Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 серпня 2023 року

м. Київ

справа № 756/11971/19

провадження № 51- 3187 км 23

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

виправданої ОСОБА_6 ,

захисника ОСОБА_7 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора ОСОБА_8 , який брав участь у провадженні в суді апеляційної інстанції, на вирок Оболонського районного суду м. Києва від 24 червня 2021 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 21 лютого 2023 року у кримінальному провадженні № 12019100050005700 за обвинуваченням

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України, уродженки та жительки АДРЕСА_1 ,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 185 КК України.

Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Оболонського районного суду м. Києва від 24 червня 2021 року ОСОБА_6 визнано невинуватою у пред`явленому обвинуваченні за ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 185 КК України, та виправдано на підставі п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК України, оскільки не доведено, що в діянні обвинуваченої є склад кримінального правопорушення.

Органом досудового розслідування ОСОБА_6 обвинувачувалася в тому, що 03 серпня 2019 року приблизно о 15:50 вона, перебуваючи в приміщенні магазину « ІНФОРМАЦІЯ_3 », який знаходиться в ТРЦ «Дрім Таун 1» за адресою: просп. Оболонський, 1-Б м. Київ, шляхом вільного доступу взяла з торговельних стелажів жіночу сукню, вартістю 249,17 грн, яку в примірочній кімнаті магазину сховала до рюкзака. Виконавши всі дії, які ОСОБА_6 вважала необхідними для таємного викрадення чужого майна, остання, маючи при собі неоплачений товар, перетнула лінію кас магазину «ІНФОРМАЦІЯ_3» та направилася до виходу, однак свій злочинний умисел до кінця не довела з причин, що не залежали від її волі, оскільки була затримана працівником охорони.

Київський апеляційний суд ухвалою від 21 лютого 2023 року апеляційну скаргу прокурора залишив без задоволення, а вирок Оболонського районного суду м. Києва від 24 червня 2021 року щодо ОСОБА_6 - без змін.

Вимоги, викладені в касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить судові рішення щодо ОСОБА_6 скасувати і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

Зазначає про те, що суди попередніх інстанцій усупереч вимогам ст. 94 КПК України не надали належної оцінки дослідженим доказам, внаслідок чого дійшли до необґрунтованого висновку, що в діянні ОСОБА_6 відсутній склад кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 185 КК України. При цьому прокурор, надаючи свою оцінку доказам, стверджує про наявність прямого умислу в ОСОБА_6 на викрадення чужого майна, який вбачається з тих обставин, що після примірювання речей і поміщення чорної сукні в рюкзак остання, підійшовши до каси з іншими речами, які були на плечиках для одягу, глибоко занурюючи руку в основне відділення рюкзака, щось шукаючи, при цьому декілька разів у нього заглядаючи, могла виявити цю сукню (рюкзак невеликий, ніяких інших речей, схожих із цією сукнею на дотик, у рюкзаку не було). Вказує на те, що у кримінальному провадженні зібрано достатньо доказів для доведення винуватості ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого їй кримінального правопорушення. Проте ці докази залишилися поза увагою попередніх судів. Вважає, що суд першої інстанції, не застосувавши закону, який підлягав застосуванню, а саме ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 185 КК України, неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність. Зазначені обставини, на думку прокурора, не отримали належної оцінки суду апеляційної інстанції, який, порушуючи вимоги ст. 419 КПК України, належним чином не перевірив доводів апеляційної скарги прокурора, не дав обґрунтованих відповідей на них та безпідставно залишив виправдувальний вирок щодо ОСОБА_6 без змін.

У письмових запереченнях на касаційну скаргу захисник ОСОБА_7 в інтересах ОСОБА_6 вказує про безпідставність доводів сторони обвинувачення, у зв`язку з чим просить таку касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення - без зміни.

Від інших учасників судового провадження заперечень на касаційну скаргу прокурора не надходило.

Позиції інших учасників судового провадження

Прокурор ОСОБА_5 підтримав подану касаційну скаргу частково та просив скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Виправдана ОСОБА_6 та її захисник ОСОБА_7 заперечували щодо задоволення поданої касаційної скарги, просили вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора - без задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та дослідивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви Суду

Відповідно до пунктів 1, 2 ч. 1 ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції, зокрема, є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність. При вирішенні питання про наявність зазначених у пунктах 1, 2 ч. 1 цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412 413 КПК України. Можливості скасування судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій через неповноту судового розгляду (ст. 410 КПК України) і невідповідність їх висновків фактичним обставинам кримінального провадження (ст. 411 КПК України) чинним законом не передбачено.

Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Касаційна інстанція є судом права, а оцінка доказів у справі є завданням судів попередніх інстанцій. Суд за наявності відповідних доводів сторони у справі, здійснює перевірку того, чи додержалися суди процесуальної вимоги про доведення винуватості поза розумним сумнівом.

Зі змісту касаційної скарги прокурора вбачається, що він, надаючи власну оцінку доказам, по суті заперечує достовірність окремих із них та правильність установлення фактичних обставин кримінального провадження, тоді як їх перевірка, з огляду на положення статей 433 438 КПК України, не відноситься до компетенції суду касаційної інстанції і не є предметом перегляду.

Що стосується доводів касаційної скарги прокурора про те, що попередні інстанції постановили судові рішення з порушенням норм матеріального і процесуального законодавства, то колегія суддів зазначає про таке.

Згідно з вимогами ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Частиною 1 ст. 373 КПК України передбачено, що виправдувальний вирок ухвалюється, зокрема, у разі, якщо не доведено, що в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення.

У ході вирішення питання про достатність установлених під час судового розгляду доказів для визнання особи винуватою, суди мають керуватися стандартом доведення (стандартом переконання), визначеним частинами 2 та 4 ст. 17 КПКУкраїни, що передбачають: ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.

У разі визнання особи виправданою в мотивувальній частині вироку зазначаються: формулювання обвинувачення, яке пред`явлене особі й визнане судом недоведеним, а також підстави для виправдання обвинуваченого із зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення; мотиви ухвалення інших рішень щодо питань, які вирішуються судом при ухваленні вироку, та положення закону, якими керувався суд (п. 1 ч. 3 ст. 374 КПК України).

Місцевий суд, ухвалюючи виправдувальний вирок, зазначених вимог закону дотримався, дослідив усі докази, надані стороною обвинувачення, надав їм належну оцінку в їх сукупності з точки зору достатності та взаємозв`язку згідно з вимогами ст. 94 КПК України та дійшов обґрунтованого висновку про необхідність виправдання ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 185 КК України.

Таке рішення суд першої інстанції мотивував тим, що сторона обвинувачення не довела наявності в діях ОСОБА_6 суб`єктивної сторони складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 185 КК України, а саме умислу на таємне викрадення чужого майна, що є невід`ємною частиною складу цього кримінального правопорушення.

Частина 1 ст. 185 КК України визначає крадіжку, як таємне викрадення чужого майна.

Із суб`єктивної сторони крадіжка передбачає тільки прямий умисел, оскільки особа усвідомлює, що посягає на чужу власність, таємно вилучає чуже майно, на яке вона не має ніякого права, передбачає спричинення матеріальної шкоди в певному розмірі (інтелектуальна ознака умислу) і бажає спричинити таку шкоду (вольова ознака умислу).

Водночас, обов`язковими суб`єктивними ознаками крадіжки є корисливий мотив - спонукання до незаконного збагачення за рахунок чужого майна та корислива мета - збагатитися самому або незаконно збагатити інших осіб, в долі яких зацікавлений винний.

Відповідно до пред`явленого обвинувачення ОСОБА_6 , перебуваючи в приміщенні магазину « ІНФОРМАЦІЯ_3 », сховала до власного рюкзака чорну сукню вартістю 249,17 грн і, маючи при собі неоплачений товар, перетнула лінію кас указаного магазину та направилася до виходу, однак свій злочинний умисел на таємне викрадення чужого майна до кінця не довела з причин, що не залежали від її волі, адже була зупинена працівником охорони магазину.

Згідно з вимогами статей 91 92 КПК України у кримінальному провадженні підлягають доказуванню, зокрема, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини його вчинення), а також винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета. При цьому обов`язок доказування цих обставин покладається на сторону обвинувачення.

Перевіряючи обґрунтованість цього обвинувачення, суд першої інстанції відповідно до ст. 94 КПК України надав оцінку таким доказам:

- показанням ОСОБА_6 , яка надала пояснення щодо обставин, за яких неоплачена чорна сукня з магазину « ІНФОРМАЦІЯ_3 »опинилася в неї в рюкзаку. При цьому вона зазначала, що, перебуваючи в магазині « ІНФОРМАЦІЯ_3 » з подругою (свідок ОСОБА_10 ) у примірювальній, обладнаній лише гачками, міряла сукні та вішала їх на гачки. Перша сукня чорного кольору, яку вона приміряла, їй не сподобалася, і вона повісила її на гачок. Проте сукня була зі специфічного матеріалу та весь час падала, і ОСОБА_10 їй порадила покласти сукню в рюкзак, що вона і зробила. Також вона поклала в рюкзак поверх сукні свої речі. Після цього, помірявши інші речі, дістала з рюкзака свої речі, однак забула про сукню, яку поклала попередньо, та попрямувала з обраними речами до каси. Перебуваючи біля каси, дістала гроші з кишені, вшитої до спинки основного відділення рюкзака, яка використовувалася для зберігання грошей та була розміщена на початку основного відділення, оплатила товар, але при виході з магазину була затримана охоронцем з неоплаченим товаром (чорна сукня), який лежав у рюкзаку;

- показанням ОСОБА_10 , які є аналогічними показанням ОСОБА_6 . Так, свідок зазначала, що, коли спрацювали сигнальні рамки, вони з ОСОБА_6 зупинилися. До них підійшов охоронець магазину та виявив у рюкзаку ОСОБА_6 чорну сукню. Остання намагалася пояснити, що забула викласти сукню, проте охоронець викликав поліцейських. Крім того, свідок охарактеризувала ОСОБА_6 , її однокласницю, як розсіяну, таку, що постійно забуває про якісь речі;

- показанням свідка ОСОБА_11 , котрий суду пояснив, що, працюючи в магазині «ІНФОРМАЦІЯ_3»,на касі розраховував ОСОБА_6 за товар. Коли вона намагалася вийти з магазину, її було затримано з неоплаченим товаром (чорна сукня), проте дівчина нікуди не тікала. Також свідок зазначав, що кабінки для переодягання не містять на підлозі доріжок, а обладнані лише дзеркалом і декількома гачками;

- показанням свідка ОСОБА_12 , з яких видно, що, будучи охоронцем в магазині « ІНФОРМАЦІЯ_3 », затримав ОСОБА_6 , у якої при собі була неоплачена чорна сукня. При цьому свідок зазначив, що, коли спрацювали сигнальні рамки, ОСОБА_6 поводилася спокійно та не намагалася втекти;

- даним, які містяться на відеозаписах (відеофайлах) під назвою « Vpd_8748BSK-DREAMTO_MM_2019_08_03_12_56_10 », під назвою « Vpd_8748BSK-DREAMTO_ MM_2019_08_03_12_58_38 », досліджених місцевим судом в установленому порядку, з яких видно, що в ОСОБА_6 , яка підійшла разом із ОСОБА_10 до каси, на правому плечі висів рюкзак, а в руках вона тримала дві речі, які були на плічках. ОСОБА_6 поклала ці речі на прилавок, після чого відкрила рюкзак і занурила туди праву руку, орієнтовно до середини передпліччя, дістала грошові кошти й закрила його. При цьому рюкзак залишився висіти на правому плечі за спиною ОСОБА_6 . У цей час касир (свідок ОСОБА_11 ) зняв із речей антикрадіжні датчики, відсканував штрихкоди з речей та помістив їх до пакета. Далі ОСОБА_6 передала ОСОБА_11 грошові кошти, які дістала з основного відділення рюкзака, потім витягла та передала грошові кошти з додаткового відділення, яке розміщувалося на лицьовій стороні рюкзака. ОСОБА_11 віддав ОСОБА_6 пакет, а вона попрямувала до виходу з магазину, де в її рюкзаку охоронець виявив неоплачену чорну сукню. При цьому ОСОБА_6 не намагалася втекти, а навпаки залишилася та надавала працівнику охорони пояснення і відповідала на його запитання;

- даним характеристики ОСОБА_6 , наданої адміністратором магазину «ІНФОРМАЦІЯ_2» (ФОП « ОСОБА_13 ») ОСОБА_14 , та копії трудової книжки ОСОБА_6 , з яких видно, що остання працювала у сфері роздрібної торгівлі товарами та була ознайомлена з механізмами і способами захисту товарів від викрадення.

Також місцевий суд дослідив речові докази: рюкзак і жіночу сукню. За результатами цього дослідження було встановлено, що рюкзак має два відділення, одне більшого розміру (основне), розміщене ближче до спинки, а інше меншого розміру (додаткове) глибиною до середини основного відділення. Жіноча сукня має незначну вагу та виготовлена з матеріалу, що не виключає її сповзання з гачка.

Місцевий суд, ретельно дослідивши й зіставивши всі зібрані у кримінальному провадженні докази, давши їм оцінку з точки зору належності, допустимості й достовірності, обґрунтовано вирішив, що вони в їх сукупності та взаємозв`язку повною мірою не доводять того, що в діях ОСОБА_6 є умисел на таємне викрадення чужого майна, оскільки вона, перебуваючи біля каси, занурюючи руку в рюкзак, не дивилася в середину. ОСОБА_6 бачила, що касир знімає антикрадіжні датчики з речей, які вона поклала на касовий стіл. При цьому ОСОБА_6 була обізнана з механізмами захисту товарів роздрібної торгівлі та не могла не усвідомлювати, що незняття із чорної сукні антикрадіжного датчика, беззаперечно призведе до його спрацювання під час виходу за межі магазину та до подальшого виявлення факту крадіжки. Пройшовши антикрадіжні рамки, ОСОБА_6 не намагалася втекти з магазину з сукнею в рюкзаку. Поводила себе спокійно та надавала чіткі, послідовні пояснення з приводу того, як сукня опинилася в неї в рюкзаку, що свідчить про відсутність у неї умислу на викрадення сукні та неумисне її залишення в рюкзаку після примірювання.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що в діях ОСОБА_6 відсутня суб`єктивна сторона злочину, а отже, і склад кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 185 КК України. З такими висновками погоджується і колегія суддів.

Цей висновок суду достатньо мотивований і ґрунтується на даних, які було належним чином перевірено в судовому засіданні та змістовно наведено у вироку.

Касаційна скарга сторони обвинувачення не містить доводів, які б ставили під сумнів цей висновок судів попередніх інстанцій.

Вирок місцевого суду є обґрунтованим та відповідає вимогам статей 370 374 КПК України.

Апеляційний розгляд здійснено з дотриманням приписів статей 404 405 КПК України.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, суд апеляційної інстанції, розглядаючи справу, зокрема, за апеляційною скаргою сторони обвинувачення, ретельно перевірив та проаналізував наведені в ній доводи і надав на них вичерпні відповіді, належним чином мотивувавши свій висновок щодо залишення скарги без задоволення.

За таких обставин істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, що, на думку сторони обвинувачення, виразилося у залишенні апеляційним судом поза увагою допущених судом першої інстанції порушень та в ненаданні відповіді на доводи апеляційної скарги прокурора, в ході касаційного розгляду не встановлено.

Ухвала суду апеляційної інстанції відповідає положенням статей 370 419 КПК України.

Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, а істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не допущено, то касаційну скаргу прокурора слід залишити без задоволення.

Керуючись статтями 433 434 436 441 442 КПК України, Верховний Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу прокурора ОСОБА_8 , який брав участь у провадженні в суді апеляційної інстанції, залишити без задоволення, а на вирок Оболонського районного суду м. Києва від 24 червня 2021 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 21 лютого 2023 року щодо ОСОБА_6 - без зміни.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3