Історія справи

Постанова ККС ВП від 20.12.2018 року у справі №161/6902/17

Постанова

іменем України

20 грудня 2018 р.

м. Київ

справа №161/6902/17

провадження № 51-4737км18

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого - Ємця О. П.,

суддів: Кравченка С.І., Білик Н. В.,

секретаря судового засідання Гапона В. О.,

за участю:

прокурора Пашкова Є. Є.

захисника (в режимі відеоконференції) ЮнчикО.М.,

засудженого (в режимі відеоконференції) ОСОБА_2

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника Юнчик О.М. в інтересах засудженого ОСОБА_2 на вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 21 вересня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Волинської області від 13 грудня 2017 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12017030010001255 за обвинуваченням

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця смт МаневичіВолинської області, жителя АДРЕСА_1 раніше неодноразово судимого, востаннє вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 13 липня 2009 року за ч.2 ст. 186, ч. 1 ст. 296 КК України та на підставі ст. ст. 70, 71 КК України до покарання у виді позбавленні волі на строк 5 років і 1 місяць,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 21 вересня 2017 року ОСОБА_2 засуджено за ч. 2 ст. 186 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.

Відповідно до вимог ч. 5 ст. 72 КК України ОСОБА_2 зараховано в строк відбування покарання строк його попереднього ув'язнення з 18.03.2017 року до набрання вироком законної сили з розрахунку один попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.

Згідно з вироком суду ОСОБА_2 визнано винуватим та засуджено за те, що він 18 березня 2017 року о 21.45 год, будучи в стані алкогольного сп'яніння, біля будинку № 17 по вул. Карпенка-Карого в м. Луцьку, маючи умисел на заволодіння чужим майном, повторно із застосуванням насильства, яке не є небезпечним для життя й здоров'я потерпілої ОСОБА_3, відкрито заволодів її гаманцем та грішми, спричинивши потерпілій матеріальну шкоду на суму 317, 28 грн.

Ухвалою Апеляційного суду Волинської області від 13 грудня 2017 року вирок залишено без зміни. На підставі ч. 5 ст. 72 КК України ( в редакції Закону від 26.11.2015 року) ОСОБА_2 зараховано в строк відбування покарання строк його попереднього ув'язнення з 18 березня 2017 року по 20 червня 2017 року включно, з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі, та з 21 червня 2017 року по дату набрання вироком законної сили з розрахунку один день попереднього ув'язнення за один день позбавлення волі.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник порушує питання про скасування судових рішень та закриття провадження щодо ОСОБА_2 у зв'язку з недостатністю доказів для доведення його винуватості в суді і вичерпанні можливості їх отримати. На обґрунтування своїх доводів зазначає, що судовий розгляд проведено однобічно й неповно, висновки суду про доведеність вини засудженого за ч. 2 ст. 186 КК України не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження і ґрунтуються на суперечливих доказах та показаннях потерпілої ОСОБА_3. Посилається на те, що суд безпідставно визнав доказом протокол пред'явлення особи для впізнання й не встановив достатні докази для доведення винуватості ОСОБА_2 у вчиненні інкримінованого злочину. Окрім того, стверджує, що апеляційний суд при зарахуванні ОСОБА_2 у строк відбування покарання строку його попереднього ув'язнення неправильно застосував положення ч. 5 ст. 72 КК України.

У запереченні прокурор просить касаційну скаргу захисника залишити без задоволення, а судові рішення щодо ОСОБА_2 - без зміни.

Позиції інших учасників судового провадження

Захисник Юнчик О.М. та засуджений ОСОБА_2 підтримали подану скаргу.

Прокурор Пашков Є. Є. вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви Суду

При вирішенні питання про скасування або зміну вироку, ухвали, відповідно до ч. 1 ст. 438 КПК України, суд касаційної інстанції керується статтями 412-414 цього Кодексу і не переглядає судові рішення з підстав однобічності і неповноти досудового розслідування та судового розгляду, щодо невідповідності висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження. Натомість, саме такі підстави є предметом перегляду суду апеляційної інстанції.

Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_2 у вчиненні ним кримінального правопорушення, передбаченого. 2 ст. 186 КК України є правильним, та відповідно до вимог ч. 3 ст. 370, п. 2 ч. 3 ст. 374 КПК України ґрунтується на об'єктивно з'ясованих обставинах, які підтверджені доказами, безпосередньо дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 вказаного Кодексу.

При цьому предметом ретельної перевірки суду були аналогічні наведеним у касаційній скарзі доводи захисника про непричетність ОСОБА_2 до злочинних дій, які знайшли належну критичну оцінку й аргументовано спростовані.

Зокрема, мотивуючи свої висновки про доведеність обвинувачення у вчиненні інкримінованого ОСОБА_2 грабежу, суд зокрема послався у вироку на показання потерпілої ОСОБА_3 щодо обставин заволодіння належним їй гаманцем та грішми.

Усупереч доводам касаційної скарги, показання потерпілої у судовому засіданні не суперечать інформації, зафіксованій на технічному носії із записом перебігу судового процесу. При цьому суд, дотримуючись вимог п. 2 ч. 3 ст. 374 КПК України, із показань потерпілої навів лише ті, що стосувалися предмету доказування й мали істотне значення для вирішення питання про винуватість ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України та правової оцінки його дій.

Показання потерпілої ОСОБА_3 суд перевірив у сукупності і взаємозв'язку з даними, що містяться у протоколі пред'явлення для впізнання, згідно якого ОСОБА_3 указала на фотокартку ОСОБА_2, та пояснила, що саме ця особа відкрито заволоділа її майном.

Відповідно до встановлених обставин, суд обґрунтовано не знайшов підстав для сумніву в достовірності показань потерпілої у цілому та обґрунтовано поклав їх в основу вироку, в тому числі і дані, що містяться у протоколі пред'явлення для впізнання, як допустимі докази.

Обставин, які би ставили під сумнів достовірність цих показань, за результатами судового розгляду не встановлено. Переконливих доводів щодо існування таких обставин не містять і доводи касаційні скарги.

Кваліфікація судом дій ОСОБА_2 ч. 2 ст. 186 КК України є правильною і сумнівів у колегії суддів не викликає.

Підстав для скасування вироку щодо ОСОБА_2 у зв'язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, не встановлено.

Покарання засудженому призначено відповідно до вимог ст. 65 КК України, воно є необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових злочинів.

Суд апеляційної інстанції, переглянувши провадження, зокрема, за апеляційною скаргою захисника, належним чином перевірив викладені в ній доводи, аналогічні наведеним у касаційній скарзі щодо безпідставності засудження ОСОБА_2 у вчиненні інкримінованого йому злочину, визнав їх необґрунтованими та зазначив відповідні мотиви прийнятого рішення, з якими погоджується й колегія суддів.

Разом із тим, ч. 5 ст. 72 КК України в редакції Закону України від 26 листопада 2015 року № 838-VIII «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо удосконалення порядку зарахування судом строку попереднього ув'язнення у строк покарання», яка була чинною на час вчинення ОСОБА_2 інкримінованого кримінального правопорушення, було визначено, що зарахування судом строку попереднього ув'язнення у разі засудження до позбавлення волі в межах того самого кримінального провадження, де до особи було застосовано попереднє ув'язнення, провадиться з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.

Таким чином, оскільки ОСОБА_2 учинив інкримінований йому злочин у період чинності редакції ч. 5 ст. 72 КК України, передбаченої ЗУ № 838-VIII, з огляду на ст. 5 КК України, ч. 1 ст. 58 Конституції України, зарахування попереднього ув'язнення у строк покарання має здійснюватись відповідно до вказаної норми закону.

Крім того, така позиція узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, який викладено у постанові від 29 серпня 2018 року, згідно з яким, якщо особа вчинила злочин до 20 червня 2017 року (включно), то під час зарахування попереднього ув'язнення у строк покарання, застосуванню підлягає ч. 5 ст. 72 КК України в редакції Закону № 838-VIII , в силу як прямої, так і зворотної дії кримінального закону в часі. Якщо особа вчинила злочин до 20 червня 2017 року (включно) і щодо неї продовжували застосовуватися заходи попереднього ув'язнення після 21 червня 2017 року, тобто після набрання чинності Законом № 2046-VIII, то під час зарахування попереднього ув'язнення у строк покарання застосуванню підлягає ч. 5 ст. 72 КК України в редакції Закону № 838-VIII.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, апеляційний суд хоча і зарахував ОСОБА_2 у строк відбування покарання строк попереднього ув'язнення з 21 червня 2017 року по день набрання вироком законної сили, однак з розрахунку один день попереднього ув'язнення за один день позбавлення волі, що суперечить вимогам положень ч.5 ст.72 КК України в редакції Закону № 838-VIII від 26 листопада 2015 року.

У зв'язку з цим неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність відповідно п.2 ч.1 ст.438 КПК України є підставою для зміни ухвали суду апеляційної інстанцій.

Керуючись статтями 434, 436, 441 КПК України, Верховний Суд

у х в а л и в:

Касаційну скаргу захисника Юнчик О.М. задовольнити частково.

Ухвалу Апеляційного суду Волинської області від 13 грудня 2017 року щодо ОСОБА_2 змінити.

На підставі ч.5 ст.72 КК України в редакції Закону №838-VIII додатково зарахувати ОСОБА_2 у строк покарання у виді позбавлення волі строк його попереднього ув'язнення з 21 червня 2017 року по 13 грудня 2017 року включно із розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.

У решті судові рішення залишити без зміни.

Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

С у д д і:

О. П. Ємець С. І. Кравченко Н. В. Білик