Історія справи

Постанова

Іменем України

14 листопада 2018 року

м. Київ

справа №742/3224/17

провадження № 51-5852км18

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Яковлєвої С. В.,

суддів Мазура М. В., Матієк Т. В.,

за участю:

секретаря судового засідання Матвєєвої Н. В.,

прокурора Ковальчука О. С.,

представника потерпілого - адвоката ОСОБА_1,

захисника КантураО. А.,

засудженого ОСОБА_3,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги засудженого ОСОБА_3, захисника Кантура О. А. в інтересах засуджених ОСОБА_4 та ОСОБА_3, представника потерпілого ОСОБА_5 - адвоката ОСОБА_1 на вирок Апеляційного суду Чернігівської області від 23 лютого 2018 року у кримінальних провадженнях, внесених доЄдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017270210001283, № 12017270210001643, за обвинуваченням:

ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя АДРЕСА_1, такого, що в силу ст. 89 Кримінального кодексу України (далі - КК) судимостей не має,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 185, ч. 2 ст. 186 КК,

ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, уродженця м. Прилук Чернігівської області, жителя АДРЕСА_2, такого, що в силу ст. 89 КК судимостей не має,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК.

Рух справи, зміст судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 6 грудня 2017 року засуджено:

- ОСОБА_3: за ч. 1 ст. 185 КК - до покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік; за ч. 2 ст. 186 КК - до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки; на підставі ч. 1 ст. 70 КК - до остаточного покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки. На підставі ст. 75 КК ОСОБА_3 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки та покладено на нього обов'язки, передбачені пунктами 1, 2 ст. 76 КК (в редакції Закону від 7 вересня 2016 року № 1492-VIII).

- ОСОБА_4: за ч. 2 ст. 186 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки. Відповідно до ст. 75 КК ОСОБА_4 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки та покладено на нього обов'язки, передбачені пунктами 1, 2 ст. 76 КК (в редакції Закону від 7 вересня 2016 року № 1492-VIII)

Цим же вироком постановлено залишити без розгляду позовну заяву потерпілого ОСОБА_5 в частині відшкодування матеріальної шкоди в розмірі 10 400 грн. Стягнуто з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в солідарному порядку на користь ОСОБА_5 7 000 грн та 2 400 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди та витрат на правову допомогу відповідно.

Вирішено питання щодо речових доказів у кримінальному провадженні.

Згідно зі встановленими судом першої інстанції обставинами ОСОБА_3 11 липня 2017 року о 01:31, перебуваючи у приміщенні ТОВ «АТБ-маркет» на вул. Київській, 291 у м. Прилуках, діючи з корисливих мотивів, таємно викрав пляшку коньяку «Hennessy VS» 40 %, об'ємом 0,5 літра, чим завдав потерпілому матеріальної шкоди на суму 657,95 грн.

Крім того, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 за попередньою змовою 13 липня 2017 року близько 2:00, перебуваючи поблизу Прилуцької гімназії № 5 ім. В. А. Затолокіна на вул. Вокзальній, 22 у м. Прилуках, завдали ОСОБА_5 кількох ударів по голові та тулубу, які не були небезпечними для життя чи здоров'я потерпілого, після чого, скориставшись безпорадним станом потерпілого, відкрито заволоділи його золотою каблучкою та барсеткою, в якій був мобільний телефон марки «НТС модель Desire 616 dual sim» чорного кольору з двома картками мобільних операторів «МТС» та «Лайфселл», ключі від автомобіля, технічний паспорт на автомобіль, картка тахографа на загальну суму 4 288,44 грн.

Апеляційний суд задовольнив апеляційну скаргу прокурора, скасував вирок місцевого суду в частині призначеного покарання та ухвалив свій, яким призначив: ОСОБА_3 за ч. 1 ст. 185 КК - покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік, за ч. 2 ст. 186 КК -покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки, на підставі ч. 1 ст. 70 КК - остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки; ОСОБА_4 за ч. 2 ст. 186 КК - покарання у позбавлення волі на строк 4 роки, а в іншій частині вирок суду першої інстанції залишив без змін.

Вимоги касаційних скарг та узагальнені доводи осіб, які їх подали

У касаційних скаргах засуджений ОСОБА_3, захисник КантурО. А. в інтересах останнього та засудженого ОСОБА_4, а також представник потерпілого ОСОБА_5 - адвокат ОСОБА_1, наводячи аналогічні доводи, порушують питання про скасування вироку апеляційного суду та призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції на підставах істотного порушення вимог кримінального процесуального закону та невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засуджених через суворості, а захисник - ще й на підставі неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність. Зазначають, що суд першої інстанції при призначенні ОСОБА_3 та ОСОБА_4 покарання із застосуванням положень ст. 75 КК повною мірою врахував ряд обставин, які пом'якшують покарання засудженим (щире каяття, визнання вини, активне сприяння розкриттю злочинів та відшкодування заподіяної матеріальної шкоди), відсутність обставин, які його обтяжують, а також зважив на позицію потерпілого ОСОБА_5, який просив призначити останнім покарання, не пов'язане з позбавленням волі. Однак, апеляційний суд при ухваленні вироку стосовно ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не врахував указаної думки потерпілого та не обґрунтував, у чому полягає неправильне застосування місцевим судом закону України про кримінальну відповідальність з огляду на ст. 413 КПК.

Представник потерпілого, крім зазначених вище доводів зазначає про те, що обвинувачені відшкодували потерпілому ОСОБА_5 під час судового розгляду матеріальні збитки в повному обсязі, а згодом ОСОБА_3 також відшкодував моральну шкоду, тому ОСОБА_5 не має до останнього претензій морального та матеріального характеру.

Позиції учасників судового провадження

Засуджений ОСОБА_3 та його захисник Кантур О. А., а також представник потерпілого ОСОБА_1 підтримали свої касаційні скарги. Крім того представник потерпілого зазначив, що засуджені відшкодували і моральну шкоду потерпілому.

Прокурор, який узяв участь у касаційному розгляді, заперечував проти задоволення поданих касаційних скарг, просив залишити оскаржене судове рішення без змін.

Мотиви Суду

Згідно з ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушень, правильність кваліфікації дій ОСОБА_3 за ч. 1 ст. 185, ч. 2 ст. 186 КК, ОСОБА_4 за ч. 2 ст. 186 КК, а також вид та розмір призначеного їм покарання у касаційних скаргах не оскаржуються. Тому згідно зі ст. 433 КПК Верховний Суд оскаржуване судове рішення в цій частині не перевіряє.

Щодо доводів касаційних скарг про невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особам засуджених через суворість, то вони є обґрунтованими, з огляду на таке.

Згідно зі статтями 50, 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення й попередження вчинення нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

Загальні засади призначення покарання (ст. 65 КК) наділяють суд правом вибору однієї з форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від нього чи від його відбування, завданням якої є виправлення засудженого та попередження вчинення ним нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки відповідно до визначених законом орієнтирів усіх конкретних обставин справи, без урахування яких обрана міра покарання не може вважатися справедливою. Справедливість покарання повинна визначатися з точки зору врахування інтересів усіх суб'єктів кримінально -правових відносин, у тому числі й потерпілого. Однією з умов досягнення цієї мети є відшкодування завданого злочином збитку або усунення заподіяної шкоди. Виконання такої функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в рамках якої також можуть застосовуватися положення ст. 75 КК, за змістом якої рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням суд вправі прийняти у випадку, якщо при призначенні покарання певного виду і розміру, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.

Як вбачається з матеріалів справи, вирішення місцевим судом питання про призначення ОСОБА_3 та ОСОБА_4 покарання ґрунтується на наведених вимогах. Так, суд врахував ступінь тяжкості вчинених засудженими злочинів, дані про їх особи, обставини, які пом'якшують покарання (щире каяття, визнання вини, активне сприяння розкриттю злочину, відшкодування заподіяної матеріальної шкоди), відсутність обставин, які б його обтяжували, а також зважив на думку потерпілого, який наполягав на призначенні засудженим покарання, не пов'язаного з ізоляцією від суспільства, і дійшов переконливого висновку про можливість виправлення ОСОБА_3 та ОСОБА_4 без відбування покарання із застосуванням до них положень статей 75, 76 КК.

Апеляційний суд, переглядаючи кримінальне провадження у межах, установлених ст. 404 КПК суд дійшов протилежного висновку про відсутність підстав для звільнення засуджених від відбування призначеного покарання. На думку Верховного Суду, вказаний висновок апеляційного суду з цього приводу є необґрунтованим. Зокрема, оскаржуваний вирок не містить посилання на жодні нові обставини, які не були враховані місцевим судом при застосування щодо ОСОБА_3 та ОСОБА_4 положень ст. 75 КК та свідчили б про неможливість виправлення засуджених без відбування покарання.

Крім того, під час касаційного розгляду представник потерпілого зазначив, що на сьогодні засуджені відшкодували і моральну шкоду потерпілому, на підтвердження чого надав копії розписок.

Таким чином, беручи до уваги обставини, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину (щире каяття, визнання вини, активне сприяння розкриттю злочину, відшкодування заподіяної матеріальної та моральної шкоди), посткримінальну поведінку засуджених та відомості про їх осіб, думку потерпілого, який наполягав на призначенні засудженим покарання, не пов'язаного з ізоляцією від суспільства, колегія суддів дійшла висновку про можливість виправлення ОСОБА_3 та ОСОБА_4 без відбування призначеного покарання, а тому вважає за можливе й доцільне звільнити їх від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК і покласти на них обов'язки, передбачені ч. 1 ст. 76 цього Кодексу.

За таких обставин касаційні скаргизасудженого ОСОБА_3, захисника Кантура О. А. в інтересах засуджених ОСОБА_4 та ОСОБА_3, представника потерпілого - адвоката ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню, а вирок апеляційного суду - зміні.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд

ухвалив:

Касаційні скарги засудженого ОСОБА_3, захисника Кантура О. А. в інтересах засуджених ОСОБА_4 та ОСОБА_3, представника потерпілого ОСОБА_5 - адвоката ОСОБА_1 задовольнити частково.

Вирок Апеляційного суду Чернігівської області від 23 лютого 2018 року щодо ОСОБА_3 та ОСОБА_4 змінити.

На підставі ст. 75 КК звільнити ОСОБА_3 від відбування призначеного за ч. 1 ст. 185, ч. 2 ст. 186 КК покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки.

Відповідно до пунктів 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК покласти на ОСОБА_3 такі обов'язки: періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти вказаний орган про зміну місця проживання, роботи, навчання.

На підставі ст. 75 КК звільнити ОСОБА_4 від відбування призначеного за ч. 2 ст. 186 КК покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки.

Відповідно до пунктів 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК покласти на ОСОБА_4 такі обов'язки: періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти вказаний орган про зміну місця проживання, роботи, навчання.

У решті вирок апеляційного суду залишити без зміни.

Звільнити ОСОБА_3 з-під варти в залі суду.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

С. В. Яковлєва М. В. Мазур Т.В. Матієк