадження не містять посилань на порушення судами обох інстанцій при розгляді провадження норм кримінального процесуального закону, які би ставили під сумнів обґрунтованість прийнятих рішень.

Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не допущено, а призначене покарання відповідає тяжкості вчиненого злочину й особі засудженої, касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а судові рішення - без зміни.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд

ухвалив:

Вирок Деснянського районного суду м. Києва від 14 березня 2019 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 24 вересня 2019 року щодо ОСОБА_2 залишити без зміни, а касаційну скаргу засудженої - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення й оскарженню не підлягає.

Судді:

Т.В. Матієк О.П. Могильний С.В. Яковлєва