Історія справи

Постанова ККС ВП від 18.04.2019 року у справі №639/4065/17
Постанова ККС ВП від 18.04.2019 року у справі №639/4065/17

Постанова

Іменем України

18 квітня 2019 р.

м. Київ

Справа № 639/4065/17

Провадження № 51-5641 км 18

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого - Могильного О. П.,

суддів: Марчука О. П., Наставного В. В.,

за участю:

секретаря

судового засідання Бражника М.В.,

прокурора Пантєлєєвої А.С.,

захисників Тріфонова Є.О. (в режимі відеоконференції),

Макаренко Г.С. (в режимі відеоконференції),

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_4 на ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 12 березня 2018 року про повернення апеляційної скарги.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Жовтневого районного суду м. Харкова від 13 грудня 2017 року ОСОБА_5 засуджено: за ст. 257 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з конфіскацією майна, яке є його власністю; за ч. 3 ст. 146 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років; за ч. 4 ст. 187 КК України із застосуванням ст. 69 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років 6 місяців з конфіскацією майна, яке є його власністю; за ч. 3 ст. 289 КК України із застосуванням ст. 69 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з конфіскацією майна, яке є його власністю; за ч. 3 ст. 28, ч. 3 ст. 357 КК України до покарання у виді обмеження волі на строк 3 роки; за ч. 3 ст. 28, ч. 1 ст. 263 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки. На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим волі ОСОБА_5 визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років 6 місяців з конфіскацією майна, яке є його власністю.

Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 12 березня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 повернуто особі, яка її подала, на підставі п. 2 ч. 3 ст. 399 КПК України.

Вимоги касаційних скарг і узагальнені доводи осіб, які їх подали

У касаційній скарзі ОСОБА_4 порушує питання про скасування ухвали судді апеляційного суду від 12 березня 2018 року та призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції. При цьому зазначає, що ОСОБА_5 засуджено за вчинення кримінальних правопорушень за попередньою змовою з особами, матеріали відносно яких виділено в окреме провадження. Однією з осіб, як вбачається з наданого обвинувального акту та з ухвали місцевого суду від 07 липня 2017 року про виділення матеріалів в окреме провадження, є ОСОБА_4 У зв'язку із цим, на думку скаржника, він має право на апеляційне оскарження вироку щодо ОСОБА_5

Позиції інших учасників судового провадження

Захисники касаційну скаргу ОСОБА_4 підтримали та просять її задовольнити.

Прокурор Пантєлєєва А.С. просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу апеляційного суду - без зміни, посилаючись на її законність і обґрунтованість.

Мотиви суду

Заслухавши доповідь судді, думку учасників судового розгляду, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, наведені у касаційній скарзі, колегія суддів дійшла такого висновку.

Відповідно до ч. 4 ст. 475 КПК України вирок на підставі угоди може бути оскаржений у порядку, передбаченому цим Кодексом, з підстав, передбачених статтею 394 цього Кодексу.

Згідно з ч.4 ст.394 КПК України вирок суду першої інстанції на підставі угоди між прокурором та підозрюваним, обвинуваченим про визнання винуватості може бути оскаржений:

1)обвинуваченим, його захисником, законним представником виключно з підстав: призначення судом покарання, суворішого, ніж узгоджене сторонами угоди; ухвалення вироку без його згоди на призначення покарання; невиконання судом вимог, встановлених ч.ч.4,6,7 ст.474 цього Кодексу, в тому числі не роз'яснення йому наслідків укладання угоди;

2)прокурором виключно з підстав: призначення судом покарання, менш суворого, ніж узгоджене сторонами угоди; затвердження судом угоди у провадженні, в якому згідно з ч.4 ст.469 цього Кодексу угода не може бути укладена.

Таким чином, вимогами ч.4 ст.394 КПК України встановлено вичерпний перелік осіб, які можуть оскаржити в апеляційному порядку вирок суду на підставі угоди про визнання винуватості.

Відповідно до вимог п. 2 ч. 3 ст. 399 КПК України апеляційна скарга повертається, якщо її подала особа, яка не має права подавати апеляційну скаргу.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що перевіривши апеляційну скаргу ОСОБА_4 і встановивши, що її подано на вирок суду першої інстанції, який постановлений на підставі угоди про визнання винуватості, укладеної між прокурором та ОСОБА_5, апеляційний суд зазначив у своєму рішенні, що ця скарга подана особою, яка не має права на оскарження постановленого щодо ОСОБА_5 вироку, та дійшов висновку про необхідність повернення вказаної скарги.

Такий висновок узгоджується із зазначеними вимогами кримінального процесуального закону та є правильним.

Положення п. 8 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначають одну з основних засад судочинства - забезпечення права на апеляційний перегляд справи.

Відповідно до ст. 24 КПК України кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом (ч. 1). Також гарантується право на перегляд вироку, ухвали суду, що стосується прав, свобод чи інтересів особи, судом вищого рівня в порядку, передбаченому цим Кодексом, незалежно від того, чи брала така особа участь у судовому розгляді (ч. 2).

Згідно з п. 10 ч. 1 ст. 393 КПК України апеляційну скаргу мають право подати інші особи у випадках, передбачених цим Кодексом.

Право особи на апеляційне оскарження спрямоване насамперед на реалізацію гарантованого ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод права на справедливий суд. Забезпечення такого права є однією з важливих гарантій ухвалення правосудного рішення у кримінальному провадженні.

Разом з тим, у своїй практиці Європейський суд неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у ст. 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. Однак Суд повинен прийняти в останній інстанції рішення щодо дотримання вимог Конвенції; він повинен переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Крім того, подібне обмеження не буде відповідати ст. 6 Конвенції, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами та поставленою метою (див. рішення у справі «Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам ІІ проти Німеччини»).

Відповідно до правового висновку Верховного Суду України, що викладений у постанові від 3 березня 2016 року у справі №5-347кс15, конституційний принцип забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду гарантує право звернення до суду зі скаргою в апеляційному чи касаційному порядку, яке має бути реалізоване, за винятком встановленої законом заборони на таке оскарження; і при цьому відсутність «інших осіб» у вичерпному переліку суб'єктів оскарження, передбаченому ст. 394 КПК України, за умови, що судове рішення стосується їх прав, свобод та інтересів, не є перешкодою у доступі до правосуддя та звернення до суду вищої інстанції, що передбачено ч. 2 ст. 24 КПК України.

Крім того, Верховний Суд України у згаданій вище постанові наголосив на тому, що при вирішенні питання, чи є підстави для оскарження рішення суду першої інстанції до суду вищого рівня певною особою, незалежно від того, чи брала така особа участь у судовому розгляді, ключовим є з'ясування, чи насправді це рішення стосується інтересів конкретної особи.

Так, вирок щодо ОСОБА_5, виходячи з формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, стосується виключно обвинувачення ОСОБА_5, який уклав угоду про визнання винуватості. Дослідження та оцінку правомірності дій інших осіб, які таку угоду не укладали, суд не здійснював, а отже не вирішував наперед питання про їх права, свободи чи інтереси, і не встановлював преюдиційні факти щодо них.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 не навів переконливих, об'єктивно прийнятних доводів, що вирок у відношенні ОСОБА_5стосується прав, свобод та інтересів зазначеної особи у сенсі правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 3 березня 2016 року у справі №5-347кс15, а тому права на оскарження цього вироку на підставі ч. 2 ст. 24, п. 10 ч. 1 ст. 393 КПК України він не має.

Враховуючи наведене, апеляційний суд, повертаючи апеляційну скаргу, діяв відповідно до вимог кримінального процесуального закону, а тому колегія суддів не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Керуючись статтями 433, 436, 441, 442 КПК України, Суд

у х в а л и в:

Ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 12 березня 2018 року про повернення апеляційної скарги на вирок Жовтневого районного суду м. Харкова від 13 грудня 2017 року щодо ОСОБА_5 залишити без зміни, а касаційну скаргу ОСОБА_4 - без задоволення.

Постанова Верховного Суду є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді

О.П. Могильний О.П. Марчук В.В. Наставний