Історія справи

Ухвала ККС ВП від 23.09.2019 року у справі №756/399/18

Постанова

Іменем України

16 січня 2020 року

м. Київ

Справа № 756/399/18

Номер провадження в апеляційному суді 11-кп/824/1922/2019

Провадження № 51 - 4731 км 19

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Наставного В.В.,

суддів: Марчука О.П., Яковлєвої С.В.,

за участю:

секретаря судового засідання Трутенко А.Ю.,

прокурора Браїла І.Г.,

потерпілого ОСОБА_1 ,

представників потерпілих адвокатів Титикала Р.С., Діордієва С.Г.,

засудженого ОСОБА_2 у режимі відеоконференції,

його захисника адвоката Козацького А.О.,

розглянув у судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017100000001070 від 11 жовтня 2017 року, щодо

ОСОБА_2 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця смт Гребінки Васильківського району Київської області, громадянина України, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого,

за ст. 286 ч. 2 КК України,

за касаційною скаргою захисника засудженого ОСОБА_2 - адвоката

Москальця О.В. на вирок Оболонського районного суду м. Києва від 08 квітня

2019 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 26 червня 2019 року щодо ОСОБА_2 .

Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Оболонського районного суду м. Києва від 08 квітня 2019 року ОСОБА_2 засуджено за ст. 286 ч. 2 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк

5 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.

До набрання вироком законної сили ОСОБА_2 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою та взято його під варту в залі суду.

Строк відбування покарання ОСОБА_2 вказано рахувати з 08 квітня 2019 року.

Ухвалено стягнути з ОСОБА_2 : на користь потерпілого ОСОБА_1 200 000 гривень на відшкодування моральної шкоди; на користь потерпілої ОСОБА_3 7864 гривні на відшкодування матеріальної шкоди та 200 000 гривень моральної шкоди; на користь потерпілого ОСОБА_4 42 700 гривень на відшкодування матеріальної шкоди та 300 000 гривень моральної шкоди; на користь ОСОБА_5 1860 гривень на місяць до досягнення нею 18 років на відшкодування шкоди, пов`язаної із втратою годувальника, та 500 000 гривень моральної шкоди; на користь держави 2967 гривень 45 копійок процесуальних витрат за проведення судових експертиз.

Прийнято рішення щодо речових доказів.

Вироком суду ОСОБА_2 визнано винуватим і засуджено за те, що він 11 жовтня

2017 року приблизно о 07 годині 43 хвилини, керуючи технічно справним автомобілем марки «MG 6» державний номерний знак НОМЕР_1 , рухався в крайній правій смузі по проїзній частині Оболонського проспекту зі сторони вул. М.Тимошенко в напрямку вул. М.Малиновського в м. Києві, при наближенні до нерегульованого пішохідного переходу, розташованого навпроти будинку № 1-б по пр. Оболонський в м. Києві, позначеного інформаційними дорожніми знаками 5.35.1, 5.35.2 «Пішохідний перехід» і дорожньою розміткою 1.14.1 Правил дорожнього руху України (далі - ПДР), порушив вимоги пунктів 1.5, 2.3.б), 12.1, 18.4 ПДР, проявив неуважність до дорожньої обстановки, при наближенні до нерегульованого пішохідного переходу, на якому окрім інших пішоходів знаходилась ОСОБА_6 , не обрав безпечної швидкості руху з урахуванням автомобілів, водії яких зупинилися у середній та крайній лівій смугах попутного напрямку, надаючи дорогу пішоходам, не переконався у відсутності пішоходів на пішохідному переході, не зменшив швидкість руху свого автомобіля і не зупинився перед пішохідним переходом, не надав дорогу пішоходу, внаслідок чого допустив наїзд на ОСОБА_6 , яка перебула на пішохідному переході. Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди пішохід ОСОБА_6 отримала тілесне ушкодження у вигляді розтрощення черепу, від якого настала її смерть.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 26 червня 2019 року вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_2 залишено без зміни, а його апеляційну скаргу - без задоволення.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник Москалець О.В. в інтересах засудженого ОСОБА_2 , посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок суворості, просить скасувати вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_2 і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Зазначає, що суд апеляційної інстанції судове слідство не проводив та безпосередньо докази не досліджував, однак надав їм іншу оцінку ніж суд першої інстанції, допустивши переоцінку, а також у порушення вимог ст. 419 КПК України не навів належних мотивів на спростування доводів апеляційної скарги ОСОБА_2 , у тому числі, про неврахування судом висновку автотехнічної експертизи від 16 березня 2018 року № 19/12-1/43/44-СЕ/18, неправильне вирішення цивільного позову, оскільки не залучено співвідповідачем ПрАТ «СК «Уніка», а розмір моральної шкоди не мотивовано. Даючи свою оцінку доказам у кримінальному провадженні, вважає, що судом не спростовані показання ОСОБА_2 про те, що потерпіла раптово вибігла на проїзну частину і у нього не було технічної можливості уникнути дорожньо-транспортної пригоди, а висновок автотехнічної експертизи від

24 липня 2018 року № 000247/01 проведено з порушенням експертом ОСОБА_14, якого виключено з Реєстру атестованих судових експертів. Указує на те, що є всі підстави для застосування до ОСОБА_2 положень ст. 75 КК України, суди першої та апеляційної інстанцій не навели належних мотивів про неможливість його виправлення без ізоляції від суспільства.

Заперечень на касаційну скаргу захисника Москальця О.В. від учасників судового провадження не надходило.

Позиції учасників судового провадження

Засуджений та його захисник - адвокат Козацький А.О. у судовому засіданні висловили доводи на підтримання касаційної скарги захисника Москальця О.В., зазначали про обґрунтованість доводів касаційної скарги та просили її задовольнити.

Потерпілий та представники потерпілих заперечували проти доводів касаційної скарги захисника і просили залишити її без задоволення.

Прокурор у судовому засіданні вважав касаційну скаргу захисника Москальця О.В. необґрунтованою і просив залишити її без задоволення.

Мотиви Суду

Заслухавши суддю-доповідача, доводи учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла до наступних висновків.

Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Обставини щодо неповноти судового розгляду, невідповідності висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, визначення яких дано у статтях 410 та 411 КПК України та на які є посилання в касаційній скарзі, не є відповідно до вимог ст. 438 ч. 1 КПК України предметом дослідження та перевірки касаційним судом.

Відповідно до ст. 94 КПК України оцінка доказів є компетенцією суду, який ухвалив вирок. Касаційний суд при перевірці матеріалів кримінального провадження встановив, що суди дотримались вимог зазначеного закону.

Так, на підтвердження винуватості ОСОБА_2 та доведеності його вини у порушенні правил безпеки дорожнього руху, що спричинило смерть потерпілого, суд обґрунтовано послався, у тому числі: на показання самого ОСОБА_2 , який не заперечував факту наїзду на ОСОБА_6 , яка перебула на пішохідному переході, внаслідок якого остання померла, підтвердив, що бачив інших пішоходів, які почали рух по пішохідному переходу; на показання потерпілих

ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , які підтвердили факт смерті ОСОБА_6 внаслідок дорожньо-транспортної пригоди; на показання свідка ОСОБА_8 про те, що вона на автомобілі зупинилася перед пішохідним переходом, надавши дорогу пішоходам, по правій смузі рухався автомобіль, який її обігнав та збив дівчину, а також на дані, які містяться в протоколі слідчого експерименту за її участю від 28 жовтня 2017 року, в ході якого на місці

ОСОБА_8 показала місце зупинки свого автомобіля перед пішохідним переходом; на показання свідків ОСОБА_9 та ОСОБА_10 про те, що вони рухалися в середньому ряду, перед пішохідним переходом потік автомобілів загальмував, а автомобіль марки «MG-6» їхав швидко, момент наїзду не бачили, але чули звук удару.

Суд також безпосередньо дослідив, оцінив з точки зору належності, допустимості й достовірності та обґрунтовано послався на дані, які містяться в протоколі огляду місця дорожньо-транспортної пригоди від 11 жовтня 2017 року зі схемою пригоди та фототаблицею; на висновок судово-медичної експертизи від 01 листопада 2017 року № 3043 про кількість, характер та тяжкість тілесних ушкоджень на тілі

ОСОБА_6 та причину її смерті; на висновок експерта від 13 листопада

2017 року № 12-1/2316 про відсутність несправностей гальмівної системи, рульового керування та ходової частини на автомобілі марки «MG 6» державний номерний знак НОМЕР_1 ; на висновок судової автотехнічної від 30 листопада 2017 року

№ 12-1/2316 про те, що причиною дорожньо-транспортної пригоди є невідповідність дій ОСОБА_2 вимогам п. 18.4 ПДР, який у судовому засіданні підтвердив експерт ОСОБА_11 та зауважив, що моментом виникнення небезпеки для водія ОСОБА_2 є момент зменшення швидкості руху та загоряння стоп сигналів інших учасників дорожнього руху; на висновок судової комплексної автотехнічної, транспортно-трасологічної та фототехнічної експертизи від 24 липня 2018 року № 000247/01 про те, що саме невідповідність дій ОСОБА_2 вимогам ПДР перебувають у причинно-наслідковому зв`язку з дорожньо-транспортною пригодою, який у судовому засіданні підтвердив експерт Рафалюк Б.І.

З дотриманням принципів змагальності сторін та свободи в поданні ними до суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд першої інстанції дослідив та правильно оцінив висновок судової автотехнічної та фототехнічної експертизи від 19 березня 2018 року № 19/12-1/43/44-СЕ/18, проведеної за заявою сторони захисту, та показання експертів ОСОБА_12 та ОСОБА_13 , які її проводили, в сукупності з іншими доказами, зазначивши, що вони не відповідають об`єктивним даним, які встановлені під час розгляду справи.

Встановивши фактичні обставини, дослідивши та проаналізувавши зібрані докази у їх сукупності, надавши їм належну оцінку, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про вчинення ОСОБА_2 зазначеного кримінального правопорушення та правильно кваліфікував його дії за ст. 286 ч. 2 КК України. При цьому суд оцінив докази з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Доводи касаційної скарги про невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок суворості колегія суддів вважає необґрунтованими.

Відповідно до вимог ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Суд, призначаючи покарання, зобов`язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини справи, що пом`якшують і обтяжують покарання. При цьому покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами, та не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.

При призначенні покарання ОСОБА_2 за ст. 286 ч. 2 КК України суд врахував ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, дані про особу засудженого та конкретні обставини кримінального провадження.

Як убачається зі змісту вироку, суд першої інстанції врахував тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК України є тяжким злочином, незворотності його наслідків, дані про особу ОСОБА_2 , у тому числі й ті, на які є посилання у касаційній скарзі, який не визнав свою вину, думку учасників судового провадження щодо міри покарання. Обставин, які пом`якшують або обтяжують покарання, судом не встановлено.

Врахувавши всі зазначені обставини в їх сукупності, суд дійшов до обґрунтованого висновку про неможливість виправлення засудженого без його ізоляції від суспільства і обґрунтовано призначив ОСОБА_2 основне покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років та додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на строк 3 роки в межах санкції ст. 286 ч. 2 КК України, мотивувавши таке рішення.

Суд апеляційної інстанції, переглянувши кримінальне провадження за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_2 на вирок місцевого суду, належним чином перевірив доводи в частині доведеності винуватості та суворості призначеного покарання і обґрунтовано визнав їх безпідставними. Зокрема, відповідаючи на доводи про порушення при проведенні автотехнічної експертизи від 24 липня

2018 року № 000247/01, суд апеляційної інстанції правильно зазначив, що ОСОБА_14 було залучено до її проведення як спеціаліста. Як видно із висновку зазначеної експертизи у додатку 2 міститься копія диплома про освіту ОСОБА_14 , який підтверджує наявність у останнього спеціальних знань. При цьому суд апеляційної інстанції судове слідство не проводив, докази безпосередньо не досліджував і не давав їм свою (іншу) оцінку, а тому доводи касаційної скарги в цій частині безпідставні.

Покарання, призначене ОСОБА_2 , за своїм видом та розміром є необхідним та достатнім для його виправлення і попередження нових злочинів, воно відповідає вимогам ст. 65 КК України.

Що стосується доводів про неправильне вирішення цивільного позову, то вони є частково обґрунтованими.

Відповідно до вимог ст. 127 ч. 2 КПК України шкода, завдана кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні.

Особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння

(ст. 128 ч. 1 КПК України).

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховують вимоги розумності і справедливості.

Визначаючи розмір грошового відшкодування моральної шкоди, суд урахував глибину душевних страждань потерпілих, що внаслідок даної події загинула ОСОБА_6 , яка є донькою ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , дружиною

ОСОБА_4 та матір`ю малолітньої ОСОБА_5 , і яка була вагітною, потерпілі пережили сильний емоційний стрес, відчувають побоювання та страх за майбутнє ОСОБА_4 , тяжкість вимушених змін у життєвих стосунках, часу та зусиль, що необхідні для відновлення попереднього стану. Рішення суду першої інстанції в цій частині відповідає вимогам статей 23, 1167 ЦК України.

Разом з тим, у матеріалах кримінального провадження міститься клопотання ОСОБА_2 від 05 березня 2018 року про залучення співвідповідачем ПрАТ «СК «Уніка». Як видно із копії поліса № НОМЕР_2 обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, його укладено між ОСОБА_2 (страхувальник) і ПрАТ «СК «Уніка» (страховик) на строк з

08 вересня 2017 року по 07 вересня 2018 року, страхова сума (ліміт відповідальності) на одного потерпілого за шкоду, заподіяну життю і здоров`ю складає 200 000 гривень та за шкоду, заподіяну майну, - 100 000 гривень.

Відповідно до висновку про застосування норми права, який міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року в справі

№ 755/18006/15-ц, у випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов`язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» порядку. Після такої виплати деліктне зобов`язання припиняється його належним виконанням страховиком завдавача шкоди замість останнього. За умов, передбачених у ст. 38 вказаного Закону, цей страховик набуває право зворотної вимоги (регрес) до завдавача шкоди на суму виплаченого потерпілому страхового відшкодування.

Відповідно до ст. 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Відтак, відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у ст. 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.

Покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інститутустрахування цивільно-правової відповідальності (ст. 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).

Мотивуючи стягнення матеріальної шкоди лише з ОСОБА_2 , суд у вироку зазначив, що строк дії зазначеного договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності закінчився, що не відповідає дійсності.

Отже, рішення суду першої інстанції в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь потерпілого ОСОБА_4 42 700 гривень та на користь потерпілої ОСОБА_3 7864 гривні на відшкодування матеріальної шкоди належним чином не вмотивоване, не відповідає зазначеним вимогам закону та висновку про правозастосування, який міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду.

Суд апеляційної інстанції відповідаючи на доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 в цій частині не встановив та не усунув зазначених порушень, та указав, що потерпілі можуть вільно, на власний розсуд, обирати спосіб здійснення свого права: шляхом звернення вимоги виключно до особи, яка завдала шкоду, про відшкодування цієї шкоди; шляхом звернення до страховика, у якого особа, яка завдала шкоди, застрахувала свою цивільну відповідальність, із вимогою про виплату страхового відшкодування; шляхом звернення до страховика та в подальшому до особи, яка завдала шкоди, за наявності передбачених ст. 1192 ЦК України підстав.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що вирок суду першої інстанції та ухвала апеляційного суду в частині вирішення цивільного позову, а саме стягнення з ОСОБА_2 на користь потерпілих ОСОБА_4 та ОСОБА_3 матеріальної шкодипідлягають скасуванню з призначенням нового розгляду в суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства.

Керуючись ст.ст. 436, 438 КПК України, Суд

ухвалив:

Вирок Оболонського районного суду м. Києва від 08 квітня

2019 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 26 червня 2019 року щодо ОСОБА_2 в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 та ОСОБА_4 матеріальної шкоди скасувати і призначити новий розгляд у цій частині в суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства.

У решті зазначені судові рішення щодо ОСОБА_2 залишити без зміни.

Постанова Верховного Суду є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

В.В. Наставний О.П. Марчук С.В. Яковлєва