ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 грудня 2023 року

м. Київ

Справа № 334/3443/21

Провадження № 51 - 4622 км 23

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

та в режимі відеоконференції:

засудженої ОСОБА_6 ,

її захисника адвоката ОСОБА_7 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене в Єдиний реєстр досудових розслідувань за № 12021082050000406 від 26 травня 2021 року, щодо

ОСОБА_6 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки м. Запоріжжя, громадянки України, проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимої,

за ст. 115 ч. 1 КК України,

за касаційною скаргою засудженої ОСОБА_6 на вирок Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 13 грудня 2021 року та ухвалу Запорізького апеляційного суду від 27 квітня 2023 року щодо неї.

Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Ленінського районного судум. Запоріжжя від 13 грудня 2021 року ОСОБА_6 засуджено за ст. 115 ч. 1 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років.

Строк відбування покарання ОСОБА_6 вказано обчислювати з дня набрання вироком законної сили.

На підставі ст. 72 ч. 5 КК України зараховано у строк відбуття покарання ОСОБА_6 строк тримання під вартою з 26 березня 2021 року до набрання вироком законної сили з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.

До набрання вироком законної сили ОСОБА_6 продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_8 компенсацію майнової шкоди, завданої злочином, у сумі 18 150 гривень та компенсацію моральної шкоди, завданої злочином, у сумі 500 000 гривень, а разом - у сумі 518 150 гривень.

Прийнято рішення щодо речових доказів.

Вироком суду ОСОБА_6 визнано винуватою і засуджено за вчинення кримінального правопорушення за наступних обставин.

26 березня 2021 року приблизно о 10 годині 30 хвилин ОСОБА_6 разом зі своїм співмешканцем ОСОБА_9 та ОСОБА_10 перебували у приміщенні квартири АДРЕСА_2 , де спільно вживали алкогольні напої. Під час вживання алкогольних напоїв між ОСОБА_6 та ОСОБА_9 на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин виник конфлікт, в ході якого ОСОБА_6 , діючи умисно, з метою протиправного заподіяння смерті ОСОБА_9 , під час сварки з останнім, використовуючи ніж, який вона взяла зі столу та утримуючи його в правій руці нанесла ОСОБА_9 один удар в область грудної клітини зліва, чим спричинила останньому тілесні ушкодження у вигляді одиночного сліпого, проникаючого колото-різаного поранення лівої передньої поверхні грудної клітки порожнини з наскрізним пошкодженням передньої стінки правого шлуночка серця, яке ускладнилося зовнішньою та внутрішньою кровотечею з розвитком гострої крововтрати, від якого ОСОБА_9 помер на місці події.

Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 27 квітня 2023 року апеляційні скарги обвинуваченої ОСОБА_6 та її захисників - адвокатів ОСОБА_11 , ОСОБА_7 залишено без задоволення, а вирок суду першої інстанції - без зміни.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі засуджена ОСОБА_6 просить скасувати вирок суду першої інстанції та змінити строк призначеного їй покарання на більш м`який. Вказує на те, що вона перебувала у стані сильного душевного хвилювання та нанесла удар ножем ОСОБА_9 у стані стресу, перевищуючі межі необхідної оборони, оскільки останній через ревнощі мав умисел нанести їй тілесні ушкодження, а тому її дії слід було кваліфікувати за ст. 118 КК України, а не за ст. 115 ч. 1 КК України. Зазначає, що захисники в апеляційних скаргах вказували на таке неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та на невідповідність призначеного ОСОБА_6 покарання тяжкості скоєного злочину та її особі внаслідок суворості, на що суд апеляційної інстанції належної уваги не звернув та не усунув таких порушень закону. При ухваленні рішення ОСОБА_6 просить касаційний суд врахувати те, що вона позитивно характеризується, раніше не судима, має на утриманні малолітню дитину, визнає свою вину, щиро розкаюється і просить врахувати вказані обставини при ухваленні рішення, так як вона лише захищала своє життя.

Заперечення на касаційну скаргу засудженої від учасників судового провадження не надходили.

Позиції учасників судового провадження

Засуджена ОСОБА_6 та її захисник в судовому засіданні вважали касаційну скаргу обґрунтованою та просили її задовольнити.

Прокурор в судовому засіданні вважав касаційну скаргу необґрунтованою і просив залишити її без задоволення.

Мотиви Суду

Заслухавши суддю-доповідача, доводи учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла до наступних висновків.

Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу, та в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Обставини щодо неповноти судового розгляду, невідповідності висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, визначення яких дано у статтях 410 та 411 КПК України та на які є посилання в касаційній скарзі засудженої, не є відповідно до вимог ст. 438 ч. 1 КПК України предметом дослідження та перевірки касаційним судом.

Відповідно до ст. 94 КПК України оцінка доказів є компетенцією суду, який ухвалив вирок. Касаційний суд при перевірці матеріалів кримінального провадження встановив, що суди дотримались вимог зазначеного закону.

Умисне вбивство (стаття 115 КК України) з об`єктивної сторони характеризується діянням у вигляді посягання на життя іншої людини, наслідком у вигляді смерті людини та причинним зв`язком між вказаними діянням та наслідком, а з суб`єктивної сторони - умисною формою вини (прямим або непрямим умислом), коли винний усвідомлює суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачає його суспільно небезпечні наслідки у вигляді смерті іншої людини і бажає або свідомо припускає її настання.

Аналогічні ознаки об`єктивної та суб`єктивної сторони характерні і для умисного вбивства, вчиненого при перевищенні меж необхідної оборони (стаття 118 КК України). Проте, на відміну від умисного вбивства, відповідальність за вчинення якого передбачена статтею 115 КК України, обов`язковою ознакою суб`єктивної сторони злочину, передбаченого статтею 118 КК України, є мотив діяння - захист винною особою охоронюваних законом прав та інтересів від суспільно небезпечного посягання.

Закріплене в ст. 36 КК України право кожної особи на необхідну оборону є важливою гарантією реалізації конституційного положення про те, що кожний має право захищати своє життя і здоров`я, життя і здоров`я інших людей від протиправних посягань (ст. 27 ч. 3 Конституції України).

Згідно зі ст. 36 ч. 1 КК України необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.

Перевищенням меж необхідної оборони визнається умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту (ст. 36 ч. 3 КК України).

Право на необхідну оборону виникає лише тоді, коли суспільно небезпечне посягання викликає у того, хто захищається, невідкладну необхідність в заподіянні шкоди тому, хто посягає, для негайного відвернення або припинення його суспільно небезпечного посягання.

Стан необхідної оборони виникає не лише в момент вчинення суспільно небезпечного посягання, а й у разі створення реальної загрози заподіяння шкоди. При з`ясуванні наявності такої загрози необхідно враховувати поведінку нападника, зокрема, спрямованість умислу, інтенсивність і характер його дій, що дають особі, яка захищається, підстави сприймати загрозу як реальну.

Таким чином, для вирішення питання про кваліфікацію складу кримінального правопорушення, пов`язаного з умисним позбавленням життя особи, зокрема щодо відсутності чи наявності стану необхідної оборони, перевищення її меж, суд у кожному конкретному випадку, враховуючи конкретні обставини справи, повинен здійснити порівняльний аналіз та оцінити наявність чи відсутність акту суспільно небезпечного посягання й акту захисту, встановити їх співвідношення, відповідність чи невідповідність захисту небезпечності посягання.

У разі, коли визначальним у поведінці особи було не відвернення нападу та захист, а бажання спричинити шкоду потерпілому (розправитися), такі дії за своїми ознаками не становлять необхідної оборони, вони набувають протиправного характеру і мають розцінюватись на загальних підставах.

Висновок суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні нею умисного протиправного заподіяння смерті іншій людині, тобто злочину, передбаченого ст. 115 ч. 1 КК України, відповідає встановленим обставинам та підтверджується безпосередньо дослідженими і оціненими судом першої інстанції доказами.

Суд першої інстанції ретельно дослідив докази, що мають значення для з`ясування змісту і спрямованості умислу ОСОБА_6 та на підтвердження її винуватості у вчиненні злочину, передбаченого ст. 115 ч.1 КК України, обґрунтовано послався зокрема:

- на показання самої ОСОБА_6 , яка під час судового розгляду в суді першої інстанції,хоч і не визнала вину в умисному вбивстві ОСОБА_9 , проте не заперечувала факту нанесення нею ножового поранення ОСОБА_9 , від якого настала смерть останнього. ОСОБА_6 , окрім іншого, зазначила про те, що між нею та ОСОБА_9 виникла сварка через ревнощі, при цьому вказала, що такі сварки між ними траплялись і раніше, проте вона жодним чином на це не реагувала, до правоохоронних органів з відповідними заявами не зверталась. Під час вказаних подій на допомогу вона нікого не кликала, оскільки вважала, що це марно.

- на показання свідків ОСОБА_12 та ОСОБА_10 , які повідомили суду, що до моменту вчинення злочину між ОСОБА_6 та ОСОБА_9 виник спір через ревнощі, проте коли вони пішли до іншої кімнати, то не чули ніяких криків та сварок між ними;

- на показання свідка ОСОБА_13 , яка є сусідкою ОСОБА_6 і яка також в той день не чула криків з квартири останньої;

- на показання свідків ОСОБА_14 та ОСОБА_15 , які повідомили суду про обставини, які відбувались безпосередньо після події злочину, зокрема про наявність на одязі ОСОБА_6 слідів крові та те, що остання зізналась у скоєнні цього злочину, хоча спочатку і вказувала, що ОСОБА_9 вчинив самогубство.

При цьому суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_6 цілеспрямовано та умисно завдала ОСОБА_9 удар ножем у ділянку грудної клітки, де розміщені життєво важливі органи людини - легені та серце, внаслідок чого настала смерть останнього. Згідно з висновком експерта № 1664 від 12 травня 2021 року, смерть ОСОБА_9 настала від одиночного, сліпого, проникаючого колото-різаного поранення лівої передньої поверхні грудної клітки порожнини з наскрізним пошкодженням передньої стінки правого шлуночка серця, яке ускладнилося зовнішньою та внутрішньою кровотечею з розвитком гострої крововтрати, котра у даному випадку стала безпосередньою причиною смерті.

Надавши оцінку вказаному висновку експерта, зокрема щодо відомостей про довжину раневого каналу, суд першої інстанції дійшов до висновку про те, що ОСОБА_6 нанесла удар ОСОБА_9 із силою.

При цьому суд першої інстанції не знайшов доказів на підтвердження позиції захисту про те, що ОСОБА_6 діяла в умовах необхідної оборони, навівши у вироку мотиви такого висновку. Зокрема суд першої інстанції у вироку вказав, що показання ОСОБА_6 про її побиття ОСОБА_9 безпосередньо під час події спростовуються показаннями свідків ОСОБА_12 та ОСОБА_10 , які зазначили, що між ОСОБА_6 та ОСОБА_9 була розмова на підвищених тонах, проте будь-яких криків та звуків ударів з кімнати, в якій відбувалась подія, вони не чули. Також при судово-медичній експертизі трупа ОСОБА_9 не виявлені ушкодження, які зазвичай утворюються у разі боротьби чи самозахисту. Суд зазначив, що при наявності можливості звернутись з проханням допомогти в припиненні конфлікту, ОСОБА_6 до свідків не звернулась, що вона повідомила і у своїх показаннях суду.

При цьому суд першої інстанції врахував і дав власну оцінку висновку експерта № 482п від 29.03.2021 щодо наявних у ОСОБА_6 тілесних ушкоджень та вказав, що її показання суперечать цьому висновку, оскільки вона в судовому засіданні зазначила, що ОСОБА_9 наніс їй кілька ударів долонею руки по обличчю, а також схопив руками її за шию, проте за результатом проведеного вказаного експертного дослідження відомості про наявність у ОСОБА_6 тілесних ушкоджень на обличчі та шиї виявлені не були, а тому суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про те, що у ОСОБА_6 не було підстав вважати, що на неї вчиняється напад і вона потребувала захисту.

Встановивши фактичні обставини, дослідивши та проаналізувавши зібрані докази у їх сукупності, надавши їм належну оцінку суд першої інстанції з урахуванням способу вчинення цього злочину, спрямованості і сили удару, локалізації та характеру заподіяних ОСОБА_9 тілесних ушкоджень, дійшов до обґрунтованого висновку про наявність у ОСОБА_6 умислу саме на заподіяння смерті ОСОБА_9 та правильно кваліфікував її дії за ст. 115 ч. 1 КК України. При цьому всім наявним доказам, суд відповідно до вимог КПК України дав оцінку з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупності зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення, не встановивши даних про те, що ОСОБА_6 діяла з метою відвернення здійсненого на неї нападу з боку ОСОБА_9 та захисту від такого посягання.

Вирок суду першої інстанції відповідає вимогам ст. ст. 370 374 КПК України.

Зі змісту положень ст. 418 ч. 2, ст. 419 КПК України вбачається, що судові рішення суду апеляційної інстанції ухвалюються в порядку, передбаченому статтями 368-380 цього Кодексу. В ухвалі суду апеляційної інстанції, окрім іншого, має бути зазначено узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, а при скасуванні або зміні судового рішення в ухвалі має бути зазначено, які статті закону порушено та в чому саме полягають ці порушення або необґрунтованість вироку чи ухвали.

Доводи касаційної скарги засудженої про те, що суд апеляційної інстанції не взяв до уваги і не розглянув доводи апеляційних скарг її захисників про неправильну кваліфікацію її дій та суворість призначеного покарання, не відповідають матеріалам кримінального провадження та є безпідставними.

У апеляційних скаргах захисники ОСОБА_6 - адвокати ОСОБА_11 , ОСОБА_7 , посилаючись на неправильну кваліфікацію дій ОСОБА_6 та суворість призначеного їй покарання просили: скасувати вирок суду першої інстанції і закрити кримінальне провадження; змінити вирок суду першої інстанції у зв`язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі ОСОБА_6 внаслідок суворості, а також у зв`язку із невірною правової кваліфікацією інкримінованого їй кримінального правопорушення та перекваліфікувати дії ОСОБА_6 , застосувавши закон України про кримінальну відповідальність про менш тяжке кримінальне правопорушення, пом`якшивши призначене їй покарання.

Засуджена ОСОБА_6 також подала апеляційну скаргу, в якій просила перекваліфікувати її дії зі ст. 115 ч. 1 КК України на ст. ст. 116-118 КК України, вважаючи, що вона діяла з перевищенням меж необхідної оборони.

Суд апеляційної інстанцій належним чином перевірив доводи апеляційних скарг засудженої та її захисників про неправильну кваліфікацію дій ОСОБА_6 , обґрунтовано не погодився з ними та спростував їх, навівши мотиви з яких він залишив їх без задоволення. Зокрема, апеляційний суд зазначив, що доводи ОСОБА_6 про протиправну поведінку ОСОБА_9 по відношенню до неї нічим не підтверджені, як і не підтверджені обставини того, що останній хапав ОСОБА_6 за шию. При судово-медичному дослідженні ОСОБА_6 ніяких ушкоджень на обличчі чи шиї у останньої не встановлено. Допитані під час судового засідання свідки, які одразу прибули на місце події також не бачили на ОСОБА_6 тілесних ушкоджень. За таких обставин, апеляційний суд дійшов висновку про те, що обстановка вчиненого правопорушення, механізм, локалізація, характер нанесеного ОСОБА_6 тілесного ушкодження ОСОБА_9 , а також обране знаряддя злочину, підтверджують спрямованість умислу ОСОБА_6 саме на вбивство останнього. Щодо мотиву, яким керувалася ОСОБА_6 , то апеляційний суд також встановив, що вбивство відбулося через конфлікт між обвинуваченою та ОСОБА_9 на ґрунті ревнощів, про що вказала сама обвинувачена.

Суд апеляційної інстанції розглянув кримінальне провадження в межах апеляційних скарг засудженої та її захисників, належним чином перевірив викладені у них доводи, частина з яких аналогічна доводам касаційної скарги засудженої про невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, визнав їх безпідставними та належним чином мотивував своє рішення, зазначивши підстави, з яких апеляційні скарги визнано необґрунтованими, погодившись із висновком суду першої інстанції про те, що сукупність зібраних доказів підтверджує вину ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 115 ч. 1 КК України.

Відповідно до вимог статей 50 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Суд, призначаючи покарання, зобов`язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винного та обставини справи, що пом`якшують і обтяжують покарання. При цьому покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами, та не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.

Згідно зі ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.

Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК, видом та розміром покаранням та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.

Санкція ст. 115 ч. 1 КК України передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від семи до п`ятнадцяти років.

Доводи касаційної скарги про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення і особі засудженої ОСОБА_6 внаслідок суворості, не відповідають фактичним обставинам справи та не спростовують висновки судів обох інстанцій щодо призначеного їй покарання.

З вироку вбачається, що суд першої інстанції при призначенні покарання ОСОБА_6 врахував ступінь тяжкості вчиненого нею кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК України, є особливо тяжким злочином, його суспільну небезпечність, обставини даного конкретного кримінального провадження та дані про особу ОСОБА_6 , яка раніше не судима, у шлюбі не перебуває, має на утриманні малолітню дитину, не працює, на обліку лікарів психіатра та нарколога не перебуває. При цьому наявність на утриманні ОСОБА_6 малолітньої дитини судом визнано та враховано як обставину, що пом`якшує покарання, а вчинення нею злочину в стані алкогольного сп`яніння - як обставину, що обтяжує покарання.

Врахувавши, всі зазначені обставини в їх сукупності, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про необхідність призначити ОСОБА_6 покарання ближче до мінімальної межі санкції, передбаченої частиною першою статті 115 КК України, у виді позбавлення волі на строк дев`ять років, оскільки саме таке покарання, на думку суду, в даному випадку є справедливим, а також необхідним і достатнім для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.

При розгляді апеляційних скарг засудженої ОСОБА_6 та її захисників - адвокатів ОСОБА_11 , ОСОБА_7 суд апеляційної інстанції належним чином перевірив їх доводи щодо суворості призначеного ОСОБА_6 покарання, визнав їх безпідставними, мотивувавши своє рішення та зазначивши підстави, з яких визнав призначене покарання таким, що відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченої і таким, що відповідає вимогам ст. 65 КК України.

Ухвала суду апеляційної інстанції відповідає вимогам ст. ст. 370 419 КПК України.

Покарання, призначене ОСОБА_6 , за своїм видом та розміром є необхідним та достатнім для її виправлення і попередження нових кримінальних правопорушень, воно відповідає вимогам статей 50 65 КК України. Переконливих доводів, які б спростовували висновки судів першої та апеляційної інстанцій щодо призначеного покарання засуджена у касаційній скарзі не навела і таких даних за матеріалами кримінального провадження не встановлено.

Безпідставними також є доводи касаційної скарги засудженої про необхідність визнати її щире каяття як обставину, що відповідно до ст. 66 КК України пом`якшує покарання.

Щире каяття означає, що особа визнає свою винуватість за всіма пунктами висунутого проти неї обвинувачення, дає правдиві свідчення, щиро шкодує про вчинене, негативно оцінює кримінальне правопорушення, співчуває потерпілому, демонструє готовність понести заслужене покарання.

При розгляді кримінального провадження в судах першої і апеляційної інстанцій ОСОБА_6 свою вину у вчиненні інкримінованого злочину визнала лише частково, у зв`язку із чим судами обґрунтовано не встановлено у неї щирого каяття як обставини, що відповідно до ст. 66 КК України пом`якшує її покарання, а тому доводи її касаційної скарги в цій частині є безпідставними.

Підстав вважати призначене ОСОБА_6 покарання явно несправедливим внаслідок суворості за доводами касаційної скарги засудженої та матеріалами провадження не вбачається.

У процесі перевірки матеріалів кримінального провадження колегія суддів не встановила процесуальних порушень при збиранні, дослідженні і оцінці доказів, які б ставили під сумнів обґрунтованість висновків судів про доведеність вини

ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого

ст. 115 ч. 1 КК України, та правильність кваліфікації її дій.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що суди нижчих інстанцій дотрималися вимог статей 10 22 КПК України та врахували практику Європейського суду з прав людини, створивши необхідні умови для виконання учасниками процесу своїх процесуальних обов`язків і здійснення наданих їм прав. Сторони користувалися рівними правами та свободою у наданні доказів, дослідженні та доведенні їх переконливості перед судом. Клопотання всіх учасників процесу розглянуто у відповідності до вимог КПК України.

Істотних порушень кримінального процесуального закону, які були б підставами для зміни чи скасування судових рішень, не виявлено.

За таких обставин, підстав для задоволення касаційної скарги засудженої ОСОБА_6 , скасування або зміни вироку та ухвали, перекваліфікації її дій на ст. 118 КК України та пом`якшення призначеного їй судом першої інстанції покарання, колегія суддів не знаходить.

Керуючись ст. ст. 436 438 КПК України, Суд

ухвалив:

Вирок Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 13 грудня 2021 року та ухвалу Запорізького апеляційного суду від 27 квітня 2023 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційну скаргу засудженої ОСОБА_6 - без задоволення.

Постанова Верховного Суду є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3