Історія справи

Постанова ККС ВП від 20.09.2022 року у справі №334/3880/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 вересня 2022 року

м. Київ

справа № 334/3880/17

провадження № 51-482 км 22

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати

Касаційного кримінального суду у складі:

головуючої ОСОБА_12.,

суддів ОСОБА_13., ОСОБА_14.,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_15.,

прокурора ОСОБА_16.,

розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017080050000793, за обвинуваченням

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та мешканця АДРЕСА_1 ), зареєстрованого у АДРЕСА_2 ), раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 Кримінального кодексу України (далі - КК),

за касаційною скаргою захисника ОСОБА_17. на вирок Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 5 травня 2021 року та ухвалу Запорізького апеляційного суду від 22 грудня 2021 року щодо ОСОБА_1 .

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 5 травня 2021 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 121 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років.

Ухвалено стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 100 000 грн у відшкодування спричиненої злочином моральної шкоди.

Ухвалено стягнути з ПП «Охоронна агенція «Січ-безпека» на користь ОСОБА_2 2611 грн у відшкодування майнової шкоди.

В порядку вимог ст. 100 КПК вирішено долю речових доказів в кримінальному провадженні.

Запорізький апеляційний суд ухвалою від 22 грудня 2021 року вирок щодо ОСОБА_1 залишив без змін.

ОСОБА_3 визнаний винуватим у тому, що, працюючи охоронцем у ПП «Охоронна агенція «Січ-безпека», перебуваючи на чергуванні в приміщенні КУ «Запорізька міська багатопрофільна клінічна лікарня № 9» (далі - лікарня №9), що на вул. Щаслива, 1 у м. Запоріжжі, 15 лютого 2017 року близько 04:30, з метою заспокоєння хворого ОСОБА_4 , який залишив кушетку, переповз до холу приймального покою та став нецензурно лаятися, перетягнув останнього назад на кушетку, де поклав його на спину. Після чого, діючи умисно, на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин, завдав потерпілому, який в силу свого стану не міг чинити опір, не менше 6 ударів ногами в грудну клітку, спричинивши йому тяжкі тілесні ушкодження, від яких той ІНФОРМАЦІЯ_2 о 06:00 помер у реанімаційному відділенні зазначеної лікарні.

Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_17. просить судові рішення щодо ОСОБА_1 скасувати і призначити новий розгляд провадження у суді першої інстанції, у зв`язку з істотним порушення вимог кримінального процесуального закону та невідповідністю призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення і особі ОСОБА_1 через суворість.

Доводи касаційної скарги захисник обґрунтовує тим, що:

- досліджені судом докази, як кожний окремо, так і у своїй сукупності, свідчать про невинуватість ОСОБА_1 у вчиненні злочину;

- обвинувачення ґрунтується на припущеннях, що прямо заборонено ч. 3 ст. 62 Конституції України, а також ч. 3 ст. 373 КПК;

- суди не усунули велику кількість сумнівів, які в силу ч. З ст. 62 Конституції України, ч. 4 ст. 17 КПК, мають трактуватися на користь ОСОБА_1 ;

- суди обох інстанцій у порушення частин 3, 4 ст. 373 КПК не врахували доводів сторони захисту у їх сукупності та нерозривному зв`язку, і не навели достатніх мотивів, чому вони відкидають таку сукупність доказів сторони захисту;

- неврахування судами показань експерта ОСОБА_5 щодо часового проміжку нанесення тілесних ушкоджень є суттєвою прогалиною у судовому розгляді та свідчить про порушення положень частин 2, 3 ст. 62 Конституції України, ч. 1 ст. 2, частин 1, 2 ст. 17, ч. 1 ст. 92. ч. 1 ст. 94, ст. 370, абз. 4 п. 2 ч. 3 ст. 374, п. 2 ч. 1 ст. 419 КПК. Суди не зазначили мотиви неврахування зазначених показань, що свідчить про незаконність, необґрунтованість та невмотивованість судового рішення;

- невірним є твердження суду апеляційної інстанції щодо неналежності таких доказів, як висновки КЕО та висновок експерта № 354/4 за 24.11.2017 - 15.01.2018, з яких убачається, що свіжих травматичних пошкоджень на представлених рентгенограмах не виявлено, оскільки судом не наведено мотивів на спростування цих доводів;

- суди не врахували, що захист посилався не на самі вищезазначені висновки, а на огляд рентгенів у межах проведення відповідних досліджень, які отримані на адвокатський запит і відкриті у порядку 290 КПК, та не навели обґрунтувань про те, яким чином зазначені рентгенівські знімки можуть бути наслідком неналежної організації медичної допомоги;

- суди неповно дослідили обставини рухів ОСОБА_1 , які зафіксовані на фрагментах відео і постановили судове рішення на припущеннях;

- суд в обґрунтування вироку послався на висновок експерта 154/к від 18.04.2017 - 21.04.2017, у якому є посилання на показання свідка ОСОБА_6 , які він надав слідчому, що, на думку захисника, свідчить про те, що суд фактично посилається на показання свідка, надані слідчому. Тому суд мав виключити зазначений висновок експерта з переліку доказів як плід отруйного дерева;

- апеляційний суд фактично поклав відповідальність на сторону захисту за незабезпечення прокурором явки до суду свідка обвинувачення;

- у проваджені не було проведено слідчий експеримент, без якого усі твердження про винуватість ОСОБА_1 є припущенням і його вина не доведена поза розумним сумнівом;

- версія щодо можливості отримання тілесних ушкоджень потерпілим після інкримінованих ОСОБА_7 подій стороною обвинувачення та судом не перевірялася та не досліджувалася;

- судами не встановлено мотиву злочину;

- суди істотно порушили положення ст. 62 Конституції України, статей 1, 2, ч. 2 ст. 9, статей 17, 240, частин З, 4 ст. 370 КПК у частині доведення винуватості особи поза розумним сумнівом шляхом проведення повного розслідування та судового розгляду, а також в частині обґрунтованості і вмотивованості судового рішення;

- трактування апеляційним судом п. 7 ч. 2 ст. 412 КПК є довільною і не відповідає суті змісту зазначеної норми КПК.

Разом з тим захисник у касаційній скарзі посилається на те, що суд апеляційної інстанції не задовольнив, заявлені у порядку ст. 404 КПК клопотання:

- про повторне дослідження доказів, у зв`язку з істотними порушеннями під час судового розгляду, з метою по іншому оцінити докази (з урахуванням клопотання від 20 жовтня 2021 року);

- про витребування інформації про лікарів-рентгенологів і їх допит, оскільки аналогічні клопотання не були задоволені у суді першої інстанції (з урахуванням клопотання від 20 жовтня 2021 року).

Крім того, захисник посилається на те, що застосоване до ОСОБА_1 покарання не відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення та його особі, через суворість, оскільки судами не враховано наявність підстав для пом`якшення ОСОБА_1 покарання, а саме:

- те, що він із самого почату досудового розслідування не переховувався від слідчих органів, з`являвся на першу вимогу як до слідчого, так і до суду. За увесь тривалий час судового розгляду, (близько трьох років), через його поведінку, чи неявку не було зірвано жодного судового засідання;

- протягом кримінального провадження поводив себе спокійно та адекватно, не здійснював впливу на потерпілих та свідків, не спотворював докази, до нього за тяжкою статтею не була застосована жодна міра запобіжного заходу;

- має позитивні характеристики, які є в матеріалах провадження.

Вищенаведене, на думку захисника, свідчить про те, що ОСОБА_1 не є небезпечним для оточуючих, його виправлення можливе із застосуванням більш м`якої міри покарання.

Крім того, у касаційній скарзі захисник також не погоджується з встановленими судом фактичними обставинами, оцінкою дослідження судом доказів і, наводячи свою версію подій, зазначає про неповноту судового розгляду, та наводить відповідні аргументи на підтвердження таких доводів.

Позиції учасників судового провадження

Від учасників процесу заперечень на касаційну скаргу не надходило.

У судовому засіданні прокурор заперечував проти задоволення вимог касаційної скарги.

Мотиви Суду

Згідно з вимогами ст. 433 цього Кодексу суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Крім цього, відповідно до положень ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

З урахуванням наведеного не є предметом дослідження суду касаційної інстанції доводи касаційних скарг захисника щодо невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, неповноти судового розгляду та щодо оцінки доказів, а саме про те, що:

- об`єктивні дані у вигляді рентгенівських знімків потерпілого ОСОБА_4 , які зроблені після інкримінованих ОСОБА_8 подій безумовно свідчать про невинуватість останнього;

- інші надані захистом докази, які містять інформацію з таких рентгенівських знімків (медична документація, висновки перевірки та експертиза, показання лікарів тощо), не викликають сумнівів у їх існуванні та достовірності;

- згідно з показаннями експерта ОСОБА_9 , дуже складно руками та ногами нанести такі симетричні та рівні по вертикалі численні переломи ребер, не виключається також падіння потерпілого з висоти;

- з відеозапису вбачається, що: після інкримінованих обвинуваченому подій, стан потерпілою не змінився; потерпілий не вчиняв ніяких дій, які свідчили б, що на нього здійснюється вплив, відсутня рефлекторна реакція його тіла на сильні удари та переломи, потерпілий не кликав на допомогу, тощо; ОСОБА_1 намагався лише розтормошити сп`янілого потерпілого;

- згідно з висновків експертів тілесні ушкодження потерпілому могли бути нанесені виключно за умови доступності відповідних частин тіла для нанесення ушкоджень та достатньої кінетичної енергії для цього;

- потерпіла ОСОБА_2 зазначила, що її батько не скаржився на тілесні ушкодження, які посмертно були в нього виявлені;

- абсолютно усі свідки - медичні працівники, яких допитав суд, і які лікували ОСОБА_4 з 15 по 17 лютого 2017 року повідомили, що у потерпілого були відсутні виявлені посмертно тілесні ушкодження;

- згідно з висновками експертів та наданих ними свідчень, відповідні тілесні ушкодження могли бути нанесені потерпілому після дій, які інкримінуються ОСОБА_1 та після здійснення рентгенівських знімків;

- висновок експерта № 154/к базується на хибних та неповних даних;

- берці, які за версією обвинувачення фактично є знаряддям злочину, не виявлені та не досліджені, необхідні експертизи впливу цього взуття на потерпілого не проведені;

- висновки експертів не містять даних і прокурор не довів іншим чином можливість лише шістьма ударами (згідно з обвинувального акту), або дев`ятьма ударами (згідно з вироку), завдати сильні та численні тілесні ушкодження (переломи тринадцяти ребр) і загалом завдати від 35 до 40 тілесних ушкоджень (згідно з висновком експерта № 154/4). При цьому з відеозапису не убачається, що ОСОБА_1 вчиняє таку кількість рухів;

- експерти не дослідили інші варіанти отримання потерпілим тілесних ушкоджень, наприклад, стискання, наїзд автомобіля тощо;

- загалом обвинувачення є неконкретним;

- суд апеляційної інстанції, зробивши висновок про те, що певні документи базувалися переважно на внутрішніх документах закладу охорони здоров`я, допустив порушення статей 84 102 КПК, які не містить таких видів доказів як «внутрішні» та «не внутрішні»;

- суди надали невірну правову оцінку беззаперечному, на їхній погляд, доказу - відеозапису;

- суд безпосередньо не допитав ОСОБА_6 , чим порушив вимоги ч. 4 ст. 95 КПК;

- висновок апеляційного суду про те, що матеріалами справи і висновками районного суду встановлено, що версія про утворення тілесних ушкоджень за іншим механізмом, аніж тим, який наводить сторона обвинувачення, є неспроможною, не ґрунтується на досліджених судом першої інстанції доказах;

- оскільки наявність на ногах ОСОБА_1 берців під час відповідних подій не доведено обвинуваченням, і спростовано захистом, тому такий висновок суду є необґрунтованим та невмотивованим. Суд був зобов`язаний виключити такий доказ з огляду на доктрину отруйного дерева;

- суд необґрунтовано відкинув речовий доказ у вигляді мокасинів, у які ОСОБА_1 був взутий під час інкримінованих йому подій.

Таким чином, під час розгляду касаційних скарг суд касаційної інстанції виходить із тих фактичних обставин, які встановлено судами попередніх інстанцій.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, висновок суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_1 ґрунтується на сукупності доказів, досліджених судом та викладених у вироку.

Під час ухвалення вироку, суд першої інстанції врахував показання:

- обвинуваченого ОСОБА_1 , який вину у пред`явленому обвинуваченні не визнав, однак не заперечував, що у день події, перебуваючи на роботі, у нічний час намагався підняти на ноги потерпілого ОСОБА_4 , який робив спроби сидячи на сідницях, виповзати у коридор. Удари ОСОБА_4 не наносив. Намагався останнього підвести та руками покласти на лежак, проте ОСОБА_4 постійно намагався залишити лежак.Обвинувачений не заперечує, що саме він та потерпілий зафіксовані на відео з камер спостережень;

- потерпілої ОСОБА_2 - доньки ОСОБА_4 - про те, що14 лютого 2017 року близько 21:00 вона виявила відсутність вдома батька, який відвів внука на тренування і не повернувся. Його не стали чекати та лягли спати. Знайшли батька в 9-й лікарні, перебував у реанімації, куди був доставлений бригадою швидкої допомоги у стані алкогольного сп`яніння. Швидку викликав тренер сина, який побачив батька, що лежав на вулиці на землі. Коли наступного дня вона приїхала до лікарні, батько сказав, що його побили у лікарні. Хто саме побив не говорив. Почав скаржитись на біль у боці, внутрішніх органах. Покликали лікарів. Ніхто не пояснював, що з батьком. Її попрохали вийти з палати. Наступного дня зранку зателефонували з лікарні та сказали, що батько помер.

- свідка ОСОБА_10 , лікаря-анестезіолога, про те, що у лютому 2017 року вранці вона оглядала пацієнта, який не відповідав адекватно на питання, відчувався запах алкоголю з ротової порожнини, зіниці були різні, що могло свідчити про інсульт чи черепно-мозкову травму. Пацієнту було рекомендовано госпіталізацію до реанімації. Призначено проведення рентгену з метою виявлення черепно-мозкової травми. До реанімації хворого доставили на каталці з приймального покою. На тілі хворого під час огляду були виявлені численні гематоми, достатньо свіжі за походженням. Після проведення медичних процедур стан хворого покращився, проте пояснити, що з ним сталося він не міг. Вказував, що в нього болить все.

Дослідив суд першої інстанції і інші зібрані докази, а саме:

- висновки судово-медичної експертизи від 18 березня 2017 року № 680, згідно з якими смерть ОСОБА_4 наступила від закритої тупої травми грудної клітини, що проявилася в переломах ребер зліва і справа з крововиливами в м`які тканин, крововиливах під пристінною плеврою, розривах пристінної плеври зліва, наявністю темно-червоної рідкої крові в лівій плевральній порожнині до 700 мл і згортка крові, обсягом до 450 см. куб. крововиливі в клітковину заочеревинного простору зліва і справа крововиливами в м`яких тканинах на передній і бічних поверхнях грудної клітки, синцями та саднами на грудній клітці, яка призвела до розвитку шоку. При судово-медичній експертизі трупу ОСОБА_4 була виявлена, крім іншого, закрита тупа прижиттєва травма тулуба, яка утворилася за кілька днів до настання смерті, має ознаки тяжких тілесних ушкоджень і знаходиться в прямому причинному зв`язку зі смертю потерпілого. Усі пошкодження у ОСОБА_4 утворилися за механізмом тупої травми. Закрита тупа травма грудної клітини утворилася від травматичного впливу тупих (ого) твердих (ого) предметів (а) в передню та праву і ліву бічні поверхні тулуба. Синці і садна на голові, обличчі, на верхніх і нижніх кінцівках утворилися в місцях травматичних впливів тупих твердих предметів. Особливості травмуючих предметів в тілесних ушкодженнях не відобразилися. При судово-медичній експертизі ОСОБА_4 будь-яких «посмертних» пошкоджень не виявлено. Можливість здійснення активних цілеспрямованих дій (в тому числі пересуватися, кричати, кликати на допомогу і т.п.) з моменту заподіяння даних ушкоджень до настання смерті не виключається;

- показання експерта ОСОБА_5 про те, що під час досудового розслідування нею була проведена судово-медична експертиза трупу ОСОБА_4 . Фотографії до експертизи нею були виготовлені 18 лютого 2017 року. При проведенні дослідження рентгенівські знімки не вивчалися;

- висновок комісійної судово-медичної експертизи трупа від 21 квітня 2017 року №154/к, згідно з яким всі виявлені під час експертизи трупа тілесні ушкодження утворилися за механізмом тупої травми, тобто внаслідок дії тупих твердих предметів, індивідуалізуючі ознаки яких в ушкодженнях не відобразилися. Загальна кількість травматичних впливів, що відобразилася на тілі потерпілого становить 35-40. Провідну роль в настанні смерті відіграли тілесні ушкодження в ділянці грудної клітки, які призвели до розвитку шокоподібної реакції. Всі виявленні на тілі потерпілого тілесні ушкодження могли утворитися внаслідок неодноразових травматичних впливів руками та взутими (у берці) ногами, за умови достатньої для виникнення конкретних ушкоджень (чи їх груп) кінетичної енергії. Всі виявлені на тілі потерпілого тілесні ушкодження не могли виникнути внаслідок однократного травматичного падіння на рівну пласку поверхню із висоти власного зросту (із положення стоячи), через те, що на тілі постраждалого відобразилася велика кількість окремих травматичних впливів, а також через те, що тілесні ушкодження, розташовані на різних анатомічних поверхнях тіла потерпілого, одночасна травма яких є неможливою. Проявів високо кінетичних впливів поза межами грудної клітки (на голові чи кінцівках) не виявлено, що загалом нехарактерно навіть для неоднократних падінь на площину з висоти власного зросту. Не виключається виникнення всього комплексу виявлених у потерпілого тілесних пошкоджень за механізмом: потерпілий перебував в стані алкогольного сп`яніння у зв`язку з чим мав порушення координації рухів та невпевнено тримався на ногах, неодноразово падав, потерпілому було нанесено не менш ніж шість окремих травматичних впливів (лівою та правою) ногами;

- показання експерта ОСОБА_9 щодо висновків експертизи, який додатково пояснив, що всі встановлені в померлого ушкодження утворилися майже в один час (продовж доби) до смерті. Ознаки того, що травми у ОСОБА_4 були отримані внаслідок дорожньо-транспортної пригоди відсутні. Експерт виключив можливість отримання тілесних пошкоджень померлим під час проведення реанімаційних заходів;

- даними відеозапису з камери спостереження, розташованої у приміщенні приймального покою лікарні, згідно з якими ОСОБА_1 завдав потерпілому 9 ударів (о 04:44:37, 04:44:45, 04:44:49, 04:44:59, 04:45:07, 04:45:14, 04:45:57, 04:46:12, 04:46:32);

- даними карти виїзду від 14.02.2017 року №7/61 бригади швидкої допомоги, згідно з якими ОСОБА_4 було доставлено до лікарні 14.02.2017 року о 19:35 год. При цьому травм в нього швидкою допомогою встановлено не було, малися ознаки алкогольного сп`яніння.

Оцінивши ці та інші зібрані докази у їхній сукупності, суд першої інстанції дійшов висновку про доведеність винуватості ОСОБА_1 у заподіяні тяжких тілесних ушкоджень ОСОБА_4 , від яких останній помер.

Водночас місцевий суд поставився критично до відомостей, зазначених у журналі обліку прийому хворих у стаціонар у частині самостійного залишення лікарні ОСОБА_4 ввечері 14 лютого 2017 року та знайдення його охоронцями на території лікарні вранці 15 лютого 2017 року, мотивуючи це тим, що згідно з даними відеозапису потерпілий весь час знаходився у приміщенні лікарні.

Місцевий суд також відхилив доводи сторони захисту про відсутність тілесних ушкоджень у потерпілого на момент проведення рентгенографії о 06:00 15 лютого 2021 року, які, на думку сторони захисту, були отримані пізніше. Обґрунтовуючи свої висновки у цій частині, місцевий суд послався на те, що:

- 15 та 16 лютого 2017 року ОСОБА_4 перебував на стаціонарному лікуванні, був у свідомості, спілкувався з медичним персоналом та зі своїми доньками, які відвідували його у лікарні, відомості про те, що хтось його побив після госпіталізації відсутні, переломи ребер в потерпілого були встановлені фактично після його смерті, під час проведення судово-медичної експертизи;

- за поясненнями експертів велика кількість крові в лівій плевральній порожнині до 700 мл та згорток крові, обсягом до 450 см. куб. свідчать про неможливість їх накопичення за короткий час до настання смерті;

- рентгенівські знімки, що вказують на відсутність переламів ребер в ОСОБА_4 при госпіталізації 15 лютого 2017 року, жодним чином не спростовують наявність тілесних пошкоджень у потерпілого, що призвели до смерті останнього, і можуть свідчити про неналежну організацію медичної допомоги.

Суд першої інстанції мотивував чому не приймає як доказ черевики, надані для огляду стороною захисту, зазначивши, що вони не зберегли на собі сліди кримінального правопорушення та не містять на собі відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, як це передбачено положеннями ст. 84, ч. 1 ст. 98 КПК.

Щодо доводів сторони захисту про те, що під час подій ОСОБА_1 не був взутий в берці, суд першої інстанції зазначив, що такі доводи жодним чином не впливають на доведеність винуватості ОСОБА_1 , оскільки в обвинуваченні йдеться про завдання ударів взутими ногами взагалі без зазначення будь-якого виду взуття.

Під час перегляду вироку місцевого суду за апеляційною скаргою засудженого, суд апеляційної інстанції погодившись з висновками місцевого суду, своє рішення належним чином обґрунтував та вмотивував.

Так, суд апеляційної інстанції розглянув доводи апеляційної скарги сторони захисту, які аналогічні доводам, викладеним у касаційній скарзі захисника, про те, що ОСОБА_1 не вчиняв інкримінованих йому дій, та зазначив, що беззаперечним доказом винуватості ОСОБА_1 є досліджені під час судового засідання в суді першої інстанції відеозаписи з камер спостереження, які оцінені покроково з диференціацією часових індикаторів, що свідчить про їх ретельне дослідження, і хоч на відеозаписі й не показано верхньої частини тіла потерпілого та безпосередньо ударів по його тулубу, але в той час цей запис підтверджує, що під час події ОСОБА_1 і потерпілий мали фізичний контакт, який зі сторони останнього супроводжувався різкими рухами ногами та різким коливанням ніг потерпілого, що поза розумнім сумнівом на основі логічного аналізу у сукупності з іншими матеріалами справи дали суду підстави вважати що ОСОБА_1 заподіяв тілесні ушкодження ОСОБА_4 .

Були предметом дослідження суду апеляційної інстанції і доводи апеляційної скарги засудженого, які аналогічні до доводів касаційної скарги сторони захисту про:

- відсутність у потерпілого тілесних ушкоджень, після подій, зафіксованих на камері відеоспостереження;

- неможливість, на їхню думку, завдання ОСОБА_1 таких тілесні ушкоджень ногами;

- про можливість утворення тілесних ушкоджень за іншим механізмом, ніж наведеним стороною обвинувачення.

У цій частині суд апеляційної інстанції погодився зі спростуванням таких версій судом першої інстанції та зазначив підстави, з посиланням на вищенаведені докази, з яких він виходив, погоджуючись з такими висновками.

З урахуванням вищезазначеного доводи захисника у касаційній скарзі про те, що стороною обвинувачення та судом не перевірялася та не досліджувалася версія щодо можливості отримання тілесних ушкоджень потерпілим після інкримінованих ОСОБА_1 подій, не ґрунтуються на матеріалах провадження.

Дав оцінку суд апеляційної інстанції також доводам сторони захисту про недопит свідка ОСОБА_11 у суді першої інстанції. Зокрема апеляційний суд вказав, що цей свідок не був допитаний у судовому засіданні, коли він з`явився до суду, через об`єктивні причини, оскільки судове засідання тривало з 10:16 до 15:23, у зв`язку з чим прокурором була висловлена думка про оголошення перерви через тривалість судового засідання. Надалі місцевим судом вживались заходи для виклику свідка ОСОБА_11 , але останній не отримував такі повістки. Суд апеляційної інстанції також встановив, що під час судового засідання 2 червня 2020 року судом першої інстанції ставилось на обговорення питання про можливість зміни порядку дослідження доказів або вжиття інших заходів для забезпечення явки свідка в судове засідання, при цьому сторона обвинувачення просила відкласти судове засідання для вжиття заходів забезпечення явки свідка обвинувачення, натомість сторона захисту заперечувала проти цього та наполягала на продовженні розгляду провадження, у зв`язку з чим доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд фактично поклав відповідальність на сторону захисту за незабезпечення прокурором явки до суду свідка обвинувачення, є необґрунтованими.

Зазначаючи у касаційній скарзі про те, що суд в обґрунтування вироку послався на висновок експерта 154/к від 18 квітня 2017 року - 21 квітня 2017 року, у якому є посилання на показання свідка ОСОБА_6 , які він надав слідчому, захисник не вказує, яким чином ці показання вплинули як на висновок експерта так і на законність постановленого судового рішення.

Водночас згідно з вимогами ст. 433 КПК суд касаційної інстанції позбавлений можливості досліджувати докази.

Щодо доводів захисника ОСОБА_17. про неврахування судами показань експерта ОСОБА_5 щодо часового проміжку нанесення тілесних ушкоджень, то, як убачається з вироку суд послався на висновки експертизи, яку проводила експерт ОСОБА_5 , а також на її пояснення щодо проведеної експертизи, та поклав ці докази в основу вироку.

Посилаючись, у своїй касаційній скарзі на те, що експерт ОСОБА_5 пояснила у суді, що її висновок про те, що закрита тупа травма грудної клітки утворилась за кілька днів до смерті, означає, що декілька днів - це від одного до п`яти та зазначила, що стверджувати, що відповідні переломи ребр утворилися саме з 04:З0 до 06:00 15 лютого 2017 року, а не, наприклад, о 07:00 або пізніше, вона не може, захисник не зазначає, яким чином це суперечить встановленим судом фактичним обставинам провадження і впливає на законність постановлених судових рішень, при тому, що, як встановив суд з урахуванням усієї сукупності досліджених доказів, смерть потерпілого сталася ІНФОРМАЦІЯ_3 року о 06:00, через два дні після вчинених ОСОБА_1ІНФОРМАЦІЯ_4 року близько 04:30, дій.

На спростування доводів сторони захисту щодо непроведення під час досудового розслідування слідчого експерименту, яке, на думку сторони захисту, у цьому кримінальному провадженні мало бути обов`язковим, суд апеляційної інстанції послався на те, що обвинувачений своєї провини не визнав та повністю заперечував, що наносив тілесні ушкодження потерпілому, з урахуванням чого дійшов висновку, що проведення цієї слідчої дії було недоцільним. Водночас суд апеляційної інстанції зазначив, що проведення слідчих дій є прерогативою органів досудового розслідування, які визначають їхній обсяг.

Були предметом дослідження посилання у апеляційній скарзі засудженого на висновки КЕО та висновок експерта №354/4 за 24.11.2017 - 15.01.2018, згідно з якими свіжих травматичних пошкоджень на рентгенограмах не виявлено. На спростування таких доводів, суд апеляційної інстанції зазначив, що цей доказ не може вважатися належним, оскільки здобутий поза межами кримінального провадження щодо ОСОБА_1 , вказані документи базувалися переважно на внутрішніх документах закладу охорони здоров`я та не спростовують висновки судово-медичної експертизи в цьому провадженні, якими конкретно і чітко зазначено про механізм утворення тілесних ушкоджень у потерпілого та причини його смерті, в основі якого покладено безпосередній розтин потерпілого.

На спростування доводів апеляційної скарги засудженого про те, що у покладених в основу вироку висновках судово-медичних експертиз містяться припущення щодо завдання потерпілому тілесних ушкоджень ногами, взутими у берці, суд апеляційної інстанції, зазначив, що такі припущення не спростовують того, що без взутих берців ці удари з певною кінетичною енергією неможливо завдати.

Щодо доводів апеляційної скарги засудженого, які аналогічні доводам касаційної скарги його захисника, про те, що місцевим судом не встановлено мотиву вчинення злочину, суд апеляційної інстанції зазначив, що за змістом вироку тілесні ушкодження ОСОБА_1 завдав потерпілому на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин, що і встановлено судом як мотив вчинення злочину.

Були предметом дослідження суду апеляційної інстанції доводи у апеляційній скарзі засудженого щодо порушення місцевим судом положень п. 7 ч. 2 ст. 412 КПК, оскільки в матеріалах справи маються довідка та акт від 10 серпня 2017 року, згідно з якими у цей день відбувся збій у роботі комплексу технічної фіксації «Оберіг», в результаті чого виникла неможливість запису судового засідання та його перезапису на компакт-диск.

На спростування цього доводу суд апеляційної інстанції також зазначив, що 10 серпня 2017 року відбулося засідання, яким ухвалено призначити кримінальне провадження до розгляду, ані обвинувачений, ані його захисник під час цього засідання не заявляли будь-яких клопотань, не заперечували щодо призначення кримінального провадження до судового розгляду. Під час цього судового засідання не досліджувалися докази, не допитувалися свідки, експерти, обвинувачений, потерпіла, а тому відсутність запису такого засідання не дає підстав вважати, що судом допущено істотне порушення у безпосередньому дослідженні доказів і його фіксуванні. Всі істотні обставини судового розгляду справи зафіксовані належним чином.

Суд погоджується з таким висновком суду апеляційної інстанції, оскільки він узгоджується з усталеною практикою Верховного Суду, викладеною у постановахвід 16 грудня 2020 року(справа № 219/828/18, провадження № 51-2460км20), від 26 травня 2021 року (справа № 492/1259/15-к, провадження № 51-317км21) від29 вересня 2020 року (справа № 554/41/17, провадження № 51-6509км19).

Суд не виключає, що за певних обставин відсутність звукозаписів окремих судових засідань може стати підставою для скасування судових рішень, якщо сторона, яка посилається на таку обставину, доведе, що це істотно вплинуло або могло вплинути на законність та вмотивованість судового рішення. У цій справі сторона захисту протягом апеляційного та касаційного розгляду не обґрунтувала, яким чином відсутність технічного запису вищезазначеного судового засідання вплинула на законність і обґрунтованість судових рішень та вирішення справи по суті.

З урахуванням вищенаведеного доводи касаційної скарги щодо порушення судом п. 7 ч. 2 ст. 412 КПК не заслуговують на увагу.

Не є обґрунтованими і доводи у касаційній скарзі захисника про те, що суди істотно порушили положення ст. 62 Конституції України, статей 1, 2, ч. 2 ст. 9, статей 17, 240, частин З, 4 ст. 370 КПК у частині доведення винуватості особи поза розумним сумнівом.

Так, частиною 2 ст. 17 КПК передбачено, що винуватість особи має бути доведена поза розумним сумнівом. На переконання Суду, у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_1 цей стандарт доведення винуватості цілком дотримано. Адже за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що були дослідженні в суді, можливо дійти висновку про те, що існує єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, а саме винуватість ОСОБА_1 у завданні ОСОБА_4 тяжких тілесних ушкоджень, від яких останній помер.

З вищенаведеного вбачається, що суд апеляційної інстанції у цілому проаналізував доводи в апеляційній скарзі, які аналогічні доводам, наведеним у касаційній скарзі, та надав їм належну оцінку, навівши в ухвалі докладні мотиви прийнятого рішення та підстави, на яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованими. Ухвала суду апеляційної інстанції у цілому є обґрунтованою та вмотивованою і відповідає вимогам ст. 419 КПК.

Вищезазначеним також спростовуються доводи касаційної скарги захисника про те, що суди усупереч ч. 3, 4 ст. 373 КПК не врахували доводів сторони захисту у їх сукупності та нерозривному зв`язку, і не навели достатніх мотивів, чому вони відкидають таку сукупність доказів сторони захисту.

Доводи касаційної скарги сторони захисту про те, що:

- невірним є твердження суду апеляційної інстанції щодо неналежності таких доказів, як висновки КЕО та висновок експерта № 354/4 за 24.11.2017 - 15.01.2018, з яких убачається, що свіжих травматичних пошкоджень у потерпілого на рентгенограмах не виявлено, оскільки судом не наведено мотивів на спростування цих доводів;

- суди не врахували, що захист посилався не на самі вищезазначені висновки, а на огляд рентгенограм у межах проведення відповідних досліджень, які отримані на адвокатський запит і відкриті у порядку 290 КПК, та не навели обґрунтувань про те, яким чином зазначені рентгенівські знімки можуть бути наслідком неналежної організації медичної допомоги;

- суди неповно дослідили обставини рухів ОСОБА_1 , які зафіксовані на фрагментах відео і постановили судове рішення на припущеннях,

у цілому не спростовують висновків суду в цій частині, оскільки судом наведено мотиви, за яких ним ураховані одні докази та не враховано інші.

Щодо доводів касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції безпідставно не задовольнив, заявлені у порядку ст. 404 КПК клопотання сторони захисту, Суд зазначає наступне.

Так, відповідно до вимог ч. 3 ст. 404 КПК суд апеляційної інстанції за клопотанням учасників судового провадження зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.

Однак, у своїй касаційній скарзі сам захисник зазначає, що необхідність повторного дослідження доказів обумовлена істотними, на його думку, порушеннями під час судового розгляду, з метою по іншому оцінити докази, що не є підставоюпередбаченою ч. 3 ст. 404 КПК для повторного дослідження доказів.

Що стосується клопотання сторони захисту у частині витребування інформації про лікарів-рентгенологів і їх допит, на тих підставах, що аналогічні клопотання не були задоволені у суді першої інстанції, то, відповідно до вищенаведених положень ч. 3 ст. 404 КПК, дослідження доказів, які не досліджувалися судом першої інстанції є правом, а не обов`язком апеляційного суду.

Водночас суд апеляційної інстанції належним чином мотивував відмову у задоволенні клопотань сторони захисту про допит осіб, які досліджували рентгенівський знімок потерпілого після інкримінованих подій обвинуваченому та ймовірної втрати таких знімків під час досудового розслідування.

Щодо доводів захисника про невідповідність призначеного ОСОБА_1 покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та його особі, через суворість, суд зазначає наступне.

Призначаючи покарання ОСОБА_1 суд першої інстанції взяв до уваги, що він раніше не судимий, позитивно характеризується, на обліку в нарколога чи психіатра не перебуває, відсутність обставин, що пом`якшуютьабо ж обтяжують кримінальну відповідальність.

Водночас місцевий суд урахував, що ОСОБА_1 вчинив тяжкий злочин, наслідком якого сталасмерть людини, та з урахуванням предмета посягання, характеру діяння, способу, місця та часу скоєння злочину, форми, виду і ступеня провини, мотивів злочину, обставин, що характеризують поведінку винного до скоєння злочину, обставин, безпосередньо пов`язаних із вчиненням злочину, що характеризують поведінку винного після вчинення злочину, а також індивідуальних особливостей особистості: стать, вік, стан здоров`я, сімейний стан, спосіб життя, суд дійшов висновку про необхідність призначення покарання, у вигляді позбавлення волі не в мінімальних межах санкції відповідної статті КК.

При перегляді вироку за апеляційною скаргою засудженого, у якій, крім іншого останній не погоджувався з призначеним йому покаранням, суд апеляційної інстанції зазначив, що ОСОБА_3 , будучи особою, до функцій якої входила охорона суспільних відносин, цинічно в лікарні, яка є закладом для надання людям медичної допомоги, вчинив суспільно-небезпечні діїстосовно потерпілого, що в подальшому спричинило тяжкі наслідки у вигляді смерті. Після скоєного злочину ОСОБА_3 не намагався будь-яким чином, допомогти потерпілому, допомогти оговтатися близьким потерпілого від пережитого, компенсувати їм перенесені стражданні та полегшити душевний біль, що свідчить про певний ступінь його небезпеки в суспільстві.

Суд погоджується з висновкам судів попередньої інстанції щодо призначеного покарання та вважає, що воно призначено відповідно до вимог закону, за своїм видом та розміром є необхідним і достатнім для виправлення й попередження нових злочинів та відповідає вимогам статей 50 65 КК.

З урахуванням встановлених судами обставин кримінального провадження, того, що ОСОБА_1 вчинив злочин, перебуваючи на робочому місці та здійснюючи функції охорони, у лікарні, яка є закладом для надання людям медичної допомоги, вчинив суспільно-небезпечні дії стосовно потерпілого, який у силу стану, у якому перебував, не міг чинити опору,доводи у касаційній скарзі захисника про те, що ОСОБА_1 із самого почату досудового розслідування не переховувався від слідчих органів, з`являвся на першу вимогу як до слідчого, так і до суду, за увесь тривалий час судового розгляду; через його поведінку, чи неявку не було зірвано жодного судового засідання; протягом кримінального провадження поводив себе спокійно та адекватно, не здійснював впливу на потерпілих та свідків, не спотворював докази; до нього за тяжкою статтею не була застосована жодна міра запобіжного заходу; має позитивні характеристики, на думку Суду, не є тими обставинами, які вплинули б на законність постановлених судових рішень у частині призначеного покарання.

Враховуючи вищезазначене, Суд дійшов висновку, що даних про те, що суди першої й апеляційної інстанцій неправильно застосували закон України про кримінальну відповідальність та допустили таке істотне порушення кримінального процесуального закону, яке вплинуло чи могло вплинути на законність прийнятого судового рішення, не встановлено.

Виходячи з наведеного, відсутні обґрунтовані підстави для задоволення вимог касаційної скарги.

Керуючись статтями 369 433 434 436 441 442 КПК, Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу захисника ОСОБА_17 в інтересах засудженого ОСОБА_1 залишити без задоволення, вирок Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 5 травня 2021 року та ухвалу Запорізького апеляційного суду від 22 грудня 2021 року щодо ОСОБА_1 - без зміни.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_12 ОСОБА_13 ОСОБА_14