Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 грудня 2018 року

м. Київ

справа № 688/2535/17

провадження № 51-209 км 17

Колегія суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду у складі:

головуючої Григор'євої І.В.,

суддів Голубицького С.С., Стефанів Н.С.,

за участю:

секретаря судового засідання Зінорук В.В.,

засудженого ОСОБА_1,

прокурора Чабанюк Т.В.,

розглянула в судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 на вирок Апеляційного суду Хмельницької області від 7 грудня 2017 року у кримінальному провадженні щодо

ОСОБА_1,

ІНФОРМАЦІЯ_1 дня народження,

уродженця та жителя АДРЕСА_1

раніше неодноразово судимого, останнього

разу - за вироком Новоград-Волинського

міськрайонного суду Житомирської області

від 24 січня 2012 року за ч. 2 ст. 185, ч. 4

ст. 70 КК до покарання у виді позбавлення

волі на строк 5 років 6 місяців,

засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК.

Короткий зміст судових рішень та встановлені фактичні обставини

За вироком Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 29 вересня 2017 року ОСОБА_1 було засуджено за ч. 3 ст. 185 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки, та на підставі ст. 75 КК звільнено від його відбування з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки й покладено виконання обов'язків, передбачених ст. 76 цього Кодексу.

Вирішено питання щодо процесуальних витрат та речових доказів у провадженні.

Судом ОСОБА_1 визнано винуватим у крадіжці, поєднаній з проникненням в інше приміщення, вчиненій повторно за викладених у вироку обставин.

Як установив місцевий суд, 23 липня 2017 року близько 2:20 ОСОБА_1 проник до приміщення сараю домоволодіння на АДРЕСА_2 звідки викрав майно ОСОБА_2 на загальну суму 2173,59 грн.

Апеляційний суд Хмельницької області, задовольнивши апеляційну скаргу прокурора, 7 грудня 2017 року скасував вирок місцевого суду в частині призначеного покарання і постановив свій вирок, яким засудив ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 185 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1 просить на підставах, передбачених пунктами 2, 3 ч. 1 ст. 438 КПК, змінити вирок суду апеляційної інстанції, пом'якшити призначене йому покарання, звільнивши від його відбування з випробуванням на підставі ст. 75 КК. За твердженням скаржника, згаданий суд не врахував повною мірою позитивної характеристики ОСОБА_1, всіх пом'якшуючих обставин, зокрема визнання ним вини, добровільне відшкодування завданої шкоди, а також не зважив на думку потерпілої, котра просила не позбавляти засудженого волі, і дійшов необґрунтованого висновку про неможливість його виправлення без ізоляції від суспільства.

Учасникам кримінального провадження було належним чином повідомлено про дату, час та місце касаційного розгляду, клопотань про його відкладення не надходило.

Позиції учасників судового провадження

У суді касаційної інстанції засуджений підтримав касаційну скаргу; прокурор заперечив обґрунтованість касаційних вимог сторони захисту.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені в касаційній скарзі, колегія судів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає на таких підставах.

Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає вирок апеляційного суду в межах касаційної скарги, в якій не заперечуються висновок суду про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні злочину, за який його засуджено, та юридично-правова оцінка діяння за ч. 3 ст. 185 КК.

Доводи засудженого про надмірну суворість обраного йому заходу примусу не можна визнати прийнятними.

Відповідно до приписів статей 50, 65 КК особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Виходячи з принципів співмірності й індивідуалізації це покарання за своїм видом і розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі заходу примусу мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом'якшують та обтяжують.

Як випливає зі змісту ст. 75 КК, застосування закріплених у ній правил допустиме лише за наявності обґрунтованих підстав для висновку, що з урахуванням тяжкості злочину, особи винного та інших обставин кримінального провадження виправлення засудженого є можливим без ізоляції від суспільства.

У цій справі саме наведеними законодавчими приписами керувався апеляційний суд при виборі засудженому заходу примусу та порядку його відбування.

За матеріалами кримінального провадження, прокурор, не погодившись із вироком місцевого суду, подав на нього апеляційну скаргу. В ній він стверджував про неправильне застосування ст. 75 КК, що потягло за собою невиправдану м'якість заходу примусу. У зв'язку з цим прокурор просив апеляційний суд скасувати оспорюване рішення в частині покарання і постановити свій вирок, яким обрати засудженому покарання, що належить відбувати реально.

Суд апеляційної інстанції, ретельно перевіривши доводи сторони обвинувачення, дійшов умотивованого висновку про неможливість досягти мети заходу примусу без ізоляції засудженого від суспільства і визнав рішення місцевого суду про застосування ст. 75 КК неправильним, а призначений ОСОБА_1 захід примусу - невиправдано м'яким.

Ухвалюючи свій вирок, апеляційний суд разом зі ступенем тяжкості злочину, форми вини урахував конкретні обставини справи, характер (зміст) протиправних дій засудженого, який вчинив злочин проти власності. Крім того, вказаний суд зважив на поведінку засудженого в минулому, котрий згідно з даними, наявними у справі, неодноразово притягався до кримінальної відповідальності за корисливі злочини, проте після звільнення з місць позбавлення волі на шлях виправлення не став і знову вчинив таке кримінальне правопорушення.

З огляду на ці обставини в їх поєднанні апеляційний суд обґрунтовано вирішив, що застосування до засудженого інституту умовного звільнення суперечить загальним засадам покарання і не забезпечить досягнення його мети. При цьому за наведених даних про особу засудженого думка потерпілої щодо порядку відбування заходу примусу сама по собі не є вирішальною.

Водночас суд апеляційної інстанції врахував ті обставини та дані про особу засудженого, на які є посилання в касаційній скарзі. Зокрема, суд зважив на те, що ОСОБА_1 є особою молодого віку, позитивно характеризується за місцем проживання, визнав свою вину і відшкодував завдану шкоду. Виходячи з указаних обставин, суд визнав достатнім покарання у мінімальних межах санкції ч. 3 ст. 185 КК.

Правових підстав вважати таке покарання явно несправедливим через суворість немає. Переконливих аргументів, які би ставили під сумнів наведені висновки апеляційного суду і доводили необхідність застосування до ОСОБА_1 положень ст. 75 КК, у касаційній скарзі не міститься.

Істотних порушень норм матеріального права, про що йдеться у касаційній скарзі, під час касаційного розгляду кримінального провадження не встановлено.

Тому подану скаргу засудженого слід залишити без задоволення.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, п. 15 розділу ХІ «Перехідні положення» КПК (у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII), колегія суддів

у х в а л и л а:

Вирок Апеляційного суду Хмельницької області від 7 грудня 2017 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1- без задоволення.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

С у д д і:

С.С. Голубицький І.В. Григор'єва Н.С. Стефанів