Історія справи

Постанова

Іменем України

18 червня 2020 року

м. Київ

справа № 756/6876/19

провадження № 51-5464 км 19

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого - Кравченка С.І.,

суддів: Ємця О.П.. Остапука В.І.,

при секретарі Ігнатенку Ю.В.,

за участю прокурора Дехтярук О.К.,

захисника Карпенка Д.М.,

розглянувши у судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за № 12019100050002996 за обвинуваченням

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка народилася в с. Нові Петрівці Вишгородського району Київської області , зареєстрованої та проживаючої по АДРЕСА_1 , раніше не судимої,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 185 КК України,

за касаційною скаргою прокурора на вирок Оболонського районного суду м. Києва від 24 червня 2019 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 25 вересня 2019 року щодо ОСОБА_1 .

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Оболонського районного суду міста Києва від 24 червня 2019 року ОСОБА_1 визнано винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 185 КК України та призначено покарання у виді штрафу у розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 гривень.

На підставі ч. 1 ст. 105, п. 3 ч. 2 ст. 105 КК України ОСОБА_1 звільнено від покарання із застосуванням примусових заходів виховного характеру у виді передачі під нагляд ОСОБА_2 до досягнення ОСОБА_1 повноліття.

За вироком суду, ОСОБА_1 визнана винуватою у тому, що вона 22.04.2019 року приблизно о 19 годині, перебуваючи у приміщенні магазину «Епіцентр», що за знаходиться адресою: м. Київ, вул. Полярна, 20 -Д, шляхом вільного доступу, таємно, з корисливих мотивів намагалася викрасти майно ТОВ «Епіцентр К » на загальну суму 3243,30 грн., однак не змогла довести свої дії до кінця з причин, що не залежали від її волі, оскільки була зупинена працівником охорони магазину.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор просить змінити постановлені вирок та ухвалу, виключити рішення про призначення ОСОБА_1 покарання за ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 185 КК України у виді штрафу в розмірі 850 грн. Вважати ОСОБА_1 звільненою від покарання на підставі ст. 105 КК України із застосуванням до неї примусових заходів виховного характеру у виді передачі під нагляд ОСОБА_2 до досягнення ОСОБА_1 повноліття. Зазначає, що внаслідок неправильного тлумачення кримінального закону місцевий суд безпідставно призначив ОСОБА_1 покарання, оскільки заходи примусу до неповнолітніх, які звільняються від покарання із застосуванням примусових заходів виховного характеру на підставі положень ст. 105 КК України не застосовуються.

Позиції учасників судового провадження

Захисник підтримав доводи, викладені у касаційній скарзі прокурора.

Прокурор підтримав доводи, викладені у касаційній скарзі.

Мотиви Суду

Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межахкасаційної скарги.

Висновки суду про винуватість ОСОБА_1 та кваліфікація її дій у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення в касаційній скарзі не оспорюються.

Що стосується доводів про те, що внаслідок неправильного тлумачення кримінального закону місцевий суд безпідставно призначив ОСОБА_1 покарання, оскільки заходи примусу до неповнолітніх, які звільняються від покарання із застосуванням примусових заходів виховного характеру на підставі положень ст. 105 КК України не застосовуються, то суд дійшов наступного висновку.

Згідно із ч. 1 ст. 105 КК України, неповнолітній, який вчинив злочин невеликої або середньої тяжкості, може бути звільнений судом від покарання, якщо буде визнано, що внаслідок щирого розкаяння та подальшої бездоганної поведінки він на момент постановлення вироку не потребує застосування покарання.

При цьому, необхідно зважати, що під час постановлення вироку щодо неповнолітньої особи суд повинен суворо дотримуватися загальних засад кримінального провадження до яких, зокрема, відносяться: верховенство права, законність та ухвалювати рішення щодо неповнолітнього, керуючись принципом найкращих інтересів дитини, встановленим в ст. 3 Конвенції ООН про права дитини, відповідно до положень глави 29 КПК України і розділу XI Загальної частини КК України.

Проте зазначених вимог закону суди першої та апеляційної інстанцій не дотрималися.

Зокрема, ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 185 КК України до покарання у виді штрафу у розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 гривень. На підставі ч. 1 ст. 105, п. 3 ч. 2 ст. 105 КК України ОСОБА_1 звільнено від покарання із застосуванням примусових заходів виховного характеру у виді передачі під нагляд ОСОБА_2 до досягнення ОСОБА_1 повноліття.

При цьому, суд керувався положеннями ст. 105 КК України, проте допустив неправильне тлумачення вказаної вище норми закону, яке суперечить її точному змісту.

Так, поза увагою суду першої інстанції, а в подальшому і апеляційного суду залишилось те, що нормою ч. 1 ст. 105 КК України передбачено, що неповнолітній, який вчинив злочин невеликої або середньої тяжкості, може бути звільнений судом від покарання, якщо буде визнано, що внаслідок щирого розкаяння та подальшої бездоганної поведінки він на момент постановлення вироку не потребує застосування покарання.

При цьому слід зазначити, що системний аналіз вжитих у кримінальному законі формулювань «звільнення від покарання (ч. ч. 4, 5 ст. 74, ч. 1 ст. 105 КК України), «звільнення від відбування покарання» ( ст. ст. 75, 79, 104 КК України), «звільнення від призначеного покарання» (ст. 78 КК України) дає підстави зробити висновок, що під звільненням від покарання із застосуванням інших заходів примусу слід розуміти звільнення не від конкретного покарання, визначеного в санкції статті чи призначеного судом, а від його призначення, як виду примусових заходів в цілому. Таким чином, суд, приймаючи рішення про звільнення неповнолітньої від покарання із застосуванням заходів виховного характеру відповідно до ч. 2 ст. 373 КПК України, постановляє вирок, яким визнає обвинуваченого винуватим у вчиненому злочині, керуючись ст. 105 КК України звільняє його від покарання без визначення його виду і розміру та застосовує примусові заходи виховного характеру.

Враховуючи викладене, судом першої та апеляційної інстанцій були неправильно витлумачені положення ст. 105 КК України, що суперечить їх точному змісту та відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 413 КПК України, є неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність і, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 438 КПК України - підставою для зміни судових рішень.

Таким чином, вирок суду першої інстанції та ухвала апеляційного суду в частині призначеного ОСОБА_1 покарання підлягають зміні з виключенням із судових рішень вказівки на призначення покарання за ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 185 КК України у виді штрафу у розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 гривень.

Керуючись ст. ст.433, 434, 436, 438 КПК України, суд

ухвалив:

Касаційну скаргу прокурора задовольнити.

Вирок Оболонського районного суду м. Києва від 24 червня 2019 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 25 вересня 2019 року щодо ОСОБА_1 змінити в частині призначеного покарання.

Виключити із вироку та ухвали рішення про призначення ОСОБА_1 покарання за ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 185 КК України у виді штрафу у розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 гривень.

Вважати ОСОБА_1 звільненою від покарання за ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 185 КК України на підставі ст. 105 КК України із застосуванням до неї примусових заходів виховного характеру у виді передачі під нагляд ОСОБА_2 до досягнення ОСОБА_1 повноліття.

В решті судові рішення залишити без зміни.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

С.І.Кравченко О.П.Ємець В.І.Остапук