Історія справи

Постанова ККС ВП від 21.03.2019 року у справі №198/259/17

Постанова

Іменем України

21 березня 2019 року

м. Київ

справа № 198/259/17

Провадження № 51-7866 км 18

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого - Кравченка С.І.,

суддів: Білик Н.В., Ємця О.П.,

при секретарі Матушевській Л.О.,

за участю прокурора Матюшевої О.В.,

представника потерпілої адвоката ОСОБА_1,

захисника ВернераМ.А.

засудженого ОСОБА_3,

розглянув у судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за № 12017040000000586 за обвинуваченням

ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, який народився у с. Розкішне Костянтинівського району Донецької області, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1, раніше судимого вироком Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області за ч. 2 ст. 186 КК України на 4 роки позбавлення волі, на підставі ст. 75 КК України звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням, встановлено іспитовий строк 2 роки та покладено обов'язки, передбачені ст. 76 КК України,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України,

за касаційною скаргою прокурора на ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 24 квітня 2018 року щодо ОСОБА_3,

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Юр'ївського районного суду Дніпропетровської області від 11 грудня 2017 року ОСОБА_3 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК України на 3 роки позбавлення волі без позбавлення права керувати транспортними засобами.

На підставі ст. 71 КК України, за сукупністю вироків, до призначеного покарання за цим вироком, частково приєднано невідбуте покарання за вироком Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 28 грудня 2015 року, та остаточно ОСОБА_3 визначено покарання 5 років позбавлення волі без позбавлення права керувати транспортними засобами.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь потерпілого ОСОБА_4 в рахунок відшкодування матеріальної шкоди 5 800 грн. та моральної шкоди 40000 грн.

Вирішено питання про процесуальні витрати у провадженні.

Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 24 квітня 2018 року цей вирок залишено без зміни.

За вироком суду, ОСОБА_3 визнаний винуватим у порушенні правил безпеки дорожнього руху, що спричинило потерпілим середньої тяжкості та тяжкі тілесні ушкодження. Злочин вчинено за наступних обставин.

18 листопада 2016 року приблизно о 16 год. 40 хв. ОСОБА_3 керував мотоблоком «Zirka WC80DE» з причепом кустарного виробництва, по правій смузі дороги Павлоград-Лозова-Мерефа у Юр`ївському районі Дніпропетровської області від смт. Юр`ївка в напрямку м. Павлоград Дніпропетровської області. Позаду мотоблоку у попутному напрямку, зі швидкістю 90 км/год рухався автомобіль «Lexus LX570», державний реєстраційний номер НОМЕР_1, під керуванням водія ОСОБА_5

У процесі руху, водій ОСОБА_5 виявивши перешкоду для руху, створену мотоблоком «Zirka WC80DE» під керуванням ОСОБА_3, з метою запобігти зіткненню з ним, застосував маневр вліво, що був небезпечний, внаслідок чого виїхав на зустрічну смугу, по якій рухався автомобіль «Мерседес Бенц 313D ПЕ», державний реєстраційний номер НОМЕР_2, під керуванням водія ОСОБА_7, де відбулося зіткнення вказаних автомобілів.

Своїми діями водій ОСОБА_3 грубо порушив вимоги п.п. 1.3, 1.5, 19.1, 31.1, 31.6 «б» Правил дорожнього руху.

Порушення п. п.19.1, 31.1, 31.6 «б» Правил дорожнього руху України, з технічної точки зору, знаходиться в причинному зв`язку з настанням події даної дорожньо-транспортної пригоди.

У результаті дорожньо-транспортної пригоди, пасажирам автомобіля «Мерседес Бенц 313D ПЕ» - малолітньому ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_3, ОСОБА_9, ОСОБА_10 заподіяні середньої тяжкості тілесні ушкодження, а пасажиру ОСОБА_4 заподіяні тяжкі тілесні ушкодження.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор ставить питання про скасування ухвали апеляційного суду та призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції. Вказує на істотні порушення вимог КПК України, порушення права на захист. Наголошує, що засуджений має неповну середню освіту, а саме 5 класів, що ставить під сумнів його здатність повною мірою реалізовувати свої права, в тому числі право на захист. Зазначає, що в порушення вимог закону апеляційний суд розглянув справу без участі захисника, чим позбавив засудженого на надання кваліфікованої правової допомоги.

Позиції учасників судового провадження

Прокурор підтримав доводи, викладені у касаційній скарзі сторони обвинувачення.

Представник потерпілого підтримав доводи касаційної скарги прокурора.

Засуджений та його захисник просили скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Мотиви Суду

Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК України, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанції у межах касаційної скарги. Суд касаційної інстанції вправі вийти за межі касаційних вимог, лише якщо цим не погіршується становище засудженого.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 412 КПК України істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

Згідно п. 2 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1954 року кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено згідно закону.

Обвинувальний вирок може бути постановлений судом лише в тому випадку, коли вина обвинуваченої особи доведена поза розумним сумнівом.

Суд зобов'язаний неухильно дотримуватися вимог Конституції України, міжнародних договорів, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, тобто з урахуванням рішень Конституційного Суду України та практики Європейського суду з прав людини, ст. 62 Конституції України (презумпція невинуватості) та ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року.

У справах «Нечипорук і Йонкало проти України» від 21 квітня 2011 року та «Барбера, Мессеге і Ябардо проти Іспанїї» від 06 грудня 1998 року, Європейський Суд вирішив, що «суд при оцінці доказів керується критерієм доведеності винуватості особи «поза будь-яким розумним сумнівом» і така «доведеність може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою» (п. 150, п. 253).

Відповідно до вимог ст. 91 КПК України у кримінальному провадженні наряду з іншим підлягають доказуванню: подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення.

Відповідно до змісту ст. 92 КПК Україниобов'язок доказування покладений на прокурора. Саме сторона обвинувачення повинна доводити винуватість особи поза розумним сумнівом, чого в даному кримінальному провадженні зроблено не було.

Відповідно до вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Згідно зі ст. 374 ч. 3 п. 2 КПК України мотивувальна частина обвинувального вироку, крім іншого, повинна містити формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення, докази на підтвердження встановлених судом обставин, а також мотиви неврахування окремих доказів.

Обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і ухвалюється лише за умови, коли в ході судового розгляду винність обвинуваченого у вчинені кримінального правопорушення доведена. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Проте, вирок суду щодо ОСОБА_3 вказаним вище вимогам закону не відповідає.

Одним із обов'язкових елементів об'єктивної сторони складу злочину, передбаченого ст. 286 КК України є причинний зв'язок між допущеними порушеннями правил безпеки дорожнього руху, якщо такі мали місце, та суспільно небезпечними наслідками, що настали (в даному випадку заподіяння потерпілим середньої тяжкості та тяжких тілесних ушкоджень).

Зокрема, якщо що у випадку виникнення дорожньо-транспортної пригоди за участю декількох водіїв наявність чи відсутність в їхніх діях складу злочину, передбаченого відповідними частинами ст. 286 КК України потребує встановлення причинного зв'язку між діянням (порушенням правил безпеки дорожнього руху) кожного з них та наслідками, що настали, тобто з'ясування ступені участі (внеску) кожного з них у спричиненні злочинного наслідку.

Системний аналіз чинного законодавства свідчить про те, що у випадках, коли передбачені ст. 286 КК суспільно небезпечні наслідки настали через порушення правил безпеки дорожнього руху двома або більше водіями транспортних засобів, суд повинен з'ясовувати характер порушень, які допустив кожен із них, а також, чи не було причиною порушення зазначених правил одним водієм їх недодержання іншим і чи мав перший можливість уникнути дорожньо-транспортної пригоди та її наслідків.

Як убачається з вироку, суд констатував у діях водія мотоблока ОСОБА_3 порушення вимог п.п.19.1, 31.1, 31.6 «б» ПДР України, визнавши, що саме вони перебувають у причинному зв'язку з настанням ДТП.

Водночас у мотивувальній частині цього судового рішення зазначено, що дії водія автомобіля марки «Lexus LX570» ОСОБА_5 не відповідають вимогам п. п.10.1, 12.3 ПДР України. Дії останнього, що не відповідні вимогам п.12.3 ПДР України з технічної точки зору знаходяться в причинному зв`язку з настанням вказаної ДТП.

Більше того, у вказаному вироку встановлено, що водій автомобіля марки «Lexus LX570» ОСОБА_5 мав технічну можливість запобігти зіткненню з мотоблоком «Zirka WC80DE» шляхом застосування екстреного гальмування на займаній смузі, рухаючись з фактичною швидкістю.

Про порушення ОСОБА_5 правил дорожнього руху зазначив у своєму рішенні і суд апеляційної інстанції. Спростовуючи доводи апеляційної скарги представника потерпілих, апеляційний суд зазначив, що при призначенні покарання ОСОБА_3 також враховано, що дії водія ОСОБА_5 не відповідали вимогам п. 12. 3 Правил дорожнього руху України.

Проте юридичної оцінки дій ОСОБА_5 суд у вироку не дав, з тих підстав, що судовий розгляд проводився лише стосовно ОСОБА_3, а кримінальне провадження №12016040000000874 за обвинуваченням ОСОБА_5 за ч. 2 ст. 286 КК України, який відповідно до обвинувального акту та інших матеріалів кримінального провадження є одним із учасників згаданої вище дорожньо-транспортної пригоди, знаходиться на розгляді у Юр'ївському районному суді Дніпропетровської області.

Суд не з'ясував, хто з водіїв - ОСОБА_3 чи ОСОБА_5, і якими діями створив небезпечну дорожню обстановку, а далі - дорожньо-транспортну пригоду, хто з них мав більшу можливість уникнути зіткнення, з урахуванням того, що висновком судової автотехнічної експертизи встановлено, що водій ОСОБА_5 мав технічну можливість запобігти зіткненню з мотоблоком «Zirka WC80DE» шляхом застосування екстреного гальмування на займаній смузі, рухаючись з фактичною швидкістю.

Не дивлячись на такі недоліки у з'ясуванні ступеня відповідальності учасників дорожньо-транспортної події, суд апеляційної інстанції погодився з висновками районного суду про те, що саме дії ОСОБА_3 перебувають у причинному зв'язку з наслідками.

За таких обставин, постановлені щодо ОСОБА_3 судові рішення не можна визнати законними та обґрунтованими, а тому вони підлягають скасуванню з призначенням нового розгляду в суді першої інстанції, під час якого необхідно врахувати наявні в матеріалах провадження дані про порушення ОСОБА_5 вимог ПДР, які перебувають у причинному зв'язку з суспільно небезпечними наслідками, дослідити їх характер, взяти до уваги, що він мав технічну можливість запобігти зіткненню з мотоблоком «Zirka WC80DE» шляхом застосування екстреного гальмування на займаній смузі.

Крім того, заслуговують на увагу доводи касаційної скарги прокурора про порушення апеляційним судом права на захист ОСОБА_3, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 20 КПК засуджений має право на захист, яке полягає у наданні йому можливості надати усні або письмові пояснення з приводу обвинувачення, право збирати і подавати докази, брати особисту участь у кримінальному провадженні, користуватися правовою допомогою захисника, а також реалізувати інші процесуальні права, передбачені цим кодексом.

Пунктом «с» Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право кожного захищати себе особисто чи використовувати юридичну допомогу захисника, вибраного на власний розсуд. Право на захист закріплено у ст. 59 і п. 6 ст. 129 Конституції.

Відповідно до ч. 4 ст. 405 КПК неприбуття сторони кримінального провадження в судове засідання не перешкоджає проведенню розгляду лише у разі, якщо особа була належним чином повідомлена про дату, час і місце апеляційного розгляду та не повідомила про поважні причини свого неприбуття.

Апеляційний розгляд кримінального провадження щодо ОСОБА_3 було призначено на 15 год. 45 хв. 24 квітня 2018 року.

Як убачається із заяви (а .к. п. 68 зв. том №5) захисник Сліпець С.М., який прибув до апеляційного суду для розгляду справи на 15 год. 45 хв. 24 квітня 2018 року, просив перенести апеляційний розгляд провадження у зв'язку з тим, що несвоєчасно розпочато судове засідання та закінчився робочий час.

Однак, незважаючи на вказане клопотання сторони захисту, апеляційний суд розглянув справу без участі захисника засудженого, що є порушенням однієї з основних засад кримінального судочинства - права засудженого на захист.

З огляду на викладене, судові рішення підлягають скасуванню з призначенням нового розгляду у суді першої інстанції, під час якого слід врахувати наведене, ретельно дослідити всі докази у провадженні, розглянути питання щодо можливості об'єднання кримінальних проваджень щодо ОСОБА_3 і ОСОБА_5 в одне провадження, та в залежності від встановленого, постановити законне і обґрунтоване рішення з викладенням в ньому аналізу доказів і ґрунтовних мотивів його прийняття.

Оскільки ОСОБА_3 було затримано і взято під варту в порядку виконання вироку, тому у зв'язку із скасуванням судових рішень він підлягає звільненню з-під варти. Питання про обрання запобіжного заходу, у разі необхідності,слід вирішити при новому судовому розгляді провадження.

Керуючись ст. ст. 433, 434, 436, 438 КПК України, суд

ухвалив:

Касаційну скаргу прокурора задовольнити частково.

З урахуванням доводів касаційної скарги прокурора, а також вимог ч. 2 ст. 433 КПК України вирок Юр'ївського районного суду Дніпропетровської області від 11 грудня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 24 квітня 2018 року щодо ОСОБА_3 скасувати та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

Звільнити ОСОБА_3 з-під варти в залі суду.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

С.І.Кравченко Н.В.Білик О.П.Ємець