Постанова

Іменем України

17 жовтня 2019 року

м. Київ

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного кримінального суду:

головуюча Стефанів Н. С.,

судді: Крет Г. Р.,

Шевченко Т. В.,

секретар судового засідання Безкровний С. О.,

учасники судового провадження:

прокурор Дронова Г. А.,

засуджений ОСОБА_1,

захисники: Попельнюх А. О.,

Попельнюх Р. О.,.Р. Р. О

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу представника потерпілої ОСОБА_2 - адвоката Фай Валерія Григоровича на вирок Придніпровського районного суду міста Черкас від 16 квітня 2018 року та ухвалу Апеляційного суду Черкаської області від 20 грудня 2018 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017250000000437, стосовно

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, який народився в місті Черкасах, засудженого за ч. 1 ст. 135, ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі - КК України).

1. Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

Вимогою представника потерпілої ОСОБА_2 - адвоката Фай В. Г. до суду касаційної інстанції (далі - Суд) є скасування оскаржуваних судових рішень стосовно ОСОБА_1 та призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції. Вимогу мотивовано тим, що суд першої інстанції, призначаючи останньому покарання, всупереч вимогам ст. 65 КК України повною мірою не врахував ступеня тяжкості злочину та обставин його вчинення і неправомірно застосував положення ст. 75 КК України стосовно засудженого, що потягло за собою невиправдану м'якість призначеного покарання.

Крім того, скаржник наполягає на повному задоволенні заявленого потерпілою ОСОБА_2 цивільного позову про стягнення з ОСОБА_1 на її користь відшкодування моральної шкоди в розмірі ~money0~, незадоволення якого, на його думку, порушило права останньої відповідно до вимог ст. 23 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Зазначає, що апеляційний суд у свою чергу не в повному обсязі зважив на допущені судом першої інстанції порушення та необґрунтовано, лише частково, задовольнив апеляційні скарги потерпілих і, як результат, постановив незаконне судове рішення.

У запереченні на касаційну скаргу засуджений ОСОБА_1 зазначив про те, що задоволення вимог представника потерпілої суперечитиме наявним у Суду повноваженням, визначеним Кримінальним процесуальним кодексом України (далі - КПК України), та за своїм змістом скарга лише відтворює формальну незгоду з обґрунтовано призначеним йому покаранням із застосуванням положень ст. 75 КК України, визначеним на підставі статей 50, 65, 66, 67 КК України, правових позицій постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24 жовтня 2003 року "Про практику призначення судами кримінального покарання" та з урахуванням висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 22 березня 2018 року (справа № 759/7784/15-к).

Що стосується заявленого, зокрема, потерпілою ОСОБА_2 цивільного позову, то вважає, що судом апеляційної інстанції неправомірно завищено розмір відшкодування моральної шкоди на користь останньої, проте, незважаючи на дану обставину, він перераховував грошові кошти на адресу потерпілої попри відсутність такої можливості. Просив, посилаючись на законність та вмотивованість судових рішень, залишити їх без зміни, а касаційну скаргу - без задоволення.

2. Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

2.1 Суд першої інстанції, рішення якого оскаржується

За вироком Придніпровського районного суду міста Черкас від 16 квітня 2018 року ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 135 та ч. 2 ст. 286 КК України, і призначено покарання у виді позбавлення волі за:

- ч. 1 ст. 135 КК України - на строк два роки;

- ч. 2 ст. 286 КК України - на строк п'ять років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк три роки.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно призначено ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі на строк п'ять років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк три роки.

На підставі ст. 75 КК України звільнено ОСОБА_1 від відбування основного покарання з іспитовим строком тривалістю три роки та з врахуванням положень ст. 76 КК України зобов'язано останнього періодично з'являтися в органи пробації за місцем проживання для реєстрації, не змінювати без відому цих органів місце постійного проживання.

Цивільний позов заявлений потерпілими ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про стягнення з ОСОБА_1 відшкодування моральної та матеріальної шкоди задоволено частково.

Визначено стягнути на користь ОСОБА_3 ~money1~ матеріальної шкоди, на користь ОСОБА_2 - ~money2~ моральної шкоди.

В задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Вироком суду також вирішено питання судових витрат і речових доказів.

2.2 Суд апеляційної інстанції, рішення якого оскаржується

За ухвалою Апеляційного суду Черкаської області від 20 грудня 2018 року апеляційні скарги представника потерпілої ОСОБА_2 - адвоката Фай В. Г. та потерпілої ОСОБА_3 задоволено частково, апеляційну скаргу прокурора залишено без задоволення.

Вирок Придніпровського районного суду міста Черкас від 16 квітня 2018 року змінено в частині вирішення цивільного позову потерпілих ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про стягнення шкоди з ОСОБА_1

Визначено стягнути на користь потерпілої ОСОБА_3 ~money3~ у рахунок відшкодування моральної шкоди та ~money4~ - витрат на правову допомогу; на користь потерпілої ОСОБА_2 - ~money5~ моральної шкоди.

У решті вирок залишено без зміни.

2.3 Обставини у кримінальному провадженні, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій

06 грудня 2017 року близько 19 години 14 хвилин ОСОБА_1, керуючи автомобілем "Hyundai Santa Fe" (д. н. з. НОМЕР_1), рухаючись по одній з вулиць міста Черкас, всупереч вимогам підпункту "в" пункту 2.3 та пункту 18.1 Правил дорожнього руху (далі - ПДР) був неуважним, не стежив за дорожньою обстановкою та відповідно не реагував на її зміну, а тому при наближенні до нерегульованого пішохідного переходу, розташованого за зупинкою громадського транспорту і позначеного дорожніми знаками 5.35.1 та 5.35.2 "Пішохідний перехід" і лініями горизонтальної дорожньої розмітки 1.14.1 "Зебра", по якому рухався пішохід ОСОБА_4 зліва направо відносно напрямку руху автомобіля, вчасно не зменшив швидкості та не зупинився, щоб дати дорогу пішоходу, продовжив рух і скоїв наїзд на останнього, в результаті чого згідно з даними висновку судово-медичної експертизи № 03-01/1018 від 08 грудня 2017 року ОСОБА_4 отримав тяжкі тілесні ушкодження, від яких помер на місці події. Порушення ОСОБА_1 ПДР перебуває в причинному зв'язку з виникненням даної дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП) та настанням наслідків у вигляді смерті ОСОБА_4

Водночас на порушення вимог підпунктів "а ", "г ", "д" пункту 2.10 ПДР, не вживши заходів для надання медичної допомоги потерпілому чи виклику бригади екстреної (швидкої) медичної допомоги, не повідомивши про ДТП орган чи уповноважений підрозділ поліції, ОСОБА_1 з місця події на своєму автомобілі зник, залишивши ОСОБА_4 на проїзній частині в небезпечному для життя та безпорадному стані.

3. Доводи інших учасників судового провадження

Прокурор підтримала касаційну скаргу представника потерпілої частково, просила скасувати рішення суду апеляційної інстанції та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Засуджений та захисники в його інтересах наполягали на залишенні касаційної скарги без задоволення на підставах відсутності достатньо обґрунтованих у ній доводів.

4. Джерела права й акти їх застосування

4.1 Кримінальний кодекс України

4.1.1 Стаття 50. Поняття покарання та його мета

1. Покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого.

2. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

3. Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.

4.1.2 Стаття 65. Загальні засади призначення покарання

1. Суд призначає покарання:

1) у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини Кримінальний кодекс України, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, за винятком випадків, передбачених Кримінальний кодекс України;

2) відповідно до положень Загальної частини Кримінальний кодекс України;

3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.

2. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинений злочин призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових злочинів.

4.1.3 Стаття 75. Звільнення від відбування покарання з випробуванням

1. Якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

4.2 Кримінальний процесуальний кодекс України

4.2.1 Стаття 129. Вирішення цивільного позову у кримінальному провадженні

1. Ухвалюючи обвинувальний вирок, постановляючи ухвалу про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, суд залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому.

4.2.2 Стаття 370. Законність, обґрунтованість і вмотивованість судового рішення

Частина 1. Судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

4.2.3 Стаття 419. Зміст ухвали суду апеляційної інстанції

Частина 1. Ухвала суду апеляційної інстанції складається з:

2) мотивувальної частини із зазначенням, зокрема:

встановлених судом апеляційної інстанції обставин з посиланням на докази, а також мотивів визнання окремих доказів недопустимими чи неналежними;

мотивів, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, і положення закону, яким він керувався.

Частина 2. При залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.

4.2.4 Стаття 433. Межі перегляду судом касаційної інстанції

Частина 1. Суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

4.2.5 Стаття 438. Підстави для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції

Частина 1. Підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є:

1) істотне порушення вимог кримінального процесуального закону;

2) неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність;

3) невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

4.3 Цивільний кодекс України

4.3.1 Стаття 23. Відшкодування моральної шкоди

Частина 2. Моральна шкода полягає, зокрема:

2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів;

Частина 3. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.

При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Частина 4. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.

5. Мотиви та висновки Верховного Суду

5.1 Межі касаційного перегляду

З урахуванням доводів, наведених у касаційній скарзі, та установлених КПК України меж перегляду Судом оскаржуваних судових рішень розгляд справи здійснено в частині перевірки дотримання судами вимог закону України про кримінальну відповідальність, а саме обґрунтованості застосування положень ст. 75 КК України та визначення розміру грошового відшкодування моральної шкоди потерпілої [4.2.4].

Висновки щодо доведеності винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованих йому злочинних дій за обставин, установлених та викладених в оскаржуваних рішеннях, а також кримінально-правова оцінка його діянь за ч. 1 ст. 135, ч. 2 ст. 286 КК у касаційній скарзі не оспорюються та не є предметом перегляду Суду.

5.2 Щодо вирішення судами цивільного позову про відшкодування моральної шкоди потерпілим

Суд першої інстанції, ухвалюючи обвинувальний вирок, залежно від доведеності підстав і розміру цивільного позову задовольняє його повністю або частково чи відмовляє в його задоволенні, про що у вироку зазначаються відповідні підстави [4.2.1].

Згідно з вимогами цивільного законодавства моральна шкода, зокрема, може полягати у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.

При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності та справедливості.

При цьому моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування [4.3.1].

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Так, суд першої інстанції, вирішуючи питання про відшкодування моральної шкоди на користь потерпілих, виходив з того, що позивачами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 заявлено позови про стягнення моральної шкоди по ~money6~ кожній, проте розмір заявлених вимог суд визнав явно завищеним та, виходячи з міркувань розумності й справедливості, дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягненню на користь ОСОБА_2 моральної шкоди в сумі ~money7~ так як остання є матір'ю померлого і зазнала певних моральних страждань, а доводи ОСОБА_3, що вона зазнала психологічної травми, що призвело до погіршення або позбавлення нею можливості реалізації своїх звичок, погіршення відносин з оточуючими людьми, не були покладені в основу судового рішення, оскільки, на переконання суду, вона не була членом сім'ї померлого, не перебувала на його утриманні, тому в її вимогах про стягнення моральної шкоди суд першої інстанції відмовив.

Розглянувши апеляційні скарги потерпілих у частині вирішення позовів щодо стягнення на їх користь завданої шкоди, суд апеляційної інстанції з урахуванням обставин справи дійшов висновку про необґрунтованість висновків суду першої інстанції в цій частині, у зв'язку з чим визнав за необхідне всупереч доводам засудженого збільшити розмір сум, які підлягають стягненню на користь потерпілої ОСОБА_2, з ~money8~ до ~money9~, та стягнути на користь ОСОБА_3 ~money10~ у рахунок відшкодування моральної шкоди та ~money11~ - витрат на правову допомогу, зазначивши в ухвалі відповідні мотиви такого рішення.

Так, з матеріалів провадження вбачається, що в результаті ДТП потерпіла ОСОБА_2 втратила рідного сина, трагічна смерть якого порушила її нормальний спосіб життя та завдала глибоких моральних страждань.

З огляду на викладене Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції в частині розміру моральної шкоди, стягнутої на користь потерпілої ОСОБА_2, вважає, що його визначено судом відповідно до засад розумності, виваженості та справедливості, а також з урахуванням фізичних та моральних страждань останньої і конкретних обставин заподіяння шкоди, а тому підстав вважати його необґрунтовано заниженим, про що зазначив у касаційній скарзі представник потерпілої - адвокат Фай В. Г., Суд не вбачає.

5.3 Щодо неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме ст. 75 КК України

Відповідно до ст. 438 КПК України предметом перегляду справи в касаційному порядку можуть бути істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального

правопорушення та особі засудженого [4.2.5].

Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути співмірним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного [4.1.1,4.1.2].

Суд може прийняти рішення про звільнення засудженої особи від відбування покарання з випробування, крім випадків засудження за корупційний злочин, якщо при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання [4.1.3].

Ухвала апеляційного суду - це рішення стосовно законності й обґрунтованості вироку чи ухвали, що перевіряється в апеляційному порядку. Тому вона повинна відповідати тим же вимогам, що й рішення суду першої інстанції, тобто бути законною, обґрунтованою і вмотивованою [4.2.2].

Вказаних вимог закону суд апеляційної інстанції повною мірою не дотримався.

Як установлено в цьому провадженні, не погодившись із вироком суду першої інстанції, прокурор, представник потерпілої ОСОБА_2 - адвокат Фай В. Г. та потерпіла ОСОБА_3 подали апеляційні скарги, у яких, посилаючись на певні доводи, просили апеляційний суд скасувати оспорюване рішення, зокрема в частині призначеного покарання й ухвалити новий вирок, яким обрати ОСОБА_1 покарання, що належить відбувати реально.

Переглянувши вирок суду в апеляційному порядку, апеляційний суд дійшов висновку, що суд першої інстанції, призначивши ОСОБА_1 покарання в межах санкції статей КК України, за якими його було визнано винуватим, правильно застосував до ОСОБА_1 положення ст. 75 КК України і звільнив його від відбування покарання з випробуванням.

Як убачається зі змісту оскаржуваної ухвали, мотивуючи свою позицію, апеляційний суд узяв до уваги враховані судом першої інстанції: ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_1 діяння; дані про його особу - позитивну характеристику за місцем проживання, відсутність судимостей, сімейний стан та те, що останній має інвалідність III групи; обставини, що пом'якшують покарання, - щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину; відсутність обставин, що його обтяжують; відшкодовану матеріальну та моральну шкоду дружині померлого ОСОБА_5 та думку останньої, яка вважала за можливе призначити покарання ОСОБА_1 без ізоляції від суспільства.

З огляду на ці обставини суд апеляційної інстанції визнав доводи суду першої інстанції щодо можливості звільнення засудженого від відбування призначеного покарання переконливими, а заявлені апелянтами вимоги в цій частині необґрунтованими, а тому відмовив у їх задоволенні.

Разом з тим, із вказаними висновками суду апеляційної інстанції щодо правильності застосування судом першої інстанції положень ст. 75 КК України Суд погодитися не може з огляду на таке.

Відмовляючи в задоволенні апеляційних вимог прокурора та потерпілих, суд не зважив на роз'яснення, що містяться в ~law41~, відповідно до яких при призначенні покарання за відповідною частиною ст. 286 КК України суди мають враховувати не тільки наслідки, що настали, а й характер та мотиви допущених особою порушень правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту, її ставлення до цих порушень та поведінку після вчинення злочину, вину інших причетних до нього осіб (пішоходів, водіїв транспортних засобів, працівників, відповідальних за технічний стан і правильну експлуатацію останніх, тощо), а також обставини, які пом'якшують і обтяжують покарання, та особу винного.

Так, апеляційний суд, залишаючи без зміни вирок суду першої інстанції стосовно ОСОБА_1 у частині його звільнення від відбування покарання з випробуванням, не навів достатніх підстав з відповідним обґрунтуванням свого рішення для застосування положень ст. 75 КК України та належним чином не вмотивував і не обґрунтував свого висновку про можливість виправлення засудженого без реального відбування покарання з урахуванням характеру вчиненого злочину, наслідків, що настали у виді смерті людини, які є незворотними та невиправними, поведінки винуватого одразу після наїзду на особу, невжиття ним заходів для надання медичної допомоги, неповідомлення про цю дорожньо-транспортну пригоду відповідному підрозділу у поліції. Крім того, залишив поза увагою думку інших потерпілих, зокрема ОСОБА_2, яка наполягала на призначенні винуватому реального покарання.

Отже, апеляційний суд доводів в апеляційних скаргах належним чином не перевірив, свого висновку про законність рішення суду першої інстанції щодо можливості виправлення ОСОБА_1 без відбування призначеного покарання з випробуванням належно не обґрунтував, тим самим порушив вимоги статей 370, 419 КПК України [4.2.2,4.2.3].

6. Висновки за результатом розгляду касаційної скарги

Виходячи з наведеного, висновок суду апеляційної інстанції щодо законності вироку суду першої інстанції стосовно ОСОБА_1 у частині застосування положень ст. 75 КК України є передчасним.

За таких обставин касаційна скарга підлягає задоволенню частково, а ухвала суду апеляційної інстанції - скасуванню з призначенням нового розгляду провадження в суді апеляційної інстанції [4.2.5].

Під час нового розгляду апеляційний суд повинен врахувати наведене, постановити законне й обґрунтоване рішення, належним чином умотивувавши свої висновки. Якщо при новому розгляді судом апеляційної інстанції, за умови підтвердження такого ж обсягу обвинувачення і тих же даних про особу винуватого, не буде встановлено інших обставин, які можуть бути підставою для звільнення від відбування покарання засудженого, то застосування стосовно нього положень ст. 75 КК України слід вважати неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК України, Верховний Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу представника потерпілої ОСОБА_2 - адвоката Фай Валерія Григоровича на вирок Придніпровського районного суду міста Черкас від 16 квітня 2018 року та ухвалу Апеляційного суду Черкаської області від 20 грудня 2018 року задовольнити частково.

Ухвалу Апеляційного суду Черкаської області від 20 грудня 2018 року стосовно ОСОБА_1 скасувати та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Постанова Верховного Суду є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

Н. С. Стефанів Н. Г. Крет Т. В. Шевченко