Історія справи

Постанова

Іменем України

19 вересня 2018 року

м. Київ

справа № 742/4900/14

провадження № 51-2685 км 18

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Білик Н.В.,

суддів Кравченка С.І., Слинька С.С.,

за участю:

секретаря судового засідання Ковтюка В.В.,

прокурора Ємця І.І.

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги першого заступника прокурора Чернігівської області, засудженого ОСОБА_1 та його захисника ЖайворонкаІ.В. на вирок Апеляційного суду Чернігівської області від 16 травня 2016 року у кримінальному провадженні № 12014270210000979 за обвинуваченням

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя АДРЕСА_1 такого, що в силу ст. 89 КК України не має судимості,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 11 червня 2015 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 1 ст. 121 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років. На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки та покладено на нього обов'язки, передбачені ст. 76 КК України.

Вироком Апеляційного суду Чернігівської області від 16 травня 2016 року апеляційну скаргу прокурора задоволено частково.

Вирок Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 11 червня 2015 року щодо ОСОБА_1 в частині призначеного покарання скасовано, постановлено новий вирок, яким ОСОБА_1 призначено покарання за ч. 1 ст. 121 КК України із застосуванням ст. 69 КК України у виді позбавлення волі на строк 3 роки.

В решті вирок залишено без зміни.

За вироком суду встановлено, що ОСОБА_1 27 липня 2014 року приблизно о 20.00 год. біля будинку № 124 по вул. Костянтинівській у м. Прилуках, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій та передбачаючи настання суспільно-небезпечних наслідків, на ґрунті виниклих неприязних відносин умисно ударив ОСОБА_3 ножем у грудну клітку зліва, чим заподіяв тяжкі тілесні ушкодження, небезпечні для життя.

Вимоги касаційної скарги та доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор просить скасувати вирок апеляційного суду через істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого внаслідок м'якості й призначити новий розгляд у суд апеляційної інстанції. Прокурор зазначає, що апеляційний суд у вироку не навів обставин, які пом'якшують покарання, не врахував усіх даних про особу винного, думку потерпілого, який наполягав на суворому покаранні, та безпідставно дійшов висновку про можливість призначення ОСОБА_1 покарання із застосуванням ст. 69 КК України.

Захисник Жайворонко І.В. просить змінити вирок апеляційного суду та призначити ОСОБА_1 покарання із застосуванням ст. 69 КК України у виді позбавлення волі на строк 2 роки. Захисник вказує на те, що суд при призначенні покарання не врахував негативну і неправомірну поведінку потерпілого, який розпочав бійку і саме його протиправні та агресивні дії змусили ОСОБА_1 нанести удар ножем. Захисник також зазначає, що апеляційний суд не взяв до уваги того, що засуджений працевлаштувався, за місцем роботи характеризується позитивно, на його утриманні перебуває вагітна дружина та рідна сестра, щодо якої він є опікуном.

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1 просить змінити вирок щодо нього, пом'якшити йому покарання до 2 років позбавлення волі та звільнити від його відбування на підставі ст. 75 КК України. Доводи касаційної скарги є аналогічні доводам захисника.

Позиції інших учасників судового провадження

Потерпілий ОСОБА_3 подав заперечення на касаційну скаргу захисника, в якій не погоджується із призначенням ОСОБА_1 покарання із застосуванням положень ст. 69 КК України та повністю підтримує доводи, викладені в касаційній скарзі прокурора про м'якість призначеного засудженому покарання.

Прокурор у суді касаційної інстанції не підтримав касаційні скарги та просив залишити вирок апеляційного суду без зміни.

Мотиви суду

Згідно ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.При цьому він перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 та кваліфікація його дій у касаційному порядку не оскаржуються.При перевірці доводів, наведених у касаційній скарзі, колегія суддів виходить із фактичних обставин, встановлених місцевим та апеляційним судами.

Згідно з вимогами ст. 65 КК України суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного й обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів, а згідно ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого.

Виходячи з принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації - це покарання має бути відповідним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу. При виборі покарання мають значення і повинні братися до уваги обставини, що пом'якшують та обтяжують його.

Зі змісту ст. 69 КК України слідує, що за наявності кількох обставин, які пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційний злочин, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу.

При цьому повноваження суду (його права та обов'язки), надані державою, щодо обрання між альтернативними видами покарань у встановлених законом випадках та інтелектуально-вольова владна діяльність суду з вирішення спірних правових питань, враховуючи цілі та принципи права, загальні засади судочинства, конкретні обставини справи, дані про особу винного, справедливість обраного покарання тощо, визначають поняття «судова дискреція» (судовий розсуд) у кримінальному судочинстві.

Дискреційні повноваження суду повинні відповідати принципу верховенства права з обов'язковим обґрунтуванням обраного рішення у процесуальному документі суду.

Твердження прокурора, наведені у касаційній скарзі, про неправильне застосування апеляційним судом закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання із застосуванням положень ст. 69 КК України ступеню тяжкості скоєного кримінального правопорушення й особі засудженого внаслідок м'якості безпідставні.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, при призначенні покарання ОСОБА_1 апеляційний суд дотримався положень статей 50, 65 КК України, дійшов висновку про необхідність призначення йому покарання нижчого від найнижчої межі, встановленої в санкції статті, за якою його засуджено, що, на думку суду, є співмірним протиправним діянням, достатнім для виправлення винного та запобігання вчиненню нових злочинів.

Судом враховано ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу обвинуваченого, зокрема те, що він вину визнав, щиро розкаявся, сприяв розкриттю злочину, позитивно характеризується за місцем проживання, працевлаштувався, за місцем роботи також характеризується позитивно, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, не переховувався від слідства та суду, мав на утриманні вагітну дружину, опікується своїми сестрами, а отже має тісні соціальні зв'язки, повністю відшкодував витрати на лікування потерпілого та добровільно відшкодовував заподіяну потерпілому шкоду.

Обставинами, що пом'якшують покарання ОСОБА_1, суд відповідно до ст. 66 КК України обґрунтовано визнав щире каяття, працевлаштованість, позитивні характеристики, опікування сестрами та відшкодування понесених витрат на лікування потерпілого. Також суд взяв до уваги відсутність обставин, що обтяжують покарання.

Отже, рішення про призначення ОСОБА_1 покарання на підставі ст. 69 КК України, нижче від найнижчої межі, встановленої у санкції ч. 1 ст. 121 КК України, апеляційний суд належним чином мотивував та обґрунтував підстави, з яких він дійшов до такого переконання.

З урахуванням наведеного а також того, що покарання є формою реалізації кримінальної відповідальності, а також другорядну роль кари як мети покарання, поведінку засудженого після постановлення судових рішень, зокрема той факт, що на даний час ОСОБА_1 звільнений від відбування покарання умовно-достроково, під час відбування покарання зарекомендував себе з позитивної сторони, чим фактично досягнута мета покарання, колегія суддів дійшла висновку, що зазначені обставини дали апеляційному суду обґрунтовані підстави вважати, що виправлення ОСОБА_1 та попередження нових злочинів можливе за умови реального відбування призначеного покарання, однак із застосуванням положень ст. 69 КК України.

Що ж стосується доводів засудженого та його захисника про те, що апеляційний суд безпідставно не звільнив ОСОБА_1 від відбування призначеного покарання з випробуванням, то вони не ґрунтуються на матеріалах провадження.

Відповідно до ст. 75 КК України якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Проте, суд апеляційної інстанції у вироку обґрунтовано зазначив, що наведені дані про особу винного та обставини, що пом'якшують покарання, не дають підстав зробити висновок про можливість виправлення винного без реального відбування ним покарання. З таким висновком погоджується й суд касаційної інстанції. Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 березня 2016 року було скасовано ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області від 14 серпня 2015 року щодо ОСОБА_1 та призначено новий розгляд у суді апеляційної інстанції. При скасуванні цього судового рішення суд касаційної інстанції вказав на неправильне застосування вимог закону України про кримінальну відповідальність, а саме ст. 75 КК України, що призвело до м'якості призначеного покарання. Отже, при новому розгляді апеляційний суд розглянув кримінальне провадження відповідно до вимог ч. 2 ст. 439 КПК України та постановив обґрунтоване рішення.

Урахувавши наведене, колегія суддів дійшла висновку, що касаційні скарги прокурора, засудженого та захисника слід залишити без задоволення. У зв'язку із цим та керуючись статтями 434, 436 КПК України, п. 15 розділу ХІ «Перехідні положення» КПК (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII), колегія суддів вважає за необхідне залишити вирок апеляційного суду без зміни.

З цих підстав суд ухвалив:

Вирок Апеляційного суду Чернігівської області від 16 травня 2016 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційні скарги прокурора, засудженого ОСОБА_1 та його захисника Жайворонка І.В. - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню не підлягає.

Судді:

Н.В. Білик С.І. Кравченко С.С. Слинько