Історія справи

Постанова ККС ВП від 20.09.2022 року у справі №333/6508/19

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 вересня 2022 року

м. Київ

справа № 333/6508/19

провадження № 51-2565км21

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_12,

суддів ОСОБА_13, ОСОБА_14,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_15,

прокурора ОСОБА_16,

захисника ОСОБА_17 (у режимі відеоконференції),

засудженого ОСОБА_1 (у режимі відеоконференції),

розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження за обвинуваченням

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,

уродженця м. Сєвероморська Мурманської області Російської Федерації та жителя

АДРЕСА_1 ), такого, що судимості не має,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частинами 1, 2, 3 ст. 185,

ч. 2 ст. 186, частинами 1, 2 ст. 187 КК України,

за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_1 на вирок Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 12 січня 2021 року та ухвалу Запорізького апеляційного суду від 31 березня 2021 року щодо нього.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 12 січня 2021 року ОСОБА_1 засуджено до покарання у виді позбавлення волі: за ч. 1 ст. 185 КК України - на строк 1 рік; ч. 2 ст. 185 КК України - на строк 2 роки; ч. 3 ст. 185 КК України - на строк 3 роки; ч. 2 ст. 186 КК України - на строк 5 років; ч. 1 ст. 187 КК України - на строк 6 років; ч. 2 ст. 187 КК України - на строк 8 років з конфіскацією майна.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_1 призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років з конфіскацією майна.

Вирішено питання про долю речових доказів та процесуальні витрати

у кримінальному провадженні.

Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 13 вересня

2019 року приблизно о 08:00, перебуваючи за місцем свого проживання у квартирі

АДРЕСА_2 , шляхом вільного доступу таємно викрав

з кімнати брата ОСОБА_2 належне йому майно загальною вартістю 3 700 грн, завдавши потерпілому матеріальної шкоди на вказану суму.

Крім того, 25 вересня 2019 року приблизно о 19:20 ОСОБА_1 , перебуваючи біля будинку № 19 на вул. Парамонова у м. Запоріжжі, здійснив напад на потерпілу ОСОБА_3 з метою заволодіння її майном, поєднаний із насильством, небезпечним для життя чи здоров`я потерпілої, а саме завдав одного удару в обличчя останній,

від якого вона впала та втратила свідомість, після чого ОСОБА_1 відкрито викрав сумку потерпілої з її речами загальною вартістю 12 600 грн, завдавши

їй матеріальної шкоди на вказану суму.

Крім цього, 28 вересня 2019 року приблизно о 12:00 ОСОБА_1 , перебуваючи

за місцем свого проживання шляхом вільного доступу повторно таємно викрав

з кімнати матері ОСОБА_4 належне його брату ОСОБА_2 майно загальною вартістю 1 650 грн, завдавши останньому матеріальної шкоди на вказану суму.

Крім того, 30 вересня 2019 року приблизно о 17:00 ОСОБА_1 , перебуваючи

за місцем свого проживання шляхом вільного доступу з кімнати матері

ОСОБА_4 повторно таємно викрав належне їй майно вартістю 500 грн, завдавши потерпілій матеріальної шкоди на вказану суму.

Крім цього, 07 жовтня 2019 року приблизно о 20:15 ОСОБА_1 , будучи особою, яка раніше вчинила розбій, перебуваючи у 30 метрах від будинку № 7 на вул. Парамонова у м. Запоріжжі , маючи прямий умисел на напад з метою заволодіння майном потерпілої ОСОБА_5 , поєднаний із насильством, небезпечним для життя чи здоров`я потерпілої, завдав їй одного удару в голову, від якого вона впала і втратила свідомість, після чого відкрито викрав з її сумки грошові кошти у розмірі 2 000 грн, завдавши потерпілій матеріальної шкоди на вказану суму.

Крім того, у період з 26 по 30 жовтня 2019 року, точний час слідством не встановлено, ОСОБА_1 проник через паркан на подвір`я будинку

АДРЕСА_4 , звідки повторно таємно викрав належне ОСОБА_6 майно загальною вартістю 3 200 грн, завдавши йому матеріальної шкоди на вказану суму.

Крім цього, 04 листопада 2019 року приблизно о 03:55 ОСОБА_1 проник через паркан на закриту територію «Запорізький національний політехнічний університет»

на вул. Жуковського, 64 у м. Запоріжжі, де зберігаються матеріальні цінності і яка має засоби охорони від доступу до неї сторонніх осіб, після чого, шляхом відкриття багажного відділення автомобілю ВАЗ 1118 Каліна, державний реєстраційний номер

НОМЕР_1 , що знаходився на зазначеній території, повторно таємно викрав належне ОСОБА_7 майно загальною вартістю 2 308,47 грн. Після цього ОСОБА_1 сховав викрадене майно до дорожньої сумки і тримаючи останню при собі через паркан залишив охоронювану територію «Запорізький національний політехнічний університет», отримавши реальну можливість розпоряджатися викраденим майном. Біля паркану території зазначеного вище університету ОСОБА_1 був зупинений співробітниками поліції разом із викраденим майном.

Крім того, 04 листопада 2019 року приблизно о 21:38 ОСОБА_1 , маючи прямий умисел на відкрите викрадення чужого майна, поєднане із насильством, яке

не є небезпечним для життя чи здоров`я потерпілої, повторно, перебуваючи між будинками № 21 і № 23 на вул. Північнокільцевій у м. Запоріжжі , завдав почергово декілька ударів долонею в обличчя потерпілої ОСОБА_8 , внаслідок чого вона впала на землю, а ОСОБА_1 , скориставшись її безпорадним станом, відкрито викрав належну їй сумку, в якій знаходились грошові кошти у сумі 150 грн, завдавши потерпілій матеріальної шкоди на вказану суму.

Запорізький апеляційний суд 31 березня 2021 року змінив указаний вирок.

На підставі ч. 1 ст. 5 КК України призначив ОСОБА_1 покарання за ч. 1

ст. 185 КК України (в редакції Закону України № 2617-VIII від 22 листопада

2018 року) у виді обмеження волі на строк 1 рік. Постановив вважати

ОСОБА_1 засудженим за ч. 2 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі: за ч. 2 ст. 185 КК України - на строк 2 роки; ч. 3 ст. 185 КК України - на строк 3 роки; ч. 2 ст. 186 КК України - на строк 5 років; ч. 1 ст. 187 КК України - на строк 6 років; ч. 2 ст. 187 КК України - на строк 8 років з конфіскацією майна. На підставі ч. 1 ст. 70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим призначив ОСОБА_1 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років з конфіскацією майна. В решті вирок суду залишив без зміни.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала, а також позиції інших учасників кримінального провадження

Засуджений ОСОБА_1 у касаційній скарзі, посилаючись на невідповідність висновків судів фактичним обставинам кримінального провадження, істотні порушення кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати оскаржений вирок та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

Обґрунтовуючи вимоги, зазначає, що він не скоював кримінальних правопорушень за епізодами щодо ОСОБА_3 , ОСОБА_5 та ОСОБА_8 . Вважає протоколи впізнання та слідчого експерименту недопустимими доказами. Вказує на те, що його було затримано працівниками поліції 5 листопада 2019 року об 11:00 без будь-яких законних на те підстав та доставлено до поліцейського відділку,

де він вимушено знаходився до 11:00 наступного дня, у чому вбачає порушення статей 207 та 208 КПК України. Стверджує, що під час його затримання не було оформлено відповідного протоколу, внаслідок чого не були виконані дії, зазначені у статтях 208 210 212 КПК України, а також порушено вимоги ст. 213 вказаного Кодексу, а саме не повідомлено про затримання орган (установу), уповноважену законом на надання безоплатної правової допомоги, чим порушено його право

на захист. Зазначає, що проведення слідчих дій, зокрема, впізнання та слідчого експерименту, після фактичного затримання без участі адвоката є порушенням права на захист. При цьому засуджений посилається на правові позиції, викладені в постановах Верховного Суду від 27 листопада 2019 року (справа №686/19218/17), 04 червня 2020 року (справа №744/499/19), 14 вересня 2020 року (справа №740/3597/17). Крім того, зазначає, що під час нападу на ОСОБА_3 він взагалі перебував у іншому районі міста, що підтверджується відповіддю поліції

на запит, яка міститься в матеріалах кримінального провадження.

На касаційну скаргу засудженого прокурор та потерпіла ОСОБА_3 подали заперечення, в яких, кожен окремо, наводячи відповідні аргументи, стверджують про безпідставність заявлених вимог і просять залишити скаргу без задоволення, а оскаржені судові рішення - без зміни.

Позиції учасників судового провадження в судовому засіданні суду касаційної інстанції

Засуджений просив задовольнити його касаційну скаргу.

Захисник підтримав касаційну скаргу засудженого.

Прокурор, посилаючись на безпідставність доводів засудженого, просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а постановлені у кримінальному провадженні судові рішення - без зміни.

Мотиви Суду

Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

При цьому касаційний суд перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, а також правильність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Тобто касаційний суд не перевіряє судових рішень у частині невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, на які є посилання в касаційній скарзі засудженого, оскільки такі обставини, що були предметом оцінки судів першої та апеляційної інстанцій, відповідно до вимог

ст. 438 КПК України не підлягають перегляду у касаційному порядку.

Під час розгляду касаційних скарг суд касаційної інстанції виходить із фактичних обставин, установлених судами першої та апеляційної інстанцій.

Як передбачено ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим та вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, встановлених цим Кодексом, а обґрунтованим - рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин,

які підтверджено доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу, тобто з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

За фактичних обставин кримінального провадження, встановлених судом першої інстанції, викладених у вироку та перевірених апеляційним судом, висновок місцевого суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 186, частинами 1, 2 ст. 187 КК України, тобто за епізодами щодо ОСОБА_3 , ОСОБА_5 та ОСОБА_8 , колегія суддів касаційного суду вважає правильним і таким, що підтверджується зібраними доказами, перевіреними у судовому засіданні в установленому кримінальним процесуальним законом порядку та належно оціненими у судовому рішенні судом у їх сукупності з точки зору достатності та взаємозв`язку.

Так, у результаті судового провадження місцевий суд дійшов висновку

про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 186, частинами 1 2 КК України, тобто

в учиненні грабежу повторно та розбоїв, в тому числі, вчиненому повторно. Такий висновок суд обґрунтував дослідженими безпосередньо в судовому засіданні доказами, зміст яких детально виклав у вироку.

Відповідно до ст. 23 КПК України суд досліджує докази безпосередньо.

Зазначена засада кримінального судочинства має значення для повного з`ясування обставин кримінального провадження та його об`єктивного вирішення. Безпосередність сприйняття доказів дає змогу суду належним чином дослідити і перевірити їх (як кожний доказ окремо, так і у взаємозв`язку з іншими доказами), здійснити їх оцінку за критеріями, визначеними у ч. 1 ст. 94 КПК України, та сформувати повне й об`єктивне уявлення про фактичні обставини конкретного кримінального провадження.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, в ході судового провадження засуджений ОСОБА_1 своєї вини у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 186, частинами 1, 2 ст. 187 КК України, тобто за епізодами щодо ОСОБА_3 , ОСОБА_5 та ОСОБА_8 не визнав.

Незважаючи на таку позицію засудженого, місцевий суд належним чином проаналізував і оцінив показання потерпілих ОСОБА_5 та ОСОБА_8 .

Крім того, суд першої інстанції в обґрунтування винуватості ОСОБА_1 послався також на дані, що містяться:

- за епізодом щодо ОСОБА_3 - у висновку судово-медичної експертизи ОСОБА_3 № 794 від 01 жовтня 2019 року; протоколі пред`явлення особи

для впізнання від 05 листопада 2019 року, відповідно до якого потерпіла ОСОБА_3 впізнала ОСОБА_1 як чоловіка, який наніс їй один удар

в обличчя, після чого заволодів її майном; заяві ОСОБА_9 від 08 жовтня 2019 року про добровільну видачу слідчому мобільного телефону марки «Xiaomi Redmi 4»;

- за епізодом щодо ОСОБА_5 - у рапорті чергового Комунарського відділення поліції Дніпровського відділу поліції ГУНП в Запорізькій області; протоколі пред`явлення особи для впізнання від 26 листопада 2019 року

за участю свідка ОСОБА_10 , який впізнав ОСОБА_1

як чоловіка, який 07 жовтня 2019 року на території школи біля вул. Парамонова у м. Запоріжжі штовхнув невідому йому жінку ззаду, від чого вона впала;

- за епізодом щодо ОСОБА_8 - у протоколі огляду місця події

від 04 листопада 2019 року; протоколі пред`явлення особи для впізнання

від 05 листопада 2019 року, згідно з яким потерпіла ОСОБА_8 впізнала ОСОБА_1 як чоловіка, який наніс їй три удари в обличчя, після чого відкрито викрав її сумку із грошовими коштами у сумі 150 грн.

Вищевказані докази об`єктивно узгоджуються між собою, а тому місцевий суд, проаналізувавши обставини кримінального провадження, дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 186, частинами 1, 2 ст. 187 КК України.

Доводи ОСОБА_1 з приводу його алібі на час вчинення кримінального правопорушення щодо ОСОБА_3 25 вересня 2019 року приблизно о 19:20

в Комунарському районі м. Запоріжжя, а саме те, що він у вказаний час знаходився в іншому місці, що підтверджується офіційними повідомленнями із національної поліції, були предметом перевірки суду апеляційної інстанції, який цілком обґрунтовано вказав на їх безпідставність, наголошуючи на тому, що вище зазначене повідомлення про те, що 25 вересня 2019 року о 20:23

від ОСОБА_1 надійшла заява до відділу поліції із Хортицького району

м. Запоріжжя, ніяким чином не може спростовувати вчинення ним злочину цього ж дня приблизно о 19:20 в Комунарському районі міста, так як за 1 годину можливо доїхати із одного району до іншого.

Твердження засудженого про його незаконні затримання та тримання під вартою

з порушенням його права на захист та як наслідок необхідність визнання протоколів впізнання та слідчого експерименту недопустимими доказами є неспроможними.

Згідно з положеннями ст. ст. 86 87 КПК України доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом. Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може послатися суд при ухваленні судового рішення. Недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, в тому числі внаслідок порушення права особи на захист та шляхом реалізації органами досудового розслідування чи прокуратури своїх повноважень, не передбачених КПК, для забезпечення досудового розслідування кримінальних правопорушень.

Згідно з ч. 1 ст. 207 КПК України ніхто не може бути затриманий без ухвали слідчого судді, суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 2 ст. 176 КПК України затримання є тимчасовим запобіжним заходом, яке застосовується з підстав та в порядку, визначеному цим Кодексом.

Як зазначено в ч. 1 ст. 208 КПК України, уповноважена службова особа має право без ухвали слідчого судді, суду затримати особу, підозрювану у вчиненні злочину, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі, лише у випадках: 1) якщо цю особу застали під час вчинення злочину або замаху на його вчинення; 2) якщо безпосередньо після вчинення злочину очевидець, у тому числі потерпілий,

або сукупність очевидних ознак на тілі, одязі чи місці події вказують на те, що саме ця особа щойно вчинила злочин; 3) якщо є обґрунтовані підстави вважати,

що можлива втеча з метою ухилення від кримінальної відповідальності особи, підозрюваної у вчиненні тяжкого чи особливо тяжкого корупційного злочину, віднесеного законом до підслідності Національного антикорупційного бюро України.

За приписами ст. 209 КПК України особа є затриманою з моменту, коли вона силою або через підкорення наказу змушена залишатися поряд із уповноваженою службовою особою чи в приміщенні, визначеному уповноваженою службовою особою.

Згідно з ч. 1 ст. 211 КПК України затримання особи без ухвали слідчого судді

не може перевищувати 72 годин з моменту затримання, який визначається згідно з вимогами ст. 209 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 4 ст. 213 КПК України уповноважена службова особа, що здійснила затримання, зобов`язана негайно повідомити про це орган (установу), уповноважений законом на надання безоплатної правової допомоги. У разі неприбуття в установлений законодавством строк захисника, призначеного органом (установою), уповноваженим законом на надання безоплатної правової допомоги, уповноважена службова особа негайно повідомляє про це відповідний орган (установу), уповноважений законом на надання безоплатної правової допомоги.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, 04 листопада 2019 року

о 21:43 зі служби «102» до Комунарського відділення поліції Дніпровського відділу поліції ГУНП у Запорізькій області надійшло повідомлення про те, що цього дня

о 21:41 біля будинку № 21 на вул. Північно-Кільцевій у Комунарському районі

м. Запоріжжя один чоловік не слов`янської зовнішності, одягнений в сірі спортивні штани, куртку чорного кольору, на вигляд 25-26 років, напав на дівчину, вирвав

з її рук сумку, в якій був гаманець, і розбив ніс, а потім побіг у бік «Варуса».

Цього ж дня ОСОБА_8 , на яку було здійснено вказаний напад, подала заяву про вчинене кримінальне правопорушення щодо неї.

Наступного дня з 14:30 до 14:40 у зазначеному відділенні поліції було проведено впізнання за участю потерпілої ОСОБА_8 , про що складено відповідний протокол. Під час проведення вказаної слідчої дії потерпіла серед чотирьох осіб

в присутності двох понятих впізнала ОСОБА_1 як особу, яка на неї напала

04 листопада 2019 року, завдала тілесних ушкоджень та викрала її майно.

Як вірно зазначає ОСОБА_1 у касаційній скарзі, протокол затримання щодо нього працівниками поліції дійсно не складався, але не в порушення вимог процесуального закону, на чому він наполягає, а тому, що на час проведення впізнання з потерпілою ОСОБА_11 він взагалі не перебував у статусі затриманого, оскільки працівниками поліції в порядку ст. 208 КПК України затриманий не був, про що свідчать матеріали кримінального провадження, в тому числі і реєстр матеріалів досудового розслідування.

З огляду на наведене, посилання засудженого на істотні порушення процесуального закону, а саме положень статей 207 208 210 212 213 КПК України, так само, як і на постанови Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 27 листопада 2019 року (справа №686/19218/17), 04 червня 2020 року (справа №744/499/19), є безпідставними, оскільки як вказані норми, так і правові позиції у зазначених постановах, стосуються лише затриманих осіб.

05 листопада 2019 року о 16:37 (відповідно до матеріалів кримінального провадження) після проведення впізнання ОСОБА_1 було повідомлено

про підозру, роз`яснено його права і обов`язки, з 17:02 до 17:10 допитано як підозрюваного, а з 19:56 до 20:47 було проведено слідчий експеримент за його участю.

Під час проведення слідчого експерименту 05 листопада 2019 року ОСОБА_1 мав статус підозрюваного, йому були роз`ясненні права, передбачені

ст. 63 Конституції України і ст. 18 КПК України, положення ст. 20 КПК України, порядок проведення допиту, передбачений ст. 42 КПК України, а також положення, передбачені ст. 224 КПК України, про що свідчать особисті підписи ОСОБА_1 на протоколі проведення слідчого експерименту від 05 листопада 2019 року.

На запитання слідчого, чи зрозумілі права та обов`язки, ОСОБА_1 відповів, що права і обов`язки йому зрозумілі, при цьому заяв клопотань про залучення захисника останній не заявляв.

Як слушно зазначено судами, матеріали провадження містять достатні підстави для висновку про те, що протокол слідчого експерименту від 05 листопада

2019 року відповідає вимогам кримінального процесуального закону, зокрема статей 104 105 КПК України, а саму слідчу дію проведено за правилами, передбаченими ст. 240 КПК України.

Цього ж дня, тобто 05 листопада 2019 року, в період часу з 17:55 до 18:00 у цьому ж кримінальному провадженні було проведено впізнання за участю потерпілої ОСОБА_3 , яка в присутності двох понятих серед чотирьох осіб впізнала ОСОБА_1 як особу, яка на неї напала 25 вересня 2019 року, завдавши тілесних ушкоджень та заволодівши її майном.

06 листопада 2019 року о 15:56 (відповідно до матеріалів кримінального провадження) ОСОБА_1 було повідомлено про підозру, роз`яснено його права і обов`язки.

Варто зазначити, що вищевказані слідчі дії були проведені у повній відповідності до вимог процесуального закону, про що свідчать матеріали кримінального провадження. При цьому повідомлення про підозру як у вчиненні кримінального правопорушення щодо ОСОБА_11 , так і щодо ОСОБА_3 , ОСОБА_1 отримав без жодних зауважень.

Твердження засудженого з посиланням на постанову Верховного Суду 14 вересня

2020 року у справі №740/3597/17 щодо недопустимості протоколу слідчого експерименту через розходження його пояснень, наданих під час вказаної слідчої дії, з іншими матеріалами справи, зокрема, з деталями нападу, що були озвучені потерпілими, є безпідставними.

Вказане розходження в деталях щодо кількості нанесених ударів та обставин, при яких відбувся злочин, було предметом перевірки судів попередніх інстанцій, які обґрунтовано зазначили про те, що вони є незначними.

Крім цього, суд першої інстанції вірно ствердив про відсутність підстав для ототожнення показань та протоколу слідчого експерименту, які є окремими самостійними процесуальними джерелами доказів для встановлення обставин,

що підлягають доказуванню в кримінальному провадженні, відповідно до ст. 91 КПК України (постанова Верховного Суду від 14 вересня 2020 року у справі

№ 740/3597/17).

Місцевий суд обґрунтовано поклав в основу вироку фактичні дані протоколу слідчого експерименту за участю підозрюваного ОСОБА_1 , під час проведення якого він вказував на різні місця вчинення злочинів, де, як саме і куди він завдав удари потерпілим, тим самим деталізував свої дії. Таким чином, він своїми діями відтворив обстановку та обставини події злочинів, що відповідає приписам ст. 240 КПК України.

Відтворення дій, обстановки та обставин події злочину ОСОБА_1 під час слідчого експерименту, показання потерпілих ОСОБА_8 , ОСОБА_5 , висновки експерта, протоколи слідчих дій є належними, допустимими та достовірними доказами, а у своїй сукупності достатніми, оскільки співпадають між собою щодо обставин вчинення саме ОСОБА_1 кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 186, ч. 1 ст. 187, ч. 2 ст. 187 КК України.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, після з`явлення

ОСОБА_1 за викликом до суду 06 листопада 2019 року, йому було обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. Відповідно до ухвали слідчого судді Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 06 листопада 2019 року

до ОСОБА_1 застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, строк затримання постановлено рахувати з 12:50 06 листопада 2019 року.

Зважаючи на наведене, підстави для задоволення касаційної скарги засудженого відсутні.

Покарання призначено ОСОБА_1 з урахуванням положень ст. 65 КК України, і підстав уважати таке покарання несправедливим через суворість колегія суддів касаційного суду не вбачає.

Постановлена у кримінальному провадженні ухвала апеляційного суду є належно вмотивованою та обґрунтованою, її зміст відповідає вимогам статей 370 419 КПК України, у ній наведено мотиви, з яких виходив суд, та положення закону, яким він керувався, постановляючи її.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які би перешкодили чи могли перешкодити суду повно й усебічно розглянути провадження і постановити законне, обґрунтоване та справедливе рішення,

у матеріалах провадження не встановлено.

Керуючись статтями 433 434 436 441 442 КПК України, Верховний Суд

ухвалив:

Вирок Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 12 січня 2021 року та ухвалу Запорізького апеляційного суду від 31 березня 2021 року щодо

ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 - без задоволення.

Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_12 ОСОБА_13 ОСОБА_14