Історія справи

Постанова

Іменем України

15 листопада 2018 року

м. Київ

справа № 525/1163/17

Провадження № 51-7812 км 18

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого - Кравченка С.І.,

суддів: Білик Н.В., Ємця О.П.,

при секретарі Остафійчук К.В.,

за участю прокурора Матюшевої О.В.

розглянув у судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за № 12017170000000383 за обвинуваченням

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, який народився у селищі Велика Багачка Полтавської області, зареєстрований в АДРЕСА_1, фактично проживає по АДРЕСА_2,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України,

за касаційною скаргою прокурора на ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 24 квітня 2018 року щодо ОСОБА_1

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Великобагачанського районного суду Полтавської області від 2 лютого 2018 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК України на 5 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки.

ОСОБА_1 обрано запобіжний захід - домашній арешт до набрання вироком законної сили.

Вирішено питання про речові докази та процесуальні витрати у провадженні.

Ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 24 квітня 2018 року цей вирок в частині призначеного покарання змінено.

Ухвалено вважати ОСОБА_1 засудженим за ч. 2 ст. 286 КК України на 5 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки.

На підставі ст. 75 КК України, ОСОБА_1 звільнено від відбування призначеного основного покарання з випробуванням, встановлено іспитовий строк 3 роки та покладено обов'язки, передбачені ст. 76 КК України, а саме періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації та повідомляти зазначений орган про зміну місця проживання та роботи.

В решті вирок залишено без зміни.

За вироком суду, ОСОБА_1 визнаний винуватим у тому, що він 12 серпня 2017 року, приблизно о 23 годині, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, керуючи технічно справним автомобілем «Москвич-2140», державний реєстраційний номер НОМЕР_1, рухаючись по автодорозі від с. Огирівка до с. Байрак Великобагачанського району Полтавської області зі швидкістю приблизно 80 км/год, в порушення п. 12.1 Правил дорожнього руху України, не врахував дорожню обстановку, не впорався з керуванням, допустив виїзд автомобіля за межі проїзної частини автодороги та перекидання. В результаті дорожньо-транспортної пригоди малолітній пасажир ОСОБА_2 отримав тяжкі тілесні ушкодження, які призвели до смерті.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

Як вбачається зі змісту касаційної скарги прокурор ставить питання скасування ухвали апеляційного суду та призначення нового розгляду у суді апеляційної інстанції. Вказує на застосування закону, який не підлягав застосуванню, а саме ст. 75 КК України, що призвело до невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок м'якості. Стверджує, що апеляційний суд не в повній мірі врахував обставини справи та ступінь тяжкості вчиненого злочину, зокрема, грубе порушення засудженим правил дорожнього руху України при керуванні транспортним засобом, в тому числі в стані алкогольного сп'яніння, та наслідки, що настали. Вважає, що колегія суддів не обґрунтувала, які обставини свідчать про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.

У надісланих запереченнях на касаційну скаргу засуджений ОСОБА_1 просить суд залишити ухвалу апеляційного суду без зміни та не позбавляти його волі, оскільки він є годувальником у сім'ї, на утриманні має двох малолітніх дітей, хвору маму та тещу.

Потерпіла ОСОБА_3 надіслала заперечення, в яких просить ухвалу апеляційного суду залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора - без задоволення. Призначене апеляційним судом покарання вважає справедливим, просить не позбавляти чоловіка волі, оскільки у них в сім'ї і так велике горе у зв'язку з втратою дитини.

Позиції учасників судового провадження

Прокурор підтримав доводи, викладені у касаційній скарзі.

Мотиви Суду:

Як убачається зі змісту касаційної скарги, доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, кваліфікація його дій за ч. 2 ст. 286 КК України, призначене додаткове покарання, прокурором у касаційному порядку не оспорюються.

Що стосується доводів прокурора про неправильне застосування судом апеляційної інстанції ст. 75 КК України та м'якості призначеного ОСОБА_1 покарання, то суд касаційної інстанції дійшов наступного висновку.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів, а згідно з ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого.

Суд першої інстанції, постановляючи вирок щодо ОСОБА_1 ці вимоги закону врахував не в повній мірі, на що звернув увагу суд апеляційної інстанції.

Статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У справі «Бакланов проти Росії» (рішення від 09 червня 2005 року), та в справі «Фрізен проти Росії» (рішення від 24 березня 2005 року) Європейський Суд з прав людини зазначив, що «досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним». У справі «Ізмайлов проти Росії» (п.38 рішення від 16 жовтня 2008 року) Європейський Суд вказав, що «для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий надмірний тягар для особи».

З урахуванням наведеного, змінюючи вирок та звільняючи ОСОБА_1 від відбування призначеного основного покарання з випробуванням, на підставі ст. 75 КК України, суд апеляційної інстанції врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного, який раніше не судимий, вину визнав та щиро розкаявся у вчиненому, активно сприяв розкриттю злочину, має на утриманні двох малолітніх дітей, та дружину, яка знаходиться у відпустці по догляду за дитиною до трьох років.

Крім того, враховано апеляційним судом, що обвинувачений, внаслідок дорожньо-транспортної пригоди має незадовільний стан здоров'я та потребує лікування, а також, що потерпіла наполягала на необхідності звільнення ОСОБА_1 від відбування покарання з випробуванням.

Також, згідно з висновком органу пробації, беручи до уваги інформацію, що характеризує особу обвинуваченого, його спосіб життя, історію правопорушень, виправлення ОСОБА_1 можливе без ізоляції від суспільства.

Взято апеляційним судом до уваги те, що мати та теща обвинуваченого є інвалідами і потребують допомоги.

З урахуванням усіх зазначених обставин, апеляційний суд, погодився із видом та розміром покарання, призначеного ОСОБА_1 судом першої інстанції, але дійшов обґрунтованого висновку про можливість виправлення та перевиховання засудженого без ізоляції від суспільства.

При звільненні ОСОБА_1 від відбування призначеного основного покарання з випробуванням, на підставі ст. 75 КК України, апеляційний суд застосував принцип індивідуалізації призначення покарання, навів переконливі підстави такого рішення, зазначивши, що за таких умов буде досягнута мета покарання.

Таке рішення апеляційного суду постановлено в урахуванням конкретних обставини справи, оскільки обвинувачений, потерпіла та дитина, яка загинула внаслідок ДТП, є членами однієї сім'ї. Наслідки, що настали після дорожньо-транспортної пригоди є великим горем в родині, а тому призначення ОСОБА_1 покарання у виді реального позбавлення волі, в даній справі, буде становити «особистий надмірний тягар для особи».

Підстав для скасування оскаржуваного судового рішення у зв'язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого, внаслідок м'якості і неправильного застосування ст. 75 КК України, як про це йдеться у касаційній скарзі прокурора, касаційний суд не вбачає.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дотримався вимог закону при призначенні покарання засудженому, використав надані йому процесуальні можливості для перевірки судового рішення першої інстанції, його ухвала відповідає вимогам ст. 419 КПК України, не містить підстав, передбачених ст. 438 КПК України, для її зміни чи скасування.

Керуючись ст. ст. 434, 436 КПК України, суд

ухвалив:

Ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 24 квітня 2018 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора - без задоволення.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

С.І.Кравченко Н.В.Білик О.П.Ємець