Історія справи

Постанова

Іменем України

20 лютого 2020 року

м. Київ

справа № 320/5788/17

провадження № 51-4695км19

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Яковлєвої С. В.

суддів: Марчука О. П., Наставного В. В.,

за участю:

секретаря судового засідання Волевач О. В.,

прокурора Шевченко О. О.,

захисника Суховерка О. В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника Суховерка О. В. на вирок Запорізького апеляційного суду від 26 червня 2019 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017080140003180, за обвинуваченням

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 ), зареєстрованого у цьому ж місті ( АДРЕСА_2 , такого, що в силу ст. 89 Кримінального кодексу України (далі - КК) судимості не має,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 289 КК.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 12 лютого 2018 року ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 289КК, та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років. На підставі ст. 75 КК ОСОБА_1 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки та покладено на нього обов`язки, передбачені пунктами 1, 2 ч. 1, п. 2 ч. 2 ст. 76 КК.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 39 015 грн та 10 000 грн у рахунок відшкодування матеріальної та моральної шкоди відповідно.

Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 10 липня 2017 року о 04:00 через незачинені в`їзні металеві гаражні ворота проник до приміщення гаражу АДРЕСА_3, де, скориставшись тим, що двері автомобіля були не зачинені і ключі були в замку запалювання, заволодів транспортним засобом - автомобілем марки «FiatDucato» (державний номерний знак НОМЕР_3 ), номер шасі (кузова, рами, НОМЕР_4 ), який належить ОСОБА_2 .. Надалі засуджений завів автомобіль і з місця події зник.

Запорізький апеляційний суд 26 червня 2019 року, задовольнивши апеляційну скаргу потерпілого, скасував вирок місцевого суду в частині призначеного покарання й ухвалив свій вирок, яким призначив ОСОБА_1 покарання за ч. 2 ст. 289 КК у вигляді позбавлення волі на строк 5 років, а також збільшив розмір відшкодування із засудженого на користь ОСОБА_2 в рахунок відшкодування моральної шкоди до 50 000 грн. У решті вирок місцевого суду залишено без змін.

Вимоги касаційної скарги і доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник Суховерко О. В., посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість, просить скасувати вирок апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Обґрунтовуючи свої вимоги, захисник вказує на те, що дії його підзахисного неправильно кваліфіковано за ч. 2 ст. 289 КК за кваліфікуючою ознакою «проникнення у інше приміщення», оскільки умисел на заволодіння автомобілем у ОСОБА_1 виник під час його перебування у гаражі. За твердженням захисника, вчинене засудженим діяння необхідно було кваліфікувати за ч. 1 ст. 289 вказаного Кодексу і призначити менш суворе покарання із застосуванням ст. 75 КК, з урахуванням конкретних обставин злочину та даних про особу ОСОБА_1 . Також скаржник не погоджується з рішенням апеляційного суду про збільшення розміру стягнутої із засудженого на користь потерпілого суми у рахунок відшкодування моральної шкоди до 50 000 грн, яке, на його думку, суперечить вимогам частин 1, 5, 6 ст. 81 ЦК і ст. 128 КПК.

На вказану касаційну скаргу представник потерпілого ОСОБА_2 - адвокат Кальченко А. В. подав заперечення, в яких він, наводячи аргументи про законність рішення в частині призначеного ОСОБА_1 покарання та суми, стягнутої із засудженого на користь потерпілого у рахунок відшкодування моральної шкоди, просить вирок апеляційного суду залишити без змін, а касаційну скаргу захисника - без задоволення.

Також у поданих запереченнях адвоката Кальченка А. В. міститься прохання про здійснення касаційного розгляду в порядку письмового провадження без участі потерпілого та його представника.

Позиції інших учасників судового провадження

У судовому засіданні захисник Суховерко О. В. підтримав подану касаційну скаргу, просив вирок апеляційного суду скасувати та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Прокурор заперечила проти задоволення касаційної скарги захисника, вважала оспорюване судове рішення законним та обґрунтованим.

Мотиви Суду

Відповідно до ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, а також правильність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

При перевірці доводів, наведених у касаційній скарзі захисника, Верховний Суд виходить із фактичних обставин, установлених судами першої та апеляційної інстанцій.

За ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Положеннями ст. 438 КПК визначено, що підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: 1) істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; 2) неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; 3) невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених підстав суд касаційної інстанції керується статтями 412-414 КПК.

Доводи, наведені у касаційній скарзі захисника щодо неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність у частині юридично-правової оцінки дій ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 289 КК за кваліфікуючою ознакою «проникнення у інше приміщення», є необґрунтованими.

З системного аналізу кримінального процесуального закону випливає, що під проникненням у житло, інше приміщення чи сховище розуміється незаконне вторгнення до них у будь-який спосіб (із застосуванням засобів подолання перешкод або без їх використання; шляхом обману; з використанням підроблених документів тощо або за допомогою інших засобів), який дає змогу винній особі викрасти майно без входу до житла, іншого приміщення чи сховища. Вирішуючи питання про наявність у діях винної особи названої кваліфікуючої ознаки, суди повинні з`ясовувати, з якою метою особа опинилась у житлі, іншому приміщенні чи сховищі та коли саме у неї виник умисел на заволодіння майном.

Ключовим у вирішенні питання про наявність чи відсутність ознаки проникнення є встановлення того, з якою метою особа ввійшла (потрапила) у приміщення. Адже у тому разі, коли особа під впливом свого корисливого мотиву утвердилася в намірі заволодіти чужим майном, вона обирає механізм злочинної поведінки, який включає в себе етапи, зокрема мотивації злочину, цілепокладання, планування посягання, вибір шляхів досягнення мети, прогнозування ризиків та можливих наслідків тощо. Через сукупність таких дій та суб`єктивне ставлення до них особи, яка їх вчинила, відбувається візуалізація останньої (позиціонування самої себе), тобто проявляються процеси діяння, недоступні

для безпосереднього спостереження.

Як убачається з матеріалів провадження, за результатами судового розгляду, суд першої інстанцій встановив, що ОСОБА_1 скоїв незаконне заволодіння транспортним засобом, вчинене з проникнення до приміщення.

Згідно з даними, відображеними на носії інформації, на якому за допомогою технічного засобу зафіксовано перебіг судового засідання в суді першої інстанції, будучи допитаним у судовому засіданні ОСОБА_1 повністю визнав свою вину в пред`явленому обвинуваченні за ч. 2 ст. 289 КК, дав конкретні та логічні показання щодо обставин проникнення до приміщення гаражу та викрадення автомобіля через тяжке матеріальне становище і не заперечував проти розгляду справи в порядку ч. 3 ст. 349 КПК.

З огляду на наведене не є слушними доводи, викладені у касаційній скарзі захисника, про те, що ОСОБА_1 зайшов до гаража з метою знайти насос для свого велосипеда, і лише потім у нього виник умисел на заволодіння автомобілем, що, на думку сторони захисту, свідчить про відсутність кваліфікуючої ознаки злочину «проникнення у приміщення».

Оскільки відповідно до встановлених у порядку, передбаченому ч. 3 ст. 349 КПК фактичних обставин справи, у тому числі показань допитаного у суді першої інстанції ОСОБА_1 , останній мав умисел на заволодіння чужим майном ще до потрапляння його до гаражу, суд правильно кваліфікував дії засудженого за ч. 2 ст. 289 КК, як незаконне заволодіння транспортним засобом, вчинене з проникнення до приміщення.

Підстав вважати таку кваліфікацію дій засудженого неправильною Верховний Суд не вбачає.

Крім того, за матеріалами цього провадження, сторона захисту не оскаржувала в апеляційному порядку вироку місцевого суду від 12 лютого 2018 року й упродовж апеляційної процедури не зазначала про необхідність перекваліфікації дій засудженого з ч. 2 ст. 289 на ч. 1 ст. 289 КК.

При призначені ОСОБА_1 покарання суд апеляційної інстанції, відповідно до положень статей 50, 65 КК, дотримався загальних засад його призначення, принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації, врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу засудженого й обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання.

Так, апеляційний суд узяв до уваги те, що злочин, у вчиненні якого ОСОБА_1 визнано винуватим, відноситься до категорії тяжких, дані про особу обвинуваченого, який раніше судимий, не працює, на обліку в лікарів нарколога та психіатра не перебуває, негативно характеризується за місцем проживання, обставини, що пом`якшують покарання (визнання ним вини, щире каяття у вчиненому) та відсутність обставин, які його обтяжують. Суд зважив і на думку потерпілого, котрий наполягав на необхідності призначення ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі, яке слід відбувати реально.

Таким чином, на думку Верховного Суду, покарання засудженому судом апеляційної інстанції призначено відповідно до вимог кримінального закону, за своїм видом та розміром воно є необхідним й достатнім для його виправлення й попередження вчинення ним нових злочинів.

Підстав вважати таке покарання явно несправедливим через суворість або призначеним у зв`язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, як про це стверджує захисник, Верховний Суд не вбачає.

Переконливих аргументів, які би ставили під сумнів наведені висновки апеляційного суду, або вказували б на порушення загальних засад, у касаційній скарзі не міститься.

Що стосується аргументів захисника про безпідставне збільшення апеляційним судом розміру моральної шкоди на користь потерпілого, то вони є неспроможними.

Згідно зі ст. 23 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізувати, ступеня винуватості особи, яка завдала моральної шкоди, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності та справедливості.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

При цьому моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, котра її завдала, за наявності її винуватості, крім як у випадках, установлених ч. 2 цієї статті.

Апеляційний суд при перегляді вироку за апеляційною скаргою потерпілого в частині рішення суду про відшкодування моральної шкоди дійшов висновку, що місцевий суд при визначенні розміру завданої потерпілому моральної шкоди належним чином не врахував глибини душевних страждань ОСОБА_2 , пов`язаних із необхідністю повернення грошових коштів, зайнятих для придбання викраденого автомобіля, приймання ним медичних препаратів унаслідок душевних переживань, а тому обґрунтовано збільшив її розмір до 50 000 грн.

При визначенні такої суми, яка підлягає стягненню із засудженого на користь потерпілого, згаданий суд зважив на характер вчиненого злочину та його наслідки, глибину душевних страждань потерпілого, а також врахував засади розумності, виваженості та справедливості.

На думку Верховного Суду, визначений апеляційним судом розмір морального відшкодування є обґрунтованим і підстави вважати його завищеним немає.

Всупереч доводам сторони захисту суд апеляційної інстанції, збільшивши розмір моральної шкоди, яку має бути стягнено із засудженого, зазначив в ухвалі відповідні мотиви прийнятого рішення.

Отже, вирок апеляційного суду є достатньо мотивованим і повною мірою відповідає вимогам статей 370, 420 КПК.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону або неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які були би підставами для скасування оскаржуваного вироку, при розгляді кримінального провадження судом касаційної інстанції не встановлено.

Тому касаційну скаргу захисника Суховерка О. В. слід залишити без задоволення.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд

ухвалив:

Вирок Запорізького апеляційного суду від 26 червня 2019 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника Суховерка О. В.- без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення й оскарженню не підлягає.

Судді:

С. В. Яковлєва О. П. Марчук В. В. Наставний