Історія справи

Постанова

іменем України

19 травня 2020 року

м. Київ

справа № 219/15029/17

провадження № 51-5307км19

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Лагнюка М.М.,

суддів Короля В.В., Макаровець А.М.,

за участю:

секретаря судового засідання Чорнобривця В.В.,

засудженої в

(в режимі відеоконференції) ОСОБА_2 ,

захисника Вернера М.А.,

прокурора Сингаївської А.О.,

розглянув касаційну скаргу засудженої ОСОБА_2 на вирок Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 11 червня 2019 року та ухвалу Донецького апеляційного суду від 05 вересня 2019 року у кримінальному провадженні, відомості щодо якого внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017050150002573від 02 листопада 2017 року, за обвинуваченням

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України, уродженки м. Артемівськ Донецької області, жителя АДРЕСА_3

у вчиненні злочину, передбаченого частиною 1 статті 115 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 11 червня 2019 року ОСОБА_2 засуджено за частиною 1 статті 115 КК до покарання у виді позбавлення волі строком на 8 років.

Ухвалено до набрання вироком законної сили залишити ОСОБА_2 запобіжний захід у виді тримання під вартою в Державній установі «Бахмутська установа виконання покарань (№6)».

Строк відбуття покарання ОСОБА_2 ухвалено обчислювати з моменту затримання, тобто з 02 листопада 2017 року.

Згідно з вироком ОСОБА_2 засуджено за злочин, учинений за таких обставин.

ОСОБА_2 02 листопада 2017 року о 15: 50, знаходячись в приміщенні кухонної кімнати квартири АДРЕСА_2 , діючи умисно, з мотивів помсти за спричинені тілесні ушкодження та образливі слова, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, розуміючи, що в результаті її злочинних дій може наступити смерть останнього, бажаючи настання таких наслідків, схопила кухонний ніж та, тримаючи ніж в руці на відстані не більше одного метру від ОСОБА_3 , з метою протиправного заподіяння смерті нанесла останньому один удар лезом ножа в область передньої поверхні шиї в нижній третині зліва.

В результаті вищевказаних неправомірних дій з боку ОСОБА_2 потерпілому ОСОБА_3 були заподіяні тілесні ушкодження, від яких останній помер на місці події.

Ухвалою Донецького апеляційного суду від 05 вересня 2019 року вирок Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 11 червня 2019 року щодо ОСОБА_2 залишено без зміни.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

Зі змісту касаційної скарги засудженої вбачається, що вона ставить вимогу про скасування вказаних судових рішень та призначення нового розгляду у суді першої інстанції через їх незаконність та необґрунтованість. Посилається на істотні порушення вимог процесуального закону, а також на однобічність і неповноту судового слідства.

Засуджена вважає, що під час досудового і судового слідства не було беззаперечно доведено її вину у вчиненні злочину, докази не проаналізовано, не з`ясовано ряд обставин, які впливають на правильності кваліфікації її дій, а апеляційний суд належним чином не розглянув її апеляційну скаргу.

Стверджує про нанесення нею удару не з умислу, про те, що не взято до уваги висновки та показання експерта щодо її емоційного стану та наявності больового шоку, який міг спричинити таку реакцію.

Крім того, засуджена вказує, що з матеріалів провадження вбачається негідна поведінка потерпілого, про що вона реагувала зверненням до правоохоронних органів, а під час інкримінованої події вона змушена була захищати своє життя.

Також, засуджена стверджує про надмірно суворе покарання через невмотивованість.

У змінах до касаційної скарги від 12 березня 2020 року засуджена додатково вважає, що її дії підлягали кваліфікації за статтею 116 КК. Просить застосувати вимоги статті 69 КК у разі незадоволення її основних вимог.

У запереченнях прокурор, який брав участь під час розгляду кримінального провадження в суді першої інстанції, просить відмовити у задоволенні касаційної скарги засудженої.

У запереченнях прокурор, який брав участь під час розгляду кримінального провадження в суді апеляційної інстанції, просить залишити незмінними судові рішення, а касаційну скаргу засудженої - без задоволення.

Заслухавши доповідь судді, доводи засудженої та її захисника, які підтримали касаційну скаргу, доводи прокурора, яка заперечувала проти задоволення касаційної скарги, обговоривши доводи, наведені в касаційній скарзі, та перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає на таких підставах.

Мотиви Суду

Згідно зі статтею 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

При перевірці доводів, наведених у касаційних скаргах, Верховний Суд виходить із фактичних обставин, установлених місцевим та апеляційним судами, оскільки предметом касаційного розгляду відповідно до статті 438 КПК може бути істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Доводи касаційної скарги засудженої, направлені на оспорення кваліфікації її дій та несправедливості призначеного покарання колегія суддів вважає неспроможними.

У рішенні ЄСПЛ від 21 липня 2011 року у справі «Коробов проти України» суд указав на те, що при оцінці доказів він, як правило, застосовує критерії доведення «поза розумним сумнівом». Проте така доведеність може випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких та узгоджених між собою висновків чи схожих неспростованих презумпцій факту.

Зміст принципу «поза розумним сумнівом» також сформульовано у пункті 43 рішення ЄСПЛ від 14 лютого 2008 року у справі «Кобець проти України».

Зокрема, доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою. За відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість обвинуваченого доведено поза розумним сумнівом. Розумним є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах та здоровому глузді, випливає зі справедливого та зваженого розгляду всіх належних та допустимих відомостей, визнаних доказами, або з відсутності таких відомостей і є таким, який змусив би особу втриматися від прийняття рішення у питаннях, що мають для неї найбільш важливе значення.

Відповідно до пункту 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 7 лютого 2003 року № 2 «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров`я особи» умисне вбивство без кваліфікуючих ознак, передбачених статтею 115 частини 2 КК, а також без ознак, передбачених статтями 116-118 КК, зокрема в обопільній сварці чи бійці або з помсти, ревнощів, інших мотивів, викликаних особистими стосунками винного з потерпілим, підлягає кваліфікації за статтею 115 частини 1 КК.

Як убачається із обставин, установлених судами першої та апеляційної інстанцій, ОСОБА_2 визнана винуватою у вчиненні умисного вбивства ОСОБА_3 внаслідок помсти за образливі слова потерпілого та завданий ним фізичний біль засудженій.

Не зважаючи на заперечення засудженою своєї винуватості, суд першої інстанції на підтвердження її винуватості обґрунтовано послався на показання потерпілої ОСОБА_4 , свідків ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , які вказували на відносини між подружжям, вжиття ними алкогольних напоїв, наявність сварок між ними, скарги сусідів на їх поведінку, наявність подряпин на обличчі потерпілого та відсутність будь-яких помітних слідів побиття у засудженої.

В суді першої інстанції засудженою вказано лише на те, що потерпілий прийшов у стані алкогольного сп`яніння та почав висловлюватися брутальною лайкою, потім він схопив її за плече та руку, але вона вирвалася, після цього він схопив її ззаду за волосся, від чого її голова опрокинулася назад і потемніло в очах від гострого болю, і в цей момент вона відмахнулася від нього рукою, що могло знаходитися у неї в руках вона не знає, вказуючи, що все відбулося дуже швидко. Вона продовжила мити посуд, вона зверталася до чоловіка, але він не відповідав, потім вона побачила, що у чоловіка неприродній колір очей, вона викликала швидку, оскільки йому вже ставало погано на роботі.

Не змогла ОСОБА_2 пояснити отримання її чоловіком ножового покарання у шию і під час слідчого експерименту.

У висновку експерта №542 від 03 листопада 2017 року та експертом ОСОБА_9 у суді підтверджено відсутність волосся в лівій тім`яній зоні, яке могло утворитися внаслідок захвату волосся та смикання їх.

Проте, свідок ОСОБА_10 , яка була фельдшером швидкої медичної допомоги вказувала на ножове поранення шиї потерпілого та розташування потерпілого при отриманні такого ножового поранення, що висвітлено у протоколі огляду місця події від 02 листопада 2017 року та встановлено експертами у висновку №423 від 02 листопада 2017 року, №423/46 від 07 листопада 2017 року.

Експерт ОСОБА_9 у суді вказував на те, що на шиї загиблого було виявлено колото-різане поранення, яка є життєво важливим органом.

У висновках №423 від 02 листопада 2017 року, №423/46 від 07 листопада 2017 року експерт встановив, що смерть ОСОБА_3 наступила 02 листопада 2017 року в результаті гострої крововтрати, обумовленої колото-різаним пораненням шиї з пошкодженням правої загальної сонної артерії.

Досліджуючи стан засудженої під час інкримінованої події експертом у висновку судово-психіатричної експертизи №1374 від 22 листопада 2017 року було виключено перебування засудженої у будь-якому емоційному стані, як про це вказує засудженою. А саме стверджувалося, що вона не перебувала в стані вираженого емоційного напруження, яке б істотно впливало на її поведінку, не перебувала у тимчасово хворому розладі психічної діяльності, які позбавляли здатності усвідомлювати свої дії та керувати ними, не перебувала в стані фізіологічного афекту (стан сильного душевного хвилювання).

Цим висновком було встановлено лише те, що ОСОБА_2 виявляє риси емоційно нестійкого розладу особистості, які ускладнені психічними та поведінковими порушеннями внаслідок вживання алкоголю зі шкідливими наслідками для організму. Однак такі індивідуально-психологічні характеристики не перешкоджали здатності ОСОБА_2 правильно сприймати явища навколишньої дійсності і давати адекватні відомості, у тому числі і щодо інкримінованої події.

За юридичним визначенням стан сильного душевного хвилювання, про який ідеться у статті 116 КК та на яку посилається засуджена, це такий психічний стан, котрий є короткочасною інтенсивною емоцією, яка домінує у свідомості людини, що значною мірою (хоча і не повністю) втрачає контроль над своїми діями і здатність керувати ними. Основною ознакою, що характеризує стан сильного душевного хвилювання, є раптовість, тобто безпосередня реакція на подію, яка сталася несподівано для людини.

Натомість такого стану експертами не встановлено та з матеріалів кримінального провадження не вбачається.

Отже, за встановлених судом першої інстанції фактичних обставин суд правильно оцінив матеріали кримінального провадження та поставився критично до пояснень ОСОБА_2 про відсутність умислу на вбивство потерпілого та необхідність кваліфікації її дій за статтею 116 КК, оскільки такі пояснення суперечать іншим зібраним матеріалам кримінального провадження в їх сукупності.

Колегія суддів погоджується з таким висновком виходячи також з наступного.

Умисне вбивство з об`єктивної сторони характеризується дією або бездіяльністю у вигляді протиправного посягання на життя людини, наслідками у вигляді смерті та причинним зв`язком між зазначеними діяннями та наслідками, а з суб`єктивної сторони - умисною формою вини (прямим або непрямими умислом), коли винний усвідомлює, що може заподіяти смерть особі, передбачає такі наслідки і бажає або свідомо припускає їх настання.

Такі самі ознаки об`єктивної та суб`єктивної сторони характерні і для умисного вбивства, вчиненого при перевищенні меж необхідної оборони (стаття 118 КК). Проте, на відміну від умисного вбивства, відповідальність за вчинення якого передбачена статтею 115 КК, обов`язковою ознакою суб`єктивної сторони злочину, передбаченого статтею 118 КК, є мотив діяння - захист винною особою охоронюваних законом прав та інтересів від суспільно небезпечного посягання.

У разі, коли визначальним у поведінці особи було не відвернення нападу та захист, а бажання спричинити шкоду потерпілому (розправитися), такі дії за своїми ознаками не становлять необхідної оборони, вони набувають протиправного характеру і мають розцінюватись на загальних підставах.

Отже, для вирішення питання про кваліфікацію складу злочину, пов`язаного з умисним позбавленням життя особи, зокрема щодо відсутності чи наявності стану необхідної оборони, перевищення її меж, суд у кожному випадку, враховуючи конкретні обставини справи, повинен здійснити порівняльний аналіз та оцінити наявність чи відсутність акту суспільно небезпечного посягання й акту захисту, встановити їх співвідношення, відповідність чи невідповідність захисту небезпечності посягання.

Зважаючи на наведене та сукупність доказів у кримінальному провадженні, судом першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, правильно встановлено умисел засудженої, а разом з цим і кваліфікацію її дій.

Вирішуючи питання про умисел засудженої на спричинення смерті потерпілому, суд першої інстанції правильно виходив зі способу вчинення злочину, характеру і локалізації заподіяних тілесних ушкоджень та застосування знаряддя злочину. Зокрема, судом правильно стверджено, що нанесення засудженою удар потерпілому ножем в життєво важливий орган - шию, свідчить про наявність в засудженої мети позбавлення життя потерпілого.

Суд першої інстанції, приймаючи до уваги спосіб, знаряддя злочину, характер і локалізацію тілесних ушкоджень, поведінку винної і потерпілого, що передувала події, в період конфлікту та після нього, їх стосунки, дійшов до правильного висновку про те, що в даному випадку дії засудженої носили конкретний характер і були обумовлені її бажанням заподіяти смерть потерпілому, її активні дії були спрямовані на застосування знаряддя злочину - ножа.

Під час апеляційного розгляду було здійснено перевірку доводів скарги засудженої, однак апеляційним судом не було встановлено будь-яких порушень з боку місцевого суду та неправильної кваліфікації дій засудженої. Мотиви прийнятого рішення колегія суддів визнає переконливими.

Таким чином, висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_2 у вчиненні злочину, передбаченого частиною 1 статті 115 КК, ґрунтується на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, підтверджених доказами, безпосередньо дослідженими та оціненими за критеріями, визначеними частиною 1 статті 94 КПК.

Покарання ОСОБА_2 у виді позбавлення волі строком на 8 років колегія суддів вважає справедливим, оскільки воно призначене у мінімально допустимим межах для злочину, передбаченого частиною 1 статті 115 КК, та при врахуванні обставин, на які також і посилається засуджена у касаційній скарзі.

Зокрема, суд першої інстанції, призначаючи ОСОБА_2 покарання, враховував вимоги частини 2 статті 61 Конституції України про те, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, що відповідно до частини 2 статті 50 КК покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

Призначаючи покарання ОСОБА_2 у відповідності зі статтею 65 КК, суд першої інстанції враховував ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винної та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Зокрема, обставиною, що пом`якшує їй покарання суд визнав вчинення злочину за наявності протиправної поведінки потерпілого ОСОБА_3 , що передувала вбивству; відсутність обставин, що обтяжують покарання ОСОБА_2 . Також враховувалося її відношення до вчиненого, наслідки, що настали, особу засудженої, спосіб її життя та склад родини, стосунки, які склалися між нею та чоловіком, алкогольний стан загиблого в момент заподіяння смерті, те, що вона раніше не судима, посередньо характеризується за місцем проживання, на обліку у лікарів психіатра та нарколога не перебуває, думку потерпілої, яка наполягала на суворому покаранні.

Отже, при призначені засудженій покарання були враховані та оцінені всі обставини, на які вона акцентує увагу в касаційній скарзі. Підстав для застосування статті 69 КК не встановлено.

За таких обставин колегія суддів не має підстав для задоволення касаційної скарги засудженої. Судові рішення є законними і обґрунтованими.

Керуючись статтями 433, 434, 436 КПК, Суд

ухвалив:

Вирок Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 11 червня 2019 року та ухвалу Донецького апеляційного суду від 05 вересня 2019 року щодо засудженої ОСОБА_2 залишити без зміни, а її касаційну скаргу - без задоволення.

Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.

Судді:

М.М. Лагнюк В.В. Король А.М. Макаровець