Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 березня 2019 року

м. Київ

справа № 355/55/18

провадження № 51-4814км18

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючогоБущенка А.П.,суддів Голубицького С.С., Григорєвої І.В.,за участю секретаря судового засідання Манацької І.А.,прокурораГошовської Ю.М.,розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_6 на ухвалу Апеляційного суду Київської області від 26 лютого 2018 року про повернення апеляційної скарги.

Обставини справи

1. Слідчий суддя Баришівського районного суду Київської області ухвалою від 24 січня 2018 року в кримінальному провадженні № 12017110070000552 від 11 листопада 2017 року наклав арешт на автомобіль «Jeep Grand Cherokee» та інше майно, вилучене в домоволодінні ОСОБА_7 та ОСОБА_6

2. ОСОБА_6 звернулася до суду із апеляційною скаргою на згадану ухвалу слідчого судді.

3. Апеляційний суд Київської області ухвалою від 26 лютого 2018 року повернув заявниці апеляційну скаргу на підставі пункту 2 частини 3 статті 399 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), пославшись на те, що вона не належить до кола осіб, які за кримінальним процесуальним законодавством мають право на оскарження судового рішення щодо арешту майна.

Вимоги і доводи касаційної скарги

4. У касаційній скарзі ОСОБА_6, посилаючись на пункт 1 частини 1 статті 438 КПК, просить скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

5. Вона стверджує, що є особою, яка має право на оскарження зазначеної ухвали слідчого судді, обґрунтовуючи доводи, у тому числі, правовими висновками Верховного Суду України, викладеними в постановах від 14 вересня 2017 року у провадженні № 5?162кс(15)17 та від 3 березня 2016 року у провадженні № 5-347кс15. Крім того, вказує на безпідставне задоволення клопотання слідчого та накладення арешту на майно.

6. Прокурор у кримінальному провадженні подав письмові заперечення на касаційну скаргу, де зазначив, що рішення апеляційного суду про повернення апеляційної скарги є законним і обґрунтованим, оскільки, на його думку, ОСОБА_6 не є ані власницею арештованого автомобіля, ані підозрюваною, ані обвинуваченою, а тому позбавлена права оскаржувати ухвалу слідчого судді.

Позиції учасників касаційного розгляду

7. У судовому засіданні прокурор заперечила проти задоволення касаційних вимог та просила залишити ухвалу апеляційного суду без зміни, вважаючи її законною і обґрунтованою.

Оцінка Суду

8. Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників касаційного розгляду, перевіривши матеріали провадження, обговоривши наведені у скарзі доводи, Суд дійшов висновку, що скарга підлягає задоволенню на таких підставах.

9. За правилами частини 1 статті 438 КПК підставою для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції є, зокрема, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.

10. З ухвали апеляційного суду вбачається, що рішення про повернення апеляційної скарги ОСОБА_6 було прийнято на підставі пункту 2 частини 3 статті 399 КПК, оскільки, на думку суду, апеляційну скаргу подано особою, яка не має права її подавати.

11. Апеляційний суд дійшов такого висновку у зв'язку з тим, що в документах на транспортний засіб його власником зазначено іншу особу, а не ОСОБА_6

12. Суд вказує, що сам по собі цей факт не свідчить про те, що ОСОБА_6 не є особою, щодо майна якої вирішується питання про арешт.

13. У КПК поняття «особа, щодо майна якої вирішується питання про арешт» не визначається виключно правом власності на це майно; в це поняття включено також тих осіб, у володінні яких таке майно перебуває на інших підставах.

14. Це підтверджується, зокрема, змістом пункту 3 частини 2 статті 171 КПК, яка передбачає два альтернативних варіанти доведення належності майна особі:

(1) за допомогою документів, які підтверджують право власності на майно;

(2) за допомогою конкретних фактів і доказів, що свідчать про володіння, користування чи розпорядження майном.

15. Крім того, при застосуванні положень КПК апеляційний суд мав також керуватися положеннями статті 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод і статтею 1 Першого протоколу до цієї Конвенції.

16. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини стаття 1 Першого протоколу по суті гарантує право на власність. Однак поняття «володіння» у цій статті має автономне значення, яке, очевидно, не обмежується правом власності на тілесні речі: певні інші права та інтереси, що складають майно, також можуть вважатися «майновими правами» і, таким чином, «володінням для мети цього положення».[1]

17. Як убачається з матеріалів провадження у цій справі, спірний автомобіль було виявлено в гаражі домоволодіння ОСОБА_6 В матеріалах провадження також є копія технічного паспорту на цей автомобіль, вочевидь вилученого в тому ж домоволодінні.

18. Відповідно до чинного законодавства, така сукупність обставин може свідчити про те, що це майно законно перебувало в її володінні. Зокрема, згідно з пунктом 2.2 Правил дорожнього руху, власник транспортного засобу може передавати такий засіб у користування іншій особі, передавши їй реєстраційний документ на цей транспортний засіб.

19. За таких обставин, якщо факт перебування спірного майна у володінні ОСОБА_6 не спростовано іншими доказами, вона є особою, щодо майна якої вирішується питання про арешт, і має право на відповідні засоби правового захисту, передбачені КПК. Зокрема, частина 7 статті 173 КПК передбачає право третіх осіб на оскарження судового рішення щодо арешту майна.

20. Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що хоча зміст зобов'язань за статтею 13 Конвенції варіюється залежно від характеру матеріальних вимог за Конвенцією, тим не менше засіб захисту, що є вимогою за статтею 13, має бути ефективним як на практиці, так і в законі, і його використання не має бути невиправдано ускладнене діями або бездіяльністю органів влади відповідної держави.[2]

21. Таким чином, Суд вважає, що апеляційний суд, не надавши заявниці можливості надати відповідні підтвердження її доводам, не здійснивши системного аналізу вимог кримінального процесуального закону, які регламентують права осіб на апеляційне оскарження, у тому числі тих, чиїх прав та обов'язків стосується оскаржуване рішення, передчасно, на стадії відкриття провадження, зробив висновок про те, що ОСОБА_6 не має права на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді, чим істотно порушив вимоги кримінального процесуального закону, які перешкодили ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

22. Відповідно, касаційна скарга підлягає задоволенню частково, а ухвала апеляційного суду - скасуванню з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції.

23. Інші доводи касаційної скарги щодо незаконності ухвали слідчого судді в силу положень частини 6 статті 399 та частини 4 статті 424 КПК не можуть бути предметом перевірки суду касаційної інстанції, а тому колегія суддів їх не перевіряє.

Керуючись статтями 433, 434, 436 КПК, Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити.

Ухвалу Апеляційного суду Київської області від 26 лютого 2018 року про повернення апеляційної скарги скасувати та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.

Судді:

А.П. Бущенко С.С. Голубицький І.В. Григорєва

[1] Gasus Dosier- und Fordertechnik GmbH v. The Netherlands, 23 February 1995, § 53, Series A no. 306-B; Matos e Silva, Lda., and Others v. Portugal, 16 September 1996, § 75, Reports 1996-IV; Dogan and Others v. Turkey, nos. 8803/02 and 14 others, § 138, ECHR 2004-VI (extracts)

[2] Kudla v. Poland [GC], no. 30210/96, § 157, ECHR 2000-XI; East West Alliance Limited v. Ukraine, no. 19336/04, § 227, 23 January 2014; Zosymov v. Ukraine, no. 4322/06, § 93, 7 July 2016