Історія справи

Постанова

іменем України

19 березня 2020 року

м. Київ

справа № 185/687/18

провадження № 51-4995км19

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Яковлєвої С. В.,

суддів Марчука О. П., Наставного В. В.,

за участю:

секретаря судового

засідання Волевач О. В.,

прокурора Браїла І. Г.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги засудженого ОСОБА_1 та представника цивільного відповідача ОСОБА_4 на вирок Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 13 червня 2019 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 30 вересня 2019 рокуу кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017040000001428, за обвинуваченням

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Дніпропетровська, жителя АДРЕСА_1 ), такого, що судимості не має,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком суду ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки. Цивільний позов потерпілої ОСОБА_2 задоволено частково, стягнуто на користь останньої з ПАТ «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» в рахунок відшкодування матеріальної шкоди 27074, 58 грн та 200 000 в рахунок відшкодування моральної шкоди, а також з ТОВ "Автотранспортне підприємство «Кортеж» 50000 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди.

Згідно з вироком суду 18 грудня 2017 року приблизно о 16:20 ОСОБА_1 , перебуваючи за кермом технічно справного автобуса «Рута 41» (державний номерний знак НОМЕР_1 ), який належить ТОВ «Кортеж», здійснивши висадку-посадку пасажирівна зупинці громадського транспорту «Ровесник» по вул. Заводській у місті Павлограді, грубо порушуючи вимоги п.п. 1.3, 1.5, 2.3 б), 10.1 Правил дорожнього руху, не переконався перед початком руху, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, маючи необмежену оглядовість та об`єктивну можливість виявити пішохода ОСОБА_3 , яка рухалася зліва направо відносно положення автобусу перед його передньою частиною, не діяв таким чином, щоб не піддавати небезпеці життя та здоров`я громадян, не маючи будь-яких перешкод технічного і фізичного характеру для безпечного забезпечення руху, поновив рух від зупинки та допустив наїзд правою передньою частиною автобуса на потерпілу ОСОБА_3 . В наслідок дорожньо-транспортної пригоди потерпіла ОСОБА_3 отримала різного ступеня тяжкості тілесні ушкодження, в тому числі й тяжкі, від яких настала її смерть.

Апеляційний суд залишив без задоволення апеляційні скарги захисника Кобринчук О. М. та представника цивільного відповідача ОСОБА_5, а вирок суду - без зміни.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі засуджений, посилаючись на невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та його особі через суворість, просить змінити судові рішення і звільнити його від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК. Зазначає, що вину у вчиненні кримінального правопорушення він визнав в повному обсязі та щиро розкаявся, примирився з потерпілою й частково відшкодував їй завдану злочином шкоду, а тому просить призначити йому покарання не пов`язане з позбавленням волі та без додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами.

У касаційній скарзі представник цивільного відповідача, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, просить частково скасувати судові рішення в частині вирішення цивільного позову потерпілої до ПАТ «НАСК «Оранта» та постановити нове рішення, яким зменшити розмір відшкодування моральної шкоди та відмовити в задоволенні позову в частині стягнення витрат на поховання та витрат на проведення поминальних обідів.

Позиції учасників судового провадження

Прокурор заперечував проти задоволення касаційних скарг.

Мотиви Суду

Відповідно до ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Згідно з ч. 1 ст. 412 КПК істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

Зі змісту ст. 370 КПК, якою визначено вимоги щодо законності, обґрунтованості та вмотивованості судового рішення, вбачається, що законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Як убачається зі змісту касаційних скарг, доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення та кваліфікація дій за ч. 2 ст. 286 КК, засудженим та представником цивільного відповідача не оспорюється.

Доводи, викладені в касаційній скарзі ОСОБА_1 , про невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість, є необґрунтованими виходячи з нижченаведеного.

Відповідно до ст. 65 КК при призначенні покарання суд ураховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів.

Згідно з ч. 2 ст. 50 КК покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

Як вбачається з вироку, при призначенні покарання ОСОБА_1 суд урахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, який є необережним тяжким злочином, особу винного, котрий раніше не судимий, за місцем реєстрації та роботи характеризується позитивно, має на утриманні непрацездатну матір, на обліках у лікарів нарколога та психіатра не перебуває. Обставин, які пом`якшують чи обтяжують покарання судом не встановлено.

Враховавши конкретні обставини справи, зокрема порушення Правил дорожнього руху ОСОБА_3 , а також думку потерпілої ОСОБА_2 щодо призначення засудженому суворого покарання, суд дійшов обґрунтованого висновку про призначення ОСОБА_1 основного покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки, яке є мінімальним у межах санкції ч. 2 ст. 286 КК та з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки.

Перевіривши вирок в апеляційному порядку, суд дав належну оцінку доводам, викладеним в апеляційній скарзі захисника Кобринчук О. М., які є аналогічними доводам, викладеним в касаційній скарзі засудженогоОСОБА_1 щодо невідповідності призначеного останньому покарання через суворість, та, навівши належні й достатні мотиви спростування, правильно визнав їх необґрунтованими.

Призначене ОСОБА_1 покарання відповідає вимогам статей 50, 65 КК та вважати його м`яким підстав немає, а тому касаційна скарга засудженого задоволенню не підлягає.

Що стосується доводів, викладених в касаційній скарзі представника цивільного відповідача ОСОБА_4 про неправильність вирішення цивільного позову потерпілої, то Суд дійшов наступного висновку.

Так, доводи представника цивільного відповідача про те, що витрати на спорудження надгробного пам`ятника не підтверджені документально, є необґрунтованими та спростовуються матеріалами кримінального провадження, а саме копією накладної (Т. 1 а. к. п. 64) в якій визначено вартість пам`ятника та робіт щодо його встановлення.

За змістом ч. 1 ст. 129 КПК суд, ухвалюючи обвинувальний вирок, залежно від доведеності підстав та розміру цивільного позову задовольняє його повністю або частково чи відмовляє в ньому.

Частиною 5 ст. 128 КПК передбачено, що цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.

Загальними вимогами цивільного процесуального права визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову.

Виходячи із законодавчих приписів у рішенні суд повинен навести точний розрахунок присуджених сум для відшкодування матеріальної шкоди.

Цих вимог закону місцевий суд не дотримався.

Так, ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог потерпілої ОСОБА_2 , місцевий суд зазначив, що заподіяна матеріальна шкода в розмірі 12074,58 грн підтверджена документально копіями квитанцій та товарних чеків, а тому цивільний позов потерпілої в цій частині підлягає задоволенню в повному обсязі. Однак суд ретельно не перевірив усіх вимог позивача, які стосуються стягнення з ПАТ «НАСК «ОРАНТА» коштів, витрачених на проведення поминальних обідів.

Так, стягуючи такі витрати, суд не взяв до уваги положень законів України від 1 липня 2004 року № 1961-IV «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (Закон № 1961-IV) та від 10 липня 2003 року № 1102-IV «Про поховання та похоронну справу».

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про поховання та похоронну справу» поховання померлого - комплекс заходів та обрядових дій, які здійснюються з моменту смерті людини до поміщення труни з тілом або урни з прахом у могилу або колумбарну нішу, облаштування та утримання місця поховання відповідно до звичаїв та традицій, що не суперечать законодавству.

Згідно із п. 27.4 ст. 27 Закону № 1961-IV страховик (МТСБУ) здійснює відшкодування особі, яка здійснила витрати на поховання та на спорудження надгробного пам`ятника.

Таким чином, відповідно до цих положень Закону№ 1961-IV, витрати пов`язані з проведенням поминальних обідів, не належать до витрат на поховання, а тому суд безпідставно задовольнив вимоги у цій частині.

Крім того, в п.п. 27.1 та п.п. 27.3 ст. 27 Закону № 1961-IV зазначено, що страхове відшкодування (регламентна виплата) виплачується, якщо смерть потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди настала протягом одного року після дорожньо-транспортної пригоди та є прямим наслідком цієї дорожньо-транспортної пригоди. Страховик (у випадках, передбачених підпунктами «г» і «ґ» пункту 41.1 та підпунктом «в» пункту 41.2 статті 41 цього Закону, - МТСБУ) відшкодовує моральну шкоду, заподіяну смертю фізичної особи, її чоловіку (дружині), батькам (усиновлювачам) та дітям (усиновленим). Загальний розмір такого страхового відшкодування (регламентної виплати) цим особам стосовно одного померлого становить 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законодавством на день настання страхового випадку, і виплачується рівними частинами.

Проте, при вирішенні цивільного позову в частині стягнення моральної шкоди з ПАТ «НАСК «ОРАНТА»суд першої інстанції вищевказані положення Закону № 1961-IV не врахував та стягнув на користь потерпілої розмір страхового відшкодування, що перевищує визначений розмір у вищезазначеній статті Закону.

За матеріалами кримінального провадження, представник цивільного відповідача ПАТ «НАСК «ОРАНТА», не погодившись із вироком у частині вирішення цивільного позову, подав апеляційну скаргу. У ній він, наводячи конкретні доводи, які за змістом та суттю аналогічні викладеним у касаційній скарзі, стверджував про незаконність вирішення судом цивільного позову потерпілої.

Апеляційний суд при розгляді вказаної скарги представника цивільного відповідача всупереч вимогам ст. 419 КПК не проаналізував і не дав вичерпної відповіді на зазначені у ній доводи, а також не навів в ухвалі жодних розрахунків на обґрунтування присуджених за вироком сум попри те, що вони оспорювалися.

Таким чином, аргументи представника цивільного відповідача ПАТ «НАСК «ОРАНТА»про неправильне застосування місцевим судом при вирішенні цивільного позову потерпіло, спеціального закону, який регулює правовідносини, що виникають із договору страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів у частині розрахунку сум, які підлягають виплаті, залишилися не спростованими.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що вирок місцевого суду та ухвалу суду апеляційної інстанції в частині вирішення цивільного позовупотерпілої до цивільного відповідача ПАТ «НАСК «ОРАНТА» постановлено з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, у зв`язку з чим вони у цій частині підлягають скасуванню на підставі п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК, а провадження у цій частині - призначенню на новий розгляд у суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Касаційну скаргу представника цивільного відповідача ОСОБА_4 задовольнити частково.

Вирок Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 13 червня 2019 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 30 вересня 2019 року щодо ОСОБА_1 в частині вирішення цивільного позову потерпілої ОСОБА_2 до ПАТ «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» скасувати і в цій частині призначити новий судовий розгляд у суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства.

У решті судові рішення залишити без зміни.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

С. В. Яковлєва О. П. Марчук В. В. Наставний