Історія справи

Постанова

іменем України

18 лютого 2020 року

м. Київ

справа № 344/16830/17

провадження № 51-4955км 19

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Лагнюка М.М.,

суддів Макаровець А.М., Маринича В.К.,

за участю:

секретаря судового засідання Чорнобривця В.В.,

прокурора Костюка О.С.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу представника ПАТ «Страхова компанія «Універсальна» - захисника Квятківського О.В. на вирок Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 3 липня 2019 року та ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду від 17 вересня 2019 року в кримінальному провадженні, відомості щодо якого внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017090010002021 від 20 травня 2017 року, за обвинуваченням

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України, уродженки с. Новошини Жидачівського району Львівської області, жительки АДРЕСА_1 ), такої, що судимості не мала,

у вчиненні злочину, передбаченого частиною 1 статті 286 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 3 липня 2019 року ОСОБА_1 визнано винуватою у вчиненні кримінального правопорушення та призначено покарання за частиною 1 статті 286 КК у виді штрафу в розмірі трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 5100 грн, без позбавлення права керувати транспортними засобами.

Цивільний позов у кримінальному провадженні задоволено частково. Стягнуто на користь потерпілого ОСОБА_2 : з ПАТ «СК «Універсальна» - 99 000 грн у рахунок відшкодування матеріальної шкоди та 10 000 грн - моральної шкоди; з ОСОБА_1 - 8 614 грн у рахунок відшкодування матеріальної шкоди, 30 000 грн - моральної шкоди та 5000 грн - витрат, понесених на правову допомогу.

У решті позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання щодо речових доказів.

Згідно з вироком ОСОБА_1 19 травня 2017 року близько 17:00, керуючи автомобілем марки «Тоуоtа RAV 4», д.н.з. НОМЕР_1 рухалася по вул. Галицькій у напрямку вул. С. Петлюри в м. Івано-Франківську. Ця ділянка дороги, має по дві смуги руху в кожному напрямку руху. У цей час у зустрічному напрямку по своїй смузі, керуючи мотоциклом марки «Suzuki GSX R600», д.н.з. НОМЕР_2 , рухався ОСОБА_2 .

При зближенні транспортних засобів, ОСОБА_1 проявила неуважність, не врахувала дорожньої обстановки, не переконалася, що це буде безпечним і не створить перешкоди або небезпеки для інших учасників руху, продовжила рух, виконуючи маневр поворот ліворуч до будинку №64 на вул. Галицькій, і виїхала на смугу зустрічного руху, де допустила зіткнення з мотоциклом, порушивши вимоги пунктів 2.3, 10.1, 11.4 Правил дорожнього руху, внаслідок чого відбулася дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП), в результаті якої ОСОБА_2 згідно з висновком експерта № 453 від 10 серпня 2017 року отримав тілесні ушкодження середнього ступеня тяжкості як такі, що викликали тривалий розлад здоров`я і не є небезпечними для життя в момент заподіяння.

Ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду від 17 вересня 2019 року вирок Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 3 липня 2019 року залишено без зміни.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала.

У касаційній скарзі представник страхової компанії просить скасувати судові рішення в частині цивільного позову та призначити новий розгляд у суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства.

При цьому зазначає, що потерпілий не звертався до страховика із заявою про виплату страхового відшкодування та не надав документів, які мають відношення до ДТП, а також вказує на неправильне застосування норм матеріального права, зокрема статей 35, 37 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власника наземних транспортних засобів».

Також представник, обґрунтовуючи свою позицію, вказує що ОСОБА_2 є неналежним позивачем у частині вимог про відшкодування матеріальної шкоди, завданої пошкодженням мотоцикла, на якому він рухався під час ДТП. При цьому, матеріали кримінального провадження не містять доказів вартості мотоцикла після ДТП, тобто при цьому, як вважає страховик, порушено порядок визначення розміру страхового відшкодування при фізичному знищенні транспортного засобу як різницю між вартістю транспортного засобу до та після ДТП.

Крім того, не погоджується представник відповідача із сумою відшкодування моральної шкоди, оскільки ОСОБА_2 були заявлені позовні вимоги про стягнення зі страховика на відшкодування моральної шкоди 759 грн, однак суд, на думку скаржника, неправомірно стягнув зі страхової компанії 10 000 грн, при цьому вийшов за межі позовних вимог.

Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, який підтримав касаційну скаргу частково, обговоривши доводи, наведені в касаційній скарзі, й перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Мотиви Суду.

Згідно зі статтею 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Як убачається з касаційної скарги представника страхової компанії, він не оспорює та не заперечує факту вчинення кримінального правопорушення, доведеності винуватості ОСОБА_1 та правильності кваліфікації її дій за вказаним обвинуваченням.

У касаційній скарзі скаржник вказує, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували норми матеріального права, що призвело до незаконності судових рішень у частині вирішення цивільного позову.

Однак колегія суддів вважає що касаційна скарга представника страхової компанії підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.

Положеннями частини 2 статті 127 КПК передбачено, що шкода, завдана кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні.

Відповідно до частини 1 статті 128 КПК особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.

Стаття 62 КПК передбачає, що цивільним відповідачем у кримінальному провадженні може бути фізична або юридична особа, яка в силу закону несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану злочинними діями (бездіяльністю) підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, та до якої пред`явлено цивільний позов у порядку, встановленому цим Кодексом.

У результаті перевірки матеріалів кримінального провадження встановлено, що суд першої інстанції при вирішенні цивільного позову зважив на всі доводи представника страхової компанії та, дослідивши докази, представлені в судовому засіданні, обґрунтовано дійшов висновку про відшкодування потерпілому матеріальної та моральної шкоди, завданої злочином.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, відповідно до договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АК/6703386 від 12 травня 2017 року між ПАТ СК «Універсальна» та ОСОБА_1 , страховий випадок є подією, внаслідок якої заподіяна шкода третім засобам під час ДТП, яка сталася за участю забезпеченого транспортного засобу («Toyota RAV4» д.н.з. НОМЕР_1 ) і внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована.

ПАТ СК «Універсальна» у своєму листі на запит захисника Кучкуда П.В. повідомила, що 3 листопада 2017 року до страхової компанії було подано письмові пояснення про обставини ДТП від ОСОБА_2 , однак заяв про виплату страхового відшкодування за наслідками цієї ДТП, яка мала місце 19 травня 2017 року за участю забезпеченого транспортного засобу, не надходило.

З урахуванням установлених обставин справи суд касаційної інстанції дійшов висновку, що в спорах про відшкодування шкоди, завданої особі джерелом підвищено небезпеки, право потерпілої особи на відшкодування завданих збитків реалізовується нею на власний розсуд шляхом пред`явлення позову безпосередньо до винної особи або до страхової компанії, цивільно-правову відповідальність в якій застраховано завдавачем такої шкоди.

Таким чином, доводи представника страхової компанії про відсутність заяви про відшкодування збитків є неспроможними та не вказують на те, що страховик може уникнути відповідальності щодо відшкодування збитків, посилаючись на відсутність такої заяви, що також узгоджується з Постановою Великої Палати верховного Суду від 19 червня 2019 року (справа 465/4621/16-к).

Крім того, слід зазначити, що відповідно до статті 6 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (у редакції, чинній на час вчинення ДТП) страховим випадком є ДТП, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого.

Згідно з пунктом 2 полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів страховим випадком є подія, внаслідок якої заподіяно шкоду третім особам під час ДТП, яка сталася за участю забезпеченого транспортного засобу і внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована за договором (полісом).

За пунктом 1.4 статті 1 зазначеного Закону особи, відповідальність яких застрахована, - страхувальник та інші особи, які правомірно володіють забезпеченим транспортним засобом. Володіння забезпеченим транспортним засобом уважається правомірним, якщо іншого не встановлено законом або рішенням суду.

У пункту 1.6 статті 1 вказаного Закону передбачено, що власники транспортних засобів - юридичні та фізичні особи, які відповідно до законів є власниками або законними володільцями (користувачами) наземних транспортних засобів на підставі права власності, права господарського відання, оперативного управління, на основі договору оренди або правомірно експлуатують транспортний засіб на інших законних підставах.

Відповідно до положень статті 15 Закону України «Про дорожній рух» право на керування транспортними засобами відповідної категорії підтверджується посвідченням транспортного засобу з установленим терміном дії.

Згідно з визначеннями ПДР, затверджених постановою Кабінету Міністрів від 10 жовтня 2001 року №1306 (у редакції, чинній на час учинення ДТП), водій - особа, яка керує транспортним засобом і має посвідчення водія (посвідчення тракториста-машиніста, тимчасовий дозвіл на право керування транспортним засобом, тимчасовий талон на право керування транспортним засобом) відповідної категорії. Водієм також є особа, яка навчає керуванню транспортним засобом, перебуваючи безпосередньо в транспортному засобі.

Пунктом 2.1 статті 2 ПДР передбачено, що водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі, зокрема, посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії.

Із системного аналізу вказаних положень законодавства та умов укладеного між сторонами договору вбачається, що необхідною умовою для виникнення обов`язку страховика здійснити страхову виплату за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власнику наземного транспортного засобу є настання страхового випадку, внаслідок якого завдано шкоду третім особам під час ДТП, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу під керуванням власника або особи, яка на законних підставах володіє ним та має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії.

З матеріалів кримінального провадження видно, що під час керування транспортним засобом ОСОБА_2 мав водійське посвідчення та відсутні будь-які сумніви щодо керування ним транспортним засобом всупереч установленому закону.

Крім того, як правильно зазначив у своєму рішенні суд апеляційної інстанції, страхова компанія повинна відшкодувати заподіяну злочином шкоду потерпілому, а не власнику мотоцикла.

З огляду на зазначене доводи представника відповідача щодо належного позивача у справі є неспроможними.

Доводи представника цивільного відповідача в частині визначення суми грошових коштів на відшкодування матеріальної шкоди є безпідставними з огляду на те, що під час судового розгляду судом досліджено копії чеків на придбання медичних документів, які містяться у матеріалах кримінального провадження (а.п. 32-36), відповідно до яких сума витрат становить 15185 грн, її і було стягнуто з відповідача.

Крім того, з висновку судово-товарознавчої експертизи №4.5-54/17 від 8 листопада 2017 року вартість відновлюваного ремонту мотоцикла «Suzuki GSX R600», д.н.з. НОМЕР_2 , 2010 року випуску, становить 139 781 грн. Суд правильно виходив з норм чинного законодавства та, посилаючись на Закон №1961-4 від 01 липня 2004 року, визначив розмір завданої потерпілому матеріальної шкоди в сумі 99 000 грн. (з урахуванням відмінусування 1000 грн розміру франшизи), яка підлягає стягненню саме з ПАТ «СК Універсальна». Решту суми матеріального відшкодування в розмірі 68 564 грн. слід стягнути з обвинуваченої.

До того ж такі доводи апеляційної скарги представника страхової компанії були перевірені судом апеляційної інстанції, і, як убачається з проведених товарознавчих експертиз, апеляційний суд у своєму рішенні зазначив, що при ремонті мотоцикла використовуються нові запчастини, а тому така різниця у вартості є цілком логічною, а посилання представника відповідача про необхідність сплатити лише частину суми щодо різниці між вартістю до і після ДТП є неспроможними.

Однак слушними є твердження представника страхової компанії щодо стягнення відшкодування моральної шкоди зі страхової компанії.

Так, відповідності до статі 26-1 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» Відшкодування моральної шкоди, заподіяної потерпілому, здійснюється потерпілому - фізичній особі, який зазнав ушкодження здоров`я під час дорожньо-транспортної пригоди, у розмірі 5 відсотків страхової виплати за шкоду, заподіяну здоров`ю.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, потерпілий у своїй позовній заяві визначився з сумою виплат за шкоду, заподіяну здоров`ю, вказавши 15 185 грн. Крім того, позивач зазначив у резолютивній частині саме 759 грн, які він просить стягнути зі страхової компанії у рахунок відшкодування моральної шкоди, посилаючись у мотивувальній частині свого позову саме на вищезазначену норму закону та вираховуючи 5 відсотків від суми, яку він просить стягнути в рахунок виплат за шкоду, заподіяну здоров`ю.

Однак суд першої інстанції, як і в подальшому апеляційний суд, не звернув уваги на зміст позовної заяви та її аргументацію щодо зазначених виплат та безпідставно стягнув з ПАТ «СК Універсальна» 10 000 грн на відшкодування моральної шкоди, виходячи з розміру суми, яку позивач просив задовольнити, та обґрунтовуючи матеріальні збитки втратою мотоцикла.

Таким чином, колегія суддів не може погодитись із судовими рішеннями, в яких зроблено неправильний розрахунок щодо виплати моральної шкоди, оскільки така сума виходить поза межі позовних вимог та розрахована всупереч статті 26-1 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»у неправильний спосіб.

Оскільки процесуальні відносини щодо підстав для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд у порядку цивільного судочинства не врегульовані нормами КПК України, то в цій справі застосуванню підлягають також положення Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК), а саме статті 411.

Відповідно до частини 3 статті 411 ЦПК, підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм матеріального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не достатньо ретельно дослідив зібрані у справі докази.

З матеріалів кримінального провадження видно, що розмір сум, які були заявлені позивачем у цивільному позові та які підлягали відшкодуванню як певні види витрат, є обґрунтованим, однак суди повинні враховувати частину 2 статті 264 ЦПК, відповідно до якої при ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.

Отже, доводи представника цивільного відповідача в частині стягнення суми на відшкодування моральної шкоди підлягають задоволенню, оскільки потерпілий ставив вимогу про відшкодування моральної шкоди страховою компанією в розмірі 759 грн.

Виходячи із викладеного, вирок Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 3 липня 2019 року та ухвалу івано-Франківського апеляційного суду від 17 вересня 2019 року підлягають скасуванню щодо задоволення цивільного позову в частині відшкодування витрат у рахунок відшкодування моральної шкоди, а кримінальне провадження у скасованій частині - направленню на новий судовий розгляд у порядку цивільного судочинства.

Під час нового розгляду цивільного позову в порядку цивільного судочинства суду необхідно дослідити наявні у справі докази, що стосуються заявленого позову та визначити суму відшкодування моральної шкоди, що підлягає стягненню як з ОСОБА_1 , так із страхової компанії.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу представника цивільного відповідача - ПАТ «СК Універсальна» на вирок Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 3 липня 2019 року та ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду від 17 вересня 2019 року задовольнити частково.

Вирок Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 3 липня 2019 року та ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду від 17 вересня 2019 року стосовно ОСОБА_1 у частині вирішення цивільного позову щодо стягнення коштів із ПАТ «СК Універсальна» на користь ОСОБА_2 у рахунок відшкодування моральної шкоди - скасувати та призначити новий розгляд у суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства.

Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.

Судді:

М.М. Лагнюк А.М. Макаровець В.К. Маринич