Історія справи

Постанова

Іменем України

18 квітня 2018 р.

м. Київ

провадження № 51-677 зпв 18

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Білик Н.В.

суддів Кравченка С.І., Ємця О.П.

за участю секретаря судового засідання Ляшка О.О.

розглянув заяву засудженого ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 30 березня 2016 року щодо нього.

Суть питання та встановлені судом обставини

Вироком Деснянського районного суду міста Чернігова від 27 травня 2015 року, ОСОБА_1 засуджено за п.1 ч.2 ст.115 КК України до довічного позбавлення волі.

На підставі ч.2 ст.71 КК України до призначеного покарання, ОСОБА_1 частково приєднано невідбуту частину покарання за вироком Козелецького районного суду Чернігівської області від 22 серпня 2007 року й остаточно визначено покарання у виді довічного позбавлення волі.

За вироком суду ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 05.07.2014 року, приблизно о 00.15 год., перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, знаходячись у квартирі АДРЕСА_1, де проживала родина ОСОБА_2, на ґрунті ревнощів, з метою вчинення умисного вбивства потерпілого ОСОБА_3, наніс останньому два удари ножем по голові, п'ятнадцять ударів ножем по тулубу, два удари ножем по лівому передпліччю та один удар ножем у ліву сідницю, що у своїй сукупності спричинили масивну крововтрату та смерть.

Після цього ОСОБА_1, на ґрунті раптово виниклих особистих неприязних відносин, з метою вчинення умисного вбивства ОСОБА_2, наніс останньому один удар ножем у тулуб, від якого потерпілий через масивну крововтрату помер.

Продовжуючи свої злочинні дії, на ґрунті виниклих особистих неприязних відносин, з метою вчинення умисного вбивства ОСОБА_4, наніс останній один удар ножем у живіт та два удари ножем у грудну клітину, які у своїй сукупності спричинили масивну крововтрату та смерть.

Від отриманих тілесних ушкоджень ОСОБА_3, ОСОБА_2 та ОСОБА_4 померли на місці події.

Ухвалою Апеляційного суду Чернігівської області від 28 липня 2015 року вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_1 залишено без зміни.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (далі - ВССУ) від 30 березня 2016 року, касаційні скарги засудженого ОСОБА_1 та захисника Костюка О.П. залишено без задоволення, а оскаржені судові рішення - без зміни.

Засуджений ОСОБА_1 звернувся із заявою про перегляд Верховним Судом України вищезазначеного судового рішення, на підставі п.3 ч.1 ст.445 КПК України. Просить скасувати вирок місцевого суду, ухвалу апеляційного суду та ухвалу касаційного суду, а справу направити до суду першої інстанції для розгляду.

Вважає, що ВССУ, постановляючи, 30 березня 2017 року, ухвалу щодо нього, прийняв рішення, яке не відповідає висновкам про застосування норм права, викладеним у постановах Верховного Суду України від 16 березня 2017 року №5-364 кс16 та від 12 жовтня 2017 року №5-327кс(15)17.

Стверджує, що висновок суду про доведеність його вини базується на доказах отриманих внаслідок проведення негласної слідчої дії - здійснення аудіо контролю за ним, в приміщенні ІТТ Чернігівського РВ УМВС України в Чернігівській області. А саме, аудіо запис на DVD-диску, згідно якого, він повідомляє дані про вчинення злочину, протокол огляду даного DVD-диску, а також протокол проведення цієї негласної слідчої розшукової дії від 09 липня 2014 року покладено в основу обвинувачення. Засуджений ОСОБА_1 зазначає, що ухвала слідчого судді Апеляційного суду Чернігівської області від 06 липня 2014 року, якою було надано дозвіл на проведення цієї негласної слідчої дії, йому не відкривалася і в судах першої та апеляційної інстанцій не досліджувалася. Тому, на його думку, зібрані у такий спосіб докази є недопустимими.

Мотиви Суду

Пунктом 1 параграфу 3 Перехідних положень до Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 3 жовтня 2017 року, що набрав чинності 15 грудня 2017 року, передбачено, що заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України у справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, передаються до Касаційного кримінального суду та розглядаються спочатку колегією у складі трьох суддів за правилами, що діяли до набрання чинності цим Законом. Такі заяви розглядаються без повідомлення та виклику учасників справи, за винятком випадку, коли суд, з огляду на обставини справи ухвалить рішення про інше.

Згідно з вимогами статті 444 КПК ( в редакції від 12 лютого 2015 року ) Верховний Суд України переглядає судові рішення виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

Зокрема, пунктом 3 частини 1 статті 445 КПК України визначено, що підставою для перегляду судових рішень Верховним Судом України, що набрали законної сили є невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції висновку щодо застосування норм права, викладеному в постанові Верховного Суду України.

Особливість перегляду судових рішень в аспекті пункту 3 статті 445 КПК полягає в тому, що висновок щодо правильності правозастосування надається Верховним Судом України за результатами розгляду конкретної справи про перегляд судових рішень з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 статті 445 цього Кодексу, і завжди обумовлений її обставинами, які становлять межі розгляду справи.

Європейський суд з прав людини в своїх рішеннях неодноразово звертав увагу на необхідність дотримуватися принципу юридичної визначеності, який є одним із фундаментальних аспектів верховенства права і передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового рішення суду тільки тому, що вона має на меті домогтися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох думок на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть бути лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру (див. справу «Пономарьов проти України»).

У постанові Верховного Суду України від 16 березня 2017 року №5-364кс16 сформульовано висновок про те, що не відкриття матеріалів сторонами одна одній, в порядку ст.290 КПК після закінчення досудового розслідування, а також додаткових матеріалів отриманих до або під час судового розгляду, є підставою для визнання відомостей, що містяться в них, недопустимими як докази.

Відповідно до правових висновків Верховного Суду України, викладених у постановах від 16 березня 2017 року №5-364кс16 та від 12 жовтня 2017 року №5-237кс(15)17, чинний КПК не містить заборони для сторін кримінального провадження представляти в суді матеріали, не відкриті одна одній. Заборону адресовано суду, який згідно з ч. 12 ст. 290 КПК не має права допустити відомості, що містяться в них, як докази, які існували на момент звернення до суду з обвинувальним актом, але не були відкриті сторонам.

Засуджений, обґрунтовуючи свої доводи, стверджує, що ухвала слідчого судді Апеляційного суду Чернігівської області від 06.07.2014 року про надання дозволу на проведення щодо нього негласної слідчої дії йому не відкривалася та під час судових розглядів, судами не досліджувалася.

Натомість, у постанові ВСУ від 16.03.2017 року, на яку посилається ОСОБА_1, зафіксовано інші обставини. Зокрема, порушенням визнано той факт, що докази які в порядку статті 290 КПК не були відкриті стороні захисту як під час досудового розслідування, так і під час розгляду справи судом першої інстанції, проте були долучені апеляційним судом до матеріалів кримінального провадження за клопотанням прокурора, досліджені ним та враховані при ухваленні свого судового рішення є підставою для визнання відомостей, що містяться у них, недопустимими як докази.

Однак, зі змісту судових рішень вбачається, що у справі щодо ОСОБА_1, ухвала слідчого судді Апеляційного суду Чернігівської області про надання дозволу на проведення негласних слідчих дій відносно нього не ураховувалась при ухваленні судових рішень та під час розгляду справи не досліджувалась.

Отже, наведене демонструє, що висновки викладені у постановах від 16 березня 2017 року та 12 жовтня 2017 року, які були предметом розгляду справ № 5-237кс (15)17 стосувалися іншого питання, ніж те, яке вирішив касаційний суд у справі щодо ОСОБА_1, що свідчить про відсутність підстави, передбаченої пунктом 3 частини 1 статті 445 КПК.

Керуючись статтями 453 454 456 Кримінального процесуального кодексу України, Пунктом 1 параграфу 3 Перехідних положень до Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» та беручи до уваги те, щообставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, у задоволенні заяви засудженого ОСОБА_1 необхідно відмовити.

З цих підстав Суд постановив:

Відмовити у задоволенні заяви засудженого ОСОБА_1.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.

Судді:

Н.В.Білик С.І.Кравченко О.П.Ємець