Історія справи

Постанова

Іменем України

22 січня 2020 року

м. Київ

справа № 487/2398/17

провадження № 51-2809 км 19

Колегія суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду у складі:

головуючого Чистика А. О.,

суддів Бородія В. М., Ковтуновича М. І.,

за участю:

секретаря судового засідання Черниш А. І.,

прокурора Гошовської Ю. М.,

засудженого (в режимі відео конференції) ОСОБА_1 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника Кузьміних Інни Миколаївни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 , на вирок Миколаївського апеляційного суду від 14 травня 2019 року у кримінальному провадженні № 12017150030001591 стосовно

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця, м. Миколаєва, зареєстрованого і проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 Кримінального кодексу України.

Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Заводського районного суду м. Миколаєва від 09 серпня 2017 року ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 185 КК України і призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки. На підставі ст. 75 Кримінального кодексу України (далі - КК України) звільнено ОСОБА_1 від відбування призначеного покарання з випробуванням на 2 роки та покладено на нього виконання обов`язків, передбачених ст. 76 КК України.

Згідно з цим вироком, 11 лютого 2017 року ОСОБА_1 разом з особою, засудженою вироком Заводського районного суду м. Миколаєва від 25 травня 2017 року, прибули до будинку АДРЕСА_2 з метою вчинення крадіжки. Після чого особа, засуджена вироком Заводського районного суду м. Миколаєва від 25 травня 2017 року, відчинила вікно і проникла до квартири АДРЕСА_3 вищевказаного будинку, потім через двері впустила у вказану квартиру ОСОБА_1 , який діючи за попередньою змовою з нею, таємно, повторно, викрав чуже майно та грошові кошти. Вказаними діями потерпілій ОСОБА_2 було спричинено матеріальну шкоду на загальну суму 10500 гривень.

За вироком Миколаївського апеляційного суду від 14 травня 2019 року, апеляційну скаргу прокурора задоволено. Вирок Заводського районного суду м. Миколаєва від 9 серпня 2017 року стосовно ОСОБА_1 в частині його звільнення від відбування основного покарання з випробуванням з покладенням обов`язків, передбачених ст. 76 КК України - скасовано. Ухвалено новий вирок, яким ОСОБА_1 засуджено за ч. 3 ст. 185 КК України з призначенням покарання у виді 4 років позбавлення волі. В іншій частині вирок залишено без змін.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник Кузьміних І. М.,посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого просить скасувати вирок апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Вказує на те, що суд апеляційної інстанції не врахував наслідків діяння ОСОБА_1 , думки потерпілої, визнання ним винуватості, щирого каяття, даних про особу обвинуваченого та його ставлення до скоєного правопорушення.

Позиції учасників судового провадження

Засуджений ОСОБА_1 підтримав касаційну скаргу, просив її задовольнити.

Прокурор Гошовська Ю. М. у судовому засіданні вважала касаційну скаргу необґрунтованою і просила залишити її без задоволення, а судові рішення - без зміни.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи, наведені в касаційній скарзі, перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Згідно зі ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. Суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Положеннями ст. 438 КПК України визначено, що підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: 1) істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; 2) неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; 3) невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених підстав суд касаційної інстанції керується статтями 412-414 КПК України.

Згідно з положеннями ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.

Винуватість ОСОБА_1 в інкримінованому йому кримінальному правопорушенні, доведеність обвинувачення та правильність кваліфікації дій за ч. 3 ст. 185 КК України в касаційній скарзі не оспорюються.

Оцінюючи обґрунтованість доводів касаційної скарги захисника, Суд враховує наступне.

Положеннями ч. 2 ст. 50 КК України визначено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

Відповідно до вимог ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Суд, призначаючи покарання, зобов`язаний врахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини справи, що пом`якшують і обтяжують покарання.

Статті 65-73 КК України є кримінально-правовими нормами, що визначають загальні засади та правила призначення покарання, які судом апеляційної інстанції дотримано.

За змістом ст. 75 КК України рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням суд може прийняти лише у випадку, якщо призначено покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше 5 років, враховано тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, і всі ці дані в сукупності спонукають до висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.

Питання призначення покарання та звільнення від його відбування визначають форму реалізації кримінальної відповідальності в кожному конкретному випадку з огляду на суспільну небезпечність і характер злочину, обставини справи, особу винного, а також обставини, що пом`якшують або обтяжують покарання тощо.

Вирішення цих питань належить до дискреційних повноважень суду, що розглядає кримінальне провадження по суті, який і повинен з урахуванням всіх перелічених вище обставин визначити вид і розмір покарання та ухвалити рішення.

Разом із тим, дискреційні повноваження суду щодо призначення покарання або прийняття рішення про звільнення від його відбування мають межі, визначені змістом статей 409, 414, 438 КПК України, які передбачають повноваження судів апеляційної та касаційної інстанцій скасувати або змінити судове рішення у зв`язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, зокрема, коли покарання за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.

Скасовуючи вирок суду першої інстанції в частині призначеного покарання та ухвалюючи в цій частині свій вирок, суд апеляційної інстанції послався на те, що у цьому кримінальному провадженні встановлено наявність обставини, яка пом`якшує ОСОБА_1 покарання - щире каяття. Надав оцінку тому, що при призначенні покарання ОСОБА_1 , судом першої інстанції було враховано дані про особу обвинуваченого, який раніше судимий, має не зняту та непогашену в установленому законом порядку судимість, на обліку в обласному наркологічному диспансері не перебуває, а також наявність у ОСОБА_1 матері, яка є інвалідом 3 групи за загальним захворюванням. В той же час апеляційний суд не знайшов підстав для застосування положень ст. 75 КК України та звільнення ОСОБА_1 від відбування призначеного покарання з випробуванням, оскільки, як вбачається з матеріалів кримінального провадження, він вчинив тяжкий злочин, раніше неодноразово судимий, в тому числі за вчинення злочинів проти власності та проти здоров`я. При цьому апеляційний суд дійшов висновку про те, що приймаючи рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України, суд першої інстанції фактично не дав оцінки цим обставинам, які в своїй сукупності свідчать про підвищену суспільну небезпеку особи ОСОБА_1 , системний характер його протиправної поведінки, схильність до продовження злочинної діяльності та небажання ставати на шлях виправлення.

З урахуванням викладених обставин у сукупності суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про неможливість виправлення та перевиховання засудженого за умови звільнення його від призначеного покарання у виді позбавлення волі з випробуванням з призначенням іспитового строку.

У зв`язку з тим, що в касаційній скарзі захисника Кузьміних І. М. відсутнє таке обґрунтування необхідності застосування ст. 75 КК України до засудженого, яке б вказувало на істотну диспропорцію між визначеним судом покаранням та вчиненими злочинними діями, Суд вважає, що призначене покарання, не порушує загальних засад призначення покарання, встановлених КК України та відповідає принципам законності, індивідуалізації та справедливості, та не виходить за межі дискреційних повноважень суду щодо призначення покарання або прийняття рішення про звільнення від його відбування. У зв`язку з цим, Суд не вбачає підстав вважати таке покарання явно несправедливим через суворість.

Покарання, призначене ОСОБА_1 , за своїм видом та розміром є необхідним та достатнім для його виправлення і попередження нових злочинів, а також відповідає вимогам ст. 65 КК України.

Розглядаючи матеріали кримінального провадження стосовно ОСОБА_1 суд апеляційної інстанції дотримався вимог ст. 420 КПК України.

Враховуючи те, що під час касаційного розгляду не встановлено істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність або невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, які були б безумовними підставами для скасування або зміни судових рішень, касаційна скарга захисника Кузьміних І. М. задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 433, 434, 436, 438 441, 442 КПК України, Суд

ухвалив:

Вирок Миколаївського апеляційного суду від 14 травня 2019 року стосовно ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника Кузьміних І. М.- без задоволення.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

А.О.Чистик В. М. Бородій М. І. Ковтунович