Історія справи

Постанова

Іменем України

20 лютого 2020 року

м. Київ

справа № 191/845/17

провадження № 51-4751 км 19

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Маринича В.К.,

суддів Лагнюка М.М., Марчук Н.О.,

за участю:

секретаря судового засідання Андрієнко М.В.,

прокурора Кулаківського К.О.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 на вирок Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 07 червня 2019 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 21 серпня 2019 року у кримінальному провадженні № 12017040000000004 від 02 січня 2017 року за обвинуваченням

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та мешканця АДРЕСА_1 ),

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 135, ч. 2 ст. 286 КК України.

Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 07 червня 2019 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 1 ст. 135, ч. 2 ст. 286 КК України із застосуванням положень ч. 1 ст. 70 КК України до остаточного покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.

Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 01 січня 2017 року приблизно о 18:30, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, керуючи технічно справним автомобілем марки «Москвич-412Е», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухаючись автомобільною дорогою Т-04-25 сполученням Підпільне-Дерезувате-Синельникове у напрямку від с. Дерезувате до м. Синельникове Дніпропетровської області та маючи об`єктивну можливість завчасно виявити по напрямку свого руху перешкоду у вигляді пішохода, будучи неуважним до дорожньої обстановки та її змін, нехтуючи перевагою пішохода, який рухався за межами проїжджої частини дороги у попутному напрямку, в районі 10 км вказаної автодороги виїхав на праве узбіччя та здійснив наїзд на потерпілу ОСОБА_2 . Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди потерпіла отримала тілесні ушкодження, від яких померла на місці пригоди. При цьому після наїзду на пішохода ОСОБА_1 , усвідомлюючи, що своїми діями поставив потерпілу в небезпечний для життя стан, своєчасно не зупинився, допомогу останній не надав та, прискоривши рух керованого ним автомобіля, з місця пригоди зник, залишивши потерпілу ОСОБА_2 в небезпеці.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 21 серпня 2019 року апеляційну скаргу захисника Мантули О.С. в інтересах засудженого ОСОБА_1 залишено без задоволення, апеляційну скаргу прокурора задоволено частково. Вирок місцевого суду в частині розподілу процесуальних витрат змінено. Постановлено стягнути з ОСОБА_1 на користь держави витрати на залучення експерта для проведення судової комплексної експертизи в сумі 2753 грн.

У решті вирок місцевого суду залишено без зміни.

Вимоги, викладені у касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1 ставить питання про скасування вироку місцевого суду та ухвали апеляційного суду і призначення нового розгляду в суді першої інстанції у зв`язку з істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону. При цьому посилається на те, що місцевим судом не було належним чином роз`яснено його прав та обов`язків, що є грубим порушенням норм КПК.

Також на обґрунтування своїх вимог ОСОБА_1 зазначає, що комплексна експертиза механізму та обставин ДТП і технічного стану транспортного засобу була проведена на основі недостовірних даних, внаслідок чого стороною захисту було заявлено клопотання про проведення повторної експертизи, однак місцевий суд безпідставно відмовив у задоволенні поданого клопотання та, порушуючи вимоги КПК, не постановив мотивованої ухвали.

Крім того, на думку засудженого, судами обох інстанцій залишено поза увагою той факт, що судова автотехнічна експертиза була проведена на основі його показань як свідка, однак у подальшому ОСОБА_1 був визнаний обвинуваченим, а тому відповідно до положень ст. 87 КПК України така експертиза є недопустимим доказом.

Разом з тим засуджений ОСОБА_1 вказує на неправильність висновків місцевого суду щодо неможливості проведення огляду автомобіля, на якому було скоєно ДТП, на підставах повернення зазначеного автомобіля засудженому та подальшого його продажу останнім, оскільки такий висновок не відповідає дійсності, тому що засуджений не надавав пояснень щодо продажу автомобіля.

Також у своїй касаційній скарзі ОСОБА_1 зазначає, що місцевий суд, порушуючи вимоги процесуального закону, не забезпечив явки свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в судове засідання та не допитав їх. При цьому судом також не було допитано і основного свідка - ОСОБА_5 , який, на думку засудженого, саме і вчинив наїзд на потерпілу.

Крім того, засуджений звертає увагу на те, що під час судового розгляду в суді першої інстанції стороною захисту було заявлено відвід судді Гречко Ю.В., проте вказаний відвід було розглянуто лише формально та без належного обґрунтування відмовлено в його задоволенні.

Разом з тим, засуджений вказує, що апеляційний суд залишив поза увагою допущені місцевим судом порушення та не надав їм належної правової оцінки і, як наслідок, постановив незаконне та необґрунтоване рішення.

Позиції інших учасників судового провадження

Від учасників судового провадження заперечень на касаційну скаргу засудженого не надходило.

У судовому засіданні прокурор заперечував щодо задоволення касаційної скарги засудженого, просив постановлені щодо ОСОБА_1 судові рішення залишити без зміни, а касаційну скаргу - без задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та дослідивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню на таких підставах.

Мотиви суду

Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, а також наявність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Як установлено ч. 1 ст. 438 КПК України, однією з підстав для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.

Частиною 2 ст. 438 КПК України передбачено, що при вирішенні питання про наявність зазначеної у п. 1 ч. 1 цієї статті підстави суд касаційної інстанції має керуватися ст. 412 цього Кодексу.

У касаційній скарзі засуджений вказує про незаконність вироку місцевого суду та ухвали апеляційного суду, вважає, що такі рішення постановлені з істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону.

Згідно зі ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Відповідно дост. 94 КПК України суд під час прийняття відповідного процесуального рішення за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, повинен оцінювати кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв`язку.

Як убачається з вироку, висновки суду про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні ним кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 135, ч. 2 ст. 286 КК України, за викладених у вироку обставин ґрунтуються на доказах, досліджених та належно оцінених у судовому засіданні.

Суд зробив висновок про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованих йому злочинів на підставі показань потерпілих ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , свідків ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та експертів Троценка К. О. , Ніколенка С .І. , Драган В.М .

Разом з тим, місцевим судом досліджено як доказ винуватості ОСОБА_1 дані, що містяться у протоколах слідчого експерименту від 23 січня 2017 року за участю свідка ОСОБА_8 та ОСОБА_1 як свідка, протоколі огляду місця події від 01 січня 2017 року, протоколі огляду транспортного засобу від 01 січня 2017 року, а також у висновках експертів від 05 січня 2017 року № 1, від 27 січня 2017 року № 10.1/005, від 08 лютого 2017 року № 6/10.2-8, від 14 лютого 2017 року № 6/10.4-12, та іншими доказами, дослідженими судом, які наведені у вироку.

Суд, дослідивши зазначені докази та встановивши, що вони не містять суперечностей і не викликають сумнівів у своїй достовірності, надав їм правильну оцінку та обґрунтовано поклав в основу свого рішення.

Оцінивши ці та інші обставини, які підлягали доказуванню в кримінальному провадженні, дослідивши всі зібрані докази в їх сукупності та взаємозв`язку, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що безпосередньою причиною дорожньо-транспортної пригоди і загибелі потерпілої ОСОБА_2 стали дії ОСОБА_1 , який, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, застосувавши неправильний маневр керування транспортним засобом, порушив правила дорожнього руху.

За наведених обставин дії засудженого ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 135, ч. 2 ст. 286 КК України кваліфіковано правильно.

Що стосується доводів засудженого про те, що під час судового розгляду йому не було належним чином вголос роз`яснено прав та обов`язків, то колегія суддів вважає їх непереконливими, виходячи з наступного.

Положеннями ст. 345 КПК України встановлено, що судовий розпорядник роздає особам, які беруть участь у судовому розгляді, пам`ятку про їхні права та обов`язки, передбачені цим Кодексом. Після ознайомлення обвинуваченого та інших осіб, які беруть участь у судовому розгляді, з пам`яткою головуючий з`ясовує, чи зрозумілі їм їх права та обов`язки і у разі необхідності роз`яснює їх.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, 02 квітня 2018 року перед початком судового розгляду ОСОБА_1 було вручено пам`ятку про права та обов`язки особи, яка бере участь у судовому розгляді, передбачені КПК. Цей факт підтверджується розпискою, що була надана ОСОБА_1 (том 1, арк. пров. 120). При цьому відповідно до журналів судових засідань від 02 квітня 2018 року та 05 травня 2018 року в ході судового розгляду головуючим суддею неодноразово з`ясовувалося питання про вручення учасникам судового процесу пам`ятки про права та обов`язки. Заяв чи скарг щодо неотримання пам`ятки від учасників не надходило, а сам засуджений повідомляв, що пам`ятку він отримав, а права та обов`язки зрозумілі та роз`яснення не потребують.

За таких обставин, доводи засудженого про те, що йому належним чином не було роз`яснено прав та обов`язків, колегія суддів вважає надуманими, оскільки, як було встановлено в ході касаційного розгляду, засуджений пам`ятку отримав, з правами та обов`язками ознайомився, заяв чи клопотань про роз`яснення не подавав.

Твердження засудженого про те, що місцевим судом безпідставно було відмовлено в задоволенні клопотання захисника про проведення повторної експертизи механізму та обставин ДТП і технічного стану транспортного засобу, оскільки експертиза № 10.1/005 від 27 січня 2017 року була проведена на підставі недостовірних даних, на переконання колегії суддів, є необґрунтованими з огляду на таке.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, в ході судового розгляду суду першої інстанції був допитаний експерт ОСОБА_15 , який проводив комплексну експертизу механізму та обставин ДТП і технічного стану транспортного засобу № 10.1/005 від 27 січня 2017 року. Під час допиту експерт пояснив, що експертиза проводилася на підставі даних, вказаних у постанові слідчого про призначення експертизи, та жодних суперечностей чи неточностей вона не мала. При цьому зазначив, що стан дорожнього покриття у цьому випадку не мав жодного значення, оскільки потерпіла перебувала в полі зору ОСОБА_1 та не створювала йому перешкод для руху.

Не погоджуючись із вказаною експертизою та показаннями експерта, захисник подав до суду клопотання про проведення повторної експертизи з урахуванням нових даних про стан дорожнього покриття, дій пішохода та водія автомобіля.

Місцевий суд, заслухавши пояснення сторони захисту та думку учасників судового розгляду, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення поданого клопотання, оскільки в провадженні вже була проведена зазначена експертиза, її висновок було досліджено в судовому засіданні, а також було допитано експерта, який повністю підтвердив правильність та достовірність зазначеної експертизи. При цьому зазначив, що підстав для визнання проведеної експертизи необґрунтованою судом встановлено не було.

Апеляційний суд, перевіряючи доводи апеляційної скарги захисника в частині безпідставної відмови в задоволенні клопотання про проведення повторної експертизи механізму та обставин ДТП і технічного стану транспортного засобу, погодився з висновками місцевого суду про відсутність підстав для задоволення такого клопотання. При цьому процесуальних порушень місцевим судом під час апеляційного розгляду встановлено не було.

Що стосується доводів засудженого про те, що місцевий суд, відмовляючи в задоволенні клопотання, не виніс мотивованої ухвали в письмовому вигляді, то вони, на переконання колегії суддів, є необґрунтованими виходячи з наступного.

Частиною 4 ст. 371 КПК України передбачено, що ухвали суду, постановлені без виходу до нарадчої кімнати, заносяться секретарем судового засідання в журнал судового засідання.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, а саме журналу судового засідання від 06 грудня 2018 року, місцевий суд прийняв клопотання захисника до розгляду, врахував його пояснення та, заслухавши думку учасників судового розгляду, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вказаного клопотання та проведення повторної експертизи механізму та обставин ДТП і технічного стану транспортного засобу. Цей факт підтверджується ухвалою суду від 06 грудня 2018 року, занесеною до журналу судового засідання.

Ураховуючи вищевказане, колегія суддів дійшла висновку, що доводи засудженого в частині безпідставної відмови в задоволенні клопотання захисника про проведення повторної комплексної експертизи, а також посилання на те, що місцевий суд, відмовляючи в задоволенні клопотання, не постановив мотивованої письмової ухвали, є необґрунтованими та такими, що не знайшли свого підтвердження в ході касаційного розгляду.

Доводи касаційної скарги засудженого про те, що судами обох інстанцій залишено поза увагою той факт, що судова автотехнічна експертиза була проведена на підставі показань ОСОБА_1 як свідка, що суперечить вимогам ст. 87 КПК України, є безпідставними та такими, що не знайшли свого підтвердження в матеріалах кримінального провадження, оскільки відповідно до висновку експерта від 08 лютого 2017 року № 6/10.2-8 (том 2, арк. пров. 74) при проведенні автотехнічної експертизи експерту було надано лише постанову слідчого про проведення експертизи від 02 січня 2017 року та автомобіль «Москвич-412Е», реєстраційний номер НОМЕР_1 , а тому показання ОСОБА_1 , надані ним як свідком у ході допиту та слідчого експерименту, під час проведення автотехнічної експертизи не використовувались. Цей факт було встановлено судами обох інстанцій, що підтверджується вироком місцевого суду та ухвалою апеляційного суду.

Посилання засудженого на неправильність висновків місцевого суду щодо неможливості проведення огляду автомобіля, на якому було вчинено наїзд на потерпілу, а також доводи щодо безпідставного невиконання рішення місцевого суду про проведення такого огляду, на думку колегії суддів, є надуманими та необґрунтованими виходячи з наступного.

У ході касаційного розгляду встановлено, що суд першої інстанції був позбавлений можливості оглянути вказаний речовий доказ, оскільки згідно з журналом обліку затриманого автомототранспорту, який був наданий прокурором у судовому засіданні від 10 січня 2019 року, автомобіль марки «Москвич-412Е», реєстраційний номер НОМЕР_1 , було повернуто засудженому ОСОБА_1 11 травня 2017 року. Факт отримання автомобіля підтверджується підписом ОСОБА_1 у вказаному журналі (том 1, арк. пров. 183). Крім того, в судовому засіданні від 06 грудня 2018 року ОСОБА_1 підтвердив продаж вказаного автомобіля (том 1, арк. пров. 178).

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що доводи засудженого в цій частині задоволенню не підлягають, оскільки є безпідставними та повністю спростовуються матеріалами кримінального провадження.

Що стосується доводів касаційної скарги ОСОБА_1 про те, що місцевий суд, порушуючи вимоги процесуального закону, належним чином не забезпечив явки свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в судове засідання та не допитав їх, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 327 КПК України прибуття в суд перекладача (за винятком залучення його судом), свідка, спеціаліста або експерта забезпечується стороною кримінального провадження, яка заявила клопотання про його виклик. Суд сприяє сторонам кримінального провадження у забезпеченні явки зазначених осіб шляхом здійснення судового виклику.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, стороною захисту було заявлено клопотання про допит свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

Місцевим судом задоволено подане клопотання та з метою забезпечення участі вказаних осіб в судовому засіданні було направлено судовий виклик, що підтверджується відповідною довідкою та поштовим повідомленням, які наявні в матеріалах кримінального провадження. Однак зазначені свідки в судове засідання не з`явилися, а стороною захисту не було вчинено жодних дій для забезпечення явки вказаних осіб.

За таких обставин Суд дійшов висновку, що місцевим судом повною мірою було виконано вимоги ст. 327 КПК України щодо сприяння стороні захисту в забезпеченні явки зазначених осіб, а тому доводи засудженого в цій частині є безпідставними та задоволенню не підлягають.

Що стосується доводів засудженого ОСОБА_1 про те, що місцевий суд безпідставно не допитав основного свідка - ОСОБА_5 , який, на переконання засудженого, і вчинив наїзд на потерпілу, то колегія суддів вважає їх неспроможними та безпідставними, оскільки клопотання про допит вказаного свідка сторонами кримінального провадження не заявлялись, а місцевим судом така необхідність визначена не була.

Посилання засудженого на формальний розгляд його заяви про відвід головуючому судді Гречко Ю.В. Суд вважає необґрунтованими, оскільки, як убачається з матеріалів кримінального провадження, розгляд заявленого відводу відповідно до ухвали судді Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 25 лютого 2019 року було передано до канцелярії суду для визначення іншого судді з метою вирішення відводу. Про результати розгляду заяви ОСОБА_1 про відвід головуючому судді учасникам судового розгляду було повідомлено в судовому засіданні від 06 червня 2019 року. За таких обставин у Суду немає підстав вважати розгляд поданої засудженим заяви про відвід формальним.

Переглядаючи вирок місцевого суду, апеляційний суд відповідно до вимог ст.419 КПК України дав належну оцінку викладеним в апеляційних скаргах захисника та прокурора доводам і обґрунтовано дійшов висновку про необхідність постановлення ухвали, якою частково задоволено лише апеляційну скаргу сторони обвинувачення в частині розподілу процесуальних витрат, а в решті рішення місцевого суду постановлено залишити без зміни.

На переконання колегії суддів, ухвала суду апеляційної інстанції повною мірою відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України.

Оскільки істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не допущено, касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, а вирок суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції - без зміни.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Вирок Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 07 червня 2019 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 21 серпня 2019 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Судді:

В.К. Маринич М.М. Лагнюк Н.О. Марчук