Історія справи

Ухвала ККС ВП від 19.02.2020 року у справі №761/480/19

Постанова

іменем України

6 жовтня 2020 року

м. Київ

справа № 761/480/19

провадження № 51-836 км 20

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Ємця О. П.,

суддів: Щепоткіної В. В., Остапука В. І.,

за участю:

секретаря судового засідання Глушкової О. О.,

прокурора Подоляка М. С.,

захисника Житнікової Ю. В.,

засудженого ОСОБА_1,

перекладача Ніколаєнка А. Ф.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника Житнікової Ю. В. в інтересах засудженого ОСОБА_1 на вирок Шевченківського районного суду м.

Києва від 13 червня 2019 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 3 грудня 2019 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018100100012078, за обвинуваченням:

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина Білорусі, уродженця с. Озерище, Мінського району, зареєстрованого в АДРЕСА_1), Республіка Білорусь

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 186 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Шевченківського районного суду м. Києва від 13 червня 2019 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 3 ст. 186 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.

Строк відбування призначеного ОСОБА_1 покарання визначено рахувати з дня його фактичного затримання, а саме з 14 листопада 2018 року.

Запобіжний захід щодо ОСОБА_1 залишено у вигляді тримання під вартою до набрання вироком законної сили.

Вирішено питання щодо речових доказів.

Згідно з вироком суду ОСОБА_1 визнано винуватим і засуджено за те, що він 14 листопада 2018 року, приблизно о 1:00, перебуваючи у приміщенні ресторану "Поляна", який знаходиться по вул. Золотоустівська, б. 2/4 в м. Київ, діючи з корисливих мотивів, реалізуючи злочинний умисел на таємне викрадення чужого майна поєднаного з проникненням до сховища, зайшов за барну стійку, де за допомогою ключа, що знаходився біля касового апарату, відкрив останній та викрав із нього готівкові грошові кошти у сумі 15870 гривень. Однак вказані протиправні дії були помічені адміністратором закладу ОСОБА_2.

Розуміючи, що його дії стали явними, незважаючи на зауваження та вимогу зупинитися, ОСОБА_1 продовжив свою злочинну діяльність та, утримуючи при собі викрадені грошові кошти, залишив ресторан "Поляна", чим вчинив відкрите викрадення належного потерпілому ПП "Декор Клаб" майна, поєднане з проникненням до сховища.

Київський апеляційний суд ухвалою від 3 грудня 2019 року вирок місцевого суду залишив без змін.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону просить судові рішення стосовно ОСОБА_1 скасувати, а кримінальне провадження закрити.

Вважає, що висновок місцевого суду про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні злочину ґрунтується на недопустимих доказах, які зібрані органом досудового розслідування та досліджені судом з порушеннями кримінального процесуального закону.

На думку захисника, апеляційний суд залишив поза увагою допущені місцевим судом порушення, всупереч вимогам ст. 419 КПК України не перевірив наведених в апеляційних скаргах доводів та не навів належних обґрунтувань прийнятого рішення.

Крім цього, зазначає про необґрунтовану відмову у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про відвід колегії суддів апеляційного суду.

Позиції інших учасників судового провадження

У судовому засіданні захисник Житнікова Ю. В. та засуджений ОСОБА_1 просили задовольнити касаційну скаргу на викладених у ній підставах.

Прокурор Подоляк М. С. просив залишити судові рішення щодо ОСОБА_1 без зміни як законні, а касаційну скаргу захисника - без задоволення як необґрунтовану.

Мотиви Суду

За змістом ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, при цьому він перевіряє правильність застосування цими судами норм матеріального і процесуального права та правової оцінки, з огляду на ті фактичні обставини справи, які встановлені й визнані доведеними судами першої та апеляційної інстанцій (судами факту).

Підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції, згідно зі ст. 438 КПК України, є істотне порушення кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених підстав суд касаційної інстанції має керуватися ст. 438 КПК України.

Переглядаючи судові рішення, суд касаційної інстанції у межах передбачених законом повноважень, не встановив обставин, які би ставили під сумнів законність і обґрунтованість висновків суду про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні злочину, за який його засуджено. Ці висновки судів підтверджуються зібраними у кримінальному провадженні й безпосередньо дослідженими в судовому засіданні доказами, оціненими відповідно до ст. 94 КПК України з точки зору їх належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності для прийняття рішення.

Так, суд першої інстанції проаналізував показання свідків ОСОБА_2 та ОСОБА_3, які під час допиту у судовому засіданні надали показання щодо відомих їм обставин події та вказали про причетність ОСОБА_1 до скоєння злочину, показання свідків ОСОБА_4 щодо підтвердження суми викрадених коштів та показання працівників поліції охорони ОСОБА_5 і ОСОБА_6, які затримували ОСОБА_1 як особу причетну до грабежу. Крім цього, суд взяв до уваги фактичні дані, що містяться у письмових доказах, зокрема: протоколі огляду місця події від 14 листопада 2018 року; записах з камер відеоспостереження ресторану, на яких міститься детальна інформація щодо протиправних дій ОСОБА_1; протоколах впізнання за фотокартками від 14 листопада 2018 року, за якими свідки ОСОБА_2 та ОСОБА_3 вказали на ОСОБА_1, як на особу, яка відкрито викрала гроші із каси; протоколі затримання від 14 листопада 2018 року, згідно якого під час особистого обшуку у ОСОБА_1 була виявлена значна сума грошових коштів; довідці про перелік грошових коштів, які знаходилися у касі ПП "Декор-Клаб".

Докази, на яких ґрунтується обвинувачення, були отримані в порядку, визначеному КПК України, узгоджуються між собою, були предметом безпосереднього дослідження суду і не викликають сумніву в законності їх отримання. Переконливих доводів, які би свідчили про істотне порушення судом приписів ст. 94 КПК України, у касаційній скарзі не наведено. Незгода сторони захисту з оцінкою наданих суду доказів не може свідчити про те, що їх було досліджено з порушенням вимог кримінального процесуального закону.

Так, у касаційній скарзі захисник Житнікова Ю. В. зазначає, що відеозапис з камерспостереження ресторану "Поляна" було отримано в поза процесуальний спосіб.

Відповідно до ст. 93 КПК України збирання доказів здійснюється сторонами кримінального провадження, потерпілим, представником юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, у порядку, передбаченому ст. 93 КПК України. Сторона обвинувачення здійснює збирання доказів шляхом проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій, витребування та отримання від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, службових та фізичних осіб, речей, документів, відомостей, висновків експертів, висновків ревізій та актів перевірок, проведення інших процесуальних дій, передбачених ст. 93 КПК України.

В рамках кримінального провадження правом витребувати від будь-якої особи необхідні речі, документи, відомості, тощо, наділений слідчий.

Це право передбачено ч. 2 ст. 40 КПК України, яка містить перелік повноважень слідчого, до якого, з огляду на пункт 9, віднесено і право на звернення із запитами до державних органів, юридичних і фізичних осіб задля отримання речей, документів, відомостей, необхідних для здійснення досудового розслідування, а у разі ненадання такої інформації у добровільному порядку - із використанням встановленого статтями 159, 160 КПК України механізму їх отримання.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що відеозапис з камер внутрішнього спостереження ресторану "Поляна" було добровільно надано директором ПП "Декор Клаб" у відповідь на запит слідчого СВ ВП № 1 Шевченківського УП ГУНП у м. Києві.

Враховуючи викладене, а також те, що кримінальний процесуальний закон не забороняє слідчому звертатися із запитом, а потерпілому у відповідь надавати органу досудового розслідування документи, що містять доказову інформацію, звернення до слідчого судді для отримання ухвали про тимчасовий доступ до відповідних документів в даному випадку не є обов'язковим.

Доводи захисника про неправомірність вилучення у ОСОБА_1 грошових коштів через порушення встановленої законом процедури обшуку та відсутність відповідного протоколу також є необґрунтованими.

Відповідно до ст. 208 КПК України уповноважена службова особа має право без ухвали слідчого судді, суду затримати особу, підозрювану у вчиненні злочину, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі, зокрема у випадку якщо безпосередньо після вчинення злочину очевидець, в тому числі потерпілий, або сукупність очевидних ознак на тілі, одязі чи місці події вказують на те, що саме ця особа щойно вчинила злочин. При цьому процесуальний закон дозволяє з дотриманням правил, передбачених ч. 7 ст. 223 і ст. 236 КПК України здійснити обшук затриманої особи.

Про затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, обов'язково складається протокол, в якому, крім відомостей, передбачених ч. 7 ст. 223 і ст. 236 КПК України, зазначаються: місце, дата і точний час (година і хвилини) затримання відповідно до положень ч. 7 ст. 223 і ст. 236 КПК України; підстави затримання; результати особистого обшуку; клопотання, заяви чи скарги затриманого, якщо такі надходили; повний перелік процесуальних прав та обов'язків затриманого.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що ОСОБА_1 було затримано як особу, що підозрюється у вчиненні тяжкого злочину. При цьому з дотриманням вимог КПК України проведено особистий обшук, в ході якого у нього було виявлено грошові кошти в сумі 15870 гривень. Відомості про їх вилучення відображено у протоколі затримання ОСОБА_1, який також було підписано присутнім під час цієї слідчої дії захисником.

Доводи захисника про те, що протоколи пред'явлення особи для впізнання за фотознімками від 14 листопада 2019 року є недопустимими доказами через порушення вимог ч. 1 ст. 228 КПК України щодо заборони попередньо показувати особу, яка повинна бути пред'явлена для впізнання, є неспроможною, оскільки ОСОБА_2 та ОСОБА_3, з якими проводилась вказана процесуальна дія, були очевидцями вчинення злочину, а та обставина, що вони могли бачити ОСОБА_1 після затримання, не може безумовно свідчити про порушення вимог процесуального закону.

Що стосується незабезпечення права затриманого, як особи яка є громадянином Республіки Білорусь та не володіє українською мовою, на перекладача, то за змістом положень ст. 29 КПК України забезпечення участі останнього здійснюється в залежності від стадії кримінального провадження слідчим, прокурором або судом, за умови використання заінтересованою особою наданого їй права.

Із показань свідків вбачається, що ОСОБА_1 вільно спілкувався з представниками правоохоронних органів російською мовою, та ні він, ні присутній захисник не заявляли клопотань про необхідність залучення перекладача.

Посилання у касаційній скарзі на те, що речові докази, а саме грошові кошти, не можуть бути визнані допустимими доказами, оскільки усупереч вимогам ст. 290 КПК України не відкривалися стороні захисту, також не заслуговують на увагу.

Матеріалами кримінального провадження підтверджується, що стороні захисту були відкриті усі матеріали досудового розслідування, вручався реєстр цих матеріалів, в якому, зокрема, було зазначено про визнання та приєднання до кримінального провадження речових доказів. Обвинувачений та його захисник не були позбавлені права ознайомитися із цими речовими доказами за наявності бажання, а тому порушень вимог ст. 290 КПК України не встановлено.

Також, у касаційній скарзі захисник стверджує, що колегія суддів апеляційного суду підлягала відводу у зв'язку з упередженістю при розгляді цього кримінального провадження. Ці доводи були належним чином перевірені у встановленому КПК України порядку та не знайшли свого підтвердження. Враховуючи відсутність передбачених положеннями ст. 75 КПК України обставин, які виключають участь колегії суддів у кримінальному провадженні, ухвалою від 26 листопада 2019 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про відвід колегії суддів було відмовлено.

Переконливих доводів, які би викликали сумнів у неупередженості суддів під час розгляду цього кримінального провадження захисник у касаційній скарзі не наводить, а з матеріалів справи таких обставин також не вбачається.

Суд апеляційної інстанції, перевіривши правильність установлення місцевим судом фактичних обставин справи та правової кваліфікації дій ОСОБА_1, не знайшов істотних порушень кримінального процесуального закону, надав відповіді на доводи, наведені в апеляційних скаргах захисника та обвинуваченого, і обґрунтовано залишив їх без задоволення, достатньо мотивувавши своє рішення.

Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України.

За таких обставин, наведені в касаційній скарзі мотиви щодо незгоди з судовими рішеннями не спростовують правильності висновків судів і не містять переконливих доводів, які би дозволили Верховному Суду дійти висновку, що ці рішення були постановлені з істотними порушеннями норм права, які можуть поставити під сумнів їх законність.

Тому підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Керуючись статтями 434, 436, 441, 442 КПК України, Верховний Суд

ухвалив:

Вирок Шевченківського районного суду м. Києва від 13 червня 2019 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 3 грудня 2019 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника Житнікової Ю. В. - без задоволення.

Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Судді

О. П. Ємець В. В. Щепоткіна В. І. Остапук