Історія справи

Ухвала ККС ВП від 13.01.2020 року у справі №426/12149/17

Постанова

Іменем України

17 березня 2020 року

м. Київ

Справа №426/12149/17

Провадження № 51-112 км 20

Верховний Суд колегією суддів Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Могильного О. П.,

суддів: Мазура М. В., Яковлєвої С. В.,

секретаря

судового засідання Матвєєвої Н. В.,

за участю:

прокурора Сингаївської А. О.,

захисника Осьмак Я. В. (в режимі відеоконференції),

виправданого ОСОБА_1 (в режимі відеоконференції),

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у судовому провадженні в судах першої та апеляційної інстанцій, на вирок Сватівського районного суду Луганської області від 24 квітня 2019 року та ухвалу Луганського апеляційного суду від 11 жовтня 2019 року, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017130550000292щодо

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Сватове Луганської області, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України,

Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Сватівського районного суду Луганської області від 24 квітня 2019 року ОСОБА_1 визнано невинуватим та виправдано за ч. 2 ст. 307 КК України.

Ухвалою Луганського апеляційного суду від 11 жовтня 2019 вирок суду щодо ОСОБА_1 залишено без зміни.

Органом досудового розслідування ОСОБА_1 обвинувачувався у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України, за таких обставин.

В ході проведення негласних слідчих розшукових дій, а саме контролю за вчиненням злочину у вигляді контрольованої закупки, 24 травня 2017 року близько 13 год., перебуваючи біля домоволодіння № АДРЕСА_2, та 29 травня 2017 року близько 12 год., перебуваючи біля залізничного полотна, розташованого вздовж вул. ім. Гагаріна м. Сватове, ОСОБА_1 збув раніше знайомому ОСОБА_2 особливо небезпечний наркотичний засіб, обіг якого заборонено, - канабіс за 300 грн загальною масою у перерахунку на суху речовину 2,54 гр і відповідно повторно за 700 грн, загальною масою у перерахунку на суху речовину5,79 гр.

Ухвалюючи виправдувальний вирок, суд першої інстанції дійшов висновку, що з урахуванням доказів, які були досліджені в судовому засіданні, з точки зору достатності та взаємозв`язку, сторона обвинувачення не довела поза розумним сумнівом вчинення ОСОБА_1 злочину, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України.

При цьому суд констатував наступне.

В матеріалах кримінального провадження відсутні відомості про те, що до 27 квітня 2017 року (дата внесення до ЄРДР) відносно ОСОБА_1 заводилась оперативно-розшукова справа.

При проведенні негласних слідчих дій мала місце провокація з боку правоохоронних органів, оскільки провадження відносно ОСОБА_1 було порушено та оперативні дії - розпочаті за відсутності об`єктивної підозри у вчиненні злочину, а під час здійснення оперативних заходів органи досудового розслідування не виявляли необхідної пасивності.

Прокурором не були відкриті стороні захисту та суду ухвали слідчого судді Апеляційного суду Луганської області про надання дозволів на проведення негласних слідчих дій, а постанова про проведення контролю за вчиненням злочину від 15 травня 2017 року, хоча і була розсекречена на день ознайомлення стороною захисту з матеріалами провадження, проте в порядку ст. 290 КПК України не відкривалась, а була надана лише 16 листопада 2017 року. З огляду на це суд визнав недопустимим доказами протоколи, складені за результатами проведення НРСД та похідні від них докази, у тому числі висновки експертиз.

Також суд вказав, що в матеріалах кримінального провадження відсутня інформація, які технічні засоби застосовувалися під час проведення зазначених НСРД, та на які первинні носії записувалася вказана інформація, а згідно з висновком судової криміналістичної експертизи відео-звукозапису № 4387 від 12 листопада 2018 року встановлено, що фонограми/відеофонограми записані на лазерних компакт-дисках DVD-R «Verbatim» № MFP620UB16082715, DVD-R «NANOTEX»№ L130532115.01, є копіями, записаними за допомогою персонального комп`ютера. З огляду на те, що відповідно до вимог ч. 3 ст. 254 КПК України виготовлення копії протоколів про проведення НСРД та додатків до них не допускається, а диск є саме додатком до протоколу про проведення НСРД від 26 квітня 2017 року, то сторона обвинувачення завідомо надала суду недопустимий доказ.

Показання свідків ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , які були понятими при документуванні оперативної закупівлі, не мають самостійного доказового значення. Одночасно показання свідків ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 суд не взяв до уваги, оскільки ці особи є працівниками Сватівського ВП ГУ НП в Луганській області.

Окрім того, ні прокурор, ні за його дорученням слідчий, при закінченні досудового розслідування не повідомили обвинуваченого та його захисника письмово про обмеження конституційних прав ОСОБА_1 при проведенні НСРД.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор, який брав участь у судовому провадженні в судах першої та апеляційної інстанцій, порушує питання про скасування судових рішень щодо ОСОБА_1 і призначення нового розгляду у суді першої інстанції у зв`язку з істотними порушеннями кримінального процесуального закону. Вказує, що місцевий суд безпідставно визнав недопустимими доказами протоколи, складені за результатами проведення НСРД, оскільки постанова прокурора про контроль за вчиненням злочину та ухвала слідчого судді суду апеляційної інстанції про надання дозволу на проведення НРСД не є доказами у провадженні. Окрім того, вказана постанова прокурора була отримана після завершення досудового слідства, лист про наявність ухвали слідчого судді суду апеляційної інстанції про надання дозволу на проведення НРСД був предметом дослідження суду, а застосовані прокурором заходи щодо її розсекречення не дали позитивного результату. Зазначає про безпідставність не визнання як доказу диску, який є додатком до протоколу про проведення НСРД, так як долучення до матеріалів провадження оригінального носія інформації не передбачено законом. Надаючи свою оцінку доказам, доводить, що з боку правоохоронних органів не було провокації злочину. Заперечує правильність висновку суду про необхідність долучення до матеріалів провадження документів, які підтверджують походження коштів, які використовувалися при проведенні контрольованої закупки. Посилається на те, що суд апеляційної інстанції зобов`язаний був провести повторне дослідження доказів. Звертає увагу, що суд виправдав ОСОБА_1 з підстав відсутності в його діях складу злочину, тоді як в мотивувальній частині вироку йдеться про недоведеність вчинення кримінального правопорушення обвинуваченим. Стверджує, що суд апеляційної інстанції не перевірив всі доводи апеляційних скарг сторони обвинувачення та не надав відповіді на них, постановивши ухвалу, яка не відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України.

Позиції учасників судового провадження

Прокурор Сингаївська А. О. підтримала касаційну скаргу та просила її задовольнити.

Виправданий ОСОБА_1 , захисник Осьмак Я. В. заперечили проти задоволення касаційної скарги.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, доводи учасників провадження, перевіривши матеріали провадження та доводи, наведені у касаційній скарзі, колегія суддів дійшла такого висновку.

Згідно з вимогами ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції в межах касаційної скарги перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Згідно зі ст. 2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Положення ст. 17 КПК України регламентують, що ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.

Крім того, ст. 62 Конституції України закріплено принцип, що обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, отриманих незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Відповідно до ст. 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.

Стаття 94 КПК України передбачає, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.

Статтею 86 КПК України визначено, що доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом. Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення.

А згідно зі ст. 85 КПК України належними також є докази, які прямо чи непрямо підтверджують достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів.

Відповідно до ст. 92 КПК України на сторону обвинувачення покладається обов`язок доказування не лише обставин, передбачених ст. 91 цього Кодексу, а й обов`язок доказування належності та допустимості поданих доказів.

Згідно з вимогами ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Статтею 373 КПК України встановлено, що виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що: вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа; кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим; в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення. Виправдувальний вирок також ухвалюється при встановленні судом підстав для закриття кримінального провадження, передбачених пунктами 1, 2 ч. 1 ст. 284 цього Кодексу.

При цьому обвинувальний вирок може бути постановлений судом лише в тому випадку, коли вина обвинуваченої особи доведена поза розумним сумнівом.

Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розуміння пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був учинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.

Тобто, дотримуючись засад змагальності та виконуючи свій професійний обов`язок, передбачений ст. 92 КПК України , обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред`явлено обвинувачення.

Згідно зі ст. 374 ч. 3 п. 1 КПК України мотивувальна частина виправдувального вироку повинна містити формулювання обвинувачення, яке пред`явлене особі і визнане судом недоведеним, а також підстави для виправдання з зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення.

За змістом цієї норми закону в мотивувальній частині виправдувального вироку мають бути викладені результати дослідження, аналізу та оцінки доказів у справі, як тих, що були зібрані стороною захисту так і тих, що зібрані стороною обвинувачення, в тому числі і поданих у судовому засіданні.

Цих вимог закону суд дотримався.

З матеріалів провадження убачається, що розглядаючи кримінальне провадження щодо ОСОБА_1 , дотримуючись принципів змагальності сторін та свободи в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, дотримуючись принципу диспозитивності.

Так, суд у судовому засіданні, відповідно до вимог кримінального процесуального закону, перевірив зібрані на досудовому слідстві докази, на підставі яких ОСОБА_1 було пред`явлене обвинувачення, надавши їм належну оцінку.

Спростовуючи пред`явлене ОСОБА_1 обвинувачення, суд навів підстави з яких визнав окремі докази недопустимими і обґрунтовано дійшов висновку про невинуватість ОСОБА_1 , вказавши у мотивувальній частині вироку підстави виправдання. З цим висновком правильно погодився суд апеляційної інстанції.

Твердження прокурора про те, що невідкриття процесуальних документів, якими надано дозволи на проведення НРСД, не є підставою для визнання доказів, отриманих в результаті таких дій, недопустими є безпідставними.

За змістом п. 1 ч. 2 ст. 87 КПК України недопустимим є доказ, отриманий при здійсненні процесуальних дій, які потребують попереднього дозволу суду, без такого дозволу або з порушенням його суттєвих умов.

Згідно зі ст. 246 КПК України обов`язковим елементом отримання доказів у результаті негласних слідчих (розшукових) дій є попередній дозвіл уповноважених суб`єктів (слідчого судді, прокурора, слідчого) на їх проведення, який є правовою підставою для цього.

Відповідно до ч. 2 ст. 290 КПК України прокурор або слідчий за його дорученням зобов`язаний надати доступ до матеріалів досудового розслідування, які є в його розпорядженні, у тому числі будь-які докази, які самі по собі або в сукупності з іншими доказами можуть бути використані для доведення невинуватості або меншого ступеня винуватості обвинуваченого, або сприяти пом`якшенню покарання.

Відповідно до положень ч. 12 ст. 290 КПК України, якщо сторона кримінального провадження не здійснить відкриття матеріалів, суд не має права допустити ці матеріали як докази у справі.

Як зазначила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 16 січня 2019 року № 13-37кс18 у справі № 751/7557/15-к, для доведення допустимості результатів НСРД мають бути відкриті не тільки результати цих дій, а й документи, які стали правовою підставою для їх проведення (клопотання слідчого, прокурора, їх постанови, доручення, ухвала слідчого судді), оскільки за змістом цих документів сторони можуть перевірити дотримання вимог кримінального процесуального закону стосовно НСРД.

Ці документи (процесуальні рішення) виступають правовою підставою для проведення НСРД з огляду на їх функціональне призначення щодо підтвердження допустимості доказової інформації, отриманої за результатами проведення таких дій, і повинні перевірятися та враховуватися судом під час оцінки доказів.

Враховуючи, що НСРД проводяться під час досудового розслідування за ініціативою сторони обвинувачення, ця сторона має їх у своєму розпорядженні, зокрема прокурор - процесуальний керівник цього розслідування. Згідно з ч. 2 ст. 36 КПК України прокурор має повний доступ до матеріалів, документів та інших відомостей, що стосуються досудового розслідування.

Що стосується процесуальних документів, які мають гриф секретності, то за змістом статей 85, 92, 290 КПК України прокурор - процесуальний керівник зобов`язаний під час досудового розслідування заздалегідь ініціювати процедуру їх розсекречення одночасно з результатами НСРД і забезпечити відкриття цих документів на етапі закінчення досудового розслідування.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду постановою від 16 жовтня 2019 року у справі 640/6847/15-к (провадження № 13-43кс19) уточнила висновки щодо застосування норми права, зроблені раніше у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у провадженні № 13-37кс18, акцентувавши увагу на тому, що сторона обвинувачення повинна вживати необхідних і достатніх заходів для розсекречення матеріалів, які стали процесуальною підставою для проведення НСРД, з метою їх надання стороні захисту, і виконувати в такий спосіб вимоги щодо відкриття матеріалів іншій стороні відповідно до ст. 290 КПК України.

Разом із тим, Велика Палата Верховного Суду констатувала, що якщо сторона обвинувачення не вживала необхідних і своєчасних заходів, спрямованих на розсекречення матеріалів, які стали процесуальною підставою для проведення НСРД і яких немає в її розпорядженні, то в такому випадку має місце порушення норм ст. 290 КПК.

У разі, коли відповідні процесуальні документи були отримані стороною обвинувачення після передачі обвинувального акта до суду, то вона зобов`язана здійснити їх відкриття згідно з ч. 11 ст. 290 КПК України .

Якщо процесуальні документи, які стали підставою для проведення НСРД (в тому числі ухвала слідчого судді) були надані суду під час судового розгляду і стороні захисту у змагальному процесі була забезпечена можливість довести перед судом свої аргументи щодо допустимості відомостей, отриманих у результаті НСРД, в сукупності із оцінкою правової підстави для проведення НСРД, то суд повинен оцінити отримані докази та вирішити питання про їх допустимість.

Якщо сторона обвинувачення вжила всіх необхідних та залежних від неї заходів, спрямованих на розсекречення процесуальних документів, які стали підставою для проведення НСРД, однак вони не були розсекречені до моменту передачі справи у суд з причин, що не залежали від волі або процесуальної поведінки прокурора, то в такому разі порушень вимог ст. 290 КПК України з боку сторони обвинувачення немає. Суд має оцінити докази, отримані в результаті НСРД в комплексі із розсекреченими процесуальними документами, які стали підставою для їх проведення, та не повинен автоматично визнавати такі докази недопустимими.

Процесуальні ж документи, які стали підставою для проведення НСРД, не є документами у розумінні ч. 2 ст. 99 КПК України, оскільки не містять зафіксованих та зібраних оперативними підрозділами фактичних даних про протиправні діяння окремих осіб або групи осіб.

Та встановлено, що процесуальні документи про дозвіл на проведення НСРД (в тому числі і відповідна ухвала слідчого судді) повинні досліджуватися судом під час розгляду справи у суді першої інстанції з метою оцінки допустимості доказів, отриманих в результаті НСРД.

У касаційній скарзі не заперечується, що ухвали слідчого судді суду апеляційної інстанції про надання дозволу на проведення НРСД відсутні в матеріалах провадження у зв`язку з чим суд не міг перевірити дотримання вимог кримінального процесуального закону стосовно НСРД.

При цьому колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про недопустимість як доказу постанови прокурора про контроль за вчинення злочину від 15 травня 2017 року.

Так, з матеріалів провадження вбачається, що режимно-секретним органом Сватівського відділу Старобільської місцевої прокуратури вказана постанова розсекречена 24 липня 2017 року. Після розсекречення цієї постанови прокурора її не було надано стороні захисту до ознайомлення з матеріалами провадження, яке проводилось 25 липня 2017 року.

Маючи в своєму розпорядженні цю постанову, прокурор майже через чотири місяці відкрив її стороні захисту у судовому засіданні, яке відбулось 16 листопада 2017 року.

У матеріалах кримінального провадження немає ні клопотання прокурора про розсекречення відповідних ухвал слідчого судді про зняття інформації з транспортних телекумунікаційних джерел та про аудіо-відео контроль за ОСОБА_1 , ні відмови комісії з конкретних причин про таке розсекречення матеріалів справи. Тому колегія суддів дійшла висновку, що у цій справі вимоги статті 290 КПК України щодо відкриття стороні захисту відповідних матеріалів стороною обвинувачення виконані не були.

За таких обставин суд правильно визнав недопустимими доказами протоколи за результатами проведення оперативно-розшуковихзаходів - зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж від 26 квітня 2017 та 17липня 2017 року, протоколи за результатами проведення негласних слідчих (розшукових) дій від 18 липня 2017 року, а також постанови прокурора про проведення контролю за вчиненням злочину від 15 травня 2015 року та похідні від них докази.

У касаційній скарзі прокурор не наводить доводів, які б ставили під сумнів правильність неврахування як доказів показання свідків ОСОБА_3 , ОСОБА_8 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 у частині проведення НРСД і виявлення доказів, при проведенні слідчих дій.

Прокурор не зазначає мотивованих тверджень на спростування висновку суду про те, що матеріали кримінального провадження не містять доказів того, що відносно ОСОБА_1 мали місце підстави для проведення оперативно-розшукової справи (заяви, повідомлення, матеріали органів дізнання та ін.) про підготовку чи здійснення обвинуваченим злочинів, які стали підставою для проведення оперативно-розшукової діяльності.

Як правильно встановив суд, стороною обвинувачення не надано доказів того, що ОСОБА_1 збував наркотичні засоби будь-якій іншій особі до часу документування такого збуту ОСОБА_2 , щосаме ОСОБА_1 був ініціатором збуту йому наркотичних засобів, а навпаки встановлено, що дії цієї особи мали провокативний характер, оскільки ОСОБА_2 фактично підбурював ОСОБА_1 до вчинення злочину.

У зв`язку з цим, колегія суддів погоджується з висновком суду про те, що в даному випадку мала місце провокація злочину.

Щодо доводів прокурора про достатність показань свідкадля встановлення факту походження коштів, які використовувалися при проведенні контрольованої закупки, то вони є безпідставними, оскільки будь якими письмовими доказами вони не підтверджені, про що правильно зазначено в судових рішеннях і з чим погоджується колегія суддів.

Твердження прокурора про те, суд апеляційної інстанції зобов`язаний був провести повторне дослідження доказів, не ґрунтуються на вимогах закону.

Згідно з ч. 3 ст. 404 КПК України, за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушенням, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.

З матеріалів провадження убачається, що в апеляційній скарзі та до початку розгляду провадження апеляційним судом прокурорами не заявлялося клопотання про дослідження доказів. Перед проведенням дебатів прокурор заявив відповідне клопотання, проте в подальшому відмовився від нього.

За таких обставин апеляційний суд не зобов`язаний був за власною ініціативою здійснювати повторне дослідження доказів, що узгоджується з висновком, викладеним у постанові Верховного Суду (справа №164/1509/15-к), на яку посилається прокурор, оскільки в зазначеному судовому рішенні йдеться про такий обов`язок апеляційного суду при скасуванні виправдувального і ухваленні обвинувального вироку, що в провадженні щодо ОСОБА_1 апеляційним судом зроблено не було.

Апеляційний розгляд проведений відповідно до вимог кримінального процесуального закону. Доводи прокурора щодо безпідставності виправдання, істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, належним чином перевірені судом апеляційної інстанції, на них надані вмотивовані відповіді. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

Некоректне посилання суду в мотивувальній частині вироку як на непричетність ОСОБА_1 до вчинення злочину при одночасному визнанні відсутності в його діях складу злочину не може бути підставою для скасування оскаржених судових рішень, як про це просить прокурор у касаційній скарзі.

Істотних порушень кримінального процесуального закону чи неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які були б безумовними підставами для скасування оскаржених судових рішень, колегією суддів не встановлено, а тому підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Керуючись статтями 433, 436, 441, 442 КПК України, Суд

ухвалив:

вирок Сватівського районного суду Луганської області від 24 квітня 2019 року та ухвалу Луганського апеляційного суду від 11 жовтня 2019 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора, який брав участь у судовому провадженні в судах першої та апеляційної інстанцій, - без задоволення.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

О. П. Могильний М. В. Мазур С. В. Яковлєва