Історія справи

Постанова Іменем України

19 вересня 2018 р.

м. Київ

справа № 159/461/17

провадження № 51-2960 км 18

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого - Шевченко Т. В.,

суддів: Бущенка А. П., Григор'євої І. В., за участю секретаря судового засідання Михальчука В. В., прокурора Дронової І. С.,

розглянув касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судами першої та апеляційної інстанцій, на ухвалу Апеляційного суду Волинської області від 01 листопада 2017 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016030000000033, за обвинуваченням

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та мешканця АДРЕСА_1, громадянина України, не судимого

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 17 травня 2017 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки.

Ухвалено стягнути з ОСОБА_1 на користь держави 3344 грн 88 коп. витрат на проведення експертиз.

Ухвалою Апеляційного суду Волинської області від 01 листопада 2017 року апеляційну скаргу прокурора залишено без задоволення, апеляційну скаргу ОСОБА_1 та його захисника ОСОБА_2 задоволено частково, вирок місцевого суду змінено.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки та з покладенням обов'язків, передбачених ч. 1 ст. 76 цього ж Кодексу.

В решті вирок місцевого суду залишено без змін.

За вироком суду ОСОБА_1 визнано винним і засуджено за те, що він за обставин, викладених у вироку, о 05.00 год. 01 березня 2016 року, керуючи у стані алкогольного сп'яніння автомобілем НОМЕР_1, рухався у м. Ковелі Волинської області по вул. Незалежності зі сторони вул. Володимирської в напрямку м. Луцька, де в порушення вимог п. 2.3«б», п. 12.3 Правил дорожнього руху України скоїв наїзд на пішохода ОСОБА_3, яка стояла на проїзній частині дороги біля бордюрного каменю. В результаті отриманих під час даної дорожньо-транспортної пригоди тілесних ушкоджень ОСОБА_3 померла.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого через м'якість, ставить вимогу про скасування оскарженої ухвали апеляційного суду відносно ОСОБА_1 та призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції, оскільки вважає безпідставним звільнення останнього від відбування призначеного судом першої інстанції основного покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України.

В запереченнях на касаційну скаргу засуджений ОСОБА_1 просить залишити касаційну скаргу прокурора без задоволення, а оскаржену ним ухвалу апеляційного суду без зміни.

В запереченнях на касаційну скаргу потерпілі ОСОБА_4 та ОСОБА_5 також просять залишити касаційну скаргу прокурора без задоволення, а оскаржену ним ухвалу апеляційного суду відносно ОСОБА_1 без зміни.

Позиції учасників судового провадження

У судовому засіданні прокурор Дронова І. С. підтримала касаційну скаргу.

Мотиви Суду

Згідно з ч. 2 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочину, за який його засуджено, та кваліфікація його дій у касаційній скарзі прокурора не піддаються сумніву.

Положеннями ст. 50 КК України визначено, що покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

Згідно зі ст. 65 КК України суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів.

Відповідно до ст. 75 КК України, якщо суд при призначенні покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

При цьому, суд має належним чином дослідити і оцінити всі обставини, що мають значення для справи та враховувати, що ст. 75 КК України застосовується лише в тому разі, коли для цього є умови і підстави.

З матеріалів кримінального провадження видно, що апеляційний суд, звільняючи ОСОБА_1 від відбування основного покарання з випробуванням, послався на те, що засуджений повністю визнав вину, позитивно характеризується, вперше притягується до кримінальної відповідальності, вчинив злочин з необережності, має на утриманні малолітню дитину та непрацездатну дружину, здійснює догляд за двома інвалідами І групи - особами похилого віку, думку потерпілих, які претензій до засудженого не мали та просили призначити покарання із застосуванням ст. 75 КК України, обставини, які пом'якшують покарання, - щире каяття та добровільне відшкодування шкоди, завданої злочином.

Разом із цим суд апеляційної інстанції в достатній мірі не врахував конкретні обставини справи, зокрема те, що ОСОБА_1 вчинив тяжкий злочин у стані алкогольного сп'яніння (вміст алкоголю в сечі складав 3,8 проміле), в результаті якого загинула людина, а також такі дані, що характеризують особу засудженого, як неодноразове притягнення до адміністративної відповідальності за порушення правил дорожнього руху.

Крім того, на думку колегії суддів касаційної інстанції, враховані судом апеляційної інстанції обставини не дають підстав вважати, що в даному випадку звільнення ОСОБА_1 від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України забезпечить попередження вчинення ним нових злочинів у сфері безпеки дорожнього руху.

Міркування безпеки дорожнього руху також не дозволяють надати вирішального значення позиції потерпілих щодо міри покарання.

Отже колегія суддів приходить до висновку про безпідставність застосування судом апеляційної інстанції у даному кримінальному провадженні положень ст. 75 КК України.

За таких обставин ухвала апеляційного суду підлягає скасуванню з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції.

При новому апеляційному розгляді слід виконати всі вимоги чинного законодавства, перевірити доводи, на які посилається прокурор, і постановити законне та обґрунтоване рішення.

Керуючись ст.ст. 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК України, Верховний Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судами першої та апеляційної інстанцій, задовольнити.

Ухвалу Апеляційного суду Волинської області від 01 листопада 2017 року відносно ОСОБА_1 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

Т. В. Шевченко А. П. Бущенко І.В. Григор'єва