Історія справи

Ухвала ККС ВП від 02.03.2020 року у справі №748/1036/19

Постанова

Іменем України

16 липня 2020 року

м. Київ

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного кримінального суду:

головуюча Стефанів Н. С.,

судді: Бущенко А. П.,

Крет Г. Р.,

секретар судового засідання Безкровний С. О.,

учасники судового провадження:

прокурор Кузнєцов С. М.,

захисник Данич О. С. (у режимі відеоконференції),

розглянув у судовому засіданні касаційні скарги прокурора, який брав участь у розгляді провадження судом апеляційної інстанції, та потерпілого ОСОБА_1 навирок Чернігівського районного суду Чернігівської області від 11 червня 2019 року та ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 20 листопада 2019 року у кримінальному провадженні стосовно

ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, засудженого за ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі - КК України).

1. Вимоги касаційних скарг та узагальнені доводи осіб, які їх подали

Прокурор у касаційній скарзі виклав вимогу до суду касаційної інстанції про скасування ухвали апеляційного суду, постановленої стосовно засудженого ОСОБА_3, та призначення нового розгляду у суді апеляційної інстанції. Вимогу мотивував неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, а саме безпідставним застосуванням положень ст. 75 КК України щодо звільнення ОСОБА_3 від відбування покарання з випробуванням, що у наслідку призвело до невідповідності призначеного покарання тяжкості вчиненого злочину та даним про його особу внаслідок м'якості. Також вказав, що при призначенні покарання судом безпідставно не було враховано обставину, яка обтяжує покарання, а саме вчинення злочину у стані алкогольного сп'яніння, що ОСОБА_3 негативно характеризується, не відшкодував завдані злочином збитки. Зазначив при цьому про невиконання повною мірою судом апеляційної інстанції вимог ст. 419 КПК України при апеляційній перевірці вироку за доводами скарги сторони обвинувачення.

Потерпілий у своїй касаційній скарзі наголошує на незаконності оскаржуваних ним вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду в частині призначеного покарання із застосуванням положень ст. 75 КК України, що вважає неправильним, та наполягає, що засудженому ОСОБА_3 слід було призначити покарання, яке він має відбувати реально. Зазначив, що під час судового розгляду його думку, як потерпілого, щодо розміру й виду покарання суди не врахували. Вважає, що у суду не було підстав визнавати обставиною, яка пом'якшує покарання, щире каяття, оскільки ОСОБА_3 лише визнав вину, однак не розкаявся, не вибачався, не намагався відшкодувати заподіяні злочином збитки. Крім того, стверджує, що йому не було роз'яснено судом право на подання цивільного позову у межах кримінального провадження. Ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 419 КПК України, оскільки належної перевірки доводів його апеляційної скарги не було проведено.

2. Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

2.1 Суд першої інстанції, рішення якого оскаржується

За вироком Чернігівського районного суду Чернігівської області від 11 червня 2019 року засуджено ОСОБА_3 за ч. 2 ст. 286 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк чотири роки із позбавленням права керувати транспортними засобами на строк три роки.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_3 звільнено від відбування покарання з випробуванням, з іспитовим строком тривалістю три роки, та покладенням на нього обов'язків, передбачених п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК України.

Вироком суду також вирішено долю речових доказів та питання щодо процесуальних витрат.

2.2 Суд апеляційної інстанції, рішення якого оскаржується

Ухвалою Чернігівського апеляційного суду від 20 листопада 2019 року апеляційні скарги першого заступника Чернігівської області та потерпілого ОСОБА_1 залишено без задоволення, а вирок Чернігівського районного суду Чернігівської області від 11 червня 2019 року стосовно засудженого ОСОБА_3 - без зміни.

2.3 Обставини у кримінальному провадженні, встановлені судами

27 лютого 2019 року приблизно о 09 год. 50 хв. ОСОБА_3, керуючи автомобілем марки "Volkswagen Transporter 4", державний номерний знак НОМЕР_1, будучи у стані алкогольного сп'яніння, рухаючись автодорогою у напрямку с. Боромики Чернігівського району Чернігівської області, на відстані 890 метрів від головної дороги Р-12, на заокругленій ділянці дороги, не вибрав безпечної швидкості для руху, небезпечно змінив напрямок руху та виїхав за межі проїзної частини, де скоїв наїзд на придорожнє дерево.

У результаті цієї дорожньо-транспортної пригоди пасажир вказаного автомобіля ОСОБА_4 отримав тілесні ушкодження, які згідно з висновком судово-медичної експертизи від 25 березня 2019 року № 244, у своїй сукупності відносяться до категорії тяжких тілесних ушкоджень, за ознакою небезпеки для життя.

У даній дорожній обстановці ОСОБА_3 порушив вимоги п.п. 1.3, 1.5, 2.3 (б), 12.1,10.1,2.9 (а) Правил дорожнього руху, що стало умовою та причиною настання даної дорожньо-транспортної пригоди.

Своїми діями, які виразились у порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого, ОСОБА_3 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 286 КК України.

3. Доводи інших учасників судового провадження

Прокурор у засіданні суду касаційної інстанції підтримав касаційну скаргу прокурора та частково касаційну скаргу потерпілого - в частині невідповідності призначеного покарання ОСОБА_3 ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі винного через м'якість.

Захисник заперечував проти задоволення касаційних скарг прокурора та потерпілого, стверджуючи про законність та обґрунтованість оскаржуваних у касаційному порядку судових рішень.

4. Джерела права й акти їх застосування

4.1 Кримінальний кодекс України

4.1.1 Стаття 75. Звільнення від відбування покарання з випробуванням

Частина 1. Якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

4.2 Кримінальний процесуальний кодекс України

4.2.1 Стаття 370. Законність, обґрунтованість і вмотивованість судового рішення

Частина 1. Судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

4.2.2 Стаття 419. Зміст ухвали суду апеляційної інстанції

Частина 2. При залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.

5. Мотиви та висновки Верховного Суду

Доводи, викладені у касаційних скаргах прокурора та потерпілого, щодо неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме положень ст. 75 КК України, що призвело у наслідку до невідповідності призначеного покарання ОСОБА_3 через м'якість, Суд вважає слушними з огляду на таке.

Суд першої інстанції при призначенні покарання ОСОБА_3 врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, що є тяжким, дані про особу ОСОБА_3, який раніше не судимий, є внутрішньо переміщеною особою, за місцем проживання характеризується позитивно.

Зважив суд першої інстанції й на його незадовільний стан здоров'я через отримані тілесні ушкодження у дорожньо-транспортній пригоді, що є предметом обвинувачення за цим кримінальним провадженням.

Констатував суд й ту обставину, що ОСОБА_3 до вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, чотири рази притягувався до адміністративної відповідальності за ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Обставиною, яка обтяжує покарання, є встановленою судом - вчинення злочину у стані алкогольного сп'яніння.

Обставиною, яка пом'якшує покарання, суд визнав щире каяття ОСОБА_3 у вчиненому злочині.

Суд першої інстанції також приймаючи рішення про призначення покарання послався на досудову доповідь органу пробації, відповідно до якої визначено середню ймовірність вчинення повторного кримінального правопорушення ОСОБА_3 та середній рівень небезпеки для окремих осіб. При цьому орган пробації вказав, що застосування покарання, не пов'язаного з позбавленням волі, може призвезти до його остаточного виправлення.

Разом з тим, суд першої інстанції, визначивши ОСОБА_3 покарання в межах санкції статті, прийняв рішення щодо можливості виправлення останнього без відбування покарання, встановивши іспитовий строк для виправлення та поклавши на нього виконання певних обов'язків за ст. 76 КК України.

Водночас, суд першої інстанції своє рішення про звільнення ОСОБА_3 від відбування покарання з випробуванням мотивував тим, що враховує думку учасників провадження, зокрема прокурора та сторони захисту, обставину, яка пом'якшує покарання, досудову доповідь та те, що ОСОБА_3 вчинив злочин з необережності.

Такий висновок суду першої інстанції не ґрунтується на вимогах закону України про кримінальну відповідальність та є явно невмотивованим.

При звільненні від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України суд має брати до уваги всі дані про особу винуватого, встановлені судом обставини, як ті, що обтяжують покарання, так і ті, що пом'якшують, до того ж думку всіх учасників судового розгляду, а не лише прокурора та сторони обвинувачення.

Під час судового розгляду потерпілим була висловлена думка про те, що він покладається на розсуд суду щодо призначення ОСОБА_3 покарання.

Тому твердження у касаційній скарзі потерпілого, що його думку суд не врахував є обґрунтованими.

Надалі вирок суду першої інстанції був оскаржений до суду апеляційної інстанції як прокурором, так і потерпілим з огляду на невідповідність призначеного ОСОБА_3 покарання через м'якість.

Доводи апеляційних скарг фактично аналогічні доводам, викладеним у касаційних скаргах, однак суд апеляційної інстанції не надав на них належної відповіді, не перевірив повною мірою, а отже і не спростував.

З огляду на викладене, суд касаційної інстанції погоджується із доводами касаційних скарг щодо невиконання судом апеляційної інстанції вимог ст. 419 КПК України, невмотивованості постановленої ухвали, що за таких обставин, ставить під сумнів й її законність.

При цьому прокурор і потерпілий оспорювали наявність такої обставини, яка пом'якшує покарання, як щире каяття, за умови, що ОСОБА_3 лише визнав вину, не вчиняв дій на відшкодування заподіяних злочином збитків, не допоміг із витратами поховання, перед потерпілим не вибачався і не вчиняв будь-яких інших дій, які б свідчили про його щире розкаяння у вчиненому, спокутування провини, щирий жаль, оскільки щире каяття є сукупним поняттям і не може ототожнюватися лише із визнанням вини, про що неодноразово наголошував у своїх рішеннях Верховний Суд.

Залишились поза увагою апеляційного суду й доводи апеляційної скарги про те, що приймаючи рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням, суд першої інстанції врахував лише обставину, яка пом'якшує покарання, однак проігнорував факт вчинення злочину ОСОБА_3 у стані алкогольного сп'яніння, що визнано обставиною, яка обтяжує покарання і на наявність якої суд повинен був зважити при призначенні покарання.

Крім того, досудова доповідь, що носить рекомендаційний характер, та позитивна характеристика ОСОБА_3 за місцем проживання, вочевидь не давали суду підстав для звільнення останнього від відбування покарання за вчинення тяжкого злочину за наявності обставини, яка обтяжує покарання.

Також Суд стверджує, що суд першої інстанції фактично проігнорував думку потерпілого, який щодо виду й розміру покарання поклався на розсуд суду, що ніяк не свідчить про те, що потерпілий однозначно висловив свою думку на звільнення ОСОБА_3 від відбування покарання, бо розсуд суду у призначенні покарання - це фактично право суду призначити покарання в межах санкції статті, що встановлені законодавцем. Призначення покарання за вчинений злочин на розсуд суду та звільнення від відбування покарання є суто різними інститутами у кримінальному праві.

Безпідставні й твердження суду апеляційної інстанції, який відхиляючи ці доводи апеляційної скарги потерпілого, вказав на те, що потерпілий не просив суворо карати обвинуваченого.

Наведені порушення кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, з огляду на вимоги поданих апеляційних скарг, можливо усунути на стадії апеляційного розгляду, тому касаційну скаргу прокурора слід задовольнити повністю, а касаційну скаргу потерпілого ОСОБА_1 - частково.

Під час нового апеляційного розгляду слід повною мірою перевірити доводи поданих апеляційних скарг та за наслідками апеляційного перегляду постановити законне, мотивоване й обґрунтоване рішення, й за умови встановлення судом тих самих даних про особу обвинуваченого й обставин, що впливають на вид й розмір покарання, призначення покарання із застосуванням положень ст. 75 КК України слід вважати м'яким.

Керуючись статтями 434, 436, 438, 441, 442 КПК України, Верховний Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу прокурора задовольнити, касаційну скаргу потерпілого ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 20 листопада 2019 року у кримінальному провадженні стосовно ОСОБА_3 скасувати та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Постанова Верховного Суду є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

Н. С. Стефанів А. П. Бущенко Г. Р. Крет