Історія справи

Постанова

Іменем України

18 червня 2020 року

м. Київ

справа № 183/3964/19

провадження № 51-932 км 20

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Маринича В.К.,

суддів Макаровець А.М., Огурецького В.П.,

за участю:

секретаря судового засідання Андрієнко М.В.,

прокурора Підгорного Д.В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника Збарської І.В. в інтересах засудженого ОСОБА_1 на вирок Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 20 вересня 2019 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 30 січня 2020 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42018040010000539, за обвинуваченням

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 ,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 407 КК України.

Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 20 вересня 2019 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 4 ст. 407 КК України із застосуванням ст. 71 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 5 днів.

Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він, будучи військовослужбовцем особового складу частини на посаді обслуги першого взводу самохідно-артилерійської батареї другого парашутно-десантного батальйону, в умовах особливого періоду, запровадженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України про часткову мобілізацію», усвідомлюючи характер своїх дій, без поважних причин, з метою тимчасового ухилення від проходження військової служби 08 серпня 2018 року самовільно залишив військову частину А1126, яка дислокується в смт Гвардійське Новомосковського району Дніпропетровської області, та незаконно перебував за її межами до 05 червня 2019 року.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 30 січня 2020 року апеляційні скарги захисників Збарської І.В. та Ковальчука В.І. в інтересах засудженого ОСОБА_1 залишено без задоволення, а вирок Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 20 вересня 2019 року - без зміни.

Вимоги, викладені у касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник Збарська І.В. ставить питання про перевірку вироку місцевого суду та ухвали апеляційного суду в касаційному порядку. На обґрунтування своїх вимог вказує про невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість. При цьому посилається на ту обставину, що судами недостатньо враховано характер та ступінь суспільної небезпеки вчиненого ОСОБА_1 злочину. Зокрема, не взято до уваги відношення ОСОБА_1 до злочину, позитивні характеристики за місцем служби, його щирого каяття та молодого віку, відсутності обтяжуючих покарання обставин.

Позиції інших учасників судового провадження

У письмових запереченнях на касаційну скаргу захисника заступник військового прокурора Дніпропетровського гарнізону Орешко С.І. вказує про необґрунтованість такої скарги, просить залишити її без задоволення.

У судовому засіданні прокурор Підгорний Д.В. заперечував щодо задоволення касаційної скарги захисника, вказуючи на її необґрунтованість, просив судові рішення залишити без зміни.

Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та дослідивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви Суду

Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Так, кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_1 розглянуто із застосуванням положень ч. 3 ст. 349 КПК України.

Як убачається зі змісту вироку, місцевий суд у мотивувальній його частині виклав формулювання обвинувачення, визнаного доведеним, із достатньою конкретизацією встановив і зазначив місце, час, спосіб вчинення злочину, його наслідки.

Кваліфікація дій ОСОБА_1 за ч. 4 ст. 407 КК України, а саме самовільне залишення військової частини без поважних причин, вчинене в умовах особливого періоду, з урахуванням обсягу висунутого обвинувачення є правильною.

Що стосується доводів касаційної скарги захисника про порушення судами загальних засад призначення покарання, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до статей 50, 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Суд, призначаючи покарання, зобов`язаний врахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини справи, що пом`якшують і обтяжують покарання. При цьому покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами та не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.

Виходячи з принципів співмірності й індивідуалізації таке покарання за своїм видом та розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі заходу примусу мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом`якшують та обтяжують.

Залежно від конкретних обставин справи, особи засудженого, дій, за які його засуджено, наслідків протиправної діяльності суд вправі призначити такий вид та розмір покарання, який у конкретному випадку буде необхідним, достатнім, справедливим, слугуватиме перевихованню засудженої особи та відповідатиме кінцевій меті покарання в цілому. Разом з тим з огляду на дискреційні повноваження суд також вправі звільнити особу від відбування призначеного покарання з випробуванням за наявності для цього підстав.

Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи з цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.

Як убачається зі змісту касаційної скарги, посилаючись на обставини, вже враховані під час розгляду кримінального провадження судами першої та апеляційної інстанцій, захисник фактично просить призначити ОСОБА_1 покарання, нижче від мінімальної межі, передбаченої санкцією ч. 4 ст. 407 КК України.

Обґрунтовуючи висновок щодо виду і розміру покарання засудженому та призначаючи йому покарання у виді позбавлення волі, місцевий суд виходив з того, що ОСОБА_1 за місцем служби характеризується позитивно, вчинив умисний тяжкий злочин, своїми діями демонструє відверте нехтування встановленими законодавством України суспільними правилами поведінки, зухвало ставиться до норм моралі, будучи раніше судимим, на шлях виправлення не став, вчинив новий злочин, не відбувши покарання за попереднім вироком, не має міцних соціальних зв`язків та суспільно корисною працею не займається, не вжив заходів для самостійного повернення до військової частини.

Обставиною, яка пом`якшує покарання засудженому, судом визнано щире каяття. Обставин, які б обтяжували покарання засудженому, в ході судового розгляду не встановлено.

Враховуючи всі зазначені обставини в їх сукупності, суд обґрунтовано дійшов висновку, що перевиховання засудженого ОСОБА_1 можливе лише в умовах ізоляції його від суспільства, та правильно призначив мінімальне покарання, передбачене санкцією ч. 4 ст. 407 КК України.

На переконання колегії суддів, таке покарання відповідає вимогам закону, за своїм видом та розміром є необхідним та достатнім для виправлення ОСОБА_1 і попередження нових злочинів, справедливим та таким, що не суперечить ст. 65 КК України.

З огляду на вимоги ст. 50 КК України покарання узгоджується із загальними засадами закону України про кримінальну відповідальність, відповідає основній його меті як заходу примусу.

А тому, дослідивши матеріали кримінального провадження та оцінивши доводи, викладені захисником у касаційній скарзі, колегією суддів не встановлено достатніх підстав для застосування щодо ОСОБА_1 положень ст. 69 КК України та пом`якшення покарання.

За таких обставин, підстав вважати призначене засудженому ОСОБА_1 покарання явно несправедливим через його суворість, про що захисник вказує у своїй касаційній скарзі, колегія суддів не вбачає.

Суд апеляційної інстанції, здійснюючи перевірку доводів апеляційних скарг захисників, дотримуючись вимог кримінального процесуального закону, ретельно перевірив зазначені в них доводи, проаналізував їх, дав на них переконливі відповіді, зазначивши в ухвалі підстави, на яких визнав такі доводи необґрунтованими.

Таким чином, апеляційний суд у ході перевірки кримінального провадження щодо ОСОБА_1 у порядку апеляційної процедури перевірив доводи апеляційних скарг сторони захисту про суворість призначеного покарання, належним чином обґрунтував рішення з наведенням докладних мотивів, з яких такі апеляційні скарги залишив без задоволення, а вирок місцевого суду - без зміни.

Ухвала суду апеляційної інстанції відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України, є обґрунтованою та вмотивованою, підстав вважати її незаконною в ході касаційного розгляду не встановлено.

Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не встановлено, призначене покарання відповідає тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого, касаційну скаргу захисника слід залишити без задоволення, а вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду - без зміни.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу захисника Збарської Ірини Володимирівни в інтересах засудженого ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Вирок Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 20 вересня 2019 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 30 січня 2020 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Судді:

В.К. Маринич А.М. Макаровець В.П. Огурецький