Історія справи

Ухвала ККС ВП від 02.01.2020 року у справі №759/20911/18

Постанова

Іменем України

18 лютого 2020 року

м. Київ

Справа №759/20911/18

Провадження № 51-6521 км 19

Верховний Суд колегією суддів Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Могильного О. П.,

суддів: Мазура М. В., Марчука О. П.,

секретаря

судового засідання Слободян О. М.,

за участю:

прокурора Сингаївської А. О.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у судовому провадженні в суді апеляційної інстанції, на вирок Святошинського районного суду м. Києва від 05 червня 2019 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 01 жовтня 2019 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018100080009725 за обвинуваченням

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Києва, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше неодноразово судимого, у тому числі, 15 січня 2014 року за ч. 3 ст. 185, ч. 1 ст. 309 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки; 08 липня 2014 року за ч. 2 ст. 309 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 років 6 місяців,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 185, ч. 2 ст. 15 ч. 2 ст. 185 КК України.

Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Святошинського районного суду м. Києва від 05 червня 2019 року ОСОБА_1 визнано винуватим та засуджено:

- за ч. 2 ст. 185 КК України до покарання у виді арешту на строк 6 місяців;

- за ч. 2 ст. 15 ч. 2 ст. 185 КК України до покарання у виді арешту на строк 5 місяців.

Згідно ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_1 призначено остаточне покаранняу виді арешту на строк 6 місяців.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 01 жовтня 2019 року зазначений вирок щодо ОСОБА_1 залишено без змін.

Згідно з вироком суду першої інстанції ОСОБА_1 засуджено за те, що він, знаходячись в приміщенні магазину «ВК Експрес», що по б-р Вернадського, 79 у м. Києві, повторно таємно викрав майно, що належить ТОВ «Альвар», 27 листопада 2018 року о 18.28 год. та 03 грудня 2018 року о 16 год. на загальну суму відповідно 726 грн, та 255,60 грн.

03грудня 2018 року о 16.20 год. ОСОБА_1 , знаходячись в приміщенні вказаного магазину, намагався викрасти майно на загальну суму 255,60 грн, проте, довести злочин до кінця не зміг із причин, що не залежали від його волі, оскільки був зупинений працівниками охорони магазину.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор просить скасувати судові рішення щодо ОСОБА_1 , призначивши новий розгляд провадження в суді першої інстанції з підстави невідповідності призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінальних правопорушень та даним про особу засудженого через м`якість. На обґрунтування своїх вимог стверджує, що при призначенні покарання судом не враховано, що ОСОБА_1 , який раніше притягувався до кримінальної відповідальності, вчинив три епізоди злочинної діяльності, наявності обтяжуючої покарання обставини- рецидиву злочинів. Ставить під сумнів правильність визнання пом`якшуючої покарання обставини - щирого каяття. Стверджує, що суд апеляційної інстанції формально розглянувши провадження, належним чином не перевірив і не спростував доводи, викладені в апеляційній скарзі.

Позиції інших учасників судового провадження

Прокурор Сингаївська А. О. просила скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції з призначенням нового розгляду в цьому суді.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, доводи прокурора, перевіривши матеріали провадження та доводи, наведені у касаційній скарзі, колегія суддів дійшла такого висновку.

Згідно з вимогами ч. 2 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Доведеність винуватості та правильність кваліфікації дій ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 185, ч. 2 ст. 15 ч. 2 ст. 185 КК України у касаційній скарзі не оскаржується.

Доводи касаційної скарги прокурора про невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчинених кримінальних правопорушень та даним про особу засудженого ОСОБА_2 через м`якість,є безпідставними.

Положеннями ч. 2 ст. 50 КК України визначено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

Відповідно до вимог ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Суд, призначаючи покарання, зобов`язаний врахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини справи, що пом`якшують і обтяжують покарання.

Статті 65-73 КК України є кримінально-правовими нормами, що визначають загальні засади та правила призначення покарання.

Питання призначення покарання визначають форму реалізації кримінальної відповідальності в кожному конкретному випадку з огляду на суспільну небезпечність і характер злочину, обставини справи, особу винного, а також обставини, що пом`якшують або обтяжують покарання тощо.

Вирішення цих питань належить до дискреційних повноважень суду, що розглядає кримінальне провадження по суті, який і повинен з урахуванням всіх перелічених вище обставин визначити вид і розмір покарання та ухвалити рішення.

Разом із тим дискреційні повноваження суду щодо призначення покарання або прийняття рішення про звільнення від його відбування мають межі, визначені змістом статей 409, 414, 438 КПК України, які передбачають повноваження судів апеляційної та касаційної інстанцій скасувати або змінити судове рішення у зв`язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, зокрема, коли покарання за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.

Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.

Ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, у значенні ст. 414 КПК України, означає з`ясування судом, насамперед, питання про те, до злочинів якої категорії тяжкості відносить закон (ст. 12 КК України) вчинене у конкретному випадку злочинне діяння. Беручи до уваги те, що у ст. 12 КК України дається лише видова характеристика ступеня тяжкості злочину, що знаходить своє відображення у санкції статті, встановленій за злочин цього виду, суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо.

При цьому під даними про особу обвинуваченого розуміються ті дані, які підтверджують соціальний статус особи, ступінь її небезпечності для суспільства, спосіб життя, родинний стан, стан здоров`я, поведінку особи до і після вчинення злочину, наявність попередніх судимостей, ставлення до праці, моральний вигляд, здійснення поганих або, навпаки, шляхетних вчинків, ставлення до людей, авторитет у колективі, де винний працював, та інші обставини, які існують на момент прийняття судового рішення та мають важливе значення для вибору покарання з огляду мети та засад його призначення.

Як убачається з вироку, при призначенні ОСОБА_1 покарання в межах санкції ч. 2 ст. 185 КК України, місцевий суд врахував характер і ступінь тяжкості цього злочину, який відноситься до категорії злочинів середньої тяжкості, дані про особу обвинуваченого, який раніше судимий, у лікарів нарколога та психіатра на обліку не перебував, має постійне місце проживання, обставину, що пом`якшує покарання - щире каяття, обставину, що обтяжує покарання, - рецидив злочинів.

Колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про те що покарання у виді арешту є необхідним і достатнім для виправлення ОСОБА_1 та попередження вчинення ним нових злочинів, оскільки з оскаржених судових рішень, окрім даних про особу обвинуваченого, вбачається, що ОСОБА_1 визнаний винним у викраденні та намаганні викрадення з магазину кави, запальничок і жувальних гумок на невелику суму.

Твердження прокурора про те, що суд не повинен був враховувати пом`якшуючу обставину - щире каяття, були предметом перевірки суду апеляційної інстанції і свого підтвердження не знайшли. З цими висновками погоджується і колегія суддів.

Так, щире каяття - це обставина, яка відображає психічний стан особи, яка вчинила злочин і передбачає глибокі внутрішні переживання особою того, що сталося, моральне засудження своєї злочинної поведінки, почуття сорому, докорів сумління і готовність нести кримінальну відповідальність. Щире каяття проявляється у самозасудженні особою вчиненого злочину, його наслідків, прагненні усунути нанесену шкоду та рішенні не вчиняти більше злочинів.

ОСОБА_1 вину визнав повністю, фактичні обставини не оспорював у зв`язку з чим розгляд провадження здійснювався у порядку ч. 3 ст. 349 КПК України. Викрадене майно повернуто власнику.

При складанні обвинувального акту стороною обвинувачення також встановлено, що ОСОБА_1 щиро розкаявся, що було визнано пом`якшуючою покарання обставиною.

Призначене ОСОБА_1 покарання відповідає принципу індивідуалізації покарання відповідно до якого суд, на основі оцінки ряду загальних і спеціальних критеріїв, зазначених у законі, визначив особі, яка вчинила злочин, справедливу міру покарання, спрямовану на досягнення цілей виправлення засудженого і приватної превенції.

У касаційній скарзі не наведено обґрунтованих доводів щодо істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, які б були безумовною підставою для скасування оскаржуваних судових рішень і таких порушень судом касаційної інстанції не встановлено.

Твердження прокурора про порушення судом апеляційної інстанції вимог ст. 419 КПК України також не знайшли свого підтвердження.

Так, ст. 419 КПК України містить вимоги до ухвали апеляційного суду, в якій має бути зазначено: імена учасників судового провадження, короткий зміст вимог апеляційної скарги і судового рішення суду першої інстанції, узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу і узагальнений виклад позиції інших учасників судового провадження, встановлені судом першої інстанції обставини, встановлені судом апеляційної інстанції обставини з посиланням на докази, а також мотиви визнання окремих доказів недопустимими чи неналежними, мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, і положення закону, яким він керувався. При залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, не погоджуючись із ухваленим вироком місцевого суду щодо ОСОБА_1 , прокурор звернувся із апеляційною скаргою на це судове рішення, у якій висував вимогу про його скасування і ухвалення нового вироку.

При цьому прокурор в апеляційній скарзі, яка аналогічна доводам касаційної скарги сторони обвинувачення, наголошував, що призначене ОСОБА_1 покарання у виді арешту є таким, яке внаслідок м`якості не відповідає тяжкості вчиненого останнім злочинів та даним про його особу.

Суд апеляційної інстанції, розглядаючи апеляційну скаргу прокурора на вирок щодо ОСОБА_1 і залишаючи її без задоволення, зазначив мотиви, з яких виходив при постановленні ухвали і положення закону, яким він керувався, а також мотивовані підстави, з яких вказану скаргу визнано необґрунтованою, перевірив і спростував доводи, викладені в ній, постановивши ухвалу, яка відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

Та обставина, що апеляційний суд у мотивувальній частині ухвали зазначив, що ОСОБА_1 призначено покарання у виді арешту у межах санкції ч. 1 ст. 185 КК України, тоді як йому призначено покарання у межах санкції ч. 2 ст. 185 КК України, є технічною помилкою та не свідчить про формальність розгляду цього провадження, як про це зазначає прокурор.

З огляду на викладене, касаційна скарга прокурора задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 433, 436, 441, 442 КПК України, Суд

у х в а л и в:

вирок Святошинського районного суду м. Києва від 05 червня 2019 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 01 жовтня 2019 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора, який брав участь у судовому провадженні в суді апеляційної інстанції,- без задоволення.

Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.

С у д д і:

О. П. Могильний М. В. Мазур О. П. Марчук