Історія справи

Постанова

Іменем України

25 лютого 2020року

м. Київ

справа № 713/2031/17

провадження № 51-295 км 19

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Кишакевича Л.Ю.,

суддів Наставного В.В., Щепоткіної В.В.,

за участю:

секретаря судового засідання Костюченка К.О.,

прокурора Браїла І.Г.,

засудженого ОСОБА_1 ,

захисника Клімова А.О.,

розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження за касаційною скаргою прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження в судах першої та апеляційної інстанцій на ухвалу Чернівецького апеляційного суду від 27 грудня 2018 року за обвинуваченням

ОСОБА_1 ,ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця с. Наддністрянське Мурованокуриловецького району Вінницької області, жителя АДРЕСА_1 ), раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286 КК.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Вижницького районного суду Чернівецької області від 17 вересня 2018 року, ОСОБА_1 визнано винуватим та засуджено за ч. 3 ст. 286 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 1 рік.

На підставі ст. 75 КК ОСОБА_1 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки з покладенням обов`язків, передбачених ст. 76 КК.

Згідно з вироком, 21 липня 2017 року о 08.10 год, ОСОБА_2 , керуючи технічно справним вантажним автомобілем марки «IVECO -MAGIRUS», д.н.з. НОМЕР_1 , рухався по вул. Шевченка в с. Іспас Вижницького району Чернівецької області, зі сторони с. Чорногузи, де наближаючись до нерегульованого перехрестя, на якому розташований дорожній знак 2.1 «Дати дорогу», у порушення п.п. 1.5, 2.3 (б), 2.9 (а), 16.11 Правил Дорожнього руху, не здійснив повної зупинки транспортного засобу перед нерівнозначним перехрестям та продовжив свій рух, при цьому виконуючи маневр лівого повороту з виїздом на вул. Іспаську, не надав перевагу у русі автомобілю марки «ВАЗ 2108», д.н.з. НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_3 , який рухався по вищевказаній вулиці, в межах своєї смуги руху та допустив зіткнення із останнім .

Внаслідок даної дорожньо-транспортної пригоди пасажирам автомобіля марки «ВАЗ 2108» ОСОБА_4 та ОСОБА_5 спричинено смерть.

Чернівецький апеляційний суд ухвалою від 27 грудня 2018 року вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_1 залишив без змін.

Вимоги касаційних скарг і узагальнені доводи осіб, які їх подали

У касаційній скарзі прокурор просить скасувати ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_1 та призначити новий розгляду у суді апеляційної інстанції через неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок м`якості. Свої вимоги прокурор обґрунтовує тим, що при звільненні ОСОБА_1 від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК, суд не врахував ступінь тяжкості вчиненого та суспільну небезпечність кримінального правопорушення, а також наслідки у виді смерті двох людей.

Позиції інших учасників судового провадження

В судовому засіданні прокурор підтримав касаційну скаргу і просив скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Засуджений ОСОБА_1 в судовому засіданні заперечив щодо задоволення касаційної скарги і просив судові рішення залишити без зміни.

Захисник Клімов А.О. в судовому засіданні заперечив щодо задоволення касаційної скарги і просив судові рішення залишити без зміни.

Мотиви Суду

Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочину, за який його засуджено, та кваліфікація вчиненого за ч. 3 ст. 286 КК у касаційній скарзі не оспорюється.

Зі змісту скарги убачається, що прокурор фактично порушує питання про недотримання судом визначених законом вимог, що стосуються призначення покарання і пов`язані із суддівським розсудом (дискреційними повноваженнями).

Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.

Підставами для судового розсуду при призначенні покарання виступають: кримінально-правові, відносно-визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважуючі норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання «може», «вправі»; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема «особа винного», «щире каяття» тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб`єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (статті 66, 67 КК), визначенні «інших обставин справи», можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування ст. 75 ККтощо; індивідуалізація покарання - конкретизація виду і розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину і його суб`єкта.

Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.

Загальні засади призначення покарання (стаття 65 КК) наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення про можливість застосування чи незастосування статті 75 КК, за змістом якої рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням суд може прийняти лише у випадку, якщо при призначенні покарання певного виду і розміру, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.

Що стосується доводів прокурора щодо м`якості призначеного ОСОБА_1 покарання внаслідок застосування ст. 75 КК, то вони є необґрунтованими.

Згідно положень ст. 75 КК, у разі, якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням. Таке рішення має бути належним чином умотивовано.

Перевіркою матеріалів провадження встановлено, що при призначенні ОСОБА_1 покарання із застосуванням ст. 75 КК, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу обвинуваченого, який раніше не судимий, характеризуєтьсяпозитивно, молодий за віком, має незадовільний стан здоров`я. При цьому, ОСОБА_1 повністю визнав вину, щиро розкаявся, сприяв розкриттю злочину, повністю відшкодував потерпілому завдану моральну та матеріальну шкоду і потерпілі не мають до нього претензій матеріального характеру, просили суд не позбавляти його волі та з цього приводу потерпілі в суді апеляційної інстанції подали заперечення на апеляцію прокурора.

Зважаючи на зазначене, висновок суду першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, про можливість звільнення ОСОБА_1 від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК, є обґрунтованим.

На переконання колегії суддів, призначене ОСОБА_1 покарання відповідає вимогам ст. 65 КК, є пропорційним і співмірним ступеню тяжкості вчиненого, необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів і не може вважатися явно несправедливим внаслідок м`якості.

Перевіривши вирок в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції дав належну оцінку доводам прокурора, які є аналогічними доводам його касаційної скарги, та, навівши належні й достатні мотиви спростування, правильно визнав їх необґрунтованими.

Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК.

Переконливих доводів, які б спростовували висновки судів першої та апеляційної інстанцій в частині невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, прокурор у касаційній скарзі не навів.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про те, що касаційна скарга прокурора не підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, пунктом 4 параграфа 3 розділу 4 Закону України № 2147-VIIIвід 03 жовтня 2017 року,

ухвалив:

Ухвалу Чернівецького апеляційного суду від 27 грудня 2018 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження в судах першої та апеляційної інстанцій - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

Л.Ю. Кишакевич В.В. Наставний В.В. Щепоткіна