Історія справи

Постанова ККС ВП від 15.01.2026 року у справі №461/5049/22

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 січня 2026 року

м. Київ

справа № 461/5049/22

провадження № 51-1066 км 25

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

захисника ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції),

виправданого ОСОБА_7 (у режимі відеоконференції)

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження в судах, на вирок Галицького районного суду м. Львова від 10 вересня 2024 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 18 грудня 2024 року у кримінальному провадженні № 62022000000000316 відносно

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця смт. Млинів Рівненської області, жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

який обвинувачувався у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Галицького районного суду м. Львова від 10 вересня 2024 року ОСОБА_7 визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні за ч. 2 ст. 364 КК України та виправдано на підставі п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК України через недоведеність того, що в його діянні є склад цього кримінального правопорушення.

Ухвалою Львівського апеляційного суду від 18 грудня 2024 року вирок суду залишено без зміни.

Органом досудового розслідування ОСОБА_7 обвинувачувався у тому, що він, будучи начальником Головного управління Держгеокадастру у Львівській області, обіймав в органі державної влади посаду, пов`язану з виконанням організаційно-розпорядчих функцій, а отже був службовою особою та повинен був у своїй діяльності керуватися вимогами діючих нормативно-правових актів, якими врегульовано порядок та процедуру надання у власність громадян земельних ділянок державної форми власності, розташованих за межами населених пунктів.

У другій половині 2015 року, але не пізніше 25 грудня 2015 року у ОСОБА_7 виник злочинний умисел, спрямований на зловживання своїм службовим становищем з метою отримання неправомірної вигоди іншою фізичною особою - ОСОБА_8 у вигляді незаконного надання їй у приватну власність майна - земельної ділянки площею 0,0600 га для ведення індивідуального дачного будівництва за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності за адресою: Львівська область, Сколівський район Волосянківська сільська рада за межами с. Волосянка, урочище «Котильниче» за таких обставин.

03 грудня 2015 року ОСОБА_8 звернулася до начальника ГУ Держгеокадастру у Львівській області ОСОБА_7 з письмовим клопотанням про затвердження проекту із землеустрою щодо відведення та надання у приватну власність вказаної ділянки. До заяви вона долучила оригінал документації із землеустрою, розробленої ФОП ОСОБА_9 після 01 січня 2013 року та на підставі розпорядження голови Сколівської РДА від 02 серпня 2012 року.

При цьому ОСОБА_7 , маючи достатній практичний досвід роботи за спеціальністю та відповідну освіту, обіймаючи вказану посаду, використовуючи свої службові повноваження всупереч інтересам служби, діючи всупереч встановленому порядку та процедурі передачі у власність громадян земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, розташованих за межами населеного пункту, усвідомлюючи, що дозвіл на розроблення проекту відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_8 станом на 25 грудня 2015 року надано неуповноваженою службовою особою, а саме Головою Сколівської РДА, тобто органом, який станом на цю дату не був розпорядником вказаної земельної ділянки, діючи в порушення ч. 3 ст. 122 Земельного кодексу України та в інтересах іншої фізичної особи - ОСОБА_8 , скористався наданим йому службовим становищем всупереч інтересам служби та умисно, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки у вигляді незаконного вибуття із державної власності земельної ділянки, бажаючи настання цих наслідків, підписав і тим самим видав наказ № 12068/28-15 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та передачі у власність ОСОБА_8 земельної ділянки за рахунок земель державної власності для індивідуального дачного будівництва.

Внаслідок вказаних умисних протиправних дій ОСОБА_7 , ОСОБА_8 у порушення вимог закону набула у приватну власність майно - земельну ділянку державної форми власності площею 0,0600 га, вартістю 185 890 грн, яка у 250 і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, що спричинило тяжкі наслідки охоронюваним законом державним інтересам.

Крім того, ОСОБА_7 повторно, за аналогічних обставин, зловживаючи своїм службовим становищем всупереч інтересам служби, 29 лютого 2016 року у порушення ч. 3 ст. 122 Земельного кодексу України та в інтересах іншої фізичної особи - ОСОБА_10 підписав і тим самим видав наказ № 1586/16-16 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та передачу у власність ОСОБА_10 земельної ділянки загальною площею 0,10 га для дачного будівництва за рахунок земель державної власності за межами с. Волосянка, урочище «Котильниче».

При цьому ОСОБА_7 , як керівник органу державної виконавчої влади, усвідомлював відсутність до цього законних підстав, оскільки виданий проект землеустрою розроблено ТОВ «Центр ринкових досліджень» вже після 01 січня 2013 року та на підставі розпорядження неуповноваженого органу - голови Сколівської РДА від 13 березня 2010 року.

Внаслідок цих умисних протиправних дій ОСОБА_7 , ОСОБА_10 незаконно набула у приватну власність майно - земельну ділянку державної форми власності, площею 0,10 га, вартістю 294 680 грн, яка у 250 і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, що спричинило тяжкі наслідки охоронюваним законом державним інтересам.

Виправдовуючи ОСОБА_7 , суди зазначили про недопустимість, як доказів, протоколів обшуків, які проведені неуповноваженими особами, а також похідних від них доказів - висновків експертів. Суди зазначили про відсутність доказів, які би підтверджували прагнення ОСОБА_7 отримати незаконну матеріальну вигоду, тобто відсутня така кваліфікуюча ознака, як корисливий мотив, а також відсутній злочинний умисел. Тобто суди дійшли висновку про відсутність в його діях складу кримінального правопорушення.

Вимоги касаційної скарги та доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор просить скасувати судові рішення та призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Зазначає, що суд безпідставно визнав недопустимими доказами:

- рішення про доручення досудового розслідування. Стверджує, що таке доручення містило всі необхідні відомості;

- протоколи проведених обшуків, оскільки вони були проведені на підставі ухвал слідчого судді та доручень слідчого на проведення обшуку.

Суд безпідставно не взяв до уваги висновок комісійної додаткової судової експертизи з питань землеустрою, згідно якого проекти землеустрою щодо відведення вказаних в обвинувальному акті земельних ділянок для дачного будівництва, розроблені за розпорядження Голови Сколівської РДА, відповідно до «Перехідних положень» Земельного кодексу України станом на 01 січня 2013 року, не відповідають вимогам земельного законодавства, а тому не можуть бути підставами для надання цих земель у приватну власністю для дачного будівництва.

Суд апеляційної інстанції не перевірив належним чином доводів апеляційної скарги, не дослідив повторно доказів, обмежившись їх формальним переліченням, не дав умотивованих відповідей на усі доводи скарги, а тому ухвала цього суду не відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

Позиції інших учасників судового провадження

Захисник ОСОБА_7 - адвокат ОСОБА_11 надіслала до суду касаційної інстанції заяву, в якій заперечувала проти задоволення касаційної скарги прокурора, наводила власні мотиви незгоди з доводами скарги та просила залишити судові рішення без зміни.

Прокурор ОСОБА_5 у суді касаційної інстанції підтримав скаргу та просив її задовольнити з наведених у скарзі мотивів.

Виправданий ОСОБА_7 та його захисник ОСОБА_6 заперечували проти доводів прокурора, вважали їх безпідставними та просили залишити судові рішення без змін.

Межі розгляду матеріалів кримінального провадження у касаційному суді

Відповідно до вимог ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.

Згідно зі ст. 433 цього Кодексу суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 ст. 438 КПК України підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу. При перевірці доводів, наведених у скарзі, касаційний суд виходить із фактичних обставин, встановлених судами.

Мотиви суду

Прокурор у касаційній скарзі стверджує про істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, невмотивованість судових рішень, зокрема, постановлення ухвали апеляційного суду з порушенням вимог ст. 419 КПК України.

Ухвала апеляційного суду - це рішення стосовно законності й обґрунтованості вироку, що перевіряється в апеляційному порядку, і вона повинна відповідати вимогам ст. ст. 370 419 КПК України.

Відповідно до ст. 370 цього Кодексу судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним та обґрунтованим є рішення, ухвалене компетентним судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджено доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу, тобто кожен доказ оцінюється з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Як зазначено в ч. 2 ст. 419 КПК України, у разі залишення апеляційної скарги без задоволення в ухвалі апеляційного суду мають бути зазначені підстави, з яких апеляцію визнано необґрунтованою. На виконання цієї вимоги в ухвалі слід проаналізувати, зіставивши з наявними у справі та додатково поданими матеріалами, всі наведені в апеляційній скарзі доводи і обґрунтувати кожен із них, при цьому суд має навести правове обґрунтування своєї позиції, яке не може бути суперечливим та ставити під сумнів прийняте рішення.

Тобто суд апеляційної інстанції повинен перевірити і проаналізувати всі доводи, наведені в апеляційній скарзі, зіставити їх з наявними у справі матеріалами та дати на кожен вичерпну відповідь, пославшись на відповідну норму права.

До того ж суд апеляційної інстанції фактично виступає останньою інстанцією, яка надає можливість сторонам перевірити повноту судового розгляду та правильність встановлення фактичних обставин кримінального провадження судом першої інстанції, і це покладає на апеляційний суд певний обов`язок щодо дослідження й оцінки доказів, але з урахуванням особливостей, передбачених ст. 404 КПК України.

Недотримання наведених положень є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, яке тягне за собою скасування судового рішення.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, сторона обвинувачення подала апеляційну скаргу на вирок місцевого суду, у якій, зокрема, вказувалося на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та наводилися доводи стосовно допустимості доказів, які суд першої інстанції визнав недопустимими.

При перевірці доводів прокурора, суд апеляційної інстанції погодився із висновком суду першої інстанції, що усі досліджені в суді докази є недопустимими, оскільки отримані з порушенням порядку, встановленому КПК України. Також суд погодився з висновком районного суду про недоведеність того, що в діях ОСОБА_7 є склад кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України.

Виправдувальний вирок ухвалюється у випадках, передбачених ст. 373 КПК України, зокрема, якщо не доведено, що в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення. Склад кримінального правопорушення - це сукупність обов`язкових ознак (об`єкт, об`єктивна сторона, суб`єкт, суб`єктивна сторона), закріплених у відповідній статті КК України. Відсутність хоча б одного елементу складу кримінального правопорушення є підставою для виправдання особи навіть за наявності у матеріалах провадження документів, отриманих органом досудового розслідування відповідно до вимог закону.

Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виправдав ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України, через недоведеність того, що в його діянні є склад цього кримінального правопорушення, а саме, через відсутність у нього мотивів отримати незаконну матеріальну вигоду (майно, майнові права, послуги матеріального характеру) або позбутися матеріальних витрат. Водночас у вироку наведені мотиви щодо недопустимості доказів у справі, визнання всієї сукупності доказів недопустимими внаслідок застосування доктрини «плодів отруйного дерева». Тобто, суд зробив два різні висновки в одному кримінальному провадженні.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції щодо недопустимості як доказів доручення про проведення досудового розслідування слідчому ОСОБА_12 , протоколів обшуку та похідних від них висновків експертів. Таким чином, суд апеляційної інстанції фактично продублював висновки суду першої інстанції.

Крім того, апеляційний суд погодився із висновком суду першої інстанції щодо відсутності в діях ОСОБА_7 складу злочину, передбаченого ст. 364 КК України, внаслідок невстановлення корисливого мотиву в його діях. При цьому суд належним чином не перевірив доводів прокурора, які він висловив під час апеляційного розгляду, про наявність у ОСОБА_7 складу інкримінованого йому правопорушення.

Тому рішення апеляційного суду не можна вважати обґрунтованим та вмотивованим, а доводи прокурора про порушення цим судом вимог ст. 419 КПК України є слушними.

З аналізу вироку суду першої інстанції вбачається, що при обґрунтуванні рішення про виправдання ОСОБА_7 через відсутність корисливого мотиву в його діях, суд послався на практику Верховного Суду, процитував зміст постанов Суду, але зробив висновки, які суперечать цьому змісту.

Згідно висновку об`єднаної палати Верховного Суду, викладеному у постанові від 10 лютого 2025 року (справа № 757/11969/18-к), відповідно до ст. 2 КК України підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад кримінального правопорушення, передбаченого цим Кодексом. Склад кримінального правопорушення - це сукупність встановлених у кримінальному законі об`єктивних та суб`єктивних ознак, які визначають вчинене суспільно небезпечне діяння, як кримінальне правопорушення. Елементами складу кримінального правопорушення є об`єкт, об`єктивна сторона, суб`єкт та суб`єктивна сторона.

Суб`єктивною стороною складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 364 КК України є вина у формі прямого умислу та спеціальна мета - одержання будь-якої неправомірної вигоди для себе чи іншої фізичної або юридичної особи. Тобто, законодавець чітко визначив, що одержувачем відповідної неправомірної вигоди може бути не лише суб`єкт цього кримінального правопорушення, який вчинює відповідне кримінально-каране діяння, а й інша фізична або ж юридична особа.

Якщо одержувачем неправомірної вигоди виступає сама службова особа, яка вчинює кримінально-каране зловживання владою або службовим становищем, очевидним є факт усвідомлення і розуміння такою особою того, що певне зловживання потягне за собою отримання відповідної незаконної вигоди.

У разі ж отримання неправомірної вигоди іншими особами (фізичними чи юридичними) такий зв`язок може не мати очевидного вигляду. Головним для складу злочину, передбаченого ст. 364 КК України, є усвідомлення вчинення зловживання владою або службовим становищем. Якщо суб`єкт цього злочину вчинює певні діяння всупереч інтересам служби, і внаслідок цього інша фізична або юридична особа безпідставно незаконно отримує нематеріальні або матеріальні блага, то це є достатньою підставою для інкримінування особі складу злочину, передбаченого ст. 364 КК України, якщо у вчиненому наявні всі інші ознаки цього складу.

Отже, вчинення зловживання службовою особою, яке призвело до отримання неправомірної вигоди третіми особами, передбачає:

1) обов`язкове встановлення факту усвідомленого використання влади або службового становища всупереч інтересам служби службовою особою;

2) усвідомлення факту отримання внаслідок такого зловживання неправомірної вигоди самим суб`єктом або третьою особою;

3) можливість кримінально-правової кваліфікації вчиненого за ст. 364 КК України.

Фактично одержання неправомірної вигоди може бути очікуваним для третьої особи, яка знає, що суб`єкт зловживає владою або службовим становищем, діє з метою одержання нею неправомірної вигоди, а може бути й неочікуваним для такої третьої особи.

Згідно пред`явленого ОСОБА_7 обвинувачення, він вчинив умисні дії, спрямовані на зловживання своїм службовим становищем, з метою отримання неправомірної вигоди іншими фізичними особами - ОСОБА_8 та ОСОБА_10 , що спричинило тяжкі наслідки охоронюваним законом державним інтересам.

У судових рішеннях проаналізовано склад кримінального правопорушення, передбаченого ст. 364 КК України, детально описано в чому полягає об`єктивна та суб`єктивна сторона вказаного кримінального правопорушення, зазначено, що обов`язковою ознакою його є мотив, який може бути: а) корисливий; б) інші особисті інтереси; в) інтереси третіх осіб. Водночас, суд у вироку зробив висновок про відсутність доказів наявності у обвинуваченого прагнення отримати незаконну матеріальну вигоду або позбутися матеріальних витрат. Тобто, суд зробив висновок про відсутність у нього корисливого мотиву, що є лише однією з форм суб`єктивної сторони вказаного злочину. В той же час згідно обвинувачення ОСОБА_7 діяв в інтересах третіх осіб, що також передбачено складом даного кримінального правопорушення. Таким чином, висновок суду про відсутність у діях ОСОБА_7 складу інкримінованого йому злочину внаслідок відсутності у нього корисливого мотиву є передчасним, зробленим без належного дослідження всіх обставин справи.

Під час апеляційного розгляду прокурор звертав на це увагу суду, проте апеляційний суд не перевірив наведені доводи, не дав їм належної оцінки, продублювавши висновки суду першої інстанції.

Також апеляційний суд без перевірки фактичних обставин інкримінованого діяння погодився із висновком місцевого суду, що на момент видання ОСОБА_7 спірних наказів Держгеокадастр діяв у межах своєї компетенції на момент звернення. Проте, суд залишив поза увагою доводи прокурора, що в даному випадку підлягають застосуванню «Перехідні положення» Земельного кодексу України, якими передбачено, що з 01 січня 2013 року внесення відомостей до Державного земельного кадастру про земельні ділянки, на підставі документації із землеустрою, розробленої на підставі передбачених законодавством чинним до вказаної дати, можливе тільки в тому випадку, якщо така документація до 01 січня 2013 року була розроблена повністю. Прокурор наполягав на тому, що розроблення цієї документації було завершено вже після вказаної дати, що апеляційний суд належним чином не перевірив, трактуючи законодавство без відповідного дослідження всіх фактичних обставин кримінального провадження. При цьому суди як першої, так і апеляційної інстанцій обґрунтували свої рішення виключно на висновках земельно-технічних експертиз, наданих стороною захисту, не оцінивши їх у сукупності з іншими доказами.

На це звертав увагу в апеляційній скарзі прокурор, посилаючись на неповноту судового розгляду та порушення вимог процесуального закону при постановленні вироку, проте апеляційний суд в ухвалі не навів переконливих мотивів, чому не погоджується з цими доводами.

Крім того, суд апеляційної інстанції погодився із висновками районного суду щодо недопустимості частини доказів у справі внаслідок проведення обшуків на підставі ухвал слідчого судді та за дорученням слідчого неуповноваженими особами. При цьому суди визнали недопустимими доказами не тільки протоколи вказаних обшуків від 17 січня та 27 липня 2017 року, але й на підставі доктрини «плодів отруйного дерева» висновки експертів за результатами проведення судової та комісійної додаткової судової експертизи з питань землеустрою, висновок експерта за результатами проведення судової оціночно-земельної експертизи, протоколи огляду.

Суд касаційної інстанції у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що визнання ряду доказів недопустимими не означає автоматичну недопустимість усієї сукупності доказів, якщо певні відомості можна отримати з інших джерел, адже доведеність тих чи інших обставин злочину не завжди ґрунтується на прямих доказах і висновок щодо обставин справи може слідувати з аналізу сукупності непрямих доказів.

Непрямими є докази, на підставі яких у визначеному законом порядку суд опосередковано встановлює наявність або відсутність обставин, які входять до предмету доказування, відношення яких до справи неочевидне і може бути виявлено лише під час глибокого аналізу їх природи, суті та співставлення з іншими такими ж обставинами та які мають значення для правильного вирішення справи.

Процес доказування в кримінальному провадженні полягає як у виявленні та встановленні безперервного зв`язку усіх прямих та непрямих доказів між собою в рамках конкретної системи, заключною метою яких є встановлення «проміжних» фактів, так і у встановленні безперервного зв`язку між «проміжними» фактами та обставинами, котрі складають сам предмет доказування.

Відповідно до ст. 94 КПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному та неупередженому дослідження всіх обставин кримінального провадження. При цьому оцінці підлягає не тільки кожен доказ окремо, а й сукупність усіх зібраних доказів з точки зору їх достатності та взаємозв`язку для прийняття рішення.

Тобто, наведена норма процесуального закону вимагає від суду зробити ґрунтовну, всебічну оцінку сукупності усіх зібраних у справі доказів, співставити їх між собою та зробити остаточний висновок на підставі повного обсягу усіх досліджених доказів. Жоден окремо взятий доказ не має наперед встановленої сили. Отже, суд робить свій висновок не на окремо взятому доказі, а на сукупності доказів (як прямих, так і непрямих), які доповнюють та уточнюють один одного.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, обвинувачення ОСОБА_7 ґрунтувалося не тільки на вказаних письмових доказах, визнаних судом недопустимими. Орган досудового розслідування поклав в основу обвинувачення також інші письмові докази, допустимість яких у судових рішеннях не спростована.

Суд у вироку перерахував ці докази, вказав на наявність заперечення на них сторони захисту, проте не надав їм всебічної оцінки. Апеляційний суд усупереч ст. 419 цього Кодексу не спростував доводи апеляційної скарги прокурора щодо необґрунтованості вироку внаслідок відсутності належної оцінки усіх зібраних у справі доказів.

Отже, апеляційний суд при перегляді вироку місцевого суду не перевірив належним чином усіх доводів апеляційної скарги прокурора, не дав на них умотивованої відповіді, погодившись із суперечливими висновками суду першої інстанції без належного обґрунтування, не зазначив, чому бере до уваги одні докази та відкидає інші, чим допустив порушення вимог ст. 419 КПК України. За таких обставин ухвала апеляційного суду не може вважатися законною й обґрунтованою, а допущені судом порушення вимог кримінального процесуального закону відповідно до положень ст. 412 КПК України є істотними, що у відповідності з вимогами п. 1 ч.1 ст. 438 цього Кодексу є підставою для скасування судового рішення. Тому доводи прокурора про істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та необхідність скасування ухвали суду є слушними.

Під час нового розгляду суду апеляційної інстанції необхідно врахувати викладене та ухвалити законне й обґрунтоване рішення.

Урахувавши наведене, Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково. У зв`язку із цим та керуючись статтями 434 436 КПК України, колегія суддів вважає за необхідне скасувати судове рішення.

З цих підстав суд ухвалив:

Касаційну скаргу прокурора задовольнити частково.

Ухвалу Львівського апеляційного суду від 18 грудня 2024 року щодо ОСОБА_7 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3