Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 лютого 2019 року

м. Київ

справа № 161/15532/17

провадження № 51-6231км18

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати

Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Макаровець А.М.,

суддів Маринича В.К., Марчук Н.О.,

за участю:

секретаря судового засідання Демчука П.О.,

прокурора Сингаївської А.О.,

засудженого ОСОБА_1 (в порядку відеоконференції),

розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017030010004014, за обвинуваченням

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця і жителя м.ЛуцькаВолинської області, неодноразово судимого, та

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, уродженця і жителя м.Луцька Волинської області, не судимого в порядку ст. 89 Кримінального кодексу України (далі - КК),

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 355 КК,

за касаційною скаргою захисника Мисковця І.А. в інтересах засуджених ОСОБА_1 і ОСОБА_2 на вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 20 листопада 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Волинської області від 13 березня 2018 року.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 20 листопада 2017 року ОСОБА_1 і ОСОБА_2 засуджено кожного за ч. 3 ст. 355 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.

Апеляційний суд Волинської області ухвалою від 13 березня 2018 року вирок суду першої інстанції залишив без зміни.

ОСОБА_1 і ОСОБА_2 визнано винуватими у тому, що вони 29 серпня 2017 року близько 01:00 у приміщенні національної лотереї ТОВ «Спорт-Лото» у м. Луцьку за попередньою змовою між собою, групою осіб, примушуючи потерпілого ОСОБА_4 до виконання ним цивільно-правових зобов'язань про повернення грошового боргу, застосували до нього насильство, небезпечне для життя та здоров'я останнього, яке полягало у завданні потерпілому обвинуваченим ОСОБА_2 чотирьох ударів молотком по руках і стегну та одного удару кулаком в обличчя, внаслідок чого ОСОБА_4 отримав легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров'я. Після цього ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з метою отримання гарантії повернення боргу заволоділи належним ОСОБА_4 майном на загальну суму 2 428,83 грн.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник Мисковець І.А. посилається на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, у зв'язку з чим призначене покарання не відповідає ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засуджених через суворість. Просить змінити вирок, перекваліфікувати дії ОСОБА_2 і ОСОБА_1 з ч. 3 на ч. 2 ст. 355 КК та призначити їм мінімальне покарання, передбачене санкцією ч. 2 цієї статті, а ОСОБА_2 звільнити від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК.

На обґрунтування своїх доводів зазначає, що:

- погоджується з перекваліфікацією судом дій ОСОБА_1 і ОСОБА_2 на ст. 355 КК, однак вважає, що їхні дії має бути кваліфіковано саме за ч. 2 цієї статті, оскільки заподіяння легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров'я, для злочинів проти авторитету державної влади, на відміну від злочинів проти власності, не є застосуванням насильства, небезпечного для життя та здоров'я потерпілого;

- кваліфікуючи дії обвинувачених, суд безпідставно керувався роз'ясненнями, що містяться у п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 10 «Про судову практику у справах про злочини проти власності» (далі - постанова Пленуму), оскільки вони стосуються лише цієї категорії справ, а щодо інших категорій справ при визначенні поняття «застосування насильства, небезпечного для життя та здоров'я потерпілого» слід керуватися Правилами судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, затвердженими наказом Міністерства охорони здоров'я України від 17 січня 1995 року № 6 (далі - Правила);

- відповідно до рішення Конституційного Суду України від 3 жовтня 1997 року № 4-зп у справі № 18/183/97 конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативно-правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному, а тому при розбіжності між загальним і спеціальним нормативно-правовими актами перевага надається спеціальному, тобто вищевказаним Правилам, які є спеціальною нормою для застосування у кримінальному праві;

- суд дійшов висновку про призначення ОСОБА_1 і ОСОБА_2 мінімального покарання, передбаченого санкцією ч. 3 ст. 355 КК, тому у зв'язку з перекваліфікацією дій засуджених їм також слід призначити мінімальне покарання, передбачене санкцією ч. 2 ст. 355 КК, а ОСОБА_2 з урахуванням встановлених судом обставин, а також того, що він вважається несудимим упорядку ст. 89 КК, звільнити від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК.

Позиції учасників судового провадження

Від учасників судового розгляду заперечень на касаційну скаргу не надходило.

У судовому засіданні:

- засуджений підтримав касаційну скаргу;

- прокурор вважала судові рішення законними та обґрунтованими й просила залишити їх без зміни.

Мотиви Суду

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, висновок суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_1 і ОСОБА_2 у примушуванні за попередньою змовою між собою потерпілого до виконання ним цивільно-правових зобов'язань із застосуванням насильства, небезпечного для його життя та здоров'я, ґрунтується на сукупності доказів, досліджених судом.

З матеріалів провадження убачається, що суд першої інстанції перекваліфікував дії обвинувачених з ч. 2 ст. 187 КК на ч. 3 ст. 355 КК, оскільки умисел ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був направлений на примусове повернення потерпілим боргу, а майном потерпілого обвинувачені заволоділи лише як запорукою повернення боргу, маючи намір це майно повернути, про що ствердили в суді як самі обвинувачені, так і потерпілий.

Сам факт вчинення засудженими за попередньою змовою між собою примушування потерпілого до виконання ним цивільно-правових зобов'язань із застосуванням насильства у касаційній скарзі не оскаржується.

Разом із тим доводи у скарзі про те, що при кваліфікації дій ОСОБА_1 і ОСОБА_2 слід керуватися Правилами, є безпідставними.

Однією з кваліфікуючих ознак, зазначених у диспозиції ч. 3 ст. 355 КК, є вчинення відповідних дій, поєднаних із насильством, небезпечним для життя чи здоров'я.

У Правилах визначено лише поняття «небезпечного для життя ушкодження».

Водночас у п. 9 постанови Пленуму визначено поняття «небезпечного для життя чи здоров'я насильства» та роз'яснено, що небезпечне для життя чи здоров'я насильство це умисне заподіяння потерпілому легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров'я або незначну втрату працездатності, середньої тяжкості або тяжке тілесне ушкодження, а також інші насильницькі дії, які не призвели до вказаних наслідків, але були небезпечними для життя чи здоров'я у момент їх вчинення. До них слід відносити, зокрема, і насильство, що призвело до втрати свідомості чи мало характер мордування, придушення за шию, скидання з висоти, застосування електроструму, зброї, спеціальних знарядь тощо.

Отже, Верховний Суд України у вищевказаній постанові Пленуму дав визначення поняттю «небезпечне для життя чи здоров'я насильство», яке за змістом жодним чином не суперечить змісту вказаних Правил, у яких визначено лише поняття «небезпечного для життя ушкодження».

За таких обставин, доводи у касаційній скарзі про те, що конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативно-правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному, на думку Суду не заслуговують на увагу, оскільки зазначені Правила та постанова Пленуму не є такими нормативно-правовими актами. Крім цього, у Правилах взагалі не врегульовано поняття «небезпечного для здоров'я насильства».

З урахуванням цього визначене у постанові Пленуму поняття «небезпечного для життя чи здоров'я насильства», на думку Суду, не може неоднаково тлумачитися при кваліфікації злочинів інших категорій.

За встановлених судом обставин дії ОСОБА_1 і ОСОБА_2 за ч. 3 ст. 355 КК кваліфіковано правильно.

Покарання ОСОБА_1 та ОСОБА_5 призначено з дотриманням вимог статей 50, 65 КК у межах санкції ч. 3 ст. 355 цього Кодексу у виді мінімального розміру, передбаченого санкцією цієї статті, з урахуванням обставин, на які посилається у скарзі захисник, та є необхідним й достатнім для їх виправлення та попередження нових злочинів.

Що стосується доводів захисника про необхідність звільнення ОСОБА_2 від відбування покарання з випробуванням, то, як убачається з вироку, суд першої інстанції при призначенні останньому покарання врахував обставини, які пом'якшують покарання: щире каяття, добровільне відшкодування завданих збитків, а також думку потерпілого ОСОБА_4, який просив суворо не карати ОСОБА_1 і ОСОБА_2, та відсутність обтяжуючих покарання обставин.

Водночас суд врахував те, що обвинувачений ОСОБА_2, хоч відповідно до ст. 89 КК і є таким, що не має судимості, однак раніше притягувався до кримінальної відповідальності, суспільно-корисною працею не займається, характеризується посередньо. Зважив суд і на ступінь тяжкості вчиненого ним правопорушення, яке належить до категорії тяжких злочинів, характер і конкретні обставини кримінального провадження та дійшов правильного висновку, що виправлення та перевиховання ОСОБА_5 неможливе без ізоляції від суспільства.

Отже, відсутні підстави для висновку про те, що виправлення ОСОБА_2 можливе без відбування покарання, а тому підстав для застосування щодо нього ст. 75 КК не вбачається.

Таким чином, відсутні обґрунтовані підстави для задоволення вимог касаційної скарги.

Керуючись статтями 369, 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, Суд

ухвалив:

Вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 20 листопада 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Волинської області від 13 березня 2018 року щодо ОСОБА_1 і ОСОБА_2 залишити без зміни, касаційну скаргу захисника Мисковця Ігоря Анатолійовича - без задоволення.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

А.М. Макаровець В.К. Маринич Н.О. Марчук