Історія справи

Постанова

Іменем України

18 квітня 2019 року

м. Київ

справа № 643/9996|17

провадження № 51-9149км18

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Маринича В. К.,

суддів Марчук Н. О., Лагнюка М. М.,

за участю:

секретаря судового засідання Кононської І. Є.,

прокурора Руденко О. П.,

захисника МірошниченкоА. М. (в режимі відеоконференції),

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу з доповненнями прокурора Цедіка С. Д., який брав участь у розгляді кримінального провадження судом першої інстанції, на ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 19 липня 2018 року в кримінальному провадженні № 12015220470006920 щодо

ОСОБА_2,

ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Таранівка Зміївського районуХарківської області, жителя АДРЕСА_1,

засудженого за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 289, ч. 1 ст. 190, ч. 1 ст. 309 КК України.

Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Московського районного суду м. Харкова від 12 грудня 2017 року ОСОБА_2 визнано винуватим та засуджено: за ч. 3 ст. 289 КК України із застосуванням ст. 69 КК України -до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років без конфіскації майна; за ч. 1 ст. 190 КК України - до покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки; за ч. 1 ст. 309 КК України - до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки. На підставі ч. 1 ст. 70 КК України ОСОБА_2 визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років без конфіскації майна.

Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 19 липня 2018 року апеляційні скарги прокурора та захисника Мірошниченко А. М. залишено без задоволення, а вирок місцевого суду -.без змін.

Як установив місцевий суд, ОСОБА_2 8 жовтня 2009 року близько 16:00 (точного часу в ході судового розслідування не встановлено) разом із ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 прибув у квартиру АДРЕСА_2, що належала ОСОБА_4 (АДРЕСА_2), де вони почали спілкуватися та вживати алкогольні напої. Наступного дня близько 01:00 (точного часу в ході судового розслідування не встановлено) ОСОБА_2 побачив на холодильнику в коридорі вказаної квартири ключі від автомобіля «ФольксвагенГольф Плюс», 2008 року випуску (державний номерний знак НОМЕР_1), який належав ОСОБА_4 Після цього ОСОБА_2 запропонував ОСОБА_3 незаконно заволодіти цим автомобілем з метою здійснення на ньому поїздки в особистих цілях, на що ОСОБА_3 погодився. Далі ОСОБА_2, взявши зазначені ключі, та ОСОБА_3, щодо якого матеріали кримінальної справи виділено в окреме провадження, вийшли зі вказаної квартири у двір будинку, де побачили автомобіль «Фольксваген Гольф Плюс».

Після цього ОСОБА_2 відкрив машину та сів за кермо, а ОСОБА_3- на переднє пасажирське сидіння. Цього ж дня у період із 01:00 до 02:00 (точного часу в ході судового розслідування не встановлено) ОСОБА_2 з ОСОБА_3 під'їхали на автомобілі до будинку АДРЕСА_3, де залишили автівку біля будинку. Після чого удвох зайшли у квартиру АДРЕСА_3 цього ж будинку до місця проживання знайомої ОСОБА_2 - ОСОБА_7, де пробули приблизно 10 хвилин.

9 жовтня 2009 року близько 02:00 (точного часу в ході судового розслідування не встановлено) ОСОБА_2, перебуваючи за кермом вищевказаного транспортного засобу, проїжджаючи повз будинок АДРЕСА_4 не впорався з керуванням і допустив зіткнення з деревом, унаслідок чого автомобіль «Фольксваген Гольф Плюс» отримав механічні пошкодження. У результаті таких дій ОСОБА_2 ОСОБА_4 було заподіяно матеріальної шкоди на загальну суму 84 207,04 грн.

Крім того, 17 червня 2010 року близько 23:30 (точного часу в ході судового розслідування не встановлено) ОСОБА_2, перебуваючи на АДРЕСА_5, шляхом зловживання довірою, під приводом того, що йому потрібно здійснити дзвінок, попросив у ОСОБА_8 мобільний телефон «ТМ Nokia 5130 Express music», який належав останньому, після чого зник з місця злочину та розпорядився майном на власний розсуд, завдавши ОСОБА_8 матеріальної шкоди на суму 512 грн.

Також 21 червня 2010 року близько 18:40 (точного часу в ході судового розслідування не встановлено) ОСОБА_2, перебуваючи біля будинку АДРЕСА_6, у невстановленої в ході судового розслідування особи незаконно придбав паперовий згорток з особливо небезпечним наркотичним засобом, обіг якого заборонено,- канабісом загальною вагою 6,9136 г, який почав зберігати при собі без мети збуту. 21 червня 2010 року близько 19:35 біля вказаного будинку ОСОБА_2 був зупинений працівниками міліції, які в ході огляду виявили та вилучили паперовий згорток із канабісом масою (у перерахунку на суху речовину) 6,8979 г, а також вилучили ліву бокову кишеню шортів із канабісом масою 0,0157 г ( у перерахунку на суху речовину), загальною масою 6,9136 г, які ОСОБА_2 незаконно зберігав при собі.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі з доповненнями прокурор, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого внаслідок м'якості, просить скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд кримінального провадження у суді апеляційної інстанції.

Свої вимоги прокурор мотивує тим, що суд апеляційної інстанції, залишаючи вирок місцевого суду без змін, в достатній мірі не врахував ступінь тяжкості вчинених злочинів та конкретні обставини справи. Зокрема, поза увагою суду залишилося те, що матеріальна шкода ОСОБА_2 жодним чином не відшкодована, відсутність у нього щирого каяття за ч. 3 ст. 289 КК України, переховування протягом тривалого часу від органів слідства та суду, тривале переміщення на викраденому автомобілі по місту у стані алкогольного сп'яніння. Крім того, вказує на те, що суд апеляційної інстанції в ухвалі не спростував всіх доводів апеляційної скарги прокурора та ухвалив рішення, яке не відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

Позиції інших учасників судового провадження

Від учасників процесу заперечень на касаційну скаргу прокурора не надходило.

В судовому засіданні захисник Мірошниченко А. М. в інтересах засудженого ОСОБА_2 вважала касаційну скаргу прокурора необґрунтованою, просила залишити її без задоволення, а судове рішення - без зміни.

Прокурор Руденко О. П. вважала касаційну скаргу обґрунтованою, просила її задовольнити, скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Мотиви Суду

Відповідно до вимог ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє законність та обґрунтованість судових рішень у межах касаційної скарги.

Правильність встановлених фактичних обставин кримінального провадження, доведеність винуватості та юридична кваліфікація дій ОСОБА_2 за ч. 3 ст. 289, ч. 1 ст. 190, ч. 1 ст. 309 КК України у касаційній скарзі прокурора не оскаржуються.

Що стосується доводів прокурора щодо неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність через безпідставне застосування до засудженого положень ст. 69 КК України, то вони заслуговують на увагу.

Так, відповідно до вимог ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Це покарання має відповідати принципам справедливості, співмірності й індивідуалізації. При цьому суд повинен урахувати ступінь тяжкості кримінального правопорушення, конкретні обставини його вчинення, форму вини, наслідки цього діяння, дані про особу винного, обставини, що впливають на покарання, ставлення винної особи до своїх дій, інші обставини справи, які впливають на забезпечення відповідності покарання характеру й тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.

Положенням ст. 69 КК України визначено, що призначення основного покарання, нижчого від найнижчої межі, передбаченої законом за даний злочин, або перехід до іншого, більш м'якого виду основного покарання може мати місце лише за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного.

Так, обґрунтовуючи висновок щодо міри покарання та призначаючи ОСОБА_2 покарання із застосуванням положень ст. 69 КК України, суд першої інстанції врахував характер та ступінь тяжкості вчинених ним злочинів, наявність обставин, що пом'якшують покарання - щирого каяття, активного сприяння розкриттю злочинів, передбачених ч. 1 ст. 190 та ч. 1 ст. 309 КК України, наявність обставини, що обтяжує покарання - скоєння злочину, передбаченого ч. 3 ст. 289 КК України, у стані алкогольного сп'яніння, а також дані про його особу, зокрема, те, що він раніше не судимий в силу ст. 89 КК України, розлучений, проживає разом з матір'ю, офіційно не працевлаштований, на обліку у лікаря психіатра не перебуває, перебуває на обліку у лікаря нарколога з діагнозом синдром залежності від канабіноїдів, пройшов повний курс лікування у наркологічному відділенні Харківської обласної клінічної наркологічної лікарні. Враховуючи ряд пом'якшуючих покарання обставин, конкретні обставини скоєння злочину, передбаченого ч. 3 ст. 289 КК України, факт не настання від зазначеного злочину тяжких наслідків, особу обвинуваченого, який має ряд захворювань, його молодий вік, має на утриманні матір, суд дійшов висновку, що ОСОБА_2 слід обрати покарання в межах санкції статей, за які його засуджено, а за ч. 3 ст. 289 КК України- із застосуванням ст. 69 КК України призначити покарання нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції даної статті, без конфіскації майна.

Не погоджуючись із указаним рішенням, прокурор оскаржив вирок місцевого суду до апеляційного суду та просив скасувати його й ухвалити новий вирок у зв'язку з неправильним застосуванням до ОСОБА_2 ст. 69 КК України, що призвело до призначення йому необґрунтовано м'якого покарання.

Суд апеляційної інстанції, відмовляючи в задоволенні апеляційної скарги прокурора, погодився з рішенням суду першої інстанції та визнав обґрунтованим застосування положень ст. 69 КК України при призначенні покарання ОСОБА_2

Проте суд касаційної інстанції не погоджується з таким висновком суду, оскільки суд апеляційної інстанції в достатній мірі не врахував ступінь тяжкості злочину, конкретні обставини справи та дані про особу ОСОБА_2, який частково визнав свою вину за ч. 3 ст. 289 КК України, раніше притягувався до кримінальної відповідальності, скоїв злочин у стані алкогольного сп'яніння, переховувався протягом тривалого часу від органів слідства та суду, що свідчить про небажання ставати на шлях виправлення.

При цьому суд у своєму рішенні не навів переконливих мотивів на підтвердження своїх висновків щодо наявності підстав для застосування положень ст. 69 КК України з урахуванням принципу справедливості покарання й відповідності його меті - виправлення засудженого та запобігання вчинення ним нових злочинів.

Таким чином, висновки суду про можливість застосування до ОСОБА_2 положень ст. 69 КК України та призначення йому покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років без конфіскації майна не відповідають загальним засадам призначення покарання, принципам законності, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.

З огляду на викладене ухвала суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з призначенням нового розгляду провадження в суді апеляційної інстанції, під час якого необхідно врахувати наведене, та ухвалити законне й обґрунтоване судове рішення, належним чином умотивувавши свої висновки.

За умови підтвердження обсягу обвинувачення ОСОБА_2 і за відсутності інших обставин, які відповідно до вимог закону можуть істотно вплинути на висновки суду щодо виду та розміру покарання, застосування положень ст. 69 КК України слід вважати необґрунтованим.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК України, Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу з доповненнями прокурора Цедіка С. Д., який брав участь у розгляді кримінального провадження судом першої інстанції,задовольнити.

Ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 19 липня 2018 року щодо ОСОБА_2 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Судді:

В. К. Маринич Н.О. Марчук М.М. Лагнюк