Історія справи

Постанова

іменем України

20 листопада 2018 року

м. Київ

справа № 552/546/17

провадження № 51-1043км18

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючогоБущенка А.П.,суддів Григорєвої І.В., Шевченко Т.В.,за участю: секретаря судового засідання прокурора Зінорук В.В., Ткачук Г.В.,засудженого захисникаОСОБА_6 (в режимі відеоконференції), Вербіло Л.П.,розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_6 на вирок Київського районного суду м. Полтави від 23 лютого 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 29 червня 2017 року щодо

ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Красногорівки Великобагачанського районуПолтавської області, жителя АДРЕСА_1,

засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 156 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Оскаржені судові рішення

1. Вироком Київського районного суду м. Полтави від 23 лютого 2017 року ОСОБА_6 засуджено за частиною 2 статті 156 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років.

2. ОСОБА_6 визнано винуватим у вчиненні розпусних дій щодо малолітньої особи за обставин, детально викладених у вироку. Суд установив, що 20 грудня 2016 року в період з 13:00 до 13:58 у будинку своєї падчерки на АДРЕСА_2 засуджений вчинив розпусні дії з її малолітньою дочкою ОСОБА_8

3. Апеляційний суд Полтавської області ухвалою від 29 червня 2017 року, виключивши у порядку статті 404 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) із вироку посилання на обтяжуючу покарання обставину - вчинення злочину щодо особи малолітнього віку, рішення місцевого суду залишив без змін.

Вимоги і доводи касаційної скарги

4. У касаційній скарзі засуджений просить змінити постановлені щодо нього судові рішення та пом'якшити призначене покарання. На думку скаржника, суди повною мірою не врахували всіх позитивних даних про його особу та наявних у справі пом'якшуючих обставин, що призвело до призначення ОСОБА_6 явно несправедливого через суворість покарання. Крім того, за твердженням засудженого, він не має родинних зв'язків з потерпілою, а тому вчинене ним діяння неправильно кваліфіковано за частиною другою статті 156 КК.

5. До касаційної скарги засудженого захисник Вербіло Л.П. подала доповнення, в яких також просить пом'якшити призначене ОСОБА_6 покарання із застосуванням статей 69, 69-1 КК та звільнити від його відбування на підставі статті 75 цього Кодексу. Водночас вона вважає, що суд першої інстанції неправильно визнав обтяжуючою покарання обставиною вчинення злочину щодо особи малолітнього віку.

6. Учасникам кримінального провадження було належним чином повідомлено про дату, час та місце касаційного розгляду, клопотань про його відкладення до суду касаційної інстанції не надходило.

7. Представник потерпілої ОСОБА_9 надіслала Суду заяву про своє небажання брати участь у судовому засіданні.

8. У судовому засіданні засуджений та захисник підтримали касаційну скаргу.

9. Прокурор заперечив проти задоволення касаційних вимог засудженого та просив залишити судові рішення без зміни.

Оцінка суду

10. Заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, перевіривши матеріали кримінального провадження, обговоривши наведені в скарзі доводи, Суд дійшов висновку, що подана скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

11. Доводи сторони захисту про те, що призначене засудженому покарання є несправедливим через суворість колегія суддів вважає непереконливими.

12. Відповідно до статей 50, 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації покарання, воно повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі покарання мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом'якшують і обтяжують.

13. Суд звертає увагу, що доводи в касаційній скарзі засудженого зводяться до незгоди з оцінкою судами фактичних обставин справи та їх значення для визначення виду й розміру призначеного засудженому покарання. Однак лише незгода сторони з оцінкою суду не доводить явної несправедливості покарання і відповідно до пункту 3 частини першої статті 438, статті 414 КПК не є підставою для скасування або зміни судових рішень.

14. Крім того, щоб замінити оцінку фактичних обставин справи, надану судами першої і апеляційної інстанцій, своєю власною оцінкою, Суд з урахуванням принципу безпосередності мав би самостійно дослідити ці обставини в їх сукупності, що виходить за межі повноважень касаційної інстанції. Доводів, що свідчили б про явну несправедливість покарання, які касаційний суд може перевірити, не вдаючись до дослідження доказів та оцінки фактичних обставин справи, у скаргах не наведено.

15. Аргументів, які б доводили явну несправедливість такого покарання в касаційній скарзі зі змінами не наведено.

16. Перевіркою матеріалів кримінального провадження встановлено, що місцевий суд, призначаючи засудженому покарання, дотримався вимог закону, врахувавши ступінь тяжкості вчиненого злочину, його наслідки та дані про особу винного, і навів у вироку мотиви прийнятого рішення.

17. Суд першої інстанції зважив на конкретні обставини справи, зміст протиправних дій засудженого, котрий, скориставшись відсутністю батьків, з метою задоволення власної статевої пристрасті вчинив розпусні дії щодо дитини, яка в силу віку та психічного стану не мала змоги чинити опір. Врахувавши зухвалий характер та спосіб вчинення злочину, який відноситься до категорії тяжких, внаслідок чого було порушено нормальний психічний та соціальний розвиток дитини, суд дійшов обґрунтованого висновку про підвищену суспільну небезпечність ОСОБА_6, а отже і про неможливість досягти мети його виправлення та попередження нових злочинів без ізоляції від суспільства.

18. З огляду на поведінку засудженого під час досудового слідства та судового розгляду справи, який не вибачився перед потерпілою, цивільний позов не визнав і не намагався відшкодувати заподіяну моральну шкоду, суд, належним чином умотивувавши своє рішення, дійшов висновку, що формальне розкаяння ОСОБА_6 не можна визнати як пом'якшуючу покарання обставину. Таким чином, за відсутності пом'якшуючих покарання обставин місцевий суд не встановив законних підстав для застосування положень статей 69 69-1 КК та призначення засудженому більш м'якого покарання.

19. Водночас суд першої інстанції не залишив поза увагою визнання засудженим своєї вини, відсутності судимості та посередні характеристики за місцем його проживання, а тому призначив останньому покарання не в максимальному розмірі, передбаченому санкцією частини 2 статті 156 КК.

20. Апеляційний суд ретельно перевірив аналогічні за змістом доводи сторони захисту про пом'якшення призначеного засудженому покарання та звільнення від його відбування з випробуванням і відмовив у їх задоволенні, навівши відповідні мотиви. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам статті 419 КПК.

21. Погоджуючись із висновками судів першої та апеляційної інстанцій, Суд не вбачає правових підстав для пом'якшення призначеного засудженому покарання.

22. Суд також відхиляє доводи засудженого про те, що його діяння не може бути кваліфіковано за частиною 2 статті 156 КК через те, що він не є особою, пов'язаною з потерпілою родинними чи іншими стосунками.

23. Матеріали справи свідчать, що потерпілій на час вчинення злочину не виповнилося 14 років, а тому вона вважалася малолітньою особою. Наявність у діянні такої обтяжуючої обставини, як вчинення розпусних дій щодо малолітньої вже передбачає відповідальність за частиною 2 статті 156 КК. Інші кваліфікуючі ознаки, передбачені згаданою нормою закону, в провину засудженому не ставилися. Тому діяння засудженого обґрунтовано отримало правову оцінку за частиною другою статті 156 КК.

24 Доводи захисника щодо обтяжуючої покарання обставини - вчинення злочину щодо особи малолітнього віку не ґрунтуються на матеріалах кримінального провадження, адже апеляційний суд, виключив з вироку зазначену обставину, виправивши помилку, допущену місцевим судом.

25. Таким чином, істотних порушень норм матеріального та процесуального права, які були би підставами для скасування або зміни оскаржуваних судових рішень, при розгляді кримінального провадження в суді касаційної інстанції не встановлено.

26. Тому Суд вважає, що касаційну скаргу засудженого слід залишити без задоволення.

На підставі викладеного, керуючись статтями 433, 436, 441, 442 КПК, Суд

ухвалив:

Вирок Київського районного суду м. Полтави від 23 лютого 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 29 червня 2017 року щодо ОСОБА_6 залишити без змін, а касаційну скаргу засудженого - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню не підлягає.

Судді:

А.П. Бущенко І.В. Григорєва Т.В. Шевченко