Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 серпня 2022 року

м. Київ

Справа № 553/1498/18

Номер провадження в апеляційному суді 11-кп/814/444/22

Провадження № 51 1768 км 22

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

у режимі відеоконференції

виправданого ОСОБА_6

та його захисника адвоката ОСОБА_7 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018170000000359 від 26 червня 2018 року щодо

ОСОБА_6 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Цибулі Полтавського району Полтавської області, громадянина України, зареєстрованого та проживаючого за адресою:

АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

за ст. 289 ч. 2 КК України,

за касаційною скаргою прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_8 на ухвалу Полтавського апеляційного суду від 24 березня 2022 року щодо

ОСОБА_6 .

Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Ленінського районного суду м. Полтави від 24 грудня 2021 року

ОСОБА_6 визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні за ст. 289 ч. 2 КК України та виправдано на підставі ст. 373 ч. 1 п. 2 КПК України, оскільки не доведено, що кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим.

Ухвалено процесуальні витрати за проведення судових експертиз у сумі 715 гривень віднести за рахунок держави.

Прийнято рішення щодо речових доказів.

Органом досудового розслідування ОСОБА_6 обвинувачувався у вчиненні кримінального правопорушення за наступних обставин.

08 жовтня 2015 року в період часу з 00 годин по 08 годину ОСОБА_6 на автомобільній стоянціза адресою: АДРЕСА_2 , шляхом підбору ключа до дверей та замка запалювання двигуна автомобіля незаконно заволодів автомобілем марки «ВАЗ-211340» державний номерний знак

НОМЕР_1 , номер двигуна НОМЕР_2 , вартістю 109538 гривень, що належить ОСОБА_9 . У подальшому ОСОБА_6 на зазначеному автомобілі з місця вчинення кримінального правопорушення зник, заподіявши потерпілому матеріальну шкоду на вказану суму.

Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 24 березня 2022 року зазначений вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_6 залишено без зміни, а апеляційні скарги прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_8 та представника потерпілого ОСОБА_9 адвоката ОСОБА_10 без задоволення.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала, а також короткий зміст поданих заперечень

У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_6 і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Вважає виправдувальний вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду незаконними та необґрунтованими. Указує на те, що суд першої інстанції безпідставно визнав недопустимими протокол огляду місця події від

06 квітня 2016 року, проведеного за письмовою згодою власниці гаража

ОСОБА_11 , та похідні докази. Зазначає, що суд першої інстанції взагалі не надав оцінки протоколу слідчого експерименту від 25 травня 2016 року зі свідком ОСОБА_12 як окремому самостійному доказу. Звертає увагу на те, що в обвинувальному акті допущено технічну помилку щодо дати вчинення кримінального правопорушення, яка не вплинула ні на правову кваліфікацію дій ОСОБА_6 , ні на можливість здійснювати ефективний захист від пред`явленого обвинувачення. Звертає увагу на те, що суд апеляційної інстанції у порушення вимог ст. 419 КПК не надав вичерпних відповідей на усі доводи апеляційної скарги прокурора, не спростував їх і залишив без відповідної оцінки. Зазначає, що апеляційний суд в ухвалі погодився з висновком суду першої інстанції про недопустимість як доказу протоколу слідчого експерименту зі свідком

ОСОБА_12 , тим самим порушив принцип безпосередності дослідження доказів, оскільки вирок суду першої інстанції такого висновку не містить і апеляційний суд цей доказ безпосередньо не досліджував. Крім того, вважає, що апеляційний суд безпідставно відмовив прокурору в повторному дослідженні обставин, встановлених під час кримінального провадження, а саме у повторному дослідженні доказів, які судом першої інстанції визнані недопустимими, в порядку ст. 404 ч. 3 КПК України.

У запереченнях на касаційну скаргу прокурора захисник ОСОБА_7 в інтересах виправданого ОСОБА_6 просить залишити її без задоволення через необґрунтованість наведених прокурором доводів.

Від інших учасників судового провадження заперечень на касаційну скаргу прокурора не надходило.

Позиції учасників судового провадження

Прокурор у судовому засіданні вважала касаційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_8 обґрунтованою і просила її задовольнити.

Виправданий ОСОБА_6 та його захисник адвокат ОСОБА_7 у судовому засіданні вважали касаційну скаргу прокурора необґрунтованою та просили залишити її без задоволення.

Мотиви Суду

Заслухавши суддю-доповідача, доводи учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла до наступних висновків.

Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Доводи касаційної скарги прокурора про істотне порушення вимог кримінального процесуального закону є обґрунтованими.

Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно дост. 94цього Кодексу, та в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Зі змісту положень ст. 418 ч. 2, ст. 419 КПК України вбачається, що судові рішення суду апеляційної інстанції ухвалюються в порядку, передбаченому статтями 368-380цього Кодексу. В ухвалі суду апеляційної інстанції, окрім іншого, має бути зазначено узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, а при залишенні апеляційної скарги без задоволення підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою, викладаються докази, що спростовують її доводи.

Виправдовуючи ОСОБА_6 , суд першої інстанції зазначив, що висунуте обвинувачення не знайшло свого об`єктивного підтвердження під час судового розгляду, стороною обвинувачення не надано суду доказів, які беззаперечно підтверджують винуватість ОСОБА_6 у незаконному заволодінні транспортним засобом, що завдало значної матеріальної шкоди потерпілому, та дійшов до висновку про недоведеність вчинення кримінального правопорушення ОСОБА_6 .

В апеляційній скарзі прокурор у кримінальному провадженні ОСОБА_8 , посилаючись на невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, указував на незаконність та необґрунтованість виправдувального вироку щодо ОСОБА_6 , просив його скасувати і ухвалити новий вирок, яким визнати ОСОБА_6 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 289 ч. 2 КК України, та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з конфіскацією майна.

Обґрунтовуючи доводи своєї апеляційної скарги про незаконність виправдання ОСОБА_6 , прокурор серед іншого зазначав про те, що суд першої інстанції не врахував та не надав належної оцінки усьому комплексу доказів у їх сукупності, безпідставно визнав недопустимими протокол огляду місця події від 06 квітня

2016 року в приміщенні гаражу за адресою: АДРЕСА_3 , який належить ОСОБА_11 , і вилучено окремі частини викраденого у ОСОБА_9 автомобіля та похідні від нього докази.

Прокурор звертав увагу на те, що зазначений огляд гаражу проведено з добровільної згоди та в присутності власниці ОСОБА_11 , яка в суді підтвердила факт надання такої добровільної згоди. Зазначав, що вказаний гараж винаймав

ОСОБА_6 . У суді ці обставини були підтвердженні як ОСОБА_11 , так і самим ОСОБА_6 та ніким не оспорювались. При цьому про походження у гаражі деталей викраденого автомобіля ОСОБА_6 нічого пояснити суду не зміг.

Суд апеляційної інстанції не перевірив зазначені доводи прокурора з урахуванням практики Верховного Суду щодо можливості проведення огляду володіння особи за добровільною згодою особи, яка ним володіє, за умови, що були наявні процесуальні гарантії, які захищали здатність особи висловлювати свою справжню думку при наданні такої згоди, а також рівноцінності добровільної згоди особи на проведення огляду гарантії захисту прав особивід зловживань слідчого, прокурора у вигляді отримання на це судового рішення.

Прокурор також зазначав, що суд першої інстанції взагалі не надав жодної оцінки протоколу слідчого експерименту від 25 травня 2016 року зі свідком ОСОБА_12 , в ході якого останній продемонстрував на місцевості обставини спільного переміщення разом із ОСОБА_6 приблизно о 00 годин 03 жовтня 2015 року автомобіля марки «ВАЗ 2113» з території мікрорайону Поділ м. Полтави, та протоколу пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 22 квітня

2016 року, під час якого свідок ОСОБА_12 впізнав ОСОБА_6 як особу, з якою

03 жовтня 2015 року переміщував автомобіль марки «ВАЗ 2113». Указував на те, що усі обставини проведеного зі свідком ОСОБА_12 слідчого експерименту в судовому засіданні підтвердили свідки ОСОБА_13 та ОСОБА_14 , які брали участь у слідчій дії як поняті.

Відповідно до висновку про застосування норми права, який міститься в постанові об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 14 вересня 2020 року, справа № 740/3597/17, показання необхідно розмежовувати з іншим самостійним процесуальним джерелом доказів протоколом слідчого експерименту. Заперечення обвинуваченим у судовому засіданні відомостей, які слідчий, прокурор перевіряв або уточнював за його участю під час слідчого експерименту, не може автоматично свідчити про недопустимість як доказу протоколу слідчого експерименту. Легітимна мета слідчого експерименту за участю підозрюваного, обвинуваченого досягається дотриманням встановленого порядку його проведення, забезпеченням реалізації прав особи як процесуальних гарантій справедливого судового розгляду

та кримінального провадження в цілому.

Апеляційний суд зазначені доводи залишив без належної перевірки та в ухвалі зазначив, що погоджується з висновком суду першої інстанції про недопустимість як доказу протоколу слідчого експерименту зі свідком ОСОБА_12 . Разом з тим, вирок суду першої інстанції не містить висновків про недопустимість зазначеного доказу, а суд апеляційної інстанції безпосередньо його не досліджував як самостійне процесуальне джерело доказів, тим самим допустив порушення принципу безпосередності дослідження доказів.

Крім того, в апеляційній скарзі прокурор наполягав на тому, що в обвинувальному акті має місце технічна помилка щодо дати вчинення кримінального правопорушення, де датою вчинення зазначено 08 жовтня 2015 року, а не 03 жовтня 2015 року, що в свою чергу не вплинуло ні на правову кваліфікацію дій ОСОБА_6 , ні на можливість здійснювати ефективний захист від пред`явленого обвинувачення.

Суд апеляційної інстанції не надав належних та мотивованих відповідей на зазначені доводи апеляційної скарги прокурора про незаконність виправдання ОСОБА_6 за ст. 289 ч. 2 КК України, невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, чим порушив вимоги ст. 419 КПК України, дійшовши передчасного висновку про законність виправдувального вироку суду першої інстанції.

Крім того, прокурор в апеляційній скарзі просив у порядку ст. 404 ч. 3 КПК України повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, а саме повторно дослідити наступні докази: протокол прийняття заяви про злочин ОСОБА_9 від 03 жовтня 2015 року; протоколи огляду місця події від 03 жовтня 2015 року, 06 квітня 2016 року та 03 червня 2016 року; протоколи пред`явлення особи для впізнання за фотознімками зі свідками ОСОБА_11 , ОСОБА_12 та

ОСОБА_15 ; протокол слідчого експерименту від 25 травня 2016 року зі свідком ОСОБА_12 ; протокол аудіо-, відеоконтролю ОСОБА_12 від 02 червня 2016 року; висновки судових експертиз, оскільки вони досліджені судом першої інстанції не повністю та з порушенням.

Відповідно до вимог ст. 404 ч. 3 КПК України за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.

У задоволенні зазначеного клопотання прокурора на стадії вирішення клопотань сторін апеляційним судом було відмовлено.

Разом з тим, враховуючи загальні засади кримінального провадження, а саме принцип безпосередності дослідження доказів, та вимоги апеляційної скарги прокурора щодо ухвалення нового вироку, прохання прокурора про повторне дослідження доказів у даному конкретному кримінальному провадженні не було необґрунтованим в розумінні ст. 404 ч. 3 КПК України.

Отже, під час розгляду справи судом апеляційної інстанції допущено порушення вимог кримінального процесуального закону, яке є істотним, оскільки ставить під сумнів законність і обґрунтованість судового рішення, що у відповідності з вимогами ст. 438 ч. 1 п. 1 КПК України є підставою для скасування такого рішення.

За таких обставин, ухвала апеляційного суду щодо ОСОБА_6 підлягає скасуванню із призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції, а касаційна скарга прокурора задоволенню частково.

При новому розгляді суду апеляційної інстанції необхідно врахувати наведене, апеляційний розгляд здійснити відповідно до вимог КПК України та прийняти законне і обґрунтоване рішення. Висновки суду щодо оцінки доказів належить викласти в точних судженнях, які виключали б сумніви з приводу достовірності того чи іншого доказу, а висновки суду за наслідками розгляду не мають містити суперечностей. Інші доводи касаційної скарги прокурора, які аналогічні доводам його апеляційної скарги, про істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 289 ч. 2 КК України, сукупністю належних і допустимих доказів, підлягають перевірці та вирішенню при новому розгляді кримінального провадження в суді апеляційної інстанції.

Керуючись ст.ст. 436 438 КПК України, Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_8 задовольнити частково.

Ухвалу Полтавського апеляційного суду від 24 березня 2022 року щодо ОСОБА_6 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Постанова Верховного Суду є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3