Історія справи

Постанова

Іменем України

20 вересня 2018 року

м. Київ

справа № 357/8328/17

Провадження № 51-6138 км 18

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого - Кравченка С.І.,

суддів: Білик Н.В., Щепоткіної В.В.,

при секретарі Остафійчук К.В.,

за участю прокурора Сингаївської А.О.,

представника потерпілого ОСОБА_1,

потерпілого ОСОБА_2,

захисника БлажкевичаВ.С.,

в режимі відеоконференції

засудженого ОСОБА_4,

розглянув у судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за № 12017110030003268 за обвинуваченням

ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, який народився у смт. Рокитне Київської області, зареєстрований та фактично проживає АДРЕСА_1,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України,

за касаційними скаргами захисника Блажкевича В.С. в інтересах засудженого ОСОБА_4 на вирок Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 4 січня 2018 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 27 березня 2018 року, прокурора та представника потерпілого ОСОБА_2 - адвоката ОСОБА_5 на ухвалу Апеляційного суду Київської області від 27 березня 2018 року щодо ОСОБА_4

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 4 січня 2018 року ОСОБА_4 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК України на 6 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки.

Строк відбування покарання ухвалено рахувати з моменту фактичного затримання - з 23 червня 2017 року.

Цивільний позов ОСОБА_2 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 2000000 (два мільйони) грн. на відшкодування моральної шкоди. В частині позову про стягнення матеріальної шкоди - відмовлено.

Вирішено питання про процесуальні витрати та речові докази у провадженні.

Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 27 березня 2018 року вирок Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 4 січня 2018 року щодо ОСОБА_4 залишено без зміни.

За вироком суду, ОСОБА_4 визнаний винуватим у тому, що він 23 червня 2017 року приблизно о 12 годині, керуючи технічносправним автомобілем марки «VOLVO 740», державний реєстраційний номер НОМЕР_1, рухаючись проїзною частиною по вул. Гагаріна в с. Сухоліси Білоцерківського району Київської області, зі швидкістю близько 109-124 км/год., в порушення вимог п.п. 1.2, 1.3, 1.5, 2.3 (б), п. 12.3, 12.4 Правил дорожнього руху України, проявив неуважність та безпечність, перевищив дозволену в населеному пункті швидкість руху, в момент виникнення небезпеки для руху, яку він об'єктивно спроможний був виявити, негайно не вжив заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу, втратив можливість контролювати рух керованого ним автомобіля та безпечно керувати ним, внаслідок чого допустив наїзд на малолітнього пішохода ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_3, який перетинав проїзну частину вказаної вулиці.

В результаті дорожньо-транспортної пригоди малолітній пішохід ОСОБА_6 отримав тяжкі тілесні ушкодження, від яких настала смерть.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційний скарзі захисник Блажкевич В.С, посилаючись на суворість призначеного ОСОБА_4 основного і додаткового покарання та необґрунтованість розміру стягнутої моральної шкоди, ставить питання про зміну постановлених судових рішень. Вказує, що судами не в повній мірі враховано молодий вік винного, визнання вини та щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину, вибачення перед потерпілими та часткове відшкодування матеріальної шкоди. Стверджує, що суди не звернули увагу на те, що правила дорожнього руху були порушені і іншими учасниками, в тому числі і малолітнім потерпілим, який раптово почав перебігати в дорогу невстановленому місці. Просить зменшити розмір стягнутої моральної шкоди, виходячи з реальних можливостей її відшкодування обвинуваченим.

У касаційній скарзі прокурор просить скасувати ухвалу апеляційного суду у зв'язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, невідповідністю призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через м'якість, і призначити новий розгляд провадження у суді апеляційної інстанції. Зазначає, що обвинувачений маючи невеликий досвід керування транспортними засобами, не врахував дозволену швидкість для руху транспортного засобу, суттєво її перевищив, що спричинило наїзд на малолітнього потерпілого. Вказує, що не враховано висновок інженерно-технічної експертизи. Наголошує, що призначене ОСОБА_4 покарання не забезпечить досягнення мети, передбаченої ст. 50 КК України. Вважає, що апеляційним судом порушені вимоги ст. ст. 370, 419 КК України, оскільки доводи прокурора перевірені поверхово.

У касаційні скарзі представник потерпілого ОСОБА_2 - адвокат ОСОБА_5 просить суд скасувати ухвалу апеляційного суду у зв'язку з істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону та м'якістю призначеного покарання. Вважає, що апеляційний суд належним чином не перевірив доводи апеляції щодо м'якості призначеного ОСОБА_4 покарання, яке не є необхідним та достатнім для його виправлення і перевиховання. Зазначає, що достатньою мірою не враховано відношення ОСОБА_4 до скоєного. Стверджує, що засуджений вину не визнав, не розкаявся, не попросив вибачення у потерпілого, не визнав цивільний позов в повному обсязі та лише частково його відшкодував, не оцінив тяжких наслідків вчиненого злочину. Вказує, що апеляційним судом не враховано обставину, що обтяжує покарання - вчинення злочину щодо малолітнього.

Представник потерпілого, в надісланих запереченнях на касаційну скаргу захисника засудженого, вказує на необґрунтованість викладених доводів та вважає, що ОСОБА_4 заслуговує на найсуворіше покарання, передбачене санкцією статті обвинувачення.

Позиції учасників судового провадження

Прокурор не підтримав скаргу сторони обвинувачення та заперечував проти задоволення касаційних скарг потерпілого і сторони захисту.

Захисник та засуджений підтримали, доводи викладені у касаційній скарзі сторони захисту, заперечували проти доводів, викладених у скаргах прокурора і представника потерпілого.

Потерпілий і його представник не підтримали касаційні скарги, судові рішення просил и залишити без зміни.

Мотиви Суду

Як убачається зі змісту касаційної скарги, доведеність винуватості ОСОБА_4 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, кваліфікація його дій у касаційному порядку не оспорюються.

Що стосується призначеного ОСОБА_4 основного та додаткового покарання, яке на думку прокурора та представника потерпілого є м'яким, а захисника засудженого - суворим, то суд касаційної інстанції дійшов наступного висновку.

Відповідно до вимог ст. 65 КК України, суд при призначенні покарання повинен урахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що обтяжують і пом'якшують покарання.

Згідно з ч. 2 ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Як убачається з вироку, ці вимоги кримінального закону судом виконані.

При призначенні покарання ОСОБА_4 судом враховано, що вчинений необережний злочин є тяжкими та внаслідок якого загинула дитина, ОСОБА_4 раніше не судимий, позитивно характеризується за місцем навчання та проживання, частково відшкодував спричинену матеріальну шкоду, що визнано судом, як обставина, що пом'якшує покарання.

З урахуванням всіх обставин справи, ступеню тяжкості вчиненого засудженим необережного правопорушення, наслідком якого стала загибель дитини, обставин вчинення та характеру допущених грубих порушень правил дорожнього руху, думки потерпілих, які наполягали на суворому покаранні, суд дійшов обґрунтованого висновку про можливість виправлення та перевиховання засудженого лише в умовах ізоляції від суспільства, призначив основне та додаткове покарання в межах санкцій ч. 2 ст. 286 КК України. З таким рішенням погоджується і суд касаційної інстанції. Підстави вважати призначене основне та додаткове покарання, як невиправдано м'яким та і суворим відсутні.

Таким чином, рішення про призначення ОСОБА_4 покарання у виді позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами належним чином умотивовано, воно є справедливим, необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових правопорушень.

Кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 286 КК України характеризується необережною формою вини, а тому доводи представника потерпілого про неврахування обставини, що обтяжує покарання - вчинення злочину щодо малолітнього, не ґрунтуються на вимогах закону.

Що стосується доводів касаційної скарги про необґрунтований розмір стягнутої моральної шкоди, то вони є безпідставними.

Виходячи зі змісту ст. 128 КПК Українипотерпілий у кримінальному провадженні має право заявити цивільний позов.

Цивільний позов розглядається у кримінальному провадженні за правилами визначеними КПК України і при цьому застосовуються норми ЦПК України.

За загальним правилом, встановленим ч. 2 ст. 1187 ЦК України, шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до ч. 2 ст. 23 ЦК Україниморальна шкода, крім іншого, може полягати у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом, іншим ушкодження здоров'я, в душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.

Зокрема, як убачається з вироку, вирішуючи питання про доведеність підстав та розміру заподіяної моральної шкоди, районний суд виходив з доведеності винуватості ОСОБА_4, у дорожньо-транспортній пригоді, внаслідок якої загинула дитина. Підставами для відшкодування заподіяної моральної шкоди районний суд вірно взяв до уваги, що діями обвинувачуваного потерпілому були заподіяні сильні душевні страждання, неможливість повернення втрати єдиної дитини, через що відбулись зміни в емоційному стані, що призвело до моральних страждань.

Таким чином, рішення суду щодо часткового задоволення цивільного позову та стягнення моральної шкоди з засудженого відповідає вимогам ст. 1167 Цивільного Кодексу України, узгоджується з принципом розумності, виваженості та справедливості, відповідає характеру і обсягу моральних страждань потерпілого.

З таким рішенням погоджується і суд касаційної інстанції і підстави вважати його необґрунтовано завищеним, відсутні.

Доводи щодо суворості та м'якості призначеного покарання, необґрунтованого розміру стягнутої моральної шкоди, які аналогічні доводам апеляцій сторін обвинувачення, захисту, та представника потерпілого, належно перевірені апеляційним судом, на них надано вмотивовані відповіді, ухвала суду відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

Істотних порушень кримінального процесуального закону чи неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які були б безумовними підставами для зміни чи скасування судових рішень, судом не встановлено, а тому касаційні скарги задоволенню не підлягають.

Керуючись ст. ст. 434, 436 КПК України, суд

ухвалив:

вирок Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 4 січня 2018 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 27 березня 2018 року щодо ОСОБА_4 залишити без зміни, а касаційні скарги захисника Блажкевича В.С. в інтересах засудженого ОСОБА_4, прокурора та представника потерпілого ОСОБА_2 - адвоката ОСОБА_5 - без задоволення.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

С.І.Кравченко Н.В.Білик В.В. Щепоткіна