Постанова

іменем України

21 квітня 2021 року

м. Київ

справа № 708/392/18

провадження № 51-5945км20

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Анісімова Г. М.,

суддів Ковтуновича М. І., Луганського Ю. М.,

за участю:

секретаря судового засідання Рудюк В. Л.,

прокурора Кузнецова С. М.,

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу прокурора на вирок Чигиринського районного суду Черкаської області від 12 червня 2018 року та ухвалу Черкаського апеляційного суду від 03 вересня 2020 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018250290000143, за обвинуваченням

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Калантаїв Світловодського району Кіровоградської області, зареєстрованого у цьому селі (АДРЕСА_1, жителя АДРЕСА_2, раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 249 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Чигиринського районного суду Черкаської області ОСОБА_1 визнано невинуватим та виправдано за недоведеністю того, що в його діянні є склад кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 249 КК.

Цим же вироком було залишено без розгляду позовну заяву прокурора в інтересах держави в особі Стецівської сільської ради Чигиринського району Черкаської області до ОСОБА_1 про стягнення шкоди та вирішено долю речових доказів.

Ухвалою Черкаського апеляційного суду від 03 вересня 2020 року вирок місцевого суду залишено без змін, а апеляційну скаргу прокурора - без задоволення.

Органом досудового розслідування ОСОБА_1 обвинувачувався у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 249 КК, тобто у незаконному зайнятті рибним добувним промислом, що заподіяло істотну шкоду. Так, за версією слідства, 06 квітня 2018 року в період часу з 19:30 по 22:00 за допомогою двох риболовецьких сіток, використання яких заборонено Правилами любительського і спортивного рибальства, затвердженими наказом Державного комітету рибного господарства України від 15 лютого 1999 року № 19, без належного дозволу, всупереч вимогам законів України "Про тваринний світ", "Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів", наказу Черкасирибоохорони від 21 березня 2018 № 40 "Про встановлення весняно-літньої заборони на лов риби, інших водних біоресурсів у рибогосподарських водних об'єктах Черкаської та Кіровоградської областей у 2018 році", у заборонений час (період нересту) здійснив вилов цінної риби на загальну суму 8806 грн із Кременчуцького водосховища р. Дніпро біля с. Стецівка Чигиринського району.

Вимоги й узагальнені доводи особи, що подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати вирок Чигиринського районного суду Черкаської області від 12 червня 2018 року та ухвалу Черкаського апеляційного суду від 03 вересня 2020 року і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

Так, прокурор вважає, що в ході розгляду провадження судом першої інстанції було порушено загальні засади кримінального провадження, зокрема законність, рівність перед законом та змагальність сторін, а постановлений щодо ОСОБА_1 виправдувальний вирок не відповідає вимогам статей 370, 374 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК). На думку прокурора, в основу виправдувального вироку щодо ОСОБА_1 покладено суперечливі докази, а мотивувальна частина судового рішення не містить обґрунтувань, за яких суд узяв до уваги одні докази, визнавши їх достовірними, та відкинув інші.

Також прокурор вказує, що суд не проаналізував усіх обставин кримінального провадження з наданням оцінки не лише кожному доказу окремо, а й сукупності зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв'язку. Вважає, що суд безпідставно відкинув показання свідків ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 та не дав їм оцінки в сукупності з іншими доказами.

Наголошує, що, ухвалюючи виправдувальний вирок, суд першої інстанції не звернув належної уваги на положення законодавства України, що регулює відносини у галузі охорони, використання і відтворення тваринного світу, зокрема ст. 38 Закону України "Про тваринний світ", Закону України "Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів", Правила любительського і спортивного рибальства, затверджені наказом Державного комітету рибного господарства України від 15 лютого 1999 року № 19. Також прокурор вказує, що суд не дав оцінки наказу управління Державного агентства рибного господарства в Черкаській області від 21 березня 2018 року № 40 і розрахунку збитків, завданих рибному господарству, проведеного зазначеним управлінням.

Рішення суду про відсутність складу кримінального правопорушення в діянні ОСОБА_1 прокурор вважає неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність.

Крім того, прокурор стверджує, що суд, не дотримавшись вимог процесуального закону під час перевірки допустимості протоколу огляду місця події від 06 квітня 2018 року, залишив поза увагою показання свідків ОСОБА_8 і ОСОБА_9, безпідставно визнав цей доказ та похідні від нього докази (протоколи огляду предметів від 08 і 18 квітня 2018 року, постанови про визнання їх речовими доказами від 08 та 18 квітня 2018 року, акт дослідження знарядь лову від 18 квітня 2018 року) недопустимими.

У свою чергу суд апеляційної інстанції, на думку прокурора, всупереч приписам статей 404, 419 КПК не перевірив і не дав вичерпних та переконливих відповідей на всі доводи апеляційної скарги прокурора щодо істотного порушення судом першої інстанції вимог кримінального процесуального закону, вибірково дослідив матеріали кримінального провадження та безпідставно віддав перевагу доводам сторони захисту.

Так, за версією прокурора, поза увагою суду апеляційної інстанції залишилися доводи про відсутність порушень кримінального процесуального закону з боку органу досудового слідства під час виявлення кримінального правопорушення, інкримінованого ОСОБА_1. Також прокурор вказує, що апеляційний суд безпідставно не розглянув клопотання про допит свідків та надалі відмовив у його задоволенні.

Звертає увагу, що суд, безпосередньо не допитавши свідків ОСОБА_7, ОСОБА_6 і ОСОБА_3, погодився з оцінкою їхніх показань, наданих у суді першої інстанції, та не усунув неточностей, на які прокурор вказував у апеляційній скарзі.

При цьому в касаційній скарзі прокурор наводить доводи щодо неповноти судового розгляду, не погоджується з оцінкою доказів у провадженні.

Позиції учасників судового провадження

У засіданні суду касаційної інстанції прокурор не підтримав доводи, викладені в касаційній скарзі, просив залишити її без задоволення.

Від інших учасників клопотань про відкладення судового розгляду на іншу дату, заяв та повідомлень про поважні причини, що перешкоджають з'явитися в судове засідання, до суду не надходило.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді та пояснення прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження і доводи, зазначені в касаційній скарзі прокурора, колегія судів дійшла таких висновків.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Суд касаційної інстанції не перевіряє судових рішень на предмет неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків місцевого суду фактичним обставинам кримінального провадження і при перегляді судових рішень виходить із фактичних обставин, установлених судами першої та апеляційної інстанцій.

Частина 1 ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції, крім іншого, визначає істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.

У ході перевірки доводів, викладених в касаційній скарзі та матеріалів кримінального провадження, колегія суддів таких підстав не встановила.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що ОСОБА_1 висувалося обвинувачення у незаконному зайнятті рибним добувним промислом, що заподіяло істотну шкоду, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 249 КК.

Дослідивши надані стороною обвинувачення докази, суд першої інстанції дійшов висновку про виправдання ОСОБА_1 у пред'явленому обвинуваченні на підставіп. 3 ч. 1 ст. 373 КПК за недоведеністю в його діянні складу інкримінованого кримінального правопорушення.

За приписами ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим

і вмотивованим, відповідати вимогам, зазначеним у ст. 370 КПК . Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 374 КПК мотивувальна частина виправдувального вироку повинна містити формулювання обвинувачення, яке пред'явлене особі і визнане судом недоведеним, а також підстави для виправдання обвинуваченого з зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення. За змістом цієї норми закону в мотивувальній частині виправдувального вироку має бути викладено результати дослідження, аналізу та оцінки доказів у справі, зібраних сторонами обвинувачення й захисту, в тому числі й поданих у судовому засіданні.

На підставі ч. 3 ст. 62 Конституції України, положень ст. 17 КПК обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, отриманих незаконним шляхом, а також на припущеннях; усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачяться на її користь.

При цьому згідно з вимогами п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК у разі, якщо у кримінальному провадженні не доведено, що в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення, ухвалюється виправдувальний вирок.

Цих вимог закону суд дотримався.

З матеріалів провадження вбачається, що суд провів розгляд кримінального провадження щодо ОСОБА_1 з урахуванням положень ч. 1 ст. 337 КПК у межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, дотримуючись принципів змагальності сторін та свободи в поданні ними суду своїх доказів щодо доведення перед судом їх переконливості, дотримуючись принципу диспозитивності.

Доводи прокурора про те, що поза увагою суду залишилися докази, на підставі яких ОСОБА_1 було пред'явлено обвинувачення, не знайшли свого підтвердження.

Ухвалюючи виправдувальний вирок, суд за вимогами кримінального процесуального закону ретельно перевірив зібрані досудовим розслідуванням докази, та за правилами ст. 94 КПК належним чином оцінив їх з точки зору допустимості, належності, достовірності, а їх сукупність - з точки зору достатності й взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення. При цьому суд навів мотиви, за яких взяв до уваги одні докази та відкинув інші, зазначив, на яких підставах деякі з них визнав неналежними і недопустимими.

Зокрема, суд проаналізував показання ОСОБА_1, який заперечив свою причетність до вчиненого, показання свідків ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_5, ОСОБА_3, ОСОБА_7, які не дали суду чітких показань про те, що саме ОСОБА_1 здійснював незаконний вилов риби; показання свідків ОСОБА_8 і ОСОБА_9, які повідомили про обставини проведення огляду місця події 06 квітня 2018 року; письмові докази у провадженні.

Стосовно доводів прокурора про безпідставність визнання недопустимим доказом протоколу огляду місця події від 06 квітня 2018 року колегія суддів вказує на таке.

Відповідно до вимог ст. 13 КПК не допускається проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим судовим рішенням, крім випадків, передбачених ст. 13 КПК .

За статтею 233 КПК ніхто не має права проникнути до житла чи іншого володіння особи з будь-якою метою, інакше як лише за добровільною згодою особи, яка ним володіє,

або на підставі ухвали слідчого судді, крім випадків, установлених ч. 3 цієї статті, тобто лише у невідкладних випадках, пов'язаних із врятуванням життя людей та майна

чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні кримінального правопорушення. У такому разі прокурор, слідчий, дізнавач за погодженням із прокурором зобов'язаний невідкладно після здійснення таких дій звернутися до слідчого судді із клопотанням про проведення обшуку.

Відповідно до ч. 2 вказаної статті під іншим володінням особи розуміється транспортний засіб, земельна ділянка, гараж, інші будівлі чи приміщення побутового, службового, господарського, виробничого та іншого призначення тощо, які знаходяться у володінні особи. За ч 2 ст. 234 КПК обшук проводиться на підставі ухвали слідчого судді.

З метою виявлення та фіксації відомостей про обставини вчинення кримінального правопорушення слідчий, прокурор проводять огляд місцевості, приміщення, речей та документів. За приписами ст. 237 КПК вказана слідча (розшукова) дія здійснюється за правилами ст. 237 КПК , передбаченими для обшуку житла чи іншого володіння особи.

Слідчу (розшукову) дію було проведено 06 квітня 2018 року в період часу з 23:10 по 23:55, її єдиною метою було виявлення знарядь та засобів вчинення правопорушення. В ході проведення огляду місця події у причепі мотоцикла було виявлено та вилучено рибу та рибацькі сітки. Тобто проведений органами досудового розслідування 06 квітня 2018 року огляд місця події фактично був обшуком, який за приписами ч. 2 ст. 234 КПК проводиться лише на підставі ухвали слідчого судді.

Із матеріалів кримінального провадження вбачається, що з клопотанням про дозвіл на проведення огляду (обшуку) транспортного засобу, яким керував ОСОБА_1, сторона обвинувачення до слідчого судді не зверталася. Будь-якого дозволу на проведення огляду транспортного засобу з боку його власника, матеріали провадження не містять. Відсутність заперечень з боку ОСОБА_1 щодо проведення огляду транспортного засобу сама по собі не може свідчити про правомірність дій працівників правоохоронного органу в ході проведення слідчої (розшукової) дії та його добровільну згоду на такий огляд.

Оскільки огляд місця події 06 квітня 2018 року проведений без дотриманням вимог кримінального процесуального закону, висновок місцевого суду про недопустимість протоколу за результатом проведення вказаної слідчої дії колегія суддів касаційного суду вважає правильним та обґрунтованим.

Враховуючи відсутність у матеріалах провадження ухвали слідчого судді з дозволом на проведення огляду чи обшуку, що мало наслідком недопустимість протоколу огляду місця події від 06 квітня 2018 року, похідні від нього докази, а саме протоколи огляду предметів від 08 та 18 квітня 2018 року, постанови про визнання речовими доказами та приєднання до матеріалів кримінального провадження від 08 та 18 квітня 2018 року, акт дослідження знарядь лову від 18 квітня 2018 року, враховуючи принцип "плодів отруйного дерева", не можуть вважатися допустимими в розумінні ст. 86 КПК, про що обґрунтовано зазначено в оскаржених судових рішеннях.

Інші мотиви, з яких суд визнав окремі із зазначених доказів недопустимими, не мають вирішального значення з огляду на викладене вище.

Безпідставними є доводи касаційної скарги прокурора про неправильне застосування судом закону України про кримінальну відповідальність, виправдання ОСОБА_1

за ч. 1 ст. 249 КК та неврахування при цьому положення законодавства України, що регулює відносини у галузі охорони, використання і відтворення тваринного світу.

Відповідальність за кримінальне правопорушення проти довкілля, передбачене ст. 249 КК, настає лише за умови, що діями винної особи заподіяно істотну шкоду. На те, що шкода є істотною, можуть вказувати, зокрема, такі дані: знищення нерестовищ риби; вилов риби в період нересту, нечисленних її видів або тих, у відтворенні яких є труднощі; добування великої кількості риби, водних тварин чи рослин або риби чи тварин, вилов яких заборонено, тощо. Якщо внаслідок вчинених дій істотна шкода не настала, винна особа за наявності до того підстав може нести відповідальність за ч. 3 або ч. 4 ст. 85 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Пунктом 6 ч. 2 ст. 242 КПК визначена обов'язковість призначення експертизи щодо визначення шкоди довкіллю.

Колегія суддів враховує, що імперативність вимог п. 6 ч. 2 ст. 242 КПКщодо призначення експертизи у кожному кримінальному провадженні для визначення розміру збитків, завданих кримінальним правопорушенням, має обмежений характер, оскільки не стосується тих випадків, де предметом злочину є гроші або цінні папери, що мають визначений грошовий еквівалент, а також коли розмір матеріальних збитків (шкоди), заподіяних кримінальним правопорушенням, можливо достовірно встановити без спеціальних знань, коли достатньо загальновідомих та загальнодоступних знань, проведення простих арифметичних розрахунків для оцінки даних, отриманих за допомогою інших, крім експертизи, джерел доказування, що узгоджується з правовим висновком об'єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду в постанові від 25 листопада 2019 року (справа № 420/1667/18, провадження № 51-10433кмо18).

У решті випадків сторона обвинувачення на стадії досудового розслідування зобов'язана незалежно від наявності інших доказів, за допомогою яких можливо встановити розмір матеріальних збитків, звернутися до слідчого судді з клопотанням про залучення експерта (а в редакції Закону України від 4 жовтня 2019 року № 187-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення окремих положень кримінального процесуального законодавства"- залучити експерта).

В цьому провадженні, де йдеться про встановлення шкоди довкіллю, заподіяної кримінальним правопорушенням, відсутні підстави до її встановлення відмінним від проведення експертизи шляхом. Суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що для визначення розміру збитків, заподіяних кримінальним правопорушенням слідчий або прокурор були зобов'язані звернутись із клопотанням до слідчого судді для проведення експертизи, однак будь-якого дослідження для встановлення наявності істотної шкоди довкіллю проведено не було.

Наданий органом досудового слідства розрахунок збитків, заподіяних рибному господарству внаслідок добування або знищення цінних видів риб та інших об'єктів водного промислу, суд першої інстанції обґрунтовано визнав неналежним доказом того факту, що внаслідок незаконного вилову риби було завдано істотної шкоди, оскільки цей документ не може замінити собою висновок експерта.

Колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується з висновком місцевого суду щодо відсутності об'єктивних даних про заподіяння наслідків, передбачених ч. 1 ст. 249 КК, а висновок суду першої інстанції, стосовно відсутності в діянні ОСОБА_1 складу вказаного кримінального правопорушення вважає правильним.

При цьому твердження прокурора про залишення поза увагою положень законодавства України, які регулюють відносини у галузі охорони, використання і відтворення тваринного світу, є безґрунтовними з огляду на обставини, встановлені судом.

Мотиви суду, засновані на аналізі положень ст. 38 Закону України "Про тваринний світ", не відіграють у цьому провадженні вирішального значення щодо висновку суду про відсутність в діях виправданого ознак об'єктивної сторони складу кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 249 КК.

Що стосується апеляційного перегляду, то його також проведено відповідно до вимог кримінального процесуального закону.

У касаційній скарзі прокурор безпідставно наголошує, що суд апеляційної інстанції не дотримався загальних засад кримінального провадження та не врахував правової позиції Верховного Суду щодо безпосередності дослідження доказів, викладеної в ряді постанов, зокрема від 29 листопада 2018 року (справа № 169/261/17, провадження № 51-4600км18), 20 листопада 2019 року (справа № 336/874/17, провадження № 51-3555км19), 21 листопада 2019 року (справа № 295/17062/15, провадження №51-1618км19) та ін.

Апеляційна скарга прокурора містить клопотання про проведення часткового судового слідства і допит обвинуваченого ОСОБА_1, свідків ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_10, ОСОБА_6, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_7, а також про повторне дослідження матеріалів кримінального провадження, а саме доручення від 06 квітня 2018 року, рапорту від 06 квітня 2018 року, постанови про визнання речових доказів, протоколу огляду місця події від 06 квітня 2018 року з фототаблицею, розрахунку завданих збитків, акта дослідження знарядь лову від 18 квітня 2018 року, наказу управління державного агентства рибного господарства у Черкаській області від 21 березня 2018 року № 40 з додатками, протоколу огляду предмету від 18 квітня 2018 року, постанови про визнання речовим доказом від 18 квітня 2018 року, даних, що характеризують особу ОСОБА_1.

Відповідно до аудіо-запису судового засідання від 16 квітня 2020 року зазначене клопотання прокурора було задоволено частково, де стороні обвинувачення запропоновано забезпечити явку вказаних свідків, після чого вирішити питання про їх повторний допит у судовому засіданні суду апеляційної інстанції.

Згідно з аудіо-записом судового засідання від 20 серпня 2020 року часткове повторне дослідження доказів обґрунтовано викладеними в апеляційній скарзі доводами про порушення кримінального процесуального закону під час їх дослідження судом першої інстанції, а відмова в дослідженні інших обґрунтована незабезпеченням прокурором присутності свідків обвинувачення під час судового розгляду в суді апеляційної інстанції.

З матеріалів провадження вбачається, що суд апеляційної інстанції повторно дослідив всі матеріали кримінального провадження, про дослідження яких клопотав прокурор, та безпосередньо допитав тих свідків обвинувачення, явка яких була забезпечена стороною обвинувачення. У судовому засіданні 20 серпня 2020 року суд, зваживши на розумність строків розгляду справи в апеляційному суді, відмовив у задоволенні клопотання прокурора про відкладення судового засідання для забезпечення явки свідків ОСОБА_6, ОСОБА_3, ОСОБА_7, де обґрунтовано врахував, що сторона обвинувачення неодноразово всупереч вимогам ч. 3 ст. 23 КПК не забезпечувала присутності вказаних осіб під час судового розгляду.

Відповідно до ч. 3 ст. 404 КПК за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов'язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушенням, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або ж якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.

Зі змісту вказаних положень вбачається, що умовою повторного дослідження доказів судом апеляційної інстанції, які вже розглядав суд першої інстанції, є їх неповне дослідження або допущені порушення під час такого дослідження. Розгляд в апеляційному суді інстанції не повинен дублювати дослідження доказів, яке проводилося у місцевому суді, оскільки це суперечить основним засадам кримінального процесуального законодавства України. У разі, коли суд першої інстанції дослідив докази з дотриманням засади безпосередності, а суд апеляційної інстанції погодився з ними, то останньому не потрібно знову досліджувати ці докази в такому ж порядку, як це було зроблено в суді першої інстанції. Отже принцип безпосередності дослідження доказів на стадії апеляційного розгляду не є абсолютним, як у суді першої інстанції.

Суд апеляційної інстанції погодився з оцінкою доказів, наданою місцевим судом, іншої оцінки їм не давав, а тому доводи прокурора про порушення принципу безпосередності дослідження доказів є безпідставними, як і твердження про відхід апеляційним судом від правової позиції, викладеної в зазначених в касаційній скарзі постановах Верховного Суду, де йдеться про інші обставини та правовідносини, коли перед апеляційним судом ставиться питання про скасування виправдувального вироку і постановлення обвинувального вироку, і цей суд безпосередньо робить висновок про винуватість чи невинуватість особи за наявності підстав, передбачених ч. 3 ст. 404 КПК.

Апеляційний суд ретельно перевірив усі доводи апеляційної скарги, повторно дослідив зазначені в ній письмові докази і дійшов обґрунтованого висновку, що доводи прокурора про неправильність висновків суду першої інстанції, а також порушення судом вимог кримінального процесуального законуне підтвердилися. Своє рішення суд апеляційної інстанції належним чином мотивував. В цьому провадженні апеляційний суд забезпечив гарантії права на справедливий судовий розгляд.

Доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків апеляційного суду за наслідками перегляду оскарженого виправдувального вироку, оскільки суспільно-небезпечні наслідки, що підлягають доказуванню в цьому провадженні, не можуть бути встановлені судом на підставі показань свідків за відсутності допустимих доказів щодо істотності шкоди, заподіяної довкіллю.

Суд не має підстав вважати рішення судів першої та апеляційної інстанцій такими,

що суперечать нормам процесуального права щодо законності, обґрунтованості та вмотивованості судового рішення, або постановленими з порушенням вимог закону України про кримінальну відповідальність, а тому відсутні підстави для задоволення касаційної скарги.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд

ухвалив:

Вирок Чигиринського районного суду Черкаської області від 12 червня 2018 року та ухвалу Черкаського апеляційного суду від 03 вересня 2020 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Судді

Г. М. Анісімов М. І. Ковтунович Ю. М. Луганський