Історія справи

Постанова

Іменем України

24 травня 2018 року

м. Київ

Справа № 553/2027/16-к

Провадження № 51 - 2749 км 18

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Наставного В.В.,

суддів Марчука О.П., Могильного О.П.,

за участю:

секретаря судового засідання Тімчинської І.О.,

прокурора Деруна А.І.,

розглянув у судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016170030000479 від 23 березня 2016 року, щодо

ОСОБА_1,

ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Крайня Мартинка, Іршавськогорайону, Закарпатської області, громадянина України, без реєстрації та фактично проживаючого за адресою: с. Копили, 15, Полтавський район, Полтавська область,

за ст. 185 ч. 3 КК України,

за касаційною скаргою прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, - Пархоменка А.О. на вирок Ленінського районного суду м. Полтави від 31 січня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 15 червня 2017 року щодо ОСОБА_1

Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанції обставини

Вироком Ленінського районного суду м. Полтави від 31 січня 2017 року ОСОБА_1 засуджено за ст. 185 ч. 3 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки.

До набрання вироком законної сили ОСОБА_1 залишено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

Початок строку відбування покарання вказано рахувати з 18 листопада 2016 року.

На підставі ст. 72 ч. 5 КК України ОСОБА_1 зараховано у строк відбуття покарання строк його попереднього ув'язнення період з 18 листопада 2016 року по день набрання вироком законної сили з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.

Відповідно до ст. 100 ч. 9 КПК України вирішено питання щодо речових доказів, а саме: телевізор марки «Samsung CR-21Z50ZQQ», туфлі чоловічі «Lesta», светр на блискавці; кофту спортивну «NikeMVSF»; куртку спортивну «Nike»; куртку пуховик з капюшоном, повернуто потерпілому ОСОБА_3, як йому належні.

Вироком суду ОСОБА_1 визнано винуватим і засуджено за вчинення кримінального правопорушення за наступних обставин.

Так, 23 березня 2016 року у нічний час доби ОСОБА_1, перебуваючи у дворі будинку по вул. 7-й Проїзд, 12 в м. Полтава, повторно, умисно, з корисливих мотивів, з метою заволодіння чужим майном, поєднаного з проникненням у житло, з метою вчинення крадіжки, шляхом відчинення вхідних дверей ключем, які він попередньо викрав у потерпілого ОСОБА_3 під час спільного розпиття алкогольних напоїв, проник до приміщення будинку, звідки скоїв крадіжку майна потерпілого на загальну суму 3 392 грн. 28 коп., завдавши останньому матеріальну шкоду на зазначену суму.

Ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 15 червня 2017 року апеляційну скаргу прокурора Полтавської місцевої прокуратури ОСОБА_4 залишено без задоволення. В порядку ст. 404 КПК України вирок Ленінського районного суду м. Полтави від 31 січня 2017 року щодо ОСОБА_1 змінено. Вказано вважати ОСОБА_1 засудженим за ст. 185 ч. 3 КК України із застосуванням ст. 69 КК України до покарання, призначеного вироком Ленінського районного суду м. Полтави від 31 січня 2017 року, а саме - позбавлення волі на строк 2 роки.

В іншій частині вирок суду залишено без зміни.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор просить вирок та ухвалу щодо ОСОБА_1 скасувати і призначити новий розгляд кримінального провадження в суді першої інстанції. Вважає, що призначене ОСОБА_1 покарання із застосуванням ст. 69 КК України не відповідає тяжкості вчиненого ним злочину та його особі внаслідок м'якості, а рішення судів про можливість призначення ОСОБА_1 покарання нижчого від найнижчої межі, встановленої в санкції частини 3 статті 185 КК України невмотивованим.

Позиції учасників судового провадження

Прокурор в судовому засіданні підтримав касаційну скаргу частково, просив скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції.

Мотиви Суду

Обґрунтованість засудження ОСОБА_1 та правильність кваліфікації його дій за ст. 185 ч. 3 КК України у касаційній скарзі не оспорюються.

Відповідно до положень ст. 50 КК України покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. При цьому покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.

Відповідно до вимог ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Суд, призначаючи покарання, зобов'язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини справи, що пом'якшують і обтяжують покарання.

Приймаючи рішення щодо виду та розміру призначеного ОСОБА_1 покарання суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, дані про його особу, обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання, і обґрунтовано дійшов висновку про можливість виправлення його лише в умовах ізоляції від суспільства та призначив йому покарання за ст. 185 ч. 3 КК України у виді позбавлення волі на строк 2 роки.

При розгляді апеляційної скарги прокурора суд апеляційної інстанції її доводи, які аналогічні доводам касаційної скарги, щодо безпідставності призначення ОСОБА_1 покарання нижчого від найнижчої межі санкції ст. 185 ч. 3 КК України перевірив і своє рішення належним чином мотивував, зазначивши підстави, з яких визнав її необґрунтованою.

При цьому, апеляційний суд врахував, що ОСОБА_1 раніше не судимий, за місцем фактичного проживання характеризується негативно, шкоду завдану злочином відшкодував частково. Щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину, вчинення злочину у зв'язку зі збігом тяжких сімейних обставин та часткове відшкодування шкоди судом визнано обставинами, що пом'якшують покарання, а вчинення злочину у стані алкогольного сп'яніння - обставиною, що обтяжує покарання.

Відповідно до ст. 69 ч. 1 КК України за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційний злочин, призначити основне покарання нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за цей злочин. У цьому випадку суд не має права призначити покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої для такого виду покарання в Загальній частині цього Кодексу.

Врахувавши всі зазначені обставини в їх сукупності, обставину того, що призначене судом першої інстанції ОСОБА_1 покарання нижче від найнижчої межі санкції, передбаченої частиною третьою статті 185 КК України, проте судом першої інстанції питання про призначення ОСОБА_1 покарання із застосуванням ст. 69 КК України не вирішувалося, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність достатніх підстав для застосування до ОСОБА_1 положень частини 1 статті 69 КК України, врахувавши вищезазначені обставини, що пом'якшують покарання, і визнавши їх такими, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, на підставі статті 404 КПК України вийшов за межі вимог апеляційної скарги прокурора та змінив вирок щодо ОСОБА_1, застосувавши ст. 69 КК України, залишивши без змін вид і розмір покарання, призначеного йому вироком суду першої інстанції. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

Отже, доводи касаційної скарги про неправильність застосування апеляційним судом ст. 69 КК України та необґрунтованість ухвали апеляційного суду в цій частині не відповідають фактичним обставинам справи та вимогам закону і не спростовують висновки суду щодо призначеного покарання із застосуванням цієї статті.

Покарання ОСОБА_1 призначено судом апеляційної інстанції відповідно до вимог закону, за своїм видом та розміром є необхідним та достатнім для його виправлення і попередження нових злочинів, призначене йому покарання відповідає вимогам ст. 65 КК України.

Обставина того, що в іншому кримінальному провадженні апеляційним судом прийнято інше рішення за подібних, на думку прокурора, обставин, не є предметом перегляду суду касаційної інстанції у вказаному провадженню щодо ОСОБА_1, а тому колегія суддів не дає оцінку доводам касаційної скарги прокурора в цій частині.

Істотних порушень кримінального процесуального закону, які були б підставами для скасування чи зміни судових рішень, також не виявлено.

Враховуючи зазначене, колегія суддів підстав для задоволення касаційної скарги прокурора, скасування вироку та ухвали і призначення нового розгляду в суді першої інстанції не знаходить.

Керуючись ст.ст. 436, 438 КПК України, п. 15 розділу ХІ «Перехідні положення» КПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ, Суд

ухвалив:

Вирок Ленінського районного суду м. Полтави від 31 січня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 15 червня 2017 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, - Пархоменка А.О.- без задоволення.

Постанова Верховного Суду є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

В.В. Наставний О.П. Марчук О.П. Могильний