Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 травня 2025 року

м. Київ

справа № 278/3104/17

провадження № 51-5320км24

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

захисника ОСОБА_6 ,

у режимі відеоконференції

засудженого ОСОБА_7 ,

потерпілої ОСОБА_8 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги засудженого ОСОБА_7 та його захисника ОСОБА_6 на ухвалу Житомирського апеляційного суду від 21 листопада 2024 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12014060000000316, за обвинуваченням

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та зареєстрованого у АДРЕСА_1 мешканця АДРЕСА_2 ,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Житомирського районного суду Житомирської області від 16 лютого 2024 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 3 ст. 286 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.

Строк відбуття покарання ОСОБА_7 визначено рахувати з моменту приведення вироку до виконання.

Вирішено питання щодо розподілу процесуальних витрат і долі речових доказів.

Частково задоволено цивільний позов потерпілої ОСОБА_8 і стягнуто з ОСОБА_7 на її користь 300 000 гривень моральної шкоди.

Цивільний позов потерпілого ОСОБА_9 до ОСОБА_7 та ПАТ «СК «Універсальна» про стягнення 57 650 гривень матеріальної шкоди та 300 000 гривень моральної шкоди, залишено без розгляду.

Задоволено цивільний позов прокурора і стягнуто з ОСОБА_7 на користь держави в особі Комунальної установи «Центральна районна лікарня» 1933 гривні 91 копійка витрат на стаціонарне лікування потерпілої ОСОБА_10 .

Згідно з вироком суду ОСОБА_7 визнано винуватим у тому, що він 28 листопада 2014 року близько 21:00, керуючи технічно справним автомобілем «Renault Scenic», д.н.з. НОМЕР_1 , рухаючись зі швидкістю 60 км/год, на 7 км автодороги з двостороннім рухом «Житомир-Сквира» зі сторони м. Сквира у напрямку м. Житомира навпроти кафе «Тераса», що знаходиться по вул. Шевченка, № 126 у с. Станишівка, Житомирського району, не був достатньо уважним та належно не стежив за дорожньою обстановкою, щоб у разі її зміни своєчасно відреагувати та не створювати своїми діями загрози безпеці дорожнього руху, завдавати шкоди життю та здоров`ю громадян, втратив контроль над керованістю транспортним засобом, у зв`язку з чим допустив виникнення заносу автомобіля, у процесі якого перетнув подвійну суцільну лінію, виїхав на зустрічну смугу руху, де зіткнувся з автомобілем «Mercedes-Benz 190», д.н.з. НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_11 .

Унаслідок порушення ОСОБА_7 вимог пунктів 2.3 б), д) 11.2, 12.1 ПДР України сталася дорожньо-транспортна пригода, у результаті якої водій автомобіля «Mercedes-Benz 190» ОСОБА_11 та його пасажир ОСОБА_12 загинули на місці пригоди від отриманих сполучних травм тіла з ушкодженням кісток та внутрішніх органів, що ускладнилась внутрішньою кровотечею та розвитком шоку, а пасажирка автомобіля «Renault Scenic» ОСОБА_10 отримала тілесні ушкодження середнього ступеня тяжкості у вигляді перелому медіальної кісточки правого гомілково-ступеневого суглоба та легкі тілесні ушкодження у вигляді закритої черепно-мозкової травми, струсу головного мозку, забійної рани правої брови, субкон`юнктивального крововиливу правого ока.

Житомирський апеляційний суд ухвалою від 21 листопада 2024 року вирок місцевого суду залишив без змін.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_7 , посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, просить ухвалу апеляційного суду скасувати та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Аргументуючи свою позицію, зазначає, що апеляційний перегляд вироку проведено без його участі, що позбавило сторону захисту можливості повною мірою реалізувати свої права.

Зокрема, ОСОБА_7 стверджує, що просив відкласти розгляд справи оскільки перебував у лікарні і за медичними показаннями не міг взяти участь у розгляді кримінального провадження.

На переконання засудженого, колегія суддів апеляційного суду не дотрималась принципу сприяння захисту (favor defensionis), вийшла за межі своїх повноважень, надала оцінку стану його здоров`я і безпідставно прийшла до переконання, що сторона захисту зловживає своїми правами і діє з метою затягування розгляду кримінального провадження для закриття такого за строками давності.

Також ОСОБА_7 вважає, що апеляційний суд допустив неповноту судового розгляду, залишив без уваги клопотання про призначення додаткових експертиз щодо механізму виникнення ДТП та тілесних ушкоджень і повторно не дослідив усіх обставин справи.

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 наводить аналогічні доводи та посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, просить ухвалу апеляційного суду скасувати та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

На зазначені касаційні скарги прокурор подав письмові заперечення, у яких указує на безпідставність доводів сторони захисту в зв`язку із чим просить залишити без змін оскаржуване судове рішення.

Позиції інших учасників судового провадження

У судовому засіданні захисник ОСОБА_6 та засуджений ОСОБА_7 підтримали вимоги касаційних скарг та просили їх задовольнити на викладених підставах.

Прокурор ОСОБА_5 вважала, що підстави для задоволення касаційних скарг сторони захисту відсутні, оскільки оскаржуване судове рішення є законним та обґрунтованим.

Потерпіла ОСОБА_8 просила відмовити у задоволенні касаційних скарг засудженого і його захисника.

Мотиви Суду

Відповідно до ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах вимог, викладених у касаційних скаргах.

При цьому касаційний суд перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, а також правильність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції згідно зі ст. 438 КПК України є істотне порушення кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. Під час вирішення питання про наявність зазначених підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412 - 414 цього Кодексу.

Тобто касаційний суд не перевіряє судових рішень у частині неповноти судового розгляду та невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, на які є посилання в касаційних скаргах сторони захисту, оскільки такі обставини, що були предметом оцінки судів першої та апеляційної інстанцій, відповідно до вимог ст. 438 КПК України не підлягають перегляду в касаційному порядку.

Як передбачено ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим та вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, встановлених цим Кодексом, а обґрунтованим - рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджено доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу, тобто з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

При розгляді касаційних скарг суд касаційної інстанції виходить із фактичних обставин, установлених судами першої та апеляційної інстанцій.

Перевіривши вищенаведені доводи сторони захисту в межах повноважень, визначених кримінальним процесуальним законом, суд касаційної інстанції встановив, що висновки про доведеність винуватості ОСОБА_7 ґрунтуються на всебічно досліджених та оцінених судами доказах.

Зокрема, місцевий суд взяв до уваги: показання обвинуваченого ОСОБА_7 , котрий не заперечував, що був учасником ДТП, однак запевняв, що автомобіль втратив керованість через наїзд у яму або розрив колеса, а тому він не винен у вчиненому; показання потерпілої ОСОБА_10 , яка пояснила, що не пам`ятає обставини ДТП через втрату свідомості; показання потерпілих ОСОБА_8 і ОСОБА_9 , які не були безпосередніми очевидцями події; показання свідка ОСОБА_13 , пасажирки автомобіля під керуванням обвинуваченого, яка пояснила, що ДТП сталося у негоду (мокрий сніг і приморозок), а автомобіль почало заносити після того, як щось ніби «вибухнуло» під ним; показання свідка ОСОБА_14 , котрий чув звук зіткнення двох автомобілів, а після цього - побачив наслідки ДТП, а також те, що у «Renault Scenic» відлетіло ціле накачане праве колесо; показання свідків ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 та ОСОБА_21 , які безпосередніми свідками ДТП не були, а лише бачили її наслідки, а саме те, що два автомобілі знаходились на одній смузі руху у напрямку смт. Попільня і один з них горів.

Крім цього, суд взяв до уваги ряд письмових доказів, зокрема:

- дані протоколу проведення слідчого експерименту 15 травня 2015 року, в ході проведення якого ОСОБА_7 показав на місці ДТП як рухалися автомобілі до ДТП, як він почав рухатися після «вибуху» колеса його транспортного засобу і як втратив контроль над керованістю авто;

- дані протоколу проведення слідчого експерименту від 15 квітня 2015 року за участю потерпілої ОСОБА_10 , які містять відомості про обставини ДТП;

- дані протоколу огляду місця події від 28 листопада 2014 року зі схемою, якими зафіксовано обстановку на місці ДТП та ушкодження автомобілів;

- дані протоколів огляду транспортних засобів від 28 листопада 2014 року, протоколу огляду місця події від 12 жовтня 2016 року, протоколу додаткового огляду транспортного засобу від 12 квітня 2017 року, якими конкретизовано наявні у авто пошкодження;

- дані висновку експерта №3/840 від 20 лютого 2015 року, за якими встановлено, що первинний контакт відбувся на смузі руху автомобіля «Mercedes Benz 190» між передньою частиною «Mercedes Benz 190» та правою боковою частиною «Renault Scenic» з послідовним входом у контакт всіх частин та деталей транспортних засобів при загальному русі автомобілів у попутно перехресних напрямках;

- дані висновку експерта №3/841 від 19 січня 2015 року про те, що у момент ДТП світлові прилади, рульове керування, гальмівна система та ходова частина автомобіля «Mercedes Benz 190» знаходились в технічно працездатному стані, а будь-яких характерних ознак раптової відмови або технічної несправності систем, вузлів, агрегатів і деталей, що впливають на безпеку дорожнього руху і могли б знаходитися у причинному зв`язку з виникненням аварійної обстановки та даної ДТП, -не встановлено;

- дані висновку експерта №3/842 від 27 лютого 2015 року, з яких вбачається, що встановити чи перебували на момент ДТП світлові прилади, гальмівна система, рульове керування та ходова частина автомобіля «Renault Scenic» у працездатному стані - неможливо, внаслідок знищення термічною дією відкритого полум`я багатьох вузлів та деталей. Також внаслідок загорання автомобіля неможливо встановити будь-які характерні ознаки раптової відмови або технічної несправності систем, вузлів, агрегатів і деталей, що впливають на безпеку дорожнього руху і могли б знаходитися у причинному зв`язку з виникненням аварійної обстановки та даної ДТП;

- дані висновків експерта №3/217 від 24 квітня 2015 року та №3/535 від 25 серпня 2015 року, згідно яких на колесах автомобіля «Renault Scenic» наявні сліди та пошкодження ударно-динамічного та термічного характеру в результаті чого виникла розгерметизація шин передніх та заднього правого коліс. Встановити момент виникнення розгерметизації шин неможливо;

- дані висновку експерта №3/286 від 08 червня 2015 року, яким встановлено що у даній дорожній обстановці водію ОСОБА_11 необхідно було діяти відповідно до вимог п.12.3 ПДР, а в умовах місця пригоди останній своїми односторонніми діями не мав технічної можливості уникнути зіткнення. ОСОБА_7 повинен був діяти відповідно до пунктів 2.3 «б», 11.2 ПДР.

- дані висновку експерта №5-565/17 від 17 листопада 2017 року, які підтвердив допитаний експерт ОСОБА_22 і показав, що в умовах дорожньо-транспортної ситуації, яка склалася, ОСОБА_7 повинен був діяти відповідно до вимог п.п.1.10, 12.1 ПДР. Саме невідповідність дій ОСОБА_7 вимогам п. 12.1 ПДР України, з технічної точки зору знаходиться в причинному зв`язку з настанням даної ДТП. ОСОБА_11 з моменту виникнення небезпеки для руху не мав технічної можливості шляхом своєчасного застосування екстреного гальмування уникнути зустрічного зіткнення з автомобілем «Renault Scenic»;

- дані висновку комплексної судової транспортно-трасологічної експертизи та експертизи деталей транспортного засобу № 347А від 31 жовтня 2016 року, згідно якого на частинах шини лівого переднього колеса автомобіля «Renault Scenic» слідів, які могли б свідчити про його розрив безпосередньо перед ДТП - не виявлено. На диску вказаного колеса наявне механічне пошкодження у вигляді радіальної деформації внутрішньої закраїни обода диска, яке є наслідком ударно-динамічної дії. Слідів, які могли б свідчити про перекочування закраїн диска по поверхні асфальтобетонного покриття з розгерметизованою шиною не виявлено;

- дані висновку комплексної судової транспортно-трасологічної експертизи та автотехнічної експертизи №2982/17-52 від 28 лютого 2017 року, якою встановлено, що слідів, які могли б свідчити про перекочування закраїн диску переднього лівого колеса по поверхні покриття з розгерметизованою шиною не виявлено, а також не виявлено слідів, які можуть свідчить про рух шини без тиску повітря до ДТП.;

- дані висновку №9132/17-52 від 27 вересня 2017 року, які свідчать про відсутність на шинах автомобіля «Renault Scenic» виробничого браку, їх стан зношеності складає 50%. З технічної точки зору ОСОБА_7 були дотримані умови експлуатації досліджуваних шин та у його діях не вбачається порушення п. 31.4.5 ПДР, яке визначає технічний стан коліс та шин при експлуатації транспортного засобу;

- інформацію Державної акціонерної компанії «Автомобільні дороги України» ДП Житомирський облавтодор» Філія «Зарічанська ДЕД» №39 від 10 березня 2015 року, згідно якої на момент ДТП стан дорожнього покриття автомобільної дороги «Житомир-Попільня-Сквира-Володарка-Ставище» знаходиться в доброму стані, розмітка в наявності, проїзна частина оброблена протиожеледними матеріалами, штучного освітлення немає та на період зимового утримання встановлені дорожні знаки 1.13 «слизька дорога», 7.12 «ожеледиця», 7.2.1 «зона дії»;

- дані довідки Житомирського обласного центру гідрометеорології №25-43-16/1-1290 від 11 грудня 2014 року, відповідно до якої у день та час ДТП було хмарно, слабкий сніг, видимість 2-4 км, штиль, температура повітря 5 градусів морозу;

- дані висновків експерта №227 від 05 лютого 2015 року, № 253 від 20 березня 2015 року, №252 від 23 лютого 2015 року, № 1138 від 28січня 2015 року та №1139 від 10 лютого 2015 року про причини та механізм утворення тілесних ушкоджень у потерпілих.

Усі зібрані у справі докази, на які послався місцевий суд у вироку, вмотивовано визнано логічними, послідовними, такими, що узгоджуються між собою, не викликають сумнівів у їх достовірності і у своїй сукупності підтверджують фактичні обставини кримінального правопорушення, які викладені при формулюванні обвинувачення.

Виходячи із наведеного, судами поза розумним сумнівом доведено, що ОСОБА_7 не був достатньо уважним, не стежив належно за дорожньою обстановкою, щоб у разі її зміни своєчасно відреагувати та не створювати своїми діями загрози безпеці дорожнього руху, не врахував погодні умови та стан дорожнього покриття, у результаті чого допустив занос автомобіля та виїзд на зустрічну смугу., де відбулось зіткнення між автомобілями, внаслідок чого один пасажир отримав середньої тяжкості тілесні ушкодження, а водій іншого авто і його пасажир - загинули на місці пригоди.

Протягом судового розгляду кримінального провадження сторона захисту стверджувала, що ДТП сталося через розгерметизацію лівого переднього колеса вказаного автомобіля, втрату ОСОБА_7 можливості керувати автомобілем, ударом правою частиною в бордюр і, як наслідок, виїзд на зустрічну смугу., що на думку захисника та засудженого свідчать про невинуватість обвинуваченого у вчиненому злочині.

Суди, з огляду на досліджені письмові докази, надали критичну оцінку такій версії подій та навели детальне обґрунтування прийнятому рішенню.

Зокрема, місцевий та апеляційний суди послалися на те, що на шині лівого переднього колеса автомобіля «Renault Scenic» не виявлено слідів, які могли б свідчити про його розрив безпосередньо перед ДТП. Також на диску вказаного колеса немає слідів, які свідчили б про перекочування закраїн диску по поверхні покриття з розгерметизованою шиною. Крім цього, на дорожньому полотні теж відсутні сліди, які могли б свідчити про рух автомобіля до ДТП із шиною без тиску повітря.

Оскільки пошкодження автомобіля «Renault Scenic», у тому числі його переднього лівого та правого коліс, виникли внаслідок зіткнення автомобілів та носять суто аварійний характер, обґрунтованих підстав вважати, що ДТП сталося не з вини ОСОБА_7 суди не встановили.

У своїй касаційній скарзі засуджений та захисник наводять доводи щодо неповноти судового розгляду, яка полягала у безпідставній відмові місцевого суду задовольнити клопотання про призначення у справі інженерно-транспортної експертизи та комісійних судово-медичних експертиз, однак такі аргументи у силу положень ст. 433 КПК України не можуть бути предметом перегляду в суді касаційної інстанції.

Слід враховувати, що суди надали вичерпні та мотивовані відповіді на ці доводи сторони захисту, та зазначили, що наведені у клопотанні питання вже неодноразово розглядалися, а надані висновки не містять суперечностей або неточностей, які потребують призначення додаткових досліджень.

Що стосується доводів касаційних скарг про апеляційний перегляд вироку суду без участі обвинуваченого, то слід зазначити наступне.

Відповідно до ст. 405 КПК України апеляційний розгляд здійснюється згідно з правилами судового розгляду в суді першої інстанції з урахуванням особливостей, передбачених главою 31 цього Кодексу. Частиною 4 цієї норми передбачено, що неприбуття сторін або інших учасників кримінального провадження не перешкоджає проведенню розгляду, якщо такі особи були належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду та не повідомили про поважні причини свого неприбуття.

Тобто, закон вимагає від суду апеляційної інстанції з`ясувати причини неприбуття у судове засідання учасників кримінального провадження та вирішити питання про можливість продовження розгляду без учасників, які не з`явилися в судове засідання, або про відкладення судового розгляду.

У своїй касаційній скарзі захисник та засуджений зазначають, що усі прохання, звернені до апеляційного суду, про відкладення слухання справи були зумовлені поважними причинами - відпусткою захисників, їх зайнятістю у інших справах, а також станом здоров`я обвинуваченого ОСОБА_7 , який декілька разів перебував на лікуванні, в тому числі пов`язаному із оперативним втручанням.

На думку сторони захисту, суд апеляційної інстанції безпідставно визнав таку поведінку недобросовісною та спрямованою виключно на уникнення кримінальної відповідальності ОСОБА_7 , а також безпідставно визнав за можливе здійснити розгляд поданих апеляційних скарг на вирок суду у відсутності обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника ОСОБА_23 .

Також сторона захисту вважає, що сподівання обвинуваченого на закриття кримінального провадження за строками давності є законним очікуванням останнього, а тривалий розгляд цієї справи (3 роки 20 днів досудового розслідування і 6 років 1 місяць та 30 днів судового розгляду місцевим судом) не зумовлений поведінкою ОСОБА_7 .

Проте, такі аргументи є неспроможними виходячи із наступного.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що на вирок суду першої інстанції захисником ОСОБА_24 , яка діяла в інтересах обвинуваченого, та ОСОБА_7 були подані апеляційні скарги.

Приймаючи рішення про розгляд апеляційних скарг за відсутності обвинуваченого та його іншого захисника - ОСОБА_23 , апеляційний суд виходив із того, що сторона захисту зловживає своїми процесуальними правами щодо відкладення апеляційного розгляду кримінального провадження і така поведінка сторони захисту спрямована на навмисне затягування апеляційного розгляду до моменту закінчення строків давності з метою звільнення ОСОБА_7 від кримінальної відповідальності відповідно до приписів ст. 49 КК України.

Такі висновки суду ґрунтуються на тому, що з 02 липня по 21 листопада 2024 року сторона захисту подала низку клопотань про відкладення розгляду справи, які мотивувала то перебуванням ОСОБА_7 на лікуванні, то зайнятістю захисників у інших справах, то їх відпусткою чи поганим самопочуттям. Апеляційний суд 9 разів приймав рішення про задоволення таких прохань і відкладав судовий розгляд, навіть у випадках, коли до суду з`являвся хоча б один із захисників обвинуваченого і процесуальний закон дозволяв провести розгляд справи.

В подальшому, надавши детальну оцінку таким клопотанням і медичним довідкам із лікувальних закладів, проаналізувавши поведінку захисників, які періодично, будучи належним чином повідомленими, без пояснення не з`являлися до суду, а також поведінку обвинуваченого, який, як виявилось, звертався до лікувальних закладів перед судовими засіданнями і виписувався відразу після відкладення розгляду справи, колегія суддів апеляційного суду дійшла обґрунтованого висновку, що наведені стороною захисту причини є надуманими та не містять переконливої інформації щодо дійсної неможливості участі обвинуваченого у судовому розгляді.

Крім того, апеляційний суд звернув увагу й на те, що обвинувачений не виявив бажання скористатися можливістю проведення судового засідання в режимі відеоконференції, у разі неможливості прибути безпосередньо до апеляційного суду, своєї правової позиції у будь-який інший доступний спосіб не висловив (письмові пояснення, заперечення, доповнення тощо) та дійшов переконання, що такі дії перешкоджають справедливому розгляду справи протягом розумного строку та спрямовані на свідоме затягування судового процесу, що є проявом зловживання процесуальним правом.

На переконання Суду, під час апеляційного розгляду колегія суддів вжила всіх передбачених процесуальним законом заходів, у тому числі для надання оцінки поведінки засудженого,заявлених клопотань та забезпечення належним захистом.

Також, зі свого боку колегія суддів Верховного Суду звертає увагу на те, що положення КПК України на відміну від інших процесуальних кодексів хоча і не містить серед засад кримінального провадження неприпустимість зловживання процесуальними правами, однак заборона зловживання процесуальними правами є загальноправовим принципом і поширюється на всі галузі права.

Виходячи із загальних засад, зловживання, зокрема, можна визначити як дію або бездіяльність при реалізації учасником кримінального провадження своїх процесуальних прав без мети досягнення правомірного результату і всупереч змісту та призначенню цих прав, спрямовані на перешкоджання виконання завдань кримінального провадження.

Отже, гарантовані процесуальним законом права не повинні використовуватися недобросовісно, як інструмент для зловживання і перешкоджання досягненню завдань кримінального провадження, визначених ст. 2 КПК України.

Як передбачено у вказаній нормі, завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Матеріалами справи підтверджується, що у цій справі судові засідання з ініціативи сторони захисту неодноразово відкладалися протягом тривалого проміжку часу перш, ніж апеляційним судом було ухвалено рішення про розгляд кримінального провадження за апеляційною процедурою без участі обвинуваченого.

Водночас у суду апеляційної інстанції не було підстав для обов`язкового виклику ОСОБА_7 у судове засідання для участі в апеляційному розгляді відповідно до ч. 4 ст. 401 КПК України, а участь захисника ОСОБА_23 у цьому провадженні згідно з положеннями ст. 52 КПК України також не була обов`язковою.

Варто зауважити, що нехтування усіма результатами процесуальних дій, виконаних апеляційним судом упродовж більш як семи місяців у встановленому законом порядку, з метою дотримання самої лише процедури судового розгляду призведе до невиправданого порушення розумного строку розгляду справи, як засади кримінального провадження, а також порушення прав інших учасників процесу, ураховуючи, що суд апеляційної інстанції навів у своєму рішенні суть доводів апеляційної скарги сторони захисту, ретельно їх перевірив, проаналізував і дав на них переконливі відповіді. Цей суд також виклав аналіз доказів і навів детальні мотиви прийнятого рішення, повною мірою спростувавши доводи сторони захисту.

Тож, на думку Верховного Суду, апеляційний суд належним чином обґрунтував можливість розгляду апеляційного провадження за відсутності ОСОБА_7 і його захисника та ухвалив законне і обґрунтоване судове рішення по суті, яким залишив без змін вирок місцевого суду про визнання ОСОБА_7 винуватим у порушенні ПДР, наслідком якого була загибель двох людей та отримання однією особою тілесних ушкоджень середньої тяжкості.

Слід також наголосити на тому, що у суді касаційної інстанції засуджений ОСОБА_7 не зміг пояснити Суду, які з його доводів про незаконність вироку місцевого суду залишилися без уваги колегії суддів апеляційного суду через проведення апеляційного перегляду за його відсутності.

За наведених обставин розгляд кримінального провадження без участі обвинуваченого та одного із його захисників, дії яких обґрунтованого було визнано такими, що спрямовані на свідоме затягування строків розгляду справи, не призвело до порушення вимог кримінального процесуального закону, яке б ставило під сумнів обґрунтованість оскаржуваного рішення.

Щодо посилання сторони захисту на правові позиції, викладені у постановах Верховного Суду від 21 березня 2023 року (справа № 720/1277/20, провадження № 51-655км22), від 18 березня 2021 року (справа № 149/1596/16-к, провадження № 51-5767км18), від 03 червня 2024 року (справа № 317/2508/20, провадження № 51-6560км23), від 27 серпня 2020 року (справа № 199/330/18, провадження № 51-1647 км20), які, на їхню думку, підтверджують незаконність дій апеляційного суду, що призвели до порушення права ОСОБА_7 на захист та права на участь у розгляді справи, то такі є безпідставними.

У наведених засудженим і його захисником справах обставини, за яких Верховний Суд приходив до висновків про допущення апеляційними судами відповідних порушень, не є релевантними до обставин кримінального провадження щодо ОСОБА_7 .

Так, у справі №720/1277/20 апеляційний суд взагалі не обґрунтував свій висновок про можливість проведення судового розгляду без участі захисника. Натомість у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_7 колегія суддів апеляційного суду навела детальні та вичерпні мотиви такого свого рішення.

У справі № 149/1596/16-к апеляційний суд провів судовий розгляд незважаючи на ту обставину, що обвинувачений не був належним чином повідомлений. У той же час, у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_7 колегія суддів апеляційного суду належним чином не тільки повідомляла захисників і обвинуваченого про дату та час кожного судового засідання, а й узгоджувала із ними резервні дні слухань.

У справі № 317/2508/20 апеляційний суд здійснив перегляд вироку місцевого суду без врахування того, що обвинувачений наполягав на проведенні судового засідання за участі обох захисників, один з яких не зміг з`явитися з поважних причин. Проте у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_7 колегія суддів апеляційного суду такого порушення не допустила, сприяла забезпеченню ефективного захисту прав обвинуваченого та створила для обох його адвокатів усі умови для реалізації їх функцій.

У справі № 199/330/18 констатовано, що перегляд вироку місцевого суду здійснено за відсутності обвинуваченої, яка перебувала на лікуванні в закладі охорони здоров`я, і цій обставині апеляційний суд не надав належної оцінки. Натомість, як вже неодноразово зазначалося, у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_7 колегія суддів апеляційного суду зважила на усі такі обставини і прийшла до обґрунтованого висновку про можливість розгляду кримінального провадження без участі обвинуваченого та його захисника з метою виконання завдань кримінального провадження, що визначені ст. 2 КПК України.

Отже, доводи касаційної скарги не містять даних про порушення вимог кримінального процесуального закону, які були б безумовними підставами для зміни чи скасування судового рішення, а тому підстав для задоволення касаційних скарг немає. Так само колегія суддів касаційного кримінального суду не вбачає підстав для передачі цього кримінального провадження на розгляд палати, об`єднаної палати чи Великої палати Верховного Суду, як про це просить захисник і засуджений.

Призначене ОСОБА_7 покарання є співмірним характеру вчинених протиправних дій, тяжкості скоєного правопорушення, даним про особу винного та відповідає принципам справедливості та індивідуалізації.

За таких обставин підстави для задоволення касаційних скарг захисника та засудженого відсутні.

Керуючись статтями 433 436 441 442 КПК України, Верховний Суд

у х в а л и в :

Ухвалу Житомирського апеляційного суду від 21 листопада 2024 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційні скарги засудженого та захисника ОСОБА_6 - без задоволення.

Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді

ОСОБА_25 ОСОБА_2 ОСОБА_3