Історія справи

Постанова

Іменем України

22 листопада 2018 року

м. Київ

справа № 448/127/17

провадження № 51-2704км18

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Шевченко Т.В.,

суддів Бущенка А.П., Стороженка С.О.,

за участю:

секретаря судового засідання Михальчука В.В.,

прокурора Цигана Ю.В.,

засудженого ОСОБА_1,

захисника Бельського Р.Л.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 на вирок Мостиського районного суду Львівської області

від 13 липня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області

від 10 листопада 2017 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за номерами 12017140230000057, 12017140230000278, за обвинуваченням

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1, раніше не судимого,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 125, ч. 1 ст. 122 Кримінального кодексу України (далі - КК України).

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Мостиського районного суду Львівської області від 13 липня

2017 року ОСОБА_1 визнано винуватим і засуджено за ч. 1 ст. 125 КК України до покарання у виді штрафу в розмірі п`ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 грн, за ч. 1 ст. 122 КК України - покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік. На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_1 визначено покарання у виді позбавлення волі на строк

1 рік.

Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 29 січня

2017 року о 00:00 поблизу магазину «Рукавичка» на площі І. Франка в м. Судова Вишня Львівської області на ґрунті особистих неприязних відносин завдав

ОСОБА_4 декількох ударів рукою в обличчя, заподіявши йому легких тілесних ушкоджень.

19 квітня 2017 року о 23:00 ОСОБА_1 поблизу того ж магазину на ґрунті особистих неприязних відносин ударив ОСОБА_4 кулаком в обличчя, заподіявши тілесного ушкодження середньої тяжкості, що призвело до тривалого розладу здоров`я.

Апеляційний суд Львівської області ухвалою від 10 листопада 2017 року вирок районного суду щодо ОСОБА_1 залишив без змін.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1 просить судові рішення скасувати у зв`язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Стверджує, що апеляційний суд безпідставно не врахував таких обставин, що пом`якшують його покарання, як щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину, вагітність його дружини та те, що він проживає з батьком, який має інвалідність.

У запереченнях на касаційну скаргу потерпілий ОСОБА_4 просить судові рішення залишити без змін, а касаційну скаргу ОСОБА_1 - без задоволення.

Позиції учасників судового провадження

Прокурор Циган Ю.В. вважав касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 необґрунтованою і просив залишити її без задоволення.

Засуджений ОСОБА_1 та його захисник Бельський Р.Л. підтримали касаційну скаргу.

Мотиви Суду

Згідно зі ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 438 КПК України підставою для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції, зокрема, є невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Положенням ст. 414 КПК України передбачено, що невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке, хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.

Як убачає суд з касаційної скарги, доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 125, ч. 1 ст. 122 КК України, та кваліфікація його дій засудженим не оспорюються.

Доводи в касаційній скарзі про несправедливість призначеного судом першої інстанції покарання колегія суддів вважає мотивованими з огляду на таке.

Згідно зі статтями 50, 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

Відповідно до ст. 75 КК України, якщо суд при призначенні покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Як убачає суд з матеріалів справи, при призначенні ОСОБА_1 покарання суд першої інстанції, з чим погодився й апеляційний суд, врахував конкретні обставини справи, ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, дані про особу обвинуваченого. Зокрема, суд взяв до уваги, що вчинені ОСОБА_1 кримінальні правопорушення відносяться до правопорушень невеликої та середньої тяжкості, що обвинувачений є особою молодого віку, посередньо характеризується за місцем проживання, а також відсутні обставини, які пом`якшують та обтяжують покарання. Покарання, призначене ОСОБА_1 судом першої інстанції у виді штрафу та позбавлення волі на строк 1 рік, обрано відповідно в межах санкцій ч. 1 ст. 125, ч. 1 ст. 122 КК України. Апеляційний суд, залишаючи апеляційну скаргу обвинуваченого без задоволення, у своєму рішенні зазначив, що виправлення ОСОБА_1 можливе лише в умовах ізоляції від суспільства, шляхом застосування до нього покарання у виді позбавлення волі. Однак суд апеляційної інстанції безпідставно не врахував таких доводів касаційної скарги обвинуваченого, як те, що останній проживає з вагітною дружиною та з батьком, який має інвалідність.

Беручи до уваги, що ОСОБА_1 вину у вчиненні злочинів визнав повністю, що було однією з підстав для визначення обсягу доказів у суді першої інстанції в порядку ч. 3 ст. 349 КПК України, конкретні обставини справи, особу засудженого, зокрема те, що ОСОБА_1 має на утриманні дружину і дитину, 2017 року народження, піклується про батька, що є особою з інвалідністю, колегія суддів дійшла висновку про можливість виправлення ОСОБА_1 без ізоляції від суспільства, а тому вважає за можливе й доцільне звільнити його від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України і покласти на нього обов`язки, передбачені ч. 1 і п. 4 ч. 2 ст. 76 цього Кодексу.

За таких обставин касаційна скарга засудженого ОСОБА_1 підлягає задоволенню, а судові рішення - зміні.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК України, п. 4 параграфа 3 «Перехідні положення» розділу 4 Закону України від 3 жовтня 2017 року

№ 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», Верховний Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 задовольнити.

Вирок Мостиського районного суду Львівської області від 13 липня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 10 листопада 2017 року змінити: на підставі ст. 75 КК України ОСОБА_1 звільнити від відбування покарання, призначеного судом першої інстанції, з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки та з покладенням на нього обов'язків, передбачених

ч. 1 і п. 4 ч. 2 ст. 76 цього ж Кодексу.

Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Судді:

Т.В. Шевченко А.П. Бущенко С.О. Стороженко