Історія справи

Постанова

іменем України

25 лютого2020 року м. Київ

справа №755/19738/18

провадження № 51-3869км 19

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду (далі - Суд) у складі:

головуючої КретГ. Р.,

суддів Короля В. В., Стефанів Н. С.,

за участю:

секретаря судового засідання Дегтяр Л. О.,

прокурора Шевченко О. О.,

захисника Гаврилюк М. В.,

засудженого ОСОБА_1 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника Гаврилюк М. В. в інтересах засудженого ОСОБА_1 на вирок Київського апеляційного суду від 10 липня 2019 року укримінальному провадженні щодо

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 ),

засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вирокомДніпровського районного суду м. Києва від 01 квітня 2019 року ОСОБА_1 було засуджено за ч. 1 ст. 121 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років. На підставі ст. 75 КК ОСОБА_1 звільнено від відбування покарання з випробуванням із встановленням іспитового строку тривалістю 3 роки та покладено на нього обов`язки, передбачені ст. 76 цього Кодексу.

Вирішено питання щодо речових доказів і процесуальних витрат.

Київський апеляційний суд, задовольнивши апеляційну скаргу прокурора, 10 липня 2019 року скасував вирок місцевого суду в частині призначеного покарання і постановив свій вирок, яким ухвалив вважати ОСОБА_1 засудженим за ч. 1 ст. 121 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.

Суд ОСОБА_2 винуватим в умисному заподіянні тяжких тілесних ушкоджень, небезпечних для життя в момент заподіяння, за обставин, детально викладених у вироку.

Як установив суд,18 жовтня 2018 року близько 23:55 на АДРЕСА_2 між ОСОБА_1 і ОСОБА_3 виник словесний конфлікт у зв`язку із неповерненням останнім ноутбуку «Асер», що належить ОСОБА_1 .

Після чого ОСОБА_1 19 жовтня 2018 року близько 01:30, реалізуючи свій злочинний умисел, направлений на нанесення тілесних ушкоджень ОСОБА_3 , пішов за місцем свого проживання у квартиру АДРЕСА_3 , де взяв кухонний ніж і направився до місця проживання потерпілого ОСОБА_3 на АДРЕСА_2 . Перебуваючи у під`їзді вказаного будинку, ОСОБА_1 з 02:00 почав очікувати на ОСОБА_3 та близько 07:45 цього ж дня, коли останній повернувся до місця свого проживання, ОСОБА_1 наблизився до нього та наніс чотири колото-різані удари ножем у різні частини тіла, спричинивши потерпілому тілесні ушкодження, у тому числі й тяжке тілесне ушкодження.

У подальшому ОСОБА_1 з місця вчинення злочину пішов, а потерпілого ОСОБА_3 доставлено до КМКЛ ШМД.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, порушує питання про зміну вироку апеляційного суду, просить звільнити ОСОБА_1 від відбування покарання на підставі ст. 75 КК. Суть доводів захисника зводиться до того, що суд апеляційної інстанції повною мірою не врахував особу винного, який активно сприяв розкриттю злочину, щиро розкаявся, частково відшкодував заподіяну злочином шкоду, а також те, що конфлікт був спровокований протиправною поведінкою потерпілого.

Учасникам кримінального провадження було належним чином повідомлено про дату, час та місце касаційного розгляду. Клопотань про його відкладення не надходило.

Позиції учасників судового провадження

У суді касаційної інстанції засуджений та захисник підтримали касаційну скаргу, а прокурор заперечувала проти її задоволення.

Мотиви Суду

Відповідно до ч. 2 ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Подія злочину, доведеність винуватості ОСОБА_1 у його вчиненні, кримінально-правова оцінка діяння за ч. 1 ст. 121 КК у касаційній скарзі не оспорюються.

Згідно зі статтями 50, 65 КК особі, яка вчинила злочин, повинно бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Виходячи з принципів співмірності й індивідуалізації це покарання за своїм видом та розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі заходу примусу мають значення й повинні братися до уваги обставини, що його пом`якшують і обтяжують.

Як випливає зі змісту ст. 75 КК, застосування закріплених у ній правил допустиме лише за наявності обґрунтованих підстав для висновку, що виходячи з тяжкості злочину, особи винного, та інших обставин кримінального провадження виправлення засудженого є можливим без ізоляції від суспільства.

У цьому кримінальному провадженні, як убачається з його матеріалів, саме наведеними законодавчими положеннями керувався місцевий суд при виборі засудженому заходу примусу та порядку його відбування.

Як убачається з матеріалів провадження, прокурор, не погодившись із вироком місцевого суду, оскаржив його в апеляційному порядку. В поданій скарзі сторона обвинувачення, наводячи конкретні доводи, просила скасувати згадане рішення через неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме ст. 75 КК і постановити новий вирок, яким обрати засудженому захід примусу, що належить відбувати реально.

Суд апеляційної інстанції, ретельно перевіривши доводи прокурора, дійшов умотивованого висновку про неможливість досягти мети покарання без ізоляції засудженого від суспільства. Тому вказаний суд визнав рішення місцевого суду про застосування ст. 75 КК неприйнятним.

Скасовуючи вирок суду першої інстанції у частині звільнення ОСОБА_1 від відбування покарання з випробуваннямнапідставі ст. 75 КК й ухвалюючи новий, апеляційний суд разом із ступенем тяжкості злочину врахував характер підвищеної суспільної небезпечності скоєного діяння.

Крім того, фактично не залишилися поза увагою апеляційного суду й усі інші дані про особу винного, пом`якшуючі покарання обставини, зокрема визнання винним вини, його щире каяття й часткове відшкодування заподіяної шкоди. Зважаючи на зазначене, суд апеляційної інстанції погодився з рішенням місцевого суду про достатність призначеного ОСОБА_1 мінімального покарання,передбаченого санкцією ч. 1 ст. 121 КК.

З огляду на зазначене апеляційний суд обґрунтовано вирішив, що виправлення ОСОБА_1 і попередження нових злочинів є неможливим без ізоляції від суспільства.

Таким чином, Суд не вбачає підстав для застосування до ОСОБА_1 положень статті 75 КК та звільнення останнього від відбування покарання з випробуванням, як про це ставить питання захисник в касаційній скарзі.

Вирок апеляційного суду відповідає вимогам ст. 420 КПК.

Істотних порушень норм кримінального процесуального права, які тягнуть за собою обов`язкове скасування оспорюваноговирокупід час касаційного розгляду не встановлено.

Тому касаційну скаргузахисника слід залишити без задоволення.

Керуючись статтями 433,434,436,441,442 КПК, Суд

ухвалив:

Вирок Київського апеляційного суду від 10 липня 2019 року щодоОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника Гаврилюк М. В. - без задоволення.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

Г. Р. Крет В. В. Король Н. С. Стефанів