Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 квітня 2019 року

м. Київ

справа № 183/6978/14

провадження № 51-5012км18

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Голубицького С. С.,

суддів Бущенка А. П., Наставного В. В.,

за участю:

секретаря судового засідання Зайчишина В. В.,

захисникаІльєнка Р. П.,

прокурора Кравченко Є. С.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційніскарги захисниківМороза Є. В. та Ільєнка Р. П. на вирок Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26 травня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 18 грудня 2017 рокув кримінальному провадженні № 12016040410001388 за обвинуваченням

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 ,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі -КК).

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами обставини

За вирокомНовомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26 травня 2017 рокуОСОБА_1 визнано винуватим у порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого,та засуджено за ч. 2 ст. 286 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років без позбавлення права керування транспортними засобами.

На підставі ч. 5 ст. 74 КК звільнено ОСОБА_1 від призначеного покарання на підставах, передбачених ст. 49 КК, у зв`язку із закінченням строків давності.

Вирішено питання щодо цивільного позову, речових доказів та судових витрат у справі.

Як установивсуд, ОСОБА_1 7 травня 2007 року близько 7:15, керуючи автомобілем ВАЗ-21093 (д.н.з. НОМЕР_1 ) та рухаючись зі швидкістю приблизно 70 км/год на вул. Радянській зі сторони вул. Сучкова в напрямку вул. Горького у м. Новомосковську Дніпропетровської області навпроти будинку № 39, порушив вимоги п. 12.3 Правил дорожнього руху України, а саме - побачивши пішохода ОСОБА_3 , який перетинав проїжджу частину справа наліво відносно напрямку руху його автомобіля,негайно не вжив заходів для зменшення швидкості, аж до зупинки транспортного засобу, внаслідок чого допустив наїзд на потерпілогоОСОБА_3 , який від отриманих тілесних ушкоджень загинув.

Під час перегляду справи 18 грудня 2017 року Апеляційний суд Дніпропетровської області апеляційну скаргу засудженого ОСОБА_1 залишив без задоволення, а вирок місцевого суду - без змін.

Вимоги касаційної скаргита узагальнені доводи особи, яка її подала

Укасаційних скаргах захисникиІльєнко Р. П. та ОСОБА_6 .просять скасувати судові рішення і призначити новий розгляд у суді першої інстанціїчерез невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, неповноту судового слідства, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.

Обґрунтовуючи свої вимоги захисники посилаються на те, що обвинувальний акт у кримінальному провадженні не відповідає вимогам ст. 291 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), оскільки містить у собі твердження органу обвинуваченняпро винуватість ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, що, на їхню думку, порушує принцип презумпції невинуватості.

Крім того стверджують, що висновки суду першої інстанції про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення ґрунтуються на недопустимих доказах, а саме протоколах огляду місця події таогляду і перевірки транспортного засобу від 7 травня 2007 року, які не підписані самим ОСОБА_1 , хоча останній був присутнім під час їх складання; протоколі відтворення обстановки та обставин події за участю свідка ОСОБА_7 від 12 червня 2007 року, у якому немає анкетних даних статиста, спеціаліста, даних про вимірювальний засіб, за допомогою якого здійснювався відлік часу,і якийпідготовлено з порушеннями ст. 194 КПК 1960 року; висновкахавтотехнічних експертиз.

Також зауважують, що 26 липня 2007 року слідчим було проведено відтворення обстановки та обставин події за участю ОСОБА_1 , який на той час ще був свідком у справі, а томупосилання суду на протокол вказаної слідчої дії як на доказ його вини у справі, на їхню думку, є порушенням конституційного права на свободу від самовикриття і права на захист.

Захисники вважають, що взяті судом до уваги показання свідка ОСОБА_7 у справі є суперечливими та сумнівними, і вказують на те, щоцей свідок добрезнайомий із сім?єю потерпілого.

Захисник ОСОБА_6 , окрім того,вказуєна порушення стороною обвинувачення вимог ст. 290 КПК, при виконанні якої стороні захисту не був відкритий речовий доказ - автомобільВАЗ-21093 (д.н.з. НОМЕР_1 ). А тому захисник вважає,що суд повинен був визнати недопустимими і всі пов?язані з ним докази, зокрема і протокол огляду цього автомобіля.

Захисники вважають, що при перегляді справи апеляційний суд не досить ретельно та уважно перевірив усі доводи апеляційної скарги засудженого ОСОБА_1 , а тому ухвалене цим судом рішення за змістом не відповідає вимогам ст. 419 КПК,що є підставою для його скасування.

Позиція учасників судового провадження

У судовому засіданні захисник Ільєнко Р. П.свою касаційну скаргу та касаційну скаргу захисника Мороза Є. В. підтримав, просив судові рішення скасувати і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

Прокуроріз касаційними скаргами не погодилась і просила Суд залишити їх без задоволення, а судові рішення без зміни.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, наведені в касаційних скаргах, колегія суддів дійшла висновку, що касаційні скарги не підлягають задоволенню з огляду на таке.

Згідно із ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При касаційному перегляді справи суд касаційної інстанції не перевіряє судових рішень щодо невідповідності висновків, викладених у вироку, фактичним обставинам справи та виходить із фактичних обставин, установлених судом.

Висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_1 упорушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого, за встановлених судом обставин відповідають матеріалам справи та ґрунтуються на доказах, досліджених і ретельно перевірених у судовому засіданні, зміст яких докладно наведено у вироку.

Зокрема, свій висновок про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення суд першої інстанції обґрунтував: показаннями засудженого ОСОБА_1 , свідків ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , даними протоколів огляду місця дорожньо-транспортної події та огляду і перевірки технічного стану транспортного засобу від 7 травня 2007 року, акта судово-медичного дослідження трупа № 190, висновку судово-медичної експертизи трупа № 190/Є, даними протоколу відтворення обстановки та обставин події за участю свідка ОСОБА_1 від 26 липня 2007 року, даними висновків комісійних судовихавтотехнічних експертиз від 24 квітня 2012 року№ 250 тавід 15 січня 2013 року № 4730, висновку судової автотехнічної експертизи від 13 жовтня 2014 року№ 70/27-616; даними слідчих експериментів, проведених за участю свідка ОСОБА_7 , та іншими доказами у справі.

Суд повністю дослідив надані сторонами докази у справі, детально виклав їх зміст у вироку та дав їм належну правову оцінку. Зазначені докази узгоджуються між собою, не викликають сумнівів щодо їх достовірності, а тому суд правильно обґрунтував ними обвинувачення засудженого та правильно кваліфікував його дії за ч. 2 ст. 286 КК.

Доводи захисників про безпідставне визнання місцевим судом допустимими доказами протоколів огляду місця дорожньо-транспортної події та огляду і перевірки технічного стану транспортного засобу від 7 травня 2007 року колегія суддів визнає необґрунтованими, оскільки вся зафіксована у зазначених протоколах інформація викладена у спосіб, передбачений нормами КПК 1960 року, чинного на момент проведення вказаних слідчих дій.

При цьому місцевий суд, урахувавши надані ОСОБА_1 у судовому засіданні пояснення про його відсутність під час складання зазначених протоколів,визнав неумисною опискою слідчого зроблений у них запис про присутність засудженого при проведенні вказаних слідчих дій.

Суд не може погодитись із доводами захисників у касаційних скаргах про те, що посилання місцевого судуна протокол відтворення обстановки та обставин події за участю ОСОБА_1 у статусі свідка призвело до порушення його права на справедливий суд.

Частина друга статті 23 КПК допускає, що «суд може прийняти як доказ показання осіб, які не дають їх безпосередньо в судовому засіданні, лише у випадках, передбачених цим Кодексом». А частина четверта статті 96 КПК передбачає, що «свідок може бути допитаний щодо попередніх показань, які не узгоджуються із його показаннями».

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, показання ОСОБА_1 ,надані ним в якості свідка під час проведення відтворення обстановки та обставин події 26 липня 2007 року, відповідають його показанням, наданим в судіпри розгляді справи по суті, в яких він вини не визнавав та вказував на свою версію розвитку подій.

Таким чином, суд першої інстанції обґрунтував свої висновки не виключно оспорюваними показаннями засудженого під час відтворення обстановки та обставин події, а в сукупності з його показаннями під час судового розгляду. За таких обставин Суд вважає, що згадка про ці позасудові показання у сукупності із судовими показаннями не може розглядатись як таке порушення процесуального закону, що істотно перешкодило суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення.

Доводи у касаційних скаргах захисників про інші порушення, допущені під час проведення слідчих дій, були предметом ретельної перевірки судів першої та апеляційної інстанцій та обґрунтовано визнані такими, що жодним чином не впливають на зміст та правильність викладених у цих протоколах обставин.

Безпідставними є і посилання захисника ОСОБА_6 у касаційній скарзі на те, що невідкриттястороні захисту при виконанні вимогам ст. 290 КПК речового доказу в справі - автомобіля ВАЗ-21093 (д.н.з. НОМЕР_1 ), тягне за собою недопустимість,як доказу, протоколу його огляду.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, вказаний автомобіль був визнаний у справі речовим доказом та повернутий на зберігання ОСОБА_1 Таким чином, цей речовий доказ перебував у володінні засудженого і сторона захисту не була позбавлена можливості самостійно ознайомитися із цим речовим доказом та оглянути його. При цьому слід зауважити на те, що під час судового розгляду сторона обвинувачення не заявляла клопотання про дослідження вказаного автомобіля, як речового доказу у справі, у зв`язку з чим суд і не посилався у вироку на будь які результати його дослідження. В той час, як складений під час досудового слідства протокол огляду автомобіля від 7 травня 2007 року був предметом вивчення в суді першої інстанції та правомірно визнаний допустимим доказом у справі.

Доводи захисників у касаційних скаргах про порушення принципу презумпції невинуватості ОСОБА_1 при складанні обвинувального акта аналогічні тим,що були заявлені стороною захисту в підготовчому судовому засіданні. При вирішенні цього клопотання суд першої інстанції, перевіривши відповідність обвинувального акта вимогам ст. 291 КПК, дійшов висновку про безпідставність цих заяв сторони захисту та визнав можливим призначити судовий розгляд справи (т. 2 а. с. 157-158).

Наведені у касаційних скаргах захисників доводи є аналогічнимитим, що були викладені в апеляційній скарзізасудженого ОСОБА_1 іретельно перевірені в суді апеляційної інстанції.

Під час перевірки апеляційної скарги засудженого апеляційний суд, врахувавши встановлені судом першої інстанції фактичні обставини кримінального провадження і докази, досліджені й перевірені цим судомз точки зору їх належності, допустимості та достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору їх достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення, дійшов умотивованого висновку про безпідставність апеляційної скарги, доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення та правильне застосування судом першої інстанції закону України про кримінальну відповідальність.

Вирок місцевого суду та ухвала суду апеляційної інстанціїє належно обґрунтованими та вмотивованими і за змістом відповідають вимогам статей 370,374, 419 КПК.

Доводи,наведені в касаційних скаргах захисників, не спростовують правильності висновків судів першої та апеляційної інстанцій, викладених в оскаржуваних судових рішеннях, іне ставлять під сумнів законності цих рішень.

Під час перевіркиматеріалів кримінального провадження судкасаційної інстанції не встановивтаких порушень норм матеріального чи процесуального права, які можуть тягнути за собою зміну або скасування оспорюваних судових рішень.

Зважаючи на викладене, підстав для задоволення касаційних скарг захисниківколегія суддів не вбачає.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441 КПК, Верховний Суд

ухвалив:

Касаційні скаргизахисників ОСОБА_6 та ОСОБА_9 залишити без задоволення, а вирок Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26 травня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 18 грудня 2017 року щодо ОСОБА_1 - без зміни.

Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.

Судді:

С. С. Голубицький А. П. Бущенко В. В. Наставний