Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 вересня 2022 року

м. Київ

справа № 576/1469/18

провадження № 51-927км19

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу першого заступника керівника Сумської обласної прокуратури ОСОБА_6 на вирок Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 14 січня 2019 року та ухвалу Полтавського апеляційного суду від 20 вересня 2021 рокущодо

ОСОБА_7 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України, уродженки та жительки АДРЕСА_1 , раніше не судимої,

визнаної невинуватою у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 191, ч. 1 ст. 366, ч. 2 ст. 172 Кримінального кодексу України (далі КК).

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Глухівського міськрайонного суду Сумської області від14 січня 2019року ОСОБА_7 визнано невинуватою у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 191, ч. 1 ст. 366, ч. 2 ст. 172 КК, та виправдано в зв`язку з недоведеністю в її діях складу цих кримінальних правопорушень.

Органом досудового розслідування ОСОБА_7 обвинувачувалася у вчиненні кримінальних правопорушень за таких обставин.

У період з 20 по 28 квітня 2015 року ОСОБА_7 підшукала раніше знайому їй ОСОБА_8 , яка працювала на посаді головного бухгалтера Іващенківської сільської ради та на той час перебувала у відпустці у зв`язку з вагітністю та пологами, мала необхідні знання та досвід у сфері бухгалтерського обліку. Не доводячи до відома ОСОБА_8 механізм своєї злочинної діяльності, ОСОБА_7 домовилась про фактичне виконання нею обов`язків головного бухгалтера Суходільської сільської ради за місцем свого мешкання замість фіктивно працевлаштованого на цю посаду ОСОБА_9 .

З метою реалізації свого злочинного умислу, спрямованого на розтрату коштів місцевого бюджету, ОСОБА_7 , достовірно знаючи, що ОСОБА_9 не буде виходити на роботу та виконувати покладені на нього обов`язки бухгалтера, 28 квітня 2015 року на своєму робочому місці підписала та завірила печаткою Суходільської сільської ради розпорядження сільського голови від 28 квітня 2015 року № 5к про призначення на посаду головного бухгалтера сільради ОСОБА_9 , посадову інструкцію головного бухгалтера, типовий договір з головним бухгалтером від 28 квітня 2015 року, чим вчинила складання та видачу службовою особою завідомо неправдивих офіційних документів.

Продовжуючи реалізацію свого єдиного злочинного умислу щодо розтрати бюджетних коштів, ОСОБА_7 , достовірно знаючи, що ОСОБА_9 на роботу не виходив та обов`язки бухгалтера не виконував, упродовж квітняжовтня 2015 року, на своєму робочому місці у невстановлений слідством день та час одноосібно підписувала та затверджувала підготовлені ОСОБА_8 табеля обліку робочого часу з завідомо неправдивими відомостями про нібито відпрацьований ОСОБА_9 робочий час, чим вчинила внесення до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей та видачу службовою особою завідомо неправдивих офіційних документів.

У подальшому ОСОБА_7 вирішила вдосконалити механізм своєї злочинної діяльності, залучивши до складання та підписання табелів обліку використання робочого часу секретаря Суходільської сільської ради ОСОБА_10 , яка не була обізнана про протиправні дії ОСОБА_7 . У такий спосіб, продовжуючи реалізацію свого єдиного злочинного умислу щодо розтрати бюджетних коштів, ОСОБА_7 , достовірно знаючи, що ОСОБА_9 на роботу не виходив та обов`язки бухгалтера не виконував, упродовж листопада 2015 року січня 2017 року, на своєму робочому місці у невстановлений слідством день та час одноосібно підписувала та затверджувала підготовлені ОСОБА_10 табеля обліку робочого часу з завідомо неправдивими відомостями про нібито відпрацьований ОСОБА_9 робочий час, чим вчинила внесення до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей та видачу службовою особою завідомо неправдивих офіційних документів.

Продовжуючи реалізацію свого єдиного злочинного умислу щодо розтрати бюджетних коштів, ОСОБА_7 , достовірно знаючи, що ОСОБА_9 на роботу не виходив та обов`язки бухгалтера не виконував, упродовж листопада 2015 року січня 2017 року, перебуваючи на своєму робочому місці, щомісячно, у точно невстановлений слідством час і день підписувала та затверджувала розпорядження сільського голови про преміювання ОСОБА_9 .

На підставі зазначених вище табелів обліку робочого часу з завідомо неправдивими відомостями про нібито відпрацьований ОСОБА_9 робочий час, а також розпоряджень сільського голови за жовтень 2015 року січень 2017 року, здійснювалось нарахування та виплата заробітної плати, у тому числі премії, ОСОБА_9 за фактично не виконану ним роботу. При цьому банківську картку, на яку здійснювалась виплата заробітної плати ОСОБА_9 , останній 21 травня 2015 року передав своїй тітці ОСОБА_8 , яка згідно раніше досягнутої домовленості з ОСОБА_7 , залишила собі для особистого використання.

У такий спосіб ОСОБА_7 вчинила розтрату бюджетних коштів спрямувавши їх на безпідставну виплату заробітної плати ОСОБА_9 на загальну суму 165011,65 грн.

Також органом досудового розслідування ОСОБА_7 обвинувачується у тому, що вона, будучи обізнаною про те, що ОСОБА_8 офіційно працевлаштована, є вагітною та перебуває у відпустці у зв`язку з вагітністю та пологами, виховує дитину віком до 14 років як одинока мати, не забезпечила укладання трудового договору з нею, не винесла розпорядження про прийняття її на роботу, не ознайомила з посадовими обов`язками головного бухгалтера, не внесла запису до трудової книжки і фактично допустила її до роботи в Суходільській сільській раді для ведення бухгалтерського обліку та в подальшому використовувала її найману працю без оформлення трудових відносин, вчинивши грубе порушення законодавства про працю щодо вагітної жінки та одинокої матері, яка виконує дитину віком до 14 років.

Полтавський апеляційний суд ухвалою від 20 вересня 2021 року зазначений вирок місцевого суду залишив без змін.

Вимоги й узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, що призвело, на його думку, до безпідставного виправдання ОСОБА_7 та уникнення нею покарання, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій й призначити новий розгляд у місцевому суді.

Мотивуючи свої вимоги, вказує про те, що під час розгляду кримінального провадження щодо ОСОБА_7 місцевий суд допустив істотні порушення вимог КПК, а саме: відмовив прокурору у відкладенні судового засідання 03 січня 2019 року; не надав йому достатнього часу для формулювання та погодження зміненого обвинувачення; судові дебати фактично провів без участі прокурора до розгляду заяви сторони обвинувачення про відвід головуючого судді іншим суддею цього ж суду.

Вважає, що суд апеляційної інстанції необґрунтовано погодився з рішенням суду першої інстанції про виправдання ОСОБА_7 , оскільки матеріали провадження містять достатньо доказів на підтвердження її вини, які, на думку прокурора, не були належним чином оцінені. При цьому, суд не обґрунтував, чому взяв до уваги суперечливі показання обвинуваченої і не врахував показань свідків.

Стверджує, що апеляційний суд належним чином не перевірив доводів прокурора та не мотивував рішення про відмову в задоволенні апеляційної скарги, чим порушив вимоги статей 370 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі КПК).

Позиції інших учасників судового провадження

До початку касаційного розгляду надійшли заперечення відвиправданої ОСОБА_7 на касаційну скаргу прокурора, у якій вона наводить аргументи щодо необґрунтованості та безпідставності викладених у ній доводів та вказує на законність і обґрунтованість ухвалених судами попередніх інстанцій рішень.

У судовому засіданні прокурор ОСОБА_5 , надавши відповідні пояснення, не підтримав касаційну скаргу сторони обвинувачення, просив судові рішення залишити без змін.

Мотиви Суду

За приписамист. 433 КПКсуд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального тапроцесуального права, правової оцінки обставині не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. Він є судом права, а не факту, і під часперевірки доводів, наведених у касаційній скарзі, виходить із фактичних обставин, установлених місцевим та апеляційним судами.

Згідно з ч. 1 ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у частині першій цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватисястаттями412414цього Кодексу (ч. 2 ст. 438 КПК).

Оспорювання прокурором установлених за результатами судового розгляду фактів звикладенням власної версії події, що зводиться дотверджень про невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження (ст. 411 КПК) та неповноти судового розгляду (ст. 410 КПК), з огляду на вимогист. 438 КПК не є предметом перевірки суду касаційної інстанції.

Доводи, наведені у касаційній скарзі прокурора про істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, які були допущені судами першої таапеляційної інстанцій, є безпідставними з огляду на таке.

Зі змісту ст. 370 згаданого Кодексу, якою визначено вимоги щодо законності, обґрунтованості та умотивованості судового рішення, убачається, що законним єрішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права здотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу; вмотивованим єрішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Виправдувальний вирок ухвалюється уразі, якщо не доведено, що вдіянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення (п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК).

Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 374 КПК у разі визнання особи виправданою умотивувальній частині вироку зазначаються формулювання обвинувачення, яке пред`явлене особі і визнане судом недоведеним, а також підстави для виправдання обвинуваченого із зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення; мотиви ухвалення інших рішень щодо питань, які вирішуються судом при ухваленні вироку, та положення закону, якими керувався суд.

Як регламентовано ст. 62 Конституції України та ст. 17 КПК обвинувачення не може ґрунтуватись на доказах, отриманих незаконним шляхом (недопустимих доказах), а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

За правилами ст. 22 КПК кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Частиною 3 вказаної статті визначено, що під час кримінального провадження функції державного обвинувачення, захисту та судового розгляду не можуть покладатися на один і той самий орган чи службову особу. Згідно з ч. 6 ст. 22 КПК суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків.

Відповідно до положень ст. 92 КПК у кримінальному провадженні обов`язок доказування покладено на прокурора. Саме сторона обвинувачення повинна доводити винуватість особи поза розумним сумнівом. Тобто, дотримуючись засад змагальності та виконуючи свій професійний обов`язок, передбачений ст. 92 КПК, обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, а саме винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред`явлено обвинувачення.

За змістом ст. 91 КПК у кримінальному провадженні підлягають доказуванню, зокрема, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини його вчинення), винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення (форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення). Відповідно до ч. 2 ст. 91 КПК доказування полягає у збиранні, перевірці та оцінці доказів з метою встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження.

Згідно зі ст. 419 КПК в ухвалі апеляційного суду, крім іншого, має бути зазначено: короткий зміст вимог, викладених у апеляційних скаргах, та зміст судового рішення суду першої інстанції; узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, йузагальнений виклад позиції інших учасників судового провадження; обставини, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій, з посиланням на докази; мотиви визнання окремих доказів недопустимими чи неналежними, та мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, а також положення закону, яким він керувався. Частиною 2 цієї статті передбачено, що при залишенні апеляційної скарги без задоволення вухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.

Вказаних вимог закону суди попередніх інстанцій під час перегляду кримінального провадження щодо ОСОБА_7 дотрималися.

У своїй касаційній скарзі прокурор указує на безпідставне виправдання ОСОБА_7 , обвинуваченої у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст.191, ч. 1 ст.366, ч. 2 с. 172КК, проте, на думку колегії суддів, таке твердження є необґрунтованим.

Місцевий суд повно й усебічно розглянув обставини кримінального провадження, дослідив зібрані під час досудового розслідування і надані стороною обвинувачення докази, на підставі яких ОСОБА_7 було пред`явлено обвинувачення, навів їх детальний аналіз і дав належну оцінку кожному з них та їх сукупності у взаємозв`язку.

Виправдовуючи ОСОБА_7 за ч. 2 ст.191, ч. 1 ст.366, ч. 2 с. 172КК, місцевий суд зазначив, що сторона обвинувачення не довела, що в її діяннях є склад інкримінованих правопорушень, а тому виправдав її на підставі п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК.

Вивчивши матеріали провадження та проаналізувавши зібрані у справі докази, колегія суддів дійшла переконання про обґрунтованість висновку районного суду.

Так, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, проаналізував показання ОСОБА_7 , яка вину у пред`явлених обвинуваченнях не визнала та пояснила, що оскільки з посади головного бухгалтера Суходільської сільської ради звільнився ОСОБА_11 , а тому була крайня необхідність знайти нового бухгалтера, про що розповіла ОСОБА_8 , яка раніше працювала у згаданій раді бухгалтером та запропонувала влаштувати на цю посаду свого племінника ОСОБА_9 , якого пообіцяла навчити бухгалтерському обліку, на що ОСОБА_7 погодилась, та у подальшому із ОСОБА_9 було укладено угоду про працевлаштування останнього. Знала про те, що ОСОБА_9 не мав відповідної освіти та досвіду роботи, проте її дії вчинено з безвихідності положення, оскільки було крайнє необхідно влаштувати працівника на посаду бухгалтера, адже у протилежному випадку це б перешкодило роботі сільської ради. Через територіальну віддаленість у них із ОСОБА_9 була домовленість про виконання останнім основної роботи вдома. Після оформлення трудових відносин ОСОБА_9 самостійно складав усі необхідні звіти та виконував усю пов`язану із бухгалтерією роботу, підписував документи як головний бухгалтер та при зустрічі передавав їй, інколи документи віддавались через ОСОБА_8 , відвідував і органи казначейства, коли у цьому була необхідність. ОСОБА_7 затверджувала табелі робочого часу про роботу ОСОБА_9 та встановлювала останньому премії, так само як і для всіх інших працівників, оскільки до останнього не було претензій і робота виконувалась, та був невеликий оклад у працівників сільської ради, за який ніхто не хотів працювати.

Також судом проаналізовано показання свідків ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_12 , ОСОБА_10 , ОСОБА_13 та ОСОБА_14 , які підтвердили показання ОСОБА_7 про те, що ОСОБА_9 дійсно працював на посаді головного бухгалтера Суходільської сільської ради та виконував роботу, порушень у складанні документів виявлено не було.

Показаннями експерта ОСОБА_15 встановлено, що вона проводила економічну експертизу на підставі постанови слідчого, керуючись вихідними даними, якій їй надав слідчий, зокрема, що ОСОБА_9 не працював бухгалтером у сільраді. При цьому, якби у вихідних даних було б зазначено, що ОСОБА_9 хоча б якийсь час працював бухгалтером, висновки могли б бути інші. Між тим, під час проведення експертизи, вона не встановлювала розмір заподіяного збитку, а лише розрахувала завдану сільраді можливу шкоду, однак було встановлено, що бухгалтерський облік у сільраді вівся нормально.

Що стосується тверджень прокурора про те, що ОСОБА_9 не виконував свою роботу безпосередньо на робочому місці в Суходільській сільській раді, то як встановили суди попередніх інстанцій, це не дає підстави стверджувати, що він не виконував чи неналежним чином виконував свою роботу.

Зазначене узгоджується з даними розпоряджень сільського голови про преміювання у певні періоди роботи як ОСОБА_9 , так й інших працівників ради у співмірних розмірах між собою, при цьому, для ОСОБА_9 у менших відсотках від посадового окладу, порівняно з іншими працівниками.

Водночас, як правильно вказав суд апеляційної інстанції, відсутність ОСОБА_9 на робочому місці була обумовлена домовленістю між ним та ОСОБА_7 про такий режим роботи, що може за певних обставин лише свідчити про порушення правил трудового розпорядку та не охоплюється диспозицією ч. 2 ст. 191 КК.

Крім того, апеляційний суд зауважив, що стороною обвинувачення, на яку покладено тягар доказування, на обґрунтування своєї версії подій не перевірено виконання робіт ОСОБА_9 , не було також проведено відповідних досліджень, зокрема, із залученням експертів з метою визначення обсягу проведених робіт або їх непроведення, у той час як при розтраті майна для власника виникають наслідки тільки у вигляді реальної майнової шкоди, прямих майнових збитків. Тобто, логічним наслідком розтрати є недостача майна, чого у цьому кримінальному провадженні встановлено не було. Інкриміновані ОСОБА_7 суми коштів як розтрачені є заробітною платою за виконану роботу головного бухгалтера, яку отримав той працівник, який цю роботу і виконував, тобто ОСОБА_9 . З таким висновком погоджується і колегія суддів.

Також місцевим судом ретельно досліджено письмові докази, зокрема: висновок експерта від 20 червня 2018 року № 19/119/6-6/72-е про те, що підписи від імені ОСОБА_9 у відомостях утримання внесків із заробітної плати, нарахування заробітної плати за травень-червень 2015 року виконані ОСОБА_9 , а підписи від імені ОСОБА_9 у податкових звітах за 2016 рік виконані ОСОБА_8 ; висновок експерта від 13 грудня 2017 року, у якому зазначається, що підписи від імені ОСОБА_9 у посадовій інструкції бухгалтера, трудовому договорі від 28 квітня 2015року виконані не ОСОБА_9 , а у заявах про прийняття на роботу від 27 квітня 2015 року, про надання відпусток від 30 жовтня 2015 року, 01 червня 2016 року, про звільнення від 26 січня 2017 року ОСОБА_9 ; лист Глухівського міськрайцентру зайнятості від 09 лютого 2018 року, за яким у період із січня 2015 року по лютий 2017 року Суходільська сільська рада звіти по формі 3-ПН (інформація про попит на робочу силу) на посаду головного бухгалтера не подавала.

Однак, вищезазначені докази, як встановили суди попередніх інстанцій, не доводять винуватості ОСОБА_7 у розтраті чужого майна, оскільки, не підтверджують, зокрема, фіктивність працевлаштування ОСОБА_9 обвинуваченою та спричинення її діями майнової шкоди, обернення державних коштів за ознакою безоплатності на свою користь чи користь інших осіб, оскільки наведені вище докази підтверджують, що ОСОБА_9 виконував роботу бухгалтера і шкоди не було завдано.

Верховний Суд звертає увагу, що об`єктивна сторона злочину, передбаченогост. 191 КК, полягає у привласненні чи розтраті чужого майна, яке було ввірено особі чи перебувало у її віданні або привласненні, розтраті чи заволодінні чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем.

Привласнення полягає у протиправному і безоплатному вилученні (утриманні, неповерненні) винним чужого майна, яке перебувало у його правомірному володінні, з наміром потім обернути його на свою користь.

Фактичні дані, що містяться у таких письмових доказах не підтверджують також наявність суб`єктивної сторони злочину у діях ОСОБА_7 , про що йдеться в скарзі, а саме прямого умислу,корисливого мотиву спонукання до незаконного збагачення за рахунок чужого майна, корисливої мети збагатитися самому або незаконно збагатити інших осіб, у долі яких зацікавлений винний.Адже, як убачається з викладених вище показань, усільській раді звільнився головний бухгалтер, у зв`язку з чим ОСОБА_7 здійснювала пошук особи на указану посаду. Про це вона розповіла ОСОБА_8 , саме яка за своєю ініціативою запропонувала на посаду бухгалтера свого племінника, з яким обвинувачена познайомилась уже під час прийняття останнього на роботу. У подальшому ОСОБА_16 офіційно працював на посаді бухгалтера, роботу виконував належним чином з допомогою ОСОБА_8 , за що правомірно отримував заробітну плату. Дотогож, стороною обвинувачення не спростовано вжиття ОСОБА_7 вказаних нею заходів щодо пошуку особи на посаду головного бухгалтера. Саме по собі оформлення на роботу ОСОБА_9 без дотримання певних вимог трудового законодавства, є за визначених законом умов підставою для дисциплінарної відповідальності та само по собі не утворює склад злочину, передбаченого ч. 2 ст. 191 КК.

Також колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що в діях ОСОБА_7 також відсутній склад кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 366 КК, виходячи з такого.

Частиною 1 ст. 366 ККпередбачено відповідальність за складання, видачу службовою особою завідомо неправдивих офіційних документів, внесення до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей, інше підроблення офіційних документів.

Службове підроблення полягає в умисному перекручуванні істини в офіційному документі, яке вчинене службовою особою, що діяла при цьому з використанням свого службового становища. Із суб`єктивної сторони службове підроблення може бути вчинено лише з прямим умислом, тобто суб`єкт чітко усвідомлює, що він вносить до офіційних документів завідомо неправдиві відомості, вчиняє інше підроблення документів, або складає та видає завідомо неправдиві документи і бажає так чинити.

Надавши оцінку наявним у матеріалах кримінального провадження доказам з дотриманням вимог ст. 94 КПК, суди попередніх інстанцій встановили, що у зв`язку з тим, що не було встановлено фіктивного працевлаштування ОСОБА_9 обвинуваченою ОСОБА_7 , то є недоведеним й обвинувачення у частині службового підроблення розпорядження про призначення на роботу, посадової інструкції бухгалтера та трудового договору із ОСОБА_9 .

Що стосується доводів касаційної скарги прокурора в частині підроблення табелів обліку робочого часу, які затверджувала ОСОБА_7 , то під час розгляду кримінального провадження встановлено, що між ОСОБА_7 та ОСОБА_9 була домовленість про виконання останнім основної роботи на дому, і трудовим законодавством не заборонено укладати як при прийомі на роботу, так і згодом трудові договори про роботу вдома (не за місцем знаходження роботодавця) з дотриманням норм чинного законодавства. Працівники, які працюють на дому, розподіляють робочий час на свій розсуд і оплата праці провадиться за фактично виконану роботу, табель обліку робочого часу на таких працівників не ведеться.

Твердження сторони обвинувачення про те, що ОСОБА_7 безпідставно виправдано за ч. 2 ст. 172 КК, не знайшло свого підтвердження, оскільки, враховуючи те, що під час судового розгляду не було доведено наявність трудових відносин між Суходільською сільською радою та ОСОБА_8 , а також того, що замість ОСОБА_9 обов`язки головного бухгалтера сільської ради виконувала ОСОБА_8 , то обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про недоведеність винуватості ОСОБА_7 у грубому порушенні законодавства про працю щодо вагітної жінки та одинокої матері, яка виховує дитину віком до 14 років.

Що стосується доводів касатора про ненадання достатнього часу для зміни обвинувачення, проведення судових дебатів фактично без участі прокурора, до розгляду заяви сторони обвинувачення про відвід головуючого судді іншим суддею цього ж суду, відмови у долученні названої заяви до справи, то колегія суддів уважає їх надуманими.

Відповідно до технічного носія інформації, на якому зафіксоване судове провадження у суді першої інстанції, 03 січня 2019 року місцевий суд після вирішення клопотання прокурора про відкладення судового засідання для зміни обвинувачення, заслухавши думку учасників судового провадження, за відсутності інших клопотань, постановив на місці ухвалу про закінчення з`ясування обставин та перевірки їх доказами, перейшов до судових дебатів та на цій стадії відклав розгляд кримінального провадження. При цьому, твердження прокурора щодо неможливості переходу до стадії судових дебатів були аналогічними доводам його клопотання про відкладення судового засідання, що було вирішено судом.

04 січня 2019 року прокурор на стадії судових дебатів повідомив, що він цього дня подав заяву про відвід судді.

Частиною 4 ст. 80 КПК регламентовано, що заяви про відвід під час судового провадження подаються до початку судового розгляду. Подання заяви про відвід після початку судового розгляду допускається лише у випадках, якщо підстава для відводу стала відома після початку судового розгляду.

В матеріалах провадження міститься вмотивоване судове рішення, постановлене в порядку ч. 1 ст. 81 КПК, про відмову у задоволенні заяви прокурора про відвід судді ОСОБА_17 , яка надійшла 04 січня 2021 року до Глухівського міськрайонного суду Сумської області, відповідно до якого встановлено відсутність підстав, які б унеможливлювали участь цього судді у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_7 , оскільки доводи наведеної заяви сторони обвинувачення були непідтвердженими та зводились до незгоди із процедурою здійснення судового розгляду.

Судові дебати є самостійною частиною розгляду кримінального провадження, їх основу складають промови учасників судового розгляду, в яких вони дають оцінку діям обвинуваченого, аналізують досліджені в суді докази, висловлюють висновки щодо винуватості чи невинуватості обвинуваченого кваліфікації дій, міри покарання, вирішення цивільного позову та інших питань, що повинен вирішити суд при постановленні вироку.

Частина 5 ст. 364 КПК передбачає, що, якщо під час судових дебатів виникне потреба подати нові докази, суд відновлює з`ясування обставин, встановлених під час кримінального провадження, та перевірки їх доказами, після закінчення якого знову відкриває судові дебати з приводу додатково досліджених обставин. Інших підстав для відновлення стадії з`ясування обставин кримінальним процесуальним законодавством не передбачено. Під час судових дебатів окрім промов учасників судового провадження, будь-яких інших дій чинним законодавством не передбачено, у тому числі, і розгляд клопотань та заяв.

Прокурору, як і іншим учасникам судового розгляду, з дотриманням вимог ст. 364 КПК було надано слово у судових дебатах, де він виголосив промову того змісту, якого вважав за необхідне, надано право обмінятись репліками, що підтверджується звукозаписом судового засідання від 04 січня 2019 року.

Суд апеляційної інстанції з дотриманням ст. 419 КПК детально перевірив викладені в апеляційній скарзі доводи прокурора та обґрунтовано визнав їх безпідставними, із зазначенням відповідних мотивів прийнятого рішення. Колегія суддів вважає, що ухвала апеляційного суду відповідає вимогам цього Кодексу, та погоджується з наведеними у ній висновками про законність й обґрунтованість вироку суду першої інстанції.

Твердження прокурора, що суд апеляційної інстанції не дав відповідей на всі доводи, викладені в апеляційній скарзі, є безпідставними. Вимоги до мотивування судових рішень засновані на положенняхст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Питання про те, чи виконав суд свій обов`язок, може бути визначено тільки з урахуванням конкретних обставин справи. Зважаючи на позиції ЄСПЛ про неможливість тлумачення п. 1 ст. 6 цієї Конвенції як такого, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент під час обґрунтування судами своїх рішень (справа «Салов проти України»), в цьому кримінальному провадженні такі стандарти дотримано. Апеляційний суд дав обґрунтовані відповіді на основні доводи, зазначені в апеляційній скарзі прокурора, навів переконливі аргументи на їх спростування, вказав підстави, з яких визнав апеляційну скаргу необґрунтованою, та належним чином мотивував свою позицію.

Водночас, як неодноразово зазначав у своїх рішеннях ЄСПЛ, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у вищезгаданій Конвенції, який захищає особу від свавілля; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).

Колегія суддів вважає, що судові рішення відповідають вимогам статей 370 419 КПК та є законними, обґрунтованими і вмотивованими.

Перевіривши доводи прокурора, колегія суддів дійшла висновку, що вони зводяться до незгоди з встановленими фактичними обставинам справи, що не є предметом касаційного розгляду, як зазначено вище, натомість їм дана належна правова оцінка судом апеляційної інстанції.

Таким чином, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону,які би були безумовними підставами для скасування судових рішень, чи неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, про що йдеться укасаційній скарзі прокурора, Верховний Суд не встановив.

Керуючись статтями 433 434 436 441 442 КПК, Верховний Суд

ухвалив:

Вирок Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 14 січня 2019 року та ухвалу Полтавського апеляційного суду від 20 вересня 2021 року щодоОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу першого заступника керівника Сумської обласної прокуратури ОСОБА_6 , без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною йоскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3