Історія справи

Постанова ККС ВП від 20.05.2025 року у справі №475/1388/23

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 травня 2025 року

м. Київ

справа № 475/1388/23

провадження № 51 - 5702 км 24

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене

до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12023150000000406

від 12 серпня 2023 року, щодо

ОСОБА_6 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Прохладний Кабардино-Балкарії, громадянина України, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше

не судимого,

за ст. 286-1 ч. 3 КК України,

за касаційною скаргою захисника засудженого ОСОБА_6 - адвоката

ОСОБА_7 на вирок Доманівського районного суду Миколаївської області

від 21 червня 2024 року та ухвалу Миколаївського апеляційного суду

від 21 листопада 2024 року.

Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Доманівського районного суду Миколаївської області

від 21 червня 2024 року ОСОБА_6 засуджено за ст. 286-1 ч. 3 КК України

до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 5 років.

Прийнято рішення щодо речових доказів, процесуальних витрат і заходів забезпечення кримінального провадження.

Вироком суду ОСОБА_6 визнано винуватим і засуджено за вчинення кримінального правопорушення за таких обставин.

11 серпня 2023 року близько 20 години 24 хвилин ОСОБА_6 , керуючи у стані алкогольного сп`яніння автомобілем «Mitsubishi L200», реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухаючись зі швидкістю понад 100 км/год по автодорозі від

с. Богданівка до с. Мар`ївкав межах Доманівської ОТГ Вознесенського району Миколаївської області, порушив п. 1.3, п. 2.3 пп. «б», пункти 10.1, 11.3, 12.1, п. 12.6 пп. «г», п. 12.9 пп. «б», пункти 13.1, 13.3 Правил дорожнього руху, на заокругленні дороги праворуч проявив неуважність, не встежив за дорожньою обстановкою,

не зреагував на її зміну, не вибрав безпечну швидкість руху, перед зміною напрямку руху не переконався, що це буде безпечно і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам дорожнього руху, не дотримався безпечного інтервалу, виїхав

на зустрічну смугу та допустив зіткнення з автомобілем АЗЛК-2141, реєстраційний номер НОМЕР_2 , який рухався назустріч, внаслідок чого водію вказаного транспортного засобу ОСОБА_8 спричинені середньої тяжкості тілесні ушкодження, а його пасажирка ОСОБА_9 від отриманих тілесних ушкоджень померла.

Ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 21 листопада 2024 року апеляційні скарги захисника обвинуваченого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_10

та представника потерпілого ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_11 залишено

без задоволення, а вирок Доманівського районного суду Миколаївської області

від 21 червня 2024 року щодо ОСОБА_6 - без зміни.

Вимоги касаційної скарги, узагальнені доводи особи, яка її подала, та короткий зміст поданих заперечень

У касаційній скарзі захисник,посилаючись нанеповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, просить скасувати вищезазначені судові рішення і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

Зазначає, що висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_6 у порушенні правил дорожнього руху, наявність причинного зв`язку між такими порушеннями

та наслідками ДТП є необґрунтованим, оскільки в основу вироку покладено висновок судової автотехнічної експертизи від 10 жовтня 2023 року № 23-5161,

яка проведена без математичних розрахунків, неповно й непослідовно.

Вважає, що висновок експерта про перевищення ОСОБА_6 встановленої швидкості руху зроблено на підставі показань свідка ОСОБА_12 , у ньому не дано відповідей на ряд питань, не встановлено момент виникнення небезпеки для водія ОСОБА_6 , видимості перешкоди, можливості уникнути зіткнення обома водіями, зокрема ОСОБА_8 шляхом об`їзду перешкоди, а тому експерт не мав технічної можливості констатувати порушення правил дорожнього руху обома водіями та встановити їх причинний зв`язок з наслідками ДТП. Також зазначає, що вказаний доказ побудований на висновках попередніх автотехнічних експертиз, які проводили ті ж самі експерти, чим порушено вимоги ст. 79 ч. 2 КПК України, згідно з якою експерт не має права брати участі в кримінальному провадженні, якщо він проводив ревізію, перевірку тощо, матеріали яких використовуються у цьому провадженні.

Вважає, що для встановлення факту перебування ОСОБА_6 у стані алкогольного сп`яніння необхідно було призначити судово-медичну експертизу відповідно

до вимог ст. 242 КПК України, однак суд необґрунтовано встановив зазначену обставину на підставі акту медичного огляду, складеного в порядку передбаченому інструкцією, яка застосовується відповідно норм КУпАП.

Також вказує, що апеляційний суд не звернув увагу на наведені порушення,

не дослідив повторно докази, хоча мав це зробити з огляду на те, що ОСОБА_6 не погоджувався з кваліфікацією кримінального правопорушення, не перевірив

та не надав вичерпних відповідей на доводи апеляційної скарги сторони захисту, чим порушив вимоги ст. 419 КПК України.

У запереченнях на касаційну скаргу представник потерпілого ОСОБА_8 - адвокат ОСОБА_11 просить залишити її без задоволення через необґрунтованість наведених захисником доводів.

Від інших учасників судового провадження заперечень на касаційну скаргу захисника не надходило.

Учасників судового провадження належним чином повідомлено про час та місце касаційного розгляду. Від засудженого ОСОБА_6 , його захисника - адвоката ОСОБА_7 та представника потерпілого ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_11 надійшли заяви про проведення касаційного розгляду без їх участі. Заяв

про відкладення касаційного розгляду від інших учасників судового провадження, які не прибули в судове засідання, не надійшло.

Позиції учасників судового провадження

У судовому засіданні прокурор вважала касаційну скаргу необґрунтованою

і просила залишити її без задоволення.

Мотиви Суду

Заслухавши суддю-доповідача, доводи учасника судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла до таких висновків.

Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального

та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання

про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94цього Кодексу,

та в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Обставини щодо неповноти судового розгляду, невідповідності висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, визначення яких дано у статтях 410 та 411 КПК України

та на які є посилання в касаційній скарзі захисника, не є відповідно до вимог

ст. 433 ч. 1, ст. 438 ч. 1 КПК України предметом дослідження та перевірки касаційним судом.

Відповідно до ст. 94 КПК України оцінка доказів є компетенцією суду, який ухвалив вирок. Касаційний суд при перевірці матеріалів кримінального провадження встановив, що суди дотримались зазначених вимог закону.

Суд першої інстанції на підтвердження винуватості ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 286-1 ч. 3 КК України, тобто

в порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом у стані алкогольного сп`янінням, що спричинило потерпілому ОСОБА_8 середньої тяжкості тілесні ушкодження та смерть ОСОБА_9 , послався на такі докази:

- показання в суді ОСОБА_6 , який визнав себе винуватим у порушенні правил безпеки дорожнього руху, що спричинило смерть ОСОБА_9

та завдало середньої тяжкості тілесні ушкодження ОСОБА_8 , однак заперечував факт вчинення ним злочину у стані алкогольного сп`яніння;

- показання свідків ОСОБА_12 і ОСОБА_13 про перебування

ОСОБА_6 на місці ДТП у стані алкогольного сп`яніння;

- протокол огляду місця ДТП від 12 серпня 2023 року зі схемою, на яких зафіксовані обставини ДТП, обстановка на місці події, дорожні умови, положення автомобілів «Mitsubishi L200» і АЗЛК-2141 після зіткнення,

їх пошкодження, розташування тіла загиблої, видимі тілесні ушкодження

та інша слідова інформація;

- висновок судово-медичної експертизи від 14 серпня 2023 року № 203

про причину смерті ОСОБА_14 , локалізацію, характер, ступінь тяжкості, механізм утворення виявлених у неї тілесних ушкоджень та їх причинно-наслідковий зв`язок з настанням смерті;

- висновок судово-медичної експертизи від 21 листопада 2023 року № 1045

про локалізацію, характер, час та механізм утворення виявлених у ОСОБА_8 середньої тяжкості тілесних ушкоджень;

- висновок та акт щодо результатів медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування

під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, від 12 серпня 2023 року № 30, згідно з якими встановлено перебування ОСОБА_6 у стані алкогольного сп`яніння (1,84‰);

- результат токсикологічного дослідження зразка крові ОСОБА_6

від 18 серпня 2023 року № 1807, в якій виявлено етанол в концентрації 1,70%;

- висновки судових автотехнічних експертиз від 26 вересня 2023 року

№ 23-4334, від 21 серпня 2023 року № 23-4335, згідно з якими встановлено стан відповідних систем, вузлів і агрегатів на автомобілях «Mitsubishi L200», АЗЛК-2141 до та після ДТП, перевірено їх працездатність, досліджено можливий вплив на керованість транспортним засобом, встановлено пошкодження, несправності і механізм їх виникнення в результаті ДТП;

- висновок судової транспортно-трасологічної експертизи від 21 серпня

2023 року № 23-4336, згідно з яким встановлено місце та механізм зіткнення транспортних засобів «Mitsubishi L200» і АЗЛК-2141;

- інформацію про погодні умови, згідно з якою 11 серпня 2023 року з 18 години 00 хвилин до 22 години 00 хвилин у районі с. Богданівка Вознесенського району Миколаївської області метеорологічна дальність видимості становила більше 10 км, небезпечних метеорологічних явищ не спостерігалось;

- висновок судової автотехнічної експертизи від 10 жовтня 2023 року

№ 23-5161 про невідповідність дій водія автомобіля «Mitsubishi L200»,

що передували ДТП, пунктам 10.1, 11.3, 12.1, п. 12.6 пп. «г», п. 12.9 пп. «б», пунктам 13.1, 13.3 Правил дорожнього руху з технічної точки зору, яка знаходиться у причинному зв`язку з настанням ДТП. За умов дотримання вимог вказаних пунктів Правил дорожнього руху, він мав технічну можливість запобігти настанню ДТП. В діях водія автомобіля АЗЛК-2141 ОСОБА_8

не вбачається невідповідностей вимогам п. 12.3 Правил дорожнього руху,

він своїми одноосібними діями не мав технічної можливості запобігти настанню ДТП та його дії, що передували ДТП, з технічної точки зору

не знаходяться в причинному зв`язку з настанням ДТП.

Встановивши фактичні обставини, дослідивши та проаналізувавши зібрані докази

у їх сукупності, надавши їм належну оцінку, суд першої інстанції дійшов

до обґрунтованого висновку про вчинення ОСОБА_6 інкримінованого

йому кримінального правопорушення та правильно кваліфікував його дії

за ст. 286-1 ч. 3 КК України. При цьому всім наявним доказам, суд відповідно

до вимог КПК України дав оцінку з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупності зібраних доказів - з точки зору достатності

та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Доводи касаційної скарги захисника про те, що суд першої інстанції безпідставно врахував та поклав в основу вироку висновок судової автотехнічної експертизи

від 10 жовтня 2023 року № 23-5161 є необґрунтованими.

Так, вищезазначений висновок з дотриманням вимог статей 101 102 КПК України склали провідний судовий експерт Миколаївського відділення Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз ОСОБА_15 і судовий експерт лабораторії автотехнічних та транспортно-товарознавчих видів досліджень Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз ОСОБА_16 , які є кваліфікованими експертами з відповідною освітою та стажем роботи, згідно з вимогами Закону України «Про судову експертизу», ст. 69 КПК України внесені до реєстру атестованих судових експертів Міністерства юстиції України і були попереджені про кримінальну відповідальність за статтями 384 385 КК України.

З указаного висновку вбачається, що на підставі наданих слідчим вихідних даних експерти провели автотехнічне дослідження, застосовуючи відповідні методи дослідження, методики проведення судових експертиз, з використанням нормативно-правових актів, науково-технічної та довідкової літератури,

описали в дослідницькій частині висновку процес дослідження і його результати

з наведенням відповідного обґрунтування висновків щодо зазначених у постанові

про призначення експертизи питань, надавши експертну оцінку результатів дослідження на кожне з поставлених слідчим питань.

Відповідно до п. 4.1 абз. 2 Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 08 жовтня 1998 року № 53/5, визначення способу проведення експертизи (вибір певних методик, (методів дослідження)) належить до компетенції експерта, а тому посилання захисника на непослідовність проведення експертизи

й відсутність математичних розрахунків є безпідставними.

Згідно зі ст. 79 ч. 1 КПК України спеціаліст, представник персоналу органу пробації, перекладач, експерт, секретар судового засідання не мають права брати участі

в кримінальному провадженні та відводяться за підставами, передбаченими частиною першою статті 77 цього Кодексу, з тим обмеженням, що їх попередня участь у цьому кримінальному провадженні як спеціаліста, представника персоналу органу пробації, перекладача, експерта і секретаря судового засідання не може бути підставою для відводу.

Враховуючи наведене, необґрунтованим є посилання захисника у касаційній скарзі на заборону експертам ОСОБА_15 та ОСОБА_16 брати участь

у проведенні автотехнічної експертизи, за результатом якої складено висновок

від 10 жовтня 2023 року № 23-5161, з тих підстав, що ці експерти брали участь

у проведенні судових експертиз від 26 вересня 2023 року № 23-4334, від 21 серпня 2023 року № 23-4335, № 23-4336 в цьому ж кримінальному провадженні. Покликання захисника на порушення вимог ст. 79 ч. 2 КПК України, згідно з якою спеціаліст, експерт, крім того, не має права брати участі в кримінальному провадженні, якщо він проводив ревізію, перевірку тощо, матеріали яких використовуються у цьому провадженні, є безпідставними, оскільки вказані вище особи не проводили перевірок, ревізій та не складали інших документів, які в подальшому були предметом їхньої експертної оцінки в межах цього кримінального провадження.

За змістом ст. 242 ч. 2 КПК України експертиза проводиться експертною установою, експертом або експертами, яких залучають сторони кримінального провадження або слідчий суддя за клопотанням сторони захисту у випадках та порядку, передбачених статтею 244 цього Кодексу, якщо для з`ясування обставин, що мають значення для кримінального провадження, необхідні спеціальні знання.

Не допускається проведення експертизи для з`ясування питань права.

При цьому згідно з ч. 2 вказаної статті слідчий або прокурор зобов`язані забезпечити проведення експертизи щодо: 1) встановлення причин смерті; 2) встановлення тяжкості та характеру тілесних ушкоджень; 3) визначення психічного стану підозрюваного за наявності відомостей, які викликають сумнів щодо його осудності, обмеженої осудності; 4) встановлення віку особи, якщо це необхідно для вирішення питання про можливість притягнення її до кримінальної відповідальності, а іншим способом неможливо отримати ці відомості; 6) визначення розміру матеріальних збитків, якщо потерпілий не може їх визначити та не надав документ,

що підтверджує розмір такої шкоди, розміру шкоди немайнового характеру, шкоди довкіллю, заподіяного кримінальним правопорушенням (пункт 5 виключено

на підставі Закону від 04 жовтня 2019 року № 187-IX).

Тобто положеннями ст. 242 ч. 2 КПК України визначено вичерпний перелік випадків, коли проведення експертизи у кримінальному провадженні є обов`язковим,

і проведення експертизи на предмет визначення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного сп`яніння до такого переліку не входить.

Згідно з пунктами 3, 15, 16 розділу ІІІ Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння

або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу

та швидкість реакції, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства охорони здоров`я України № 1452/735 від 09 листопада 2015 року

(далі - Інструкція), огляд у закладах охорони здоров`я щодо виявлення стану сп`яніння проводиться лікарем закладу охорони здоров`я (у сільській місцевості

за відсутності лікаря - фельдшером фельдшерсько-акушерського пункту), який пройшов тематичне удосконалення за відповідною програмою згідно з чинним законодавством. За результатами огляду на стан сп`яніння та лабораторними дослідженнями встановлюється діагноз, який вноситься до акта медичного огляду. Висновок щодо результатів медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, видається

на підставі акта медичного огляду.

З огляду на вищезазначені приписи КПК України та Інструкції, для визначення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного сп`яніння не потрібно застосування спеціальних знань в розумінні положень ст. 242 КПК України, про що зазначає захисник ОСОБА_7 . Її ж доводи про неможливість використання висновку щодо результатів медичного огляду особи на стан сп`яніння, отриманого

в передбаченому Інструкцією порядку, для доведення цієї обставини в межах кримінального провадження, спростовується пунктом 8 розділу І вказаної Інструкції, відповідно до якого в разі скоєння дорожньо-транспортної пригоди, унаслідок якої є особи, що загинули або травмовані, проведення огляду на стан сп`яніння учасників цієї пригоди є обов`язковим у закладі охорони здоров`я.

Верховний Суд у своїх рішеннях неодноразово зазначав про необхідність дотримання належного порядку встановлення факту перебування особи в момент вчинення злочину в стані алкогольного чи іншого сп`яніння шляхом дослідження

і оцінки всієї сукупності доказів, зокрема і показань свідків, про що йдеться

у постановах Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 15 березня

2018 року в справі № 372/2291/16-к, від 21 листопада 2019 року в справі

№ 564/590/17, від 03 грудня 2019 року в справі № 571/1436/15-к, від 11 лютого

2020 року в справі № 643/20474/15-к.

Положеннями ст. 91 КПК України встановлено, що у кримінальному провадженні підлягають доказуванню (серед іншого), подія кримінального правопорушення

(час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані, що характеризують особу обвинуваченого, обставини,

що обтяжують чи пом`якшують покарання.

Доказування полягає у збиранні, перевірці та оцінці доказів з метою встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження. Суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному

й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності

та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили (ст. 94 КПК України). Висновок експерта не має переваг перед іншими доказами, а кримінальний процесуальний закон, з огляду

на положення ст. 242 КПК України, не пов`язує встановлення стану сп`яніння виключно із проведенням експертного дослідження.

Норми кримінального процесуального закону не передбачають необхідності доведення факту перебування особи в стані алкогольного сп`яніння якимось певним видом доказів. Зазначені обставини підлягають доказуванню й оцінці, виходячи

із положень статей 84 92 94 КПК України, шляхом дослідження і оцінки всієї сукупності доказів, зокрема відповідних медичних документів, показань свідків тощо.

Отже, у цьому кримінальному провадженні суд першої інстанції на підтвердження факту перебування ОСОБА_6 під час ДТП у стані алкогольного сп`яніння обґрунтовано послався на висновок та акт щодо результатів медичного огляду

з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння

або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу

та швидкість реакції, від 12 серпня 2023 року № 30, результати токсикологічного дослідження зразка крові ОСОБА_6 від 18 серпня 2023 року № 1807 та показання свідків ОСОБА_13 і ОСОБА_12 , а протилежні наведеному доводи захисника у касаційній скарзі є безпідставними.

Перевіркою матеріалів кримінального провадження встановлено, що вирок суду щодо ОСОБА_6 належним чином умотивований і відповідає вимогам статей

370 374 КПК України.

Захисник ОСОБА_10 не погодився з вироком місцевого суду та подав

на нього апеляційну скаргу, а обвинувачений ОСОБА_6 вирок суду першої інстанції в апеляційному порядку не оскаржував.

Суд апеляційної інстанції, переглянувши кримінальне провадження, зокрема

й за апеляційною скаргою захисника обвинуваченого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_10 на вирок місцевого суду, належним чином перевірив відповідні доводи про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність

та невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, визнав їх безпідставними, мотивував своє рішення і зазначив підстави, з яких апеляційну скаргу захисника визнано необґрунтованою.

З апеляційної скарги захисника убачається, що він не оспорював обґрунтованість засудження ОСОБА_6 , правильність кваліфікації його дій за ст. 286-1 ч. 3

КК України та, не погоджуючись з вироком суду першої інстанції лише в частині призначеного ОСОБА_6 покарання, наполягав на його пом`якшенні

із застосуванням положень ст. 69 КК України до двох років позбавлення волі

з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки.

Таким чином, посилання захисника в касаційній скарзі на те, що ОСОБА_6

на стадії апеляційного провадження нібито не погоджувався з кваліфікацією його дій, а тому апеляційний суд повинен був дослідити всі докази, не підтверджується матеріалами справи.

Перевіркою матеріалів кримінального провадження встановлено, що суд апеляційної інстанції розглянув апеляційну скаргу захисника з дотриманням положень ст. 405 КПК України і дійшов правильного висновку, що вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_6 відповідає вимогам кримінального процесуального закону, є обґрунтованим та вмотивованим.

За результатом апеляційного розгляду суд апеляційної інстанції в своїй ухвалі надав обґрунтовані відповіді на всі доводи, викладені в апеляційній скарзі захисника, навів переконливі аргументи на їх спростування, зазначив підстави, з яких визнав апеляційну скаргу необґрунтованою, та належним чином мотивував своє рішення.

Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам статей 370 419 КПК України.

У процесі перевірки матеріалів кримінального провадження колегія суддів

не встановила процесуальних порушень при збиранні, дослідженні і оцінці доказів, які б ставили під сумнів обґрунтованість висновків судів про доведеність вини

ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого

ст. 286-1 ч. 3 КК України, та правильність кваліфікації його дій.

Суди першої та апеляційної інстанцій дотрималися вимог статей 10 22 КПК України, створивши необхідні умови для виконання учасниками процесу своїх процесуальних обов`язків і здійснення наданих їм прав. Сторони користувалися рівними правами та свободою у наданні доказів, дослідженні та доведенні їх переконливості перед судом. Клопотання всіх учасників процесу розглянуто у відповідності до вимог

КПК України.

Частина 2 ст. 17 КПК України передбачає, що винуватість особи має бути доведена поза розумним сумнівом. У кримінальному провадженні щодо ОСОБА_6 цей стандарт доведення винуватості дотримано, оскільки за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що були дослідженні в суді, можливо дійти висновку про те, що встановлена під час судового розгляду сукупність обставин, виключає будь-яке інше розуміння пояснення події, яка була предметом судового розгляду, крім того, що кримінальне правопорушення вчинене і засуджений винний у його вчиненні.

При призначенні ОСОБА_6 покарання суд першої інстанції урахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, конкретні обставини його вчинення, дані про особу обвинуваченого, який раніше не судимий, у лікарів психіатра та нарколога на обліках не перебуває, за місцем мешкання характеризується позитивно, надав значну благодійну допомогу Збройним Силам України, обставини, які пом`якшують покарання - щире каяття і добровільне відшкодування потерпілим завданих збитків, відсутність обставин, які обтяжують покарання, та призначив ОСОБА_6 покарання у виді позбавлення волі на строк

5 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 5 років, яке є мінімальним згідно із санкцією ст. 286-1 ч. 3 КК України.

Отже, покарання, призначене ОСОБА_6 , за своїм видом і розміром є необхідним

та достатнім для його виправлення і попередження нових кримінальних правопорушень, воно відповідає вимогам статей 50 65 КК України, принципам справедливості, співмірності, індивідуалізації, є адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

Істотних порушень кримінального процесуального закону, які були б підставами

для зміни чи скасування судових рішень, не виявлено.

За таких обставин, підстав для задоволення касаційної скарги захисника, скасування судових рішень щодо ОСОБА_6 і призначення нового розгляду в суді першої інстанції колегією суддів не встановлено.

Керуючись статтями 436 438 КПК України, Верховний Суд

ухвалив:

Вирок Доманівського районного суду Миколаївської області від 21 червня 2024 року та ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 21 листопада 2024 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 - без задоволення.

Постанова Верховного Суду є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_17 ОСОБА_3