Історія справи

Ухвала ККС ВП від 07.10.2020 року у справі №752/21575/17

Постанова

Іменем України

12 листопада 2020 року

м. Київ

Справа № 752/21575/17

Провадження № 51-4084 км 20

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого - Кравченка С. І.,

суддів: Білик Н. В., Ємця О. П.,

при секретарі Ковтюку В. В.,

за участю прокурора Костюка О. С.,

розглянув у судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за № 12014100010003408 за обвинуваченням

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, який народився в м. Києві, зареєстрований по АДРЕСА_1, проживає по АДРЕСА_2, раніше неодноразово судимого, останній раз вироком Апеляційного суду м. Києва від 16 червня 2011 року за ч. 2 ст. 190 КК України, на підставі ст. 71 КК України, на 4 роки 4 місяці позбавлення волі, звільненого 1 квітня 2014 року у зв'язку з відбуттям покарання,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України,

за касаційною скаргою прокурора на ухвалу Київського апеляційного суду від 27 травня 2020 року щодо ОСОБА_1,

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Голосіївського районного суду м. Києва від 14 листопада 2019 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 186 КК України на 4 роки позбавлення волі.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування покарання з випробуванням, встановлено іспитовий строк 1 рік, та покладено обов'язки, передбачені ст. 76 КК України.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 27 травня 2020 року в порядку, визначеному ст. 404 КПК України, вирок Голосіївського районного суду м. Києва від 14 листопада 2019 року щодо ОСОБА_1 змінено.

Виключено із вступної частини вироку відомості про судимість ОСОБА_1 за вироком Голосіївського районного суду м. Києва від 27 жовтня 2005 року.

В решті вирок суду першої інстанції залишено без зміни.

За вироком суду встановлено, що 1 травня 2014 року о 19 годині ОСОБА_1, знаходячись по вул. Якубовського, 1 в м. Києві, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, повторно, відкрито, завдавши декілька ударів потерпілому ОСОБА_2, заволодів мобільним телефоном "Nokia 206 Dual", який належить останньому, чим завдав йому матеріальну шкоду на суму 600 гривень.

Судом дії ОСОБА_1 кваліфіковані за ч. 2 ст. 186 КК України як відкрите викрадення чужого майна (грабіж), вчинене повторно.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор просить скасувати ухвалу апеляційного суду у зв'язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, а саме ст. 75 КК України, та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Вважає, що звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням є необґрунтованим та не може досягти мети покарання, передбаченої статтями 50, 65 КК України. На переконання прокурора, обставини вчиненого злочину, а також дані про особу засудженого свідчать про підвищений рівень його суспільної небезпеки, а виправлення ОСОБА_1 можливе лише в умовах ізоляції від суспільства. Зазначає, що апеляційний суд, залишаючи апеляційну скаргу прокурора без задоволення, в якій він не погоджувався з призначеним ОСОБА_1 покаранням із застосуванням положень ст. 75 ККУкраїни, не перевірив належним чином усіх наведених у скарзі доводів та обґрунтованих відповідей на них не надав.

Позиції учасників судового провадження

Прокурор підтримав касаційну скаргу та просив її задовольнити.

Мотиви Суду

Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочину, за який його засуджено, та кваліфікація вчиненого за ч. 2 ст. 186 КК України в касаційній скарзі не оспорюються.

Зі змісту скарги вбачається, що прокурор фактично порушує питання про недотримання судом визначених законом вимог, що стосуються призначення покарання і пов'язані із суддівським розсудом (дискреційними повноваженнями).

Водночас загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї з форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування. Завданням такої форми є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення про можливість застосування чи незастосування ст. 75 КК України.

Відповідно до вимог ст. 75 КК України, якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Так, призначаючи ОСОБА_1 покарання, місцевий суд дотримався загальних засад, передбачених статтями 50, 65 КК України, оскільки врахував ступінь тяжкості вчиненого ним злочину (що є тяжким), дані про особу обвинуваченого (позитивну характеристику за місцем проживання, наявність постійного місця роботи та малолітньої дитини на утриманні). Обставиною, що пом'якшує покарання ОСОБА_1, суд визнав щире каяття, а обставиною, що обтяжує покарання, - вчинення злочину у стані алкогольного сп'яніння.

Урахувавши вищезазначені обставини в сукупності, час, який сплинув після вищезазначених подій, ставлення обвинуваченого до вчиненого, зміну його соціального статусу по відношенню до часу, коли відбувалися події, поведінку на час розгляду справи, місцевий суд дійшов висновку про можливість звільнення ОСОБА_1 від відбування призначеного йому покарання на підставі ст. 75 КК України, встановивши іспитовий строк тривалістю 1 рік.

Суд апеляційної інстанції з дотриманням положень статті 404 КПК України, розглянув подану апеляційну скаргу прокурора, і дійшов правильного висновку, що вирок місцевого суду відповідає вимогам кримінального та кримінального процесуального законів, навівши в ухвалі докладні мотиви свого рішення, з яким погоджується також і колегія суддів касаційного суду.

Доводи прокурора про те, що суди попередніх інстанцій не урахували в повній мірі тяжкість вчиненого засудженим злочину, конкретних обставин справи, та обставину, що обтяжує покарання, є безпідставними, оскільки вказані обставини були враховані судами і їм дана належна оцінка.

Доводи прокурора про те, що засуджений не бажає стати на шлях виправлення є необґрунтованими. Як правильно дійшов висновку апеляційний суд, обвинувальний акт у цьому кримінальному провадженні було направлено до суду більше, ніж через п'ять років після вчинення кримінального правопорушення, і даних про те, що ОСОБА_1 переховувався від органу досудового розслідування або іншим чином перешкоджав кримінальному провадженню, в матеріалах справи відсутні. Протягом цього часу обвинувачений створив сім'ю, працевлаштувався, за місцем роботи характеризується позитивно, інших кримінальних правопорушень не вчиняв, а тому твердження прокурора про те, що ОСОБА_1 наполегливо прагне вести злочинний спосіб життя та про те, що його виправлення неможливе без ізоляції від суспільства, апеляційний суд обґрунтовано визнав непереконливими. А також зазначив про те, що відбування покарання у вигляді позбавлення волі в минулому, не може бути перешкодою для такого рішення суду.

Крім того, справу було розглянуто у порядку ч. 3 ст. 349 КПК України, під час судового розгляду ОСОБА_1 визнав свою винуватість і щиро розкаявся.

Звільнення ОСОБА_1 від відбування призначеного покарання на підставі ст. 75 КК України є обґрунтованим, а доводи прокурора про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність колегія суддів вважає непереконливими.

Ухвала апеляційного суду є достатньо мотивованою та відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були би безумовними підставами для скасування судового рішення, у справі не встановлено.

Враховуючи наведене, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційну скаргу прокурора слід залишити без задоволення.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Верховний Суд

ухвалив:

Ухвалу Київського апеляційного суду від 27 травня 2020 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора - без задоволення.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

С. І. Кравченко Н. В. Білик О. П. Ємець