Історія справи

Постанова

Іменем України

20 червня 2019 року

м. Київ

справа № 166/313/17

провадження № 51-794 км 19

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого - Кравченка С.І.,

суддів: Ємця О.П., Остапука В.І.,

при секретарі Матушевській Л.О.,

за участю прокурора Дронової І.С.,

захисника Хомича Ю.В.,

засудженого ОСОБА_1 ,

розглянувши у судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за № 12017030170000031 за обвинуваченням

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який народився в с. Самари Ратнівського району Волинської області, проживає по АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України,

за касаційною скаргою захисника Хомича Ю.В. в інтересах засудженого ОСОБА_1 на вирок Волинського апеляційного суду від 14 листопада 2018 року.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Ратнівського районного суду Волинської області від 3 липня 2018 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 1 ст. 119 КК України на 4 роки 2 місяці позбавлення волі.

На підставі ч. 5 ст. 72 КК України (в редакції, яка діяла до 20 червня 2017 року), зараховано ОСОБА_1 в строк відбування покарання строк попереднього ув`язнення з 21 січня 2017 року до 20 червня 2017 року з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі, а за період з 21 червня 2017 року по день набрання вироком законної сили - з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі (відповідно до ч. 5 ст.72 КК України в чинній редакції).

Строк відбуття покарання засудженому ОСОБА_1 ухвалено рахувати з 21 січня 2017 року.

Запобіжний захід - тримання під вартою, залишено до набрання вироком законної сили.

Вирішені питання про процесуальні витрати та речові докази у провадженні.

Волинським апеляційним судом цей вирок скасовано в частині кваліфікації дій та призначеного покарання та постановлено свій вирок від 14 листопада 2018 року, яким ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 121 КК України на 7 років позбавлення волі.

На підставі ч. 5 ст. 72 КК України, в редакції від 26 листопада 2015 року, зараховано ОСОБА_1 в строк відбуття покарання термін попереднього ув`язнення з 21 червня 2017 року по 14 листопада 2018 року включно, з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.

В решті вирок суду першої інстанції залишено без зміни.

За вироком апеляційного суду, ОСОБА_1 визнаний винуватим у тому, що він 21 січня 2017 року приблизно о 3 годині, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, знаходячись в будинку по АДРЕСА_2 , після спільного розпивання спиртних напоїв з ОСОБА_2 , у ході конфлікту, який виник раптово на побутовому ґрунті, під час бійки завдав останньому удари руками та ногами по голові, тулубу, верхніх і нижніх кінцівках, спричинив йому тяжкі тілесні ушкодження, від яких потерпілий помер.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник ставить питання про скасування вироку апеляційного суду та призначення нового розгляду у суді апеляційної інстанції. Вказує на істотні порушення кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність. Наголошує, що вирок апеляційного суду необґрунтований та базується на припущеннях. Оцінку доказів судом апеляційної інстанції вважає неналежною. Стверджує, що апеляційний суд, у порушення вимог закону, докази безпосередньо не досліджував, проте дав їм іншу оцінку ніж суд першої інстанції.

Позиції учасників судового провадження

Засуджений та захисник підтримали доводи, викладені у касаційній скарзі.

Прокурор заперечував проти задоволення касаційної скарги.

Мотиви Суду

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 412 КПК України істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

Стаття 370 КПК України передбачає, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Відповідно до ч. 2 ст. 420 КПК України вирок суду апеляційної інстанції повинен відповідати загальним вимогам до вироків. Крім того, у вироку суду апеляційної інстанції зазначаються зміст вироку суду першої інстанції, короткий зміст вимог апеляційної скарги, мотиви ухваленого рішення, рішення по суті вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 374 КПК України, у мотивувальній частині вироку, у разі визнання особи винуватою, крім іншого, зазначаються формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення; статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений; докази на підтвердження встановлених судом обставин, а також мотиви неврахування окремих доказів; мотиви зміни обвинувачення, підстави визнання частини обвинувачення необґрунтованою, якщо судом приймалися такі рішення.

При цьому підставою для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції є: неповнота судового розгляду; невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження; істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.

Згідно з ст. 84 КПК України, доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.

Відповідно до ст. 23 КПК України, суд досліджує докази безпосередньо. Показання учасників кримінального провадження суд отримує усно.

Стаття 94 КПК України передбачає, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.

Припис ч. 4 ст. 95 КПК України зобов`язує суд обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 цього Кодексу. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них.

З вироку районного суду вбачається, що ОСОБА_1 був засуджений за ч. 1 ст. 119 КК України, з посиланням на докази досліджені судом першої інстанції.

Не погоджуючись із цим судовим рішенням прокурор та захисник засудженого оскаржили його в апеляційному порядку, посилаючись, крім іншого, на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи.

Виходячи з принципу безпосередності дослідження доказів, (п. 16 ч. 1 ст. 7, ст. 23 КПК України) апеляційний суд не вправі дати їм іншу оцінку, ніж та, яку дав суд першої інстанції, якщо ці докази не було досліджено під час апеляційного розгляду справи.

Разом з тим, переглядаючи справу за скаргами прокурора та захисника, апеляційний суд вказаних вимог закону не дотримався. Вирок апеляційного суду не свідчить про дослідження доказів в апеляційній інстанції. Переглядаючи вирок районного суду, апеляційна інстанція зазначила, що переоцінка апеляційним судом обставин, встановлених судом першої інстанції не є переоцінкою доказів.

Однак, апеляційний суд не погодився з висновками місцевого суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 119 КК України, а дійшов висновку про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України і постановив свій вирок за цим обвинуваченням.

Тобто, апеляційний суд не досліджуючи безпосередньо в судовому засіданні докази, дав їм іншу оцінку, ніж суд першої інстанції, порушивши принцип змагальності сторін та доведенні перед судом переконливості наданих ними доказів.

Наведене є істотним порушенням кримінального процесуального закону, що перешкодило апеляційному суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

За таких обставин, вирок апеляційного суду не можна вважати законним, він підлягає скасуванню, з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції, під час якого слід врахувати наведене, перевірити всі доводи поданих на вирок апеляцій, ретельно дослідити всі докази у провадженні, з урахуванням того, що прокурор та захисник просили їх оцінити по іншому, та в залежності від встановленого, постановити законне і обґрунтоване рішення з викладенням в ньому аналізу доказів і ґрунтовних мотивів його прийняття.

Як вбачається із матеріалів провадження та судових рішень, до набрання вироком законної сили, місцевий суд залишив ОСОБА_1 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

Вирішуючи питання щодо цього заходу забезпечення кримінального провадження після скасування вироку суду апеляційної інстанції суд враховує, що касаційний розгляд здійснюється згідно з правилами розгляду в суді апеляційної інстанції з урахуванням певних особливостей (стаття 434 КПК України). У свою чергу ст. 418 КПК України передбачає, що суд апеляційної інстанції ухвалює рішення в порядку, передбаченому статтями 368-380 цього Кодексу, який зобов`язує суд, серед іншого, вирішити питання про запобіжний захід до набрання вироком законної сили.

Беручи до уваги мету застосування заходів забезпечення кримінального провадження, яка передбачає досягнення дієвості цього провадження (стаття 131 КПК України), з огляду на необхідність попередження ризику переховування ОСОБА_1 від суду під тиском тягаря можливого відбування покарання за вироком місцевого суду, враховуючи, тяжкість злочину, суд вважає за необхідне обрати щодо ОСОБА_3 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на строк 60 діб.

Керуючись ст. ст. 434, 436, 438 КПК України, суд

ухвалив:

Касаційну скаргу захисника Хомича Ю.В. задовольнити.

Вирок Волинського апеляційного суду від 14 листопада 2018 року відносно ОСОБА_1 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Обрати ОСОБА_1 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів, тобто до 18 серпня 2019 року включно.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

С.І.Кравченко О.П.Ємець В.І.Остапук