Історія справи

Постанова

Іменем України

23 квітня 2020 року

м. Київ

справа № 207/3394/17

провадження № 51-5254 км 19

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Білик Н.В.,

суддів Остапука В.І., Слинька С.С.,

за участю:

секретаря судового засідання Ковтюка В.В.,

прокурора Піх Ю.Г.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 на вирок Дніпровського апеляційного суду від 30 серпня 2019 року у кримінальному провадженні внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12017040780001346, за обвинуваченням

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Дніпропетровська, жителя АДРЕСА_1 , раніше неодноразово судимого, останнього разу, 15 квітня 2016 року Баглійським районним судом міста Дніпродзержинська за ч.1 ст.122 , ч.4 ст.296, ч.ч.2,3 ст.186, ч.1 ст.70 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки 3 місяці, 28 вересня 2017 року звільнений по відбуттю строку покарання,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.185 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Баглійського районного суду міста Дніпродзержинська від 04 червня 2018 року ОСОБА_1 засуджено за ч.3 ст.185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.

На підставі ст. 75 КК України, ОСОБА_1 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням, з іспитовим строком тривалістю 2 роки та покладено на нього обов`язки, передбачені ст. 76 цього Кодексу.

Вирішено питання про процесуальні витрати та речові докази у провадженні.

Вироком Дніпровського апеляційного суду від 30 серпня 2019 року вирок місцевого суду в частині призначеного покарання скасовано, ухвалено новий вирок, яким ОСОБА_1 призначено покарання за ч.3 ст.185 КК України у виді позбавлення волі на строк 3 роки, в решті вирок залишено без зміни.

За вироком суду ОСОБА_1 визнаний винуватим у тому, що він, 30 вересня 2017 року близько 18:00 годин, проник до будинку АДРЕСА_2 , звідки, повторно, викрав майно, що належить потерпілій ОСОБА_2 , спричинивши останній матеріальну шкоду на суму 1166,67 грн.

Вимоги касаційної скарги та доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі засудженийОСОБА_1 , посилаючись на невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та даним про його особу внаслідок суворості, просить скасувати вирок апеляційного суду.

В обґрунтування своєї позиції зазначає, що суд апеляційної інстанції, скасовуючи вирок місцевого суду, не взяв до уваги стан його здоров`я, позицію потерпілої, обставини, що пом`якшують покарання та відсутність обставин, що його обтяжують.

Позиції інших учасників судового провадження

Прокурор, посилаючись на безпідставність доводів скарги засудженого, заперечив проти її задоволення.

Мотиви суду

Згідно ст.433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. Із будь-яких інших підстав касаційний суд не вправі втручатися у рішення судів нижчих ланок.

Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 та кваліфікація його дій у касаційному порядку не оскаржуються. При перевірці доводів, наведених у касаційній скарзі, колегія суддів виходить із фактичних обставин, встановлених місцевим та апеляційним судами.

Єдиним доводом касаційної скарги є те, що покарання призначене ОСОБА_1 не відповідає ступеню тяжкості вчиненого ним злочину та даним про його особу внаслідок суворості. Цей довід не заслуговує на увагу з огляду на наступне.

Положеннями статті 50 КК України визначено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

Визначені у ст. 65 КК України загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору покарання, ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.

Згідно ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.

Ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, у значенні ст. 414 КПК України, означає з`ясування судом, насамперед, питання про те, до злочинів якої категорії тяжкості відносить закон вчинене у конкретному випадку злочинне діяння.

Беручи до уваги те, що у ст. 12 КК України дається лише видова характеристика ступеня тяжкості злочину, що знаходить своє відображення у санкції статті, встановленій за злочин цього виду, суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо.

Під особою обвинуваченого у контексті ст. 414 КПК України розуміється сукупність фізичних, соціально-демографічних, психологічних, правових, морально-етичних та інших ознак індивіда, щодо якого ухвалено обвинувальний вирок, які існують на момент прийняття такого рішення та мають важливе значення для вибору покарання з огляду мети та засад його призначення.

Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покаранням та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.

Суд першої інстанції, постановляючи вирок щодо ОСОБА_1 , не в повній мірі звернув увагу на точні положення закону, згідно з якими при вирішенні зазначених питань має належним чином досліджувати і оцінювати всі обставини, які мають значення для справи, та враховувати, що ст. 75 КК України застосовується лише в тому разі, коли для цього є умови і підстави, на які слід послатися у рішенні, на що звернув увагу суд апеляційної інстанції.

Скасовуючи вирок в частині звільнення ОСОБА_1 від відбування покарання з випробуванням, суд апеляційної інстанції погодився із видом та розміром покарання, яке призначено судом першої інстанції, проте вказав на не можливість застосування ст.75 КК України.

Так, апеляційний суд, дотримуючись вимог кримінального закону урахував, що ОСОБА_1 раніше судимий за вчинення умисних тяжких злочинів, відбував покарання у місцях позбавлення волі та через один день після звільнення вчинив новий умисний тяжкий корисливий злочин, що значно підвищує суспільну небезпечність скоєного та свідчить про схильність засудженого до вчинення злочинів і відсутність позитивних змін у його поведінці. Поряд з цим, взято до уваги дані про особу винного - характеристику з місця проживання, і те, що ОСОБА_1 не одружений, не працює, це свідчить про відсутність соціальних чинників стримуючого характеру. Належним чином враховано і досудову доповідь із органу пробації, згідно висновку якої ризик вчинення ОСОБА_1 повторного кримінального правопорушення є високим, а його виправлення неможливе без цілодобового нагляду та контролю в умовах ізоляції. Заслуговує на увагу і те, що ОСОБА_1 після ухвалення місцевим судом обвинувального вироку щодо нього знаходився у розшуку, тобто намагався уникнути покарання та був затриманий за вчинення іншого злочину. Така поведінка після постановлення вироку дає можливість прийти до висновку про небажання ставати на шлях виправлення та продовжувати злочинну діяльність.

Поряд з цим, суд обґрунтовано урахував відсутність обставин, що обтяжують покарання, визнав щире каяття обставиною, яка його пом'якшує. Взято до уваги і те, що засуджений на спеціальних обліках у лікаря психіатра та нарколога не перебуває, однак має тяжкі захворювання - ВІЛ інфекція І клінічна стадія та хронічний вірусний гепатит «С».

Необхідно зауважити, що позиція потерпілої про відсутність претензій до ОСОБА_1 врахована судом при призначенні останньому покарання. Однак у цій справі вона не є вирішальною, оскільки вчинений засудженим злочин відноситься до злочинів проти власності, а кримінальне провадження здійснюється у формі публічного обвинувачення. Саме тому касаційні доводи про те, що апеляційний суд прийняв рішення всупереч позиції потерпілої, яка не мала претензій морального і матеріального характеру до засудженого, не є підставою для скасування по суті правильного судового рішення.

З урахуванням усіх обставин справи, даних про особу винного, серед яких й ті, про які йдеться у касаційній скарзі, суд апеляційної інстанції, розглядаючи справу в межах поданої апеляції та своїх повноважень, дійшов обґрунтованого висновку про можливість виправлення та перевиховання ОСОБА_1 лише в умовах ізоляції від суспільства і правильно вказав про необхідність призначення засудженому мінімального покарання, передбаченого санкцією статті обвинувачення.

Касаційний суд вважає, що саме таке покарання є законним, справедливим, воно буде відповідати тяжкості правопорушень, сприятиме виправленню винного та попередженню вчинення ним нових злочинів, а також не буде становити «особистий надмірний тягар для особи» та відповідатиме справедливому балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи.

Вирок апеляційного суду відповідає вимогам статей 420, 374 КПК України і підстав вважати його невмотивованим, Суд не вбачає.

У зв`язку із цим та керуючись статтями 434, 436 КПК України, колегія суддів вважає, що касаційна скарга засудженого не підлягає задоволенню, а оскаржуване судове рішення необхідно залишити без зміни.

З цих підстав Суд ухвалив:

Вирок Дніпровського апеляційного суду від 30 серпня 2019 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу засудженого - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню не підлягає.

Судді:

Н.В. Білик В.І. Остапук С.С. Слинько