Історія справи

Ухвала ККС ВП від 22.07.2020 року у справі №344/16543/18

Постанова

іменем України

8 грудня 2020 року

м. Київ

справа № 344/16543/18

провадження № 51-3387 км 20

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Щепоткіної В. В.,

суддів Ємця О. П., Кравченка С. І.,

за участю:

секретаря судового засідання Ткаченка М. С.,

прокурора Матюшевої О. В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 на вирок Івано-Франківського апеляційного суду від 16 червня 2020 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016090010002258, за обвинуваченням

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, котрий народився у м. Львові, зареєстрований на АДРЕСА_1, проживає на АДРЕСА_2, раніше судимого - 4 жовтня 2013 року Личаківським районним судом м. Львова за ч. 2 ст. 190, ч. 3 ст. 190 Кримінального кодексу України (далі - КК) до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років, на підставі ст. 75 КК звільнений від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 190 КК.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 10 вересня 2019 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 190 КК та призначено покарання у виді штрафу в розмірі 100 неоподаткованих мінімумів доходів громадян.

Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 16 травня 2016 року приблизно о 10 год, перебуваючи біля відділення "ОщадБанку", що знаходиться по вул. Мазепи, 14 у м. Івано-Франківську, діючи умисно, повторно, з корисливих мотивів, шляхом обману, з метою заволодіти грошовими коштами потерпілої ОСОБА_2, під час розмови з нею, підмінив пакет із грошовими купюрами (сувенірами), які він попередньо підготував, на грошові кошти в сумі 29 000 грн., які потерпіла отримала о 9:30 у відділенні банку.

Також, ОСОБА_1 14 грудня 2017 року о 14 год, перебуваючи біля відділення "ОщадБанку", що знаходиться по вул. Мазепи, 14 у м. Івано-Франківську, діючи умисно, повторно, з корисливих мотивів, шляхом обману, з метою заволодіти грошовими коштами потерпілої ОСОБА_3, під час розмови з нею, підмінив пакет із грошовими купюрами (сувенірами), які він попередньо підготував, на грошові кошти в сумі 3 000 грн., які потерпіла отримала о 13:30 у відділенні банку.

16 червня 2020 року Івано-Франківський апеляційний суд скасував вирок місцевого суду в частині призначеного ОСОБА_1 покарання та ухвалив у цій частині новий вирок, яким призначив ОСОБА_1 покарання за ч. 2 ст. 190 КК у виді обмеження волі на строк 2 роки. У решті вирок суду першої інстанції залишено без зміни.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційні скарзі засуджений ОСОБА_1, посилаючись на невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину і особі засудженого внаслідок суворості, просить вирок суду апеляційної інстанції щодо нього змінити та призначити покарання за ч. 2 ст. 190 КК у виді штрафу. Вказує, що апеляційний суд, призначаючи йому покарання, належним чином не врахував дані про особу винного, ступінь тяжкості вчиненого злочину, пом'якшуючі покарання обставини, а також відсутність обставин, що його обтяжують.

Позиції учасників судового провадження

В судовому засіданні прокурор Матюшева О. В. заперечила проти задоволення касаційної скарги засудженого.

Мотиви Суду

Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судове рішення суду апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги засудженого і при відсутності касаційної скарги прокурора на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.

Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочину, за який його засуджено, та кваліфікація вчиненого за ч. 2 ст. 190 КК у касаційній скарзі не оспорюються.

Разом із тим, доводи касаційної скарги засудженого щодо невідповідність призначеного йому апеляційним судом покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину і особі засудженого внаслідок суворості є необґрунтованими.

Відповідно до вимог статей 50, 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути співмірним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

Як вбачається з матеріалів справи, переглянувши вирок місцевого суду за апеляційною скаргою прокурора щодо м'якості призначеного судом першої інстанції ОСОБА_1 покарання за ч. 2 ст. 190 КК у виді штрафу в розмірі 100 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, вказаних вимог закону апеляційний суд дотримався.

Норми закону України про кримінальну відповідальність наділяють суд правом вибору у визначених законом межах заходу примусу певного виду і розміру. Названа функція суду за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки передбачає вибір однієї з альтернативних форм реалізації кримінальної відповідальності і потребує взяття до уваги й оцінки відповідно до визначених законом орієнтирів усіх конкретних обставин справи, без урахування яких обрана міра покарання не може вважатися справедливою. Справедливість покарання має визначатися з урахуванням інтересів усіх суб'єктів кримінально-правових відносин, а також інших осіб з погляду підвищення рівня їх безпеки шляхом запобігання вчиненню нових злочинів і надання підстав правомірно очікувати відповідну протиправному діянню реакцію держави, що є важливим чинником юридичної захищеності людини.

Суворо індивідуальний підхід при призначенні покарання з урахуванням характеру і ступеню суспільної небезпеки вчиненого злочину, особи винного і обставин, які пом'якшують чи обтяжують покарання, забезпечує застосування оптимальної моделі кримінального покарання як щодо осіб, які раніше притягувались до кримінальної відповідальності, не стають на шлях виправлення, вчинили тяжкі злочини, так й щодо осіб, які вперше вчинили менш небезпечні злочини.

Тобто, залежно від конкретних обставин справи, особи засудженого, дій, за які його засуджено, наслідків протиправної діяльності суд вправі визначити такий вид та розмір покарання, який у конкретному випадку буде необхідним, достатнім, справедливим, слугуватиме перевихованню засудженої особи та відповідатиме кінцевій меті покарання в цілому.

Так, ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 190 КК. Санкція вказаної норми передбачає покарання у виді штрафу від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, або виправними роботами на строк від одного до двох років, або обмеженням волі на строк до п'яти років, або позбавленням волі на строк до трьох років.

Призначаючи ОСОБА_1 покарання, апеляційний суд, виконуючи приписи ст. 65 КК, врахуваввідсутність обтяжуючих покарання обставин, добровільне відшкодування завданої шкоди, відсутність претензій до засудженого з боку потерпілих, разом з цим зважив на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, що згідно зі ст. 12 КК є злочином середньої тяжкості, дані про особу винного, котрий раніше судимий за вчинення аналогічних корисливих злочинів, та висновок органу пробації, відповідно до якого, виправлення засудженого не являється можливим без ізоляції від суспільства.

Таким чином, повною мірою всі обставини, які за законом мають правове значення, в тому числі й ті, на які засуджений послався у касаційній скарзі, зваживши на принцип індивідуалізації покарання, апеляційний суд правильно призначив ОСОБА_1 покарання за ч. 2 ст. 190 КК у виді обмеження волі на строк 2 роки, яке не є максимальним у межах санкції вказаної норми.

На думку колегії суддів, призначене за результатами апеляційного розгляду ОСОБА_1 покарання відповідає вимогам статей 50, 65 КК, є пропорційним характеру вчинених дій, їх небезпечності, необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження вчинення нових злочинів. Підстав вважати його явно несправедливим через суворість, про що засуджений порушив питання у касаційній скарзі, колегія суддів не вбачає.

Вирок апеляційного суду в частині призначеного покарання достатньо вмотивований та відповідає вимогам ст. 420 КПК.

Переконливих доводів, які би спростовували висновок суду апеляційної інстанції про необхідність призначення ОСОБА_1 покарання за ч. 2 ст. 190 КК у виді обмеження волі на строк 2 роки, засуджений у касаційній скарзі не навів.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були би підставою для скасування вироку апеляційного суду, не встановлено.

За таких обставин, касаційна скарга засудженого не підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд

ухвалив:

Вирок Івано-Франківського апеляційного суду від 16 червня 2020 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу засудженого - без задоволення.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

В. В. Щепоткіна О. П. Ємець С. І. Кравченко